Идет загрузка документа (55 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об одобрении Концепции предупреждения коррупции в системе судов общей юрисдикции

Проект закона Украины от 17.03.2009 № 4220
Дата рассмотрения: 17.03.2009 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про схвалення Концепції запобігання корупції у системі судів загальної юрисдикції

Верховна Рада України постановляє:

I. Схвалити Концепцію запобігання корупції у системі судів загальної юрисдикції.

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 

Голова Верховної Ради України

 

Концепція запобігання корупції у системі судів загальної юрисдикції

РОЗДІЛ I. Мета та основні завдання Концепції запобігання корупції у системі судів загальної юрисдикції

Метою цієї Концепції є визначення засад, вироблення пропозицій щодо запровадження дієвих законодавчих та організаційних заходів боротьби з корупцією в судах, запобігання корупційним проявам у цій сфері.

Завданнями Концепції, які випливають з її мети, є:

1) створення підґрунтя для утвердження в Україні прозорої та ефективної судової влади, неупередженого механізму захисту прав і свобод особи, прав і законних інтересів юридичних осіб;

2) формування цілеспрямованої, науково-обґрунтованої методологічної основи для запобігання фактам корупції в судовій системі України, виявлення основних причин та передумов існування цього негативного явища;

3) визначення законодавчих заходів для запобігання корупції в судах, удосконалення матеріального та процесуального законодавства;

4) ініціювання дієвих організаційних заходів удосконалення кадрового добору у судовій системі, інституту дисциплінарної відповідальності суддів, подолання практики надмірної закритості діяльності судів і суддів, удосконалення фінансових і матеріальних гарантій неупередженості правосуддя.

РОЗДІЛ II. Передумови корупції в судах загальної юрисдикції

Корупція є однією з найбільших перешкод становлення громадянського суспільства і правової держави в Україні. Її поширення в судовій системі нівелює конституційні засади верховенства права і закону, унеможливлює гарантований Основним Законом України судовий захист основних прав і свобод людини і громадянина, несе пряму загрозу безпеці людини, суспільства і держави.

Корупція в судах призводить до руйнації всієї правової системи, породжує правовий нігілізм. Через корумпованість суддів у першу чергу страждають інтереси законності в державі. Але корупції в судовій системі сприяють у певній мірі і представники інших юридичних професій. Зокрема, адвокати та інші практикуючі юристи, діяльність яких нерідко полягає у встановленні неформальних зв'язків із суддями та помічниками суддів з метою лобіювання потрібних судових рішень.

Крім загальних причин та умов, які обумовлюють високий рівень корупції в державі, передумови корупції у судах загальної юрисдикції відзначаються певними особливостями.

З одного боку, поширення Конституцією України юрисдикції судів на усі правовідносини в державі зумовлює намагання інших гілок державної влади, суб'єктів політичної діяльності, господарських організацій використовувати суди у своїх корпоративних цілях, отримати контроль над судами і суддями. З другого боку, судова влада не є фінансово і матеріально незалежною. Вона залежить від рішень інших органів державної влади у питаннях матеріального забезпечення судочинства, оплати праці, соціальних гарантій, підготовки суддівських кадрів тощо.

Основними передумовами корупції в судах загальної юрисдикції є:

- недосконалість законодавства, яке регулює питання судоустрою України, статусу суддів та судочинства;

- значною мірою декларативна, а не фактична самостійність судів і незалежність суддів;

- вплив на діяльність судової влади з боку суб'єктів політичної діяльності, виконавчої та законодавчої гілок влади;

- непрозорість процедури добору кандидатів на суддівські посади;

- складність процедури обрання суддів на посаду безстроково, заміщення вакантних посад у судах вищих ланок;

- низький рівень заробітної плати суддів місцевих судів та працівників апаратів цих судів;

- неналежний рівень матеріально-технічного та інформаційного забезпечення судів усіх рівнів;

- неефективна система кваліфікаційної атестації суддів та їхньої відповідальності за правопорушення і порушення правил професійної етики;

- наявність у голів судів та їхніх заступників повноважень, що уможливлюють їх втручання у розгляд суддею конкретних справ;

- можливість непроцесуального впливу на суддів місцевих судів з боку різних суб'єктів;

- відсутність ефективної системи суддівської освіти і підвищення кваліфікації суддів та працівників апаратів судів;

- загальний правовий нігілізм в українському суспільстві, недовіра населення до влади загалом і суду зокрема;

- вади правової культури та низький професіоналізм залучених у сферу правосуддя представників юридичних професій.

РОЗДІЛ III. Законодавчі заходи запобігання корупції у системі судів загальної юрисдикції.

3.1. Удосконалення конституційно-правового регулювання

Значною мірою запобігти поширенню корупційних проявів у судовій системі можна шляхом внесення в Основний Закон як основу правової системи України положень щодо підвищення кваліфікаційних вимог до суддів, мінімального віку зайняття посади судді, удосконалення механізму дисциплінарної відповідальності суддів, а також інституту суддівської недоторканності.

Раціональним розглядається визначення в Основному Законі України діяльності постійно діючого органу з питань дисциплінарної відповідальності суддів місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції - Вищої дисциплінарної комісії суддів України.

Для проведення перевірок заяв фізичних та юридичних осіб стосовно вчинення суддями зазначених судів дисциплінарних правопорушень має бути передбачено діяльність незалежного органу - Служби судових інспекторів.

Інститут суддівської недоторканності необхідно привести у відповідність до міжнародних стандартів регулювання питань службових імунітетів. У зв'язку з цим у частині третій статті 126 Конституції України слід передбачити можливість затримання судді на місці вчинення насильницького злочину.

З урахуванням політичного статусу Верховної Ради України та періодичності її роботи доцільно визначити судовий порядок надання дозволу на арешт судді Верховним Судом України або порядок, за яким такий дозвіл буде надавати Вища рада юстиції.

3.2. Оновлення законодавства про судоустрій та статус суддів

Недосконалість базових законів, які становлять правову основу діяльності судів і суддів, у значній мірі сприяє прояву корупційних чинників у сфері здійснення правосуддя, уможливлює економічний та політичний вплив на суддів при прийнятті судових рішень.

Прийнятий ще у 1992 році Закон України "Про статус суддів" у багатьох своїх положеннях не відповідає вимогам сучасності, виписаний недостатньо чітко, у ньому містяться посилання на неіснуючі закони.

У частині першій статті 3 цього Закону закріплено принцип незалежності суддів, згідно з яким судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Зазначення у цьому формулюванні "не підзвітні" дозволяє окремим суддям тлумачити це як постановлену законом вседозволеність.

Передбачена у главі 2 Закону України "Про статус суддів" процедура призначення суддів на посади не ґрунтується на конкурсних засадах, є непрозорою, просякнутою суб'єктивними чинниками. Багато положень цієї глави не узгоджується із нормами Закону України "Про судоустрій України", які також регулюють питання формування суддівського корпусу.

Визначені у законодавстві про судоустрій гарантії незалежності суддів носять переважно декларативний характер. Вони не є реальною пересторогою фактам втручання у діяльність судів з боку громадян, державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Судді залежні від адміністративних органів у питаннях фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та іншого забезпечення процесу правосуддя.

Досить поверхово законодавчо виписана процедура кваліфікаційної атестації суддів. Присвоєння чергового кваліфікаційного класу поставлене у залежність від строку перебування судді на відповідній посаді, а не від кваліфікаційно-освітнього рівня судді.

Неефективним є порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Вирішення цих питань покладено на кваліфікаційні комісії суддів, які функціонують на громадських засадах і одночасно вирішують питання кваліфікаційної атестації суддів. Існуючий порядок не виключає як набуття статусу судді у корупційний спосіб, так і уникнення відповідальності за допомогою корупційних зв'язків.

Усі зазначені положення законів мають бути оновлені.

Крім того, у законі про статус суддів необхідно визначити загальний обов'язок судді заявити самовідвід при виникненні конфлікту інтересів при судовому розгляді справи. Треба законодавчо визначити уніфіковане поняття конфлікту інтересів у сфері правосуддя як ситуації, за якої пряма чи непряма особиста заінтересованість судді впливає або може впливати на неупереджене, об'єктивне виконання ним судових функцій або є загроза виникнення протиріччя між особистою заінтересованістю судді і законними інтересами фізичних, юридичних осіб чи держави - сторін судового процесу. Категорію особистої заінтересованості судді можна законодавчо визначити як можливість одержання суддею при виконанні посадових обов'язків доходів у виді матеріальної вигоди чи іншої неправомірної переваги безпосередньо для нього, членів його сім'ї, інших фізичних чи юридичних осіб, з якими суддя пов'язаний юридичними зобов'язаннями.

Суддів, які займають адміністративні посади в судах, слід позбавити повноважень, пов'язаних з розподілом справ між суддями, вирішенням питань відводів суддів, передачею справ до іншого суду, наданням суддям премій та інших матеріальних заохочень, оскільки при цьому вони можуть впливати на результат вирішення суддями справ.

3.3. Усунення прогалин у процесуальному законодавстві

3.3.1. Удосконалення кримінального судочинства

Чинне кримінально-процесуальне законодавство (КПК України 1960 року), не враховує особливостей здійснення кримінально-процесуальної діяльності в сучасних умовах, необхідності максимального гарантування при цьому прав і свобод людини. Постановлення незаконного чи необґрунтованого рішення у кримінальній справі, коли вирішується доля людини, є найнебезпечнішим проявом свавілля чи недбалості суддів.

Найбільше передумов для корупційних проявів у кримінальному судочинстві існує на стадії досудового слідства для зловживань з боку оперативних працівників, слідчих, прокурорів. Разом з тим, законодавче регулювання судового розгляду кримінальних справ також створює умови для зловживань суддів.

Для унеможливлення зловживання суддями при вирішенні питань кримінального переслідування конкретних осіб треба:

- визначити змагальну процедуру розгляду таких скарг, обов'язкову участь в їх розгляді прокурора, слідчого, а також особи, щодо якої було порушено кримінальну справу, потерпілого та їх захисників;

- забезпечити ефективну процедуру апеляційного та касаційного перегляду постанов суду у цій категорії справ.

Існує загроза проявів корупції і при вирішенні суддями питань обрання стосовно особи запобіжного заходу у виді взяття під варту. На сьогодні цей захід може застосовуватися до підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного у всіх справах про злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі (йдеться про абсолютну більшість злочинів, передбачених КК України). Оскільки у цьому питанні закон фактично дає дозвіл судді діяти на власний розсуд, то корупційний ризик є надзвичайно великим.

Для запобігання проявам зловживань суддів у цій сфері необхідно:

- розширити правові можливості для застосування інших запобіжних заходів, зокрема застави (у тому числі застави нерухомого майна);

- встановити можливість взяття під варту тільки у разі вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а у разі вчинення злочинів середньої тяжкості лише у чітко визначених законом випадках;

- непововнолітніх, чітко визначити в законі випадки, коли це можливо;

- вдосконалити порядок продовження строків тримання під вартою.

Досить часто порушення суддями прав і свобод людини та інші зловживання допускаються у ході надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів. На практиці трапляються випадки, коли оперативно-розшуковий підрозділ отримує дозвіл на зняття інформації з десятків і навіть сотень каналів зв'язку, у тому числі не пов'язаних з конкретним підозрюваним.

Очевидною є суперечливість норм КПК України та Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". Так, відповідно до статті 187 КПК України дозвіл про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку надається головою або заступником голови апеляційного суду у формі постанови, і установлюється, що ця постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором. У той же час у вказаному Законі прокурору надається право оскаржувати незаконні постанови суду про дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів.

У зв'язку із зазначеним необхідно:

- внести зміни до КПК України та Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" для усунення наявних суперечностей;

- передбачити процедуру оскарження постанов суду про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів в апеляційному порядку до Верховного Суду України;

- передбачити чіткий порядок і строки знищення отриманих оперативним шляхом відомостей, які не мають відношення до кримінальної справи;

- встановити законодавчий механізм громадського контролю за діяльністю оперативних працівників, прокурорів та суддів у частині застосування процедур оперативно-розшукової діяльності.

3.3.2. Залучення громадськості до здійснення правосуддя.

Участь, у визначених законом випадках, у здійсненні правосуддя народних засідателів і присяжних передбачається статтею 127 Конституції України, а також частиною третьою статті 5 і Главою 10 Закону України "Про судоустрій України". Проте ці законодавчі положення мало застосовуються.

Частиною третьою статті 17 КПК України встановлено обов'язкову участь народних засідателів тільки у справах про злочини, за які законом передбачено застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Згідно з ЦПК України участь у судових засіданнях народних засідателів передбачена лише у випадках непозовного цивільного судочинства, зокрема у деяких справах окремого провадження (про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу). При розгляді справ майнового характеру, коли існує спір про право, участь народних засідателів не передбачена, хоча мала б бути передбачена у першу чергу.

У КАС України та ГПК України взагалі відсутні норми, щодо залучення народних засідателів до судового розгляду адміністративних і господарських справ.

Разом з тим, участь у здійсненні правосуддя народних засідателів, які не є представниками суддівського корпусу, може суттєво впливати на рівень корупційних проявів, зважаючи на те, що судові рішення будуть прийматися не суддею одноособово або колегією професійних суддів.

З огляду на наведене треба:

- удосконалити норми Закону України "Про судоустрій України" у частині порядку формування списків народних засідателів, гарантій їх незалежності та стимулювання їх праці;

- визначити більш широке коло категорій справ, які за відсутності представників громадськості не можуть розглядатися;

- у КПК України передбачити, що участь народних засідателів є обов'язковою у всіх справах про особливо тяжкі злочини;

- передбачити можливість залучення вказаних осіб до окремих процесуальних дій (наприклад, обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту щодо осіб, які вчинили злочин середньої тяжкості);

- у ЦПК України, КАС України, ГПК України передбачити, що у справах, де ціна позову перевищує певну суму (наприклад, п'ятисот тисяч гривень), обов'язковою є участь народних засідателів;

- запровадити інститут мирових суддів для розгляду нескладних цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення.

3.3.3. Удосконалення порядку оцінки доказів.

Врахування чи неврахування судом певного доказу може суттєво вплинути на обґрунтованість судового рішення. У частині першій статті 43 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Крім того, у частині другій цієї статті йдеться про відсутність у будь-яких доказів заздалегідь встановленої сили при вирішенні судом справи. Аналогічні положення містяться й у статті 212 ЦПК України, статті 67 КПК України, статті 86 КАС України та статті 252 КУпАП.

У жодному із процесуальних законів немає чітко визначених критеріїв, за якими суддя має оцінювати докази, віддавати перевагу окремим з них. Процедури судового доказування ґрунтуються на принципі, згідно з яким суддя у своїй діяльності повинен апріорі керуватися принципом справедливості, але реалії українського правосуддя вказують на непоодинокі випадки нехтування цією засадою, що призводить до постановлення неправосудних судових рішень.

Отже, у процесуальному законодавстві слід передбачити:

- чітку систему критеріїв оцінки доказів та переваги одного доказу над іншим при постановленні рішення;

- можливість перевірки обґрунтованості врахування чи неврахування судом поданих у судовій справі доказів у процедурах касаційного перегляду судових рішень.

3.3.4. Перегляд неправосудних рішень, які не оскаржує жодна із сторін процесу.

Ліквідація в процесі "малої" судової реформи в Україні інституту перегляду судових рішень в порядку нагляду створила прогалину в процесуальних механізмах забезпечення такої конституційної засади судочинства як законність судових рішень.

У процесуальному законодавстві, яке визначає порядок розгляду судами різних категорій справ, встановлена можливість перегляду рішень судів першої інстанції в апеляційному порядку тільки за ініціативою особи, яка брала участь у справі, або особи, яка не брала участі у справі, однак щодо прав, свобод, законних інтересів якої постановлено судове рішення. Крім того, чинне процесуальне законодавство, як правило, допускає касаційний перегляд рішень судів першої інстанції за ініціативою знову ж таки особи, яка брала участь у справі, іншої заінтересованої особи тільки після їх перегляду апеляційною інстанцією.

У зв'язку з цим на практиці стали виникати непоодинокі випадки, коли особи беруть участь у справі з прямим наміром легалізувати через судове рішення незаконну комерційну операцію чи стан і в подальшому не оскаржують незаконні за суттю та формою рішення судів першої інстанції. Останні набирають законної сили і своєю дією породжують правовий безлад в країні, оскільки не можуть бути скасовані. Судді, які за винагороду приймають остаточні неправосудні рішення, стають необхідною ланкою у кримінальних схемах зазначеної легалізації.

Для подолання цього корупційного механізму треба внести зміни у законодавство, які дали б змогу переглядати явно незаконні і необґрунтовані рішення місцевих судів, а саме:

- у Законі "Про судоустрій України" передбачити право Голови Верховного Суду України, заступників Голови Верховного Суду України внести подання про перегляд Пленумом Верховного Суду України рішень, вироків, ухвал та постанов місцевих судів (суддів таких судів), які не були предметом апеляційного чи касаційного оскарження, постановлених із суттєвими порушеннями норм матеріального або процесуального права;

- визначити як додаткове повноваження Пленуму Верховного Суду України перегляд таких судових рішень;

- внести відповідні зміни до процесуальних законів.

3.3.5. Удосконалення порядку прийняття судом заочного рішення.

Набули поширення випадки винесення судами заочних рішень про позбавлення права власності на майно тих чи інших осіб за обставин, коли вони і не підозрювали про існування позову та про його розгляд в суді. Такі рішення є проявом застосування "рейдерства" для захоплення чужої власності.

У частині першій статті 224 ЦПК України визначається, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Саме таким законодавчо передбаченим юридичним фактом як "належне повідомлення" зловживають судді при винесенні замовних судових рішень у процедурі заочного провадження. Іноді повідомлення про виклик у судове засідання надсилається вже після проведення судового процесу.

Отже, у законах слід визначити:

- порядок вручення судових повісток, судових повідомлень, який повною мірою гарантувало б обізнаність сторони процесу про час, дату і місце проведення судового розгляду;

- обов'язок відправляти судову повістку, судове повідомлення з таким розрахунком, щоб оператор зв'язку чи кур'єр мав можливість вручити їх особам, які викликаються, не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання;

- спеціальний порядок вручення повісток особам, які проживають за кордоном;

- недотримання вимог законодавства щодо належного повідомлення сторони процесу як підставу для дисциплінарної відповідальності судді.

3.3.6. Унеможливлення прийняття судом рішення на порушення правил підсудності.

Порушення правил підсудності справ використовується недобросовісними суддями, задіяними у так званих рейдерських операціях для протиправного захоплення чужої власності (насамперед нерухомості, земельних ділянок, земельних часток (паїв)). При застосуванні корупційних схем такі справи розглядаються не за місцем знаходження майна, а за місцезнаходженням позивача або відповідача, що обумовлює можливість отримання кількох судових рішень з одного і того ж предмету спору. В результаті розв'язання такої категорії спорів триває роками і породжує правовий хаос.

У зв'язку із зазначеним необхідно:

- чітко визначити правила територіальної підсудності зазначених спорів;

- уніфікувати правила підсудності і чітко розмежувати компетенцію судових юрисдикцій у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві;

- мінімізувати винятки із загальних правил підсудності;

- визначити розгляд справи з порушенням правил територіальної підсудності як безумовну підставу скасування судового рішення.

3.3.7. Посилення вимог до якості оформлення судових рішень.

Поширенню зловживань у сфері судочинства сприяє недосконалий порядок виправлення описок (помилок) у судових рішеннях та унеможливлення виконання рішень суду, які містять юридичні та фактичні неточності.

З огляду на це процесуальне законодавство потребує змін щодо:

- посилення вимог до якості оформлення судових рішень;

- встановлення найкоротших строків для виправлення описок (помилок) у судових рішеннях;

- забезпечення можливості термінового зупинення виконання судових рішень, які містять виявлену стороною процесу описку (помилку).

3.3.8. Дотримання розумних строків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Станом на 1 січня 2009 року Європейським судом з прав людини прийнято 89 рішень у справах проти України, в яких вказано на порушення розумного строку досудового слідства та розгляду справ судами загальної юрисдикції.

У процесуальних кодексах не зазначається, протягом якого строку має бути розглянута справа в цілому з урахуванням апеляційного та касаційного оскарження, існують лише часові обмеження щодо розгляду справи судом однієї інстанції або щодо вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Зважаючи на це, справа у суді може тривати місяць або ж декілька місяців і навіть років (наприклад, у справі "Смирнов проти України" розгляд судового позову про розподіл спадщини розпочався у 1997 році, а на момент винесення рішення Європейським Судом з прав людини у 2005 році справа ще знаходилася на розгляді у суді першої інстанції).

Отже, у процесуальних законах необхідно:

- визначити строки розгляду різних категорій справ у суді в залежності від певних критеріїв (складність справи, поведінка сторін тощо);

- перелік підстав для направлення апеляційним судом справи на новий розгляд до суду першої інстанції для унеможливлення існування так званих "судових каруселей";

- унеможливити умисне затягування сторонами розгляду справи у суді шляхом зловживання наданими їм процесуальними правами;

- визначити судову тяганину як законну підставу для відводу та дисциплінарної відповідальності судді.

3.3.9. Гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами.

У питанні запобігання корупції одним з ключових конституційних принципів діяльності судової влади (стаття 129 Основного Закону України) є принцип гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобами: повна прозорість судових процедур є найважливішим фактором підвищення сумлінності суддів під час здійснення судочинства.

На сьогодні в судах все ще відсутня необхідна кількість залів судових засідань (у зв'язку з чим справи розглядаються у тісних кабінетах суддів, де не можуть розміститися усі бажаючі) та технічних засобів фіксування судового процесу. Процесуальне законодавство у цій частині не є уніфікованим. Так, ЦПК України (статті 6, 48, 197 - 200) та КАС України (статті 12, 41 - 46) передбачають обов'язкове фіксування судового процесу, а КПК України (стаття 87) та ГПК України (стаття 81-1) - лише можливість його фіксування на вимогу одного з учасників судочинства. Зрозуміло, що судді і працівники апарату судів не зацікавлені у виконанні тих вимог закону, завдяки яким посилюються можливості контролю за належним виконанням ними своїх обов'язків.

У зв'язку із зазначеним потрібно:

- забезпечити суди належно обладнаними приміщеннями і достатньою кількістю залів судових засідань;

- забезпечити закупівлю необхідної кількості апаратів повної фіксації судових засідань і носіїв даних для них;

- збільшити штат працівників апарату суду, які проводили б технічне фіксування судового процесу, відповідали за розшифровку, виготовлення стенограм судових засідань за клопотанням учасників судових процесів.

3.4. Збереження функціональної незалежності суддів.

Для підвищення гарантій неупередженості і об'єктивності правосуддя, унеможливлення тиску з боку голів судів та їх заступників останні мають бути позбавлені повноважень, які дозволяють їм втручатися у розгляд і вирішення суддями конкретних судових справ, зокрема повноважень щодо: розподілу справ між суддями; формування колегії суддів для розгляду справ; вирішення питань відводів складу суду; вжиття заходів щодо матеріального заохочення суддів (доплат до заробітної плати), забезпечення житлом тощо. Водночас у законі має бути визначено:

- порядок автоматизованого розподілу справ у судах і вичерпний перелік випадків, коли цей порядок не застосовується;

- порядок формування на випадковій основі персонального складу колегій суддів з розгляду тієї чи іншої справи;

- розширення повноважень керівників та відповідних працівників апаратів судів в частині організаційно-технічного та матеріально-господарського забезпечення діяльності суду.

Недостатньо врегульованою є і процедура кар'єрного зростання судді. Зокрема незрозуміло, яким чином надається перевага тому чи іншому судді при рекомендуванні його на заміщення вакансій у судах вищих інстанцій. Корупційні ризики значно збільшуються у випадку перебування в одному суді на посадах суддів та працівників апаратів судів родичів і свояків.

Важливою умовою для зниження рівня корупції в судах є також чітке законодавче вирішення питань взаємодії між судами різних ланок (з метою виключення можливостей тиску на судів з боку вищих судових інстанцій).

Отже, у законі необхідно:

- передбачити конкурсну процедуру заміщення суддями посад у вищестоящих судах за допомогою незалежного оцінювання їх фахових знань, показників роботи, фактів притягнення до дисциплінарної відповідальності;

- виключити можливість перебування в одному суді на посадах суддів та працівників апаратів судів родичів і свояків;

- окреслити межі методичної допомоги та її значення при виконанні відповідних функцій суддями апеляційної та касаційної інстанції.

РОЗДІЛ IV. Запобігання корупції під час призначення (обрання) суддів на посади в судах. Удосконалення інституту відповідальності суддів

4.1. Удосконалення кадрового забезпечення суддівського корпусу

Існуюча система добору кандидатів на посади професійного судді створює широкі можливості для зловживання при вирішенні цього питання. Таким чином, особи, які мають намір стати суддями, ще до початку своєї суддівської кар'єри можуть бути втягнуті у корупційні схеми.

Для виправлення зазначеної ситуації при формуванні суддівського корпусу слід забезпечити дотримання таких принципів:

· законності (процедура добору кадрів на посаду професійного судді повинна бути детально регламентована законом, а не підзаконними актами);

· транспарентності (інформація про вакантні посади, вимоги до кандидатів, час проведення кваліфікаційних іспитів повинна бути загальнодоступною);

· змагальності (всі кандидати на посаду професійного судді повинні мати рівні можливості для зайняття вакантної посади);

· об'єктивності процедури оцінювання фахових знань та моральних якостей кандидатів (зокрема шляхом впровадження незалежного тестування з використанням комп'ютерних систем);

· системності професійної підготовки кандидатів на суддівські посади та безперервності підвищення кваліфікації професійних суддів;

· чіткого визначення умов (можливості) повторного проведення кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді у Вищій раді юстиції.

Відповідальним за дотримання цих принципів формування суддівського корпусу має стати спеціально створений єдиний орган - Кваліфікаційна комісія суддів України.

4.2. Удосконалення інституту відповідальності суддів

4.2.1. Дисциплінарна відповідальність.

Із забезпеченням балансу між необхідністю притягнення суддів до юридичної відповідальності і неможливістю використання цього для впливу на них у зв'язку із здійсненням ними правосуддя необхідно:

- для перевірки наявності підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності запровадити незалежну Службу судових інспекторів - єдиний центральний орган із здійснення перевірок скарг громадян та юридичних осіб на дії суддів місцевих й апеляційних судів при здійсненні судочинства, підзвітний та підконтрольний з'їздові суддів України. Зважаючи на особливості діяльності зазначеної Служби, до її складу слід обирати юристів з бездоганною репутацією, необхідними знаннями і досвідом практичної діяльності на посаді судді, адвоката або прокурора не менше десяти років;

- створити окремий постійно діючий орган, до повноважень якого входитиме розгляд справ про дисциплінарні порушення суддів місцевих та апеляційних судів - Дисциплінарну комісію суддів України;

- сам процес дисциплінарного провадження побудувати на засадах змагальності, коли б судді гарантувалося право на захист від висунутого обвинувачення, у тому числі за допомогою адвоката.

У законодавстві слід передбачити як підставу дисциплінарної відповідальності судді виявлення одного з таких фактів:

· прийом суддею заяви, скарги, позову або клопотання сторони суддею у позаробочий або неприйомний час без реєстрації в канцелярії суду;

· відкриття провадження та розгляд справи у необґрунтовано стислі строки (наприклад, у день надходження матеріалів справи в суд) за винятком невідкладних передбачених законом випадків;

· виготовлення рішення на типовому шаблоні з подальшим дописування "від руки" дати розгляду спору, номера справи, секретаря судового засідання, а також інших необхідних реквізитів;

· неповідомлення всіх учасників судового процесу, які беруть участь у судовому розгляді, про дату і місце судового розгляду, а також незалучення до справи в якості третіх осіб тих суб'єктів, чиї права або інтереси очевидно буде зачіпати дане рішення;

· безпідставна відмова учаснику процесу в ознайомленні з матеріалами справи чи здійсненні повного фіксування судового засідання;

· фальсифікація протоколу судового засідання;

· умисне невнесення у протокол судового засідання певних свідчень від осіб, які брали участь в засіданні якщо такі свідчення мали важливе значення для об'єктивного вирішення спору;

· знищення матеріалів звукозапису;

· прийняття ухвали про забезпечення позову, якщо застосування відповідних заходів не є необхідним, обмежує права і свободи особи або якщо при цьому має місце заздалегідь вирішення питань, пов'язаних з розглядом справи по суті;

· незаконна та необґрунтована передача цивільної, кримінальної, господарської чи адміністративної справи на розгляд іншого суду або судді;

· прийняття до розгляду та розгляд справи з порушенням правил підсудності, встановлених процесуальним законодавством;

· порушення правил внутрішнього розподілу справ у суді відповідно до спеціалізації суддів;

· вирішення у судовому рішенні питань, що вже вирішені в іншому судовому рішенні, яке набрало законної сили.

4.2.2. Відповідальність за корупційні й інші адміністративні правопорушення.

Кримінальна відповідальність.

З метою удосконалення інститутів адміністративної та кримінальної відповідальності суддів необхідно:

- ліквідувати законодавчу невизначеність щодо статусу суддів як суб'єктів корупційних діянь;

- встановити особливий процесуальний порядок притягнення суддів до адміністративної та кримінальної відповідальності, за яким кримінальну справу щодо судді міг би порушувати лише Генеральний прокурор України або його заступники, а адміністративна та кримінальна справа щодо судді розглядалася б тільки апеляційним судом;

- у законі про статус суддів передбачити заборони щодо:

- використання суддями в цілях, не пов'язаних із здійсненням правосуддя, засобів матеріально-технічного, фінансового й інформаційного забезпечення, призначених для службової діяльності;

- розголошення та використання в цілях, не пов'язаних із здійсненням правосуддя, даних, які віднесені законом до інформації з обмеженим доступом або службової інформації, яка стала відомою у зв'язку із здійсненням повноважень судді;

- отримання у зв'язку із здійсненням повноважень судді не передбачених законом винагород у будь-якій формі від юридичних та фізичних осіб;

- отримання почесних і спеціальних (крім наукових та спортивних) звань, нагород від громадських об'єднань, інших організацій, іноземних держав без погодження з Дисциплінарною комісією суддів України;

- здійснення службових відряджень, у тому числі закордонних, за рахунок фізичних чи юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами або міжнародними договорами України;

- отримання будь-якої благодійної допомоги від підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності на потреби утримання судів та забезпечення здійснення правосуддя.

На відміну від звичайних громадян суддям Конституцією України гарантується недоторканність, яка згідно із Законом України "Про статус суддів" поширюється на житло судді, його службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку. Тому необхідно:

- у Конституції України та інших законах передбачити процедуру тимчасового затримання судді на місці вчинення насильницького злочину;

- в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність": передбачити можливість проведення оперативно-розшукових заходів щодо судді тільки у випадках вчинення ним злочину; детально виписати процедуру проведення оперативно-розшукових заходів у порушеній проти судді кримінальній справі; визначити, які саме посадові особи судової влади вправі надавати дозвіл на проведення таких заходів.

РОЗДІЛ V. Належна оплата праці як одна з умов подолання корупції в судах. Декларування доходів суддів

5.1. Належна оплата праці суддів і працівників апаратів судів

На даний час питання заробітної плати суддів регулюються не лише законом (статтею 44 Закону України "Про статус суддів"), а й низкою підзаконних актів: постановами Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року N 865, "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" від 30 червня 2005 року N 514 та ін. Процедура виплати суддям премій також визначається на підзаконному рівні. Такий порядок визначення питань заробітної плати суддів може бути додатковим важелем впливу на суддів з боку органів державної виконавчої влади.

Для того, щоб мінімізувати корупційні ризики, пов'язані з неналежним фінансовим забезпеченням суддів, необхідно визначити безпосередньо в законі:

- розмір та порядок оплати праці суддів судів усіх рівнів;

- складові заробітної плати суддів: посадовий оклад, доплата за вислугу років та кваліфікаційний клас, премії за роботу у позаробочий час та наднормове навантаження;

- незалежність отримання суддею кваліфікаційного класу від часу перебування на відповідній посаді.

Прозорість та оперативність судочинства також залежить і від питання оплати праці працівників апаратів судів. Низький рівень їх заробітної плати (станом на 1 січня 2009 року посадовий оклад помічника судді місцевого суду становив від 548 до 642 гривні залежно від місця розташування суду) не сприяє залученню на посади в апарати судів кваліфікованих та добропорядних державних службовців, стимулює корупційні прояви.

Отже, необхідно суттєво підвищити заробітну плату службовців апаратів судів.

5.2. Декларування доходів суддів

З метою запобігання корупції в судовому корпусі слід запровадити порядок декларування доходів суддів та членів їх сімей, для чого передбачити у законодавстві:

- подання суддями щорічних декларації про свої та членів сім'ї доходи, а також відомості про майновий стан і зобов'язання матеріального характеру (далі - декларації про доходи);

- порядок подання декларацій про доходи до територіального управління Державної судової адміністрації України (для суддів місцевих й апеляційних судів), до кадрових служб апаратів вищих спеціалізованих та Верховного Суду України;

- можливість компетентних органів проводити моніторинг здійснених реальних витрат суддями та членами їх сімей у порівнянні з деклараціями про доходи;

- дисциплінарну відповідальність суддів за неподання або несвоєчасне подання декларацій про доходи, а також за зазначення у цих деклараціях недостовірних даних.

РОЗДІЛ VI. Подолання закритості судової влади

6.1. Забезпечення доступу громадян та юридичних осіб до інформації про діяльність судів

Прийняття у 2005 році Закону України "Про доступ до судових рішень" стало суттєвим поступом на шляху забезпечення відкритості правосуддя для громадськості. Але цей Закон виявився лише кроком до поставленої мети, оскільки, як свідчать соціологічні опитування, тільки приблизно п'ята частина громадян знає про існування єдиного реєстру судових рішень.

На практиці мають місце випадки, коли неможливо отримати інформацію про рух справи у суді, а повідомлення про виклик сторони у судове засідання нерідко надходить після судового слухання. Громадяни та юридичні особи не мають можливості за допомогою мережі Інтернет отримати інформацію про банківські реквізити, за якими потрібно сплатити державне мито та інші збори за звернення до суду.

Проблемою є непоінформованість громадян, які не мають змоги оплатити послуги юристів, в елементарних речах: в який суд звернутися за захистом порушених прав, як скласти позовну заяву тощо. Особливо це стосується жителів сільської місцевості.

Закритість судової влади також створює передумови для корупції.

Отже, в антикорупційному контексті нагальною є проблема забезпечення реальної відкритості судової влади, створення належних умов для доступу громадян та юридичних осіб до відомостей, пов'язаних із діяльністю системи судів загальної юрисдикції, і здійснення громадського контролю за нею.

Для цього необхідно передбачити в законі:

- принцип загальнодоступності усієї необхідної інформації про всі суди загальної юрисдикції;

- порядок отримання на Веб-сайтах судів, а також Веб-сайті Державної судової адміністрації України вичерпної і точної інформації: про порядок і умови звернення до конкретного суду загальної юрисдикції; про рух своєї справи у суді через мережу Інтернет;

- можливість забезпечення доступу сторін процесу не тільки до остаточних рішень у справі, які набрали законної сили, а й до проміжних постанов, ухвал, наказів, інших судових рішень, які мають значення для захисту сторонами процесу своїх прав, свобод та інтересів;

- існування телефонних ліній довіри, за якими громадяни мали б змогу повідомляти про факти вимагання хабарів та вчинення інших правопорушень суддями, працівниками апаратів судів при виконанні службових обов'язків;

- можливість прямої відеотрансляції певної категорії справ через мережу Інтернет (за наявності достатнього фінансування судової влади та технічних можливостей, а також згоди учасників засідання);

- такий порядок організації діяльності судів, за якого судді та учасники судового процесу мали б можливість зустрічатися виключно в залі судових засідань, і заборону прийому суддями сторін процесу чи їх представників до початку або під час судового засідання.

6.2. Висвітлення діяльності судів загальної юрисдикції у засобах масової інформації

Відкритість судової системи і судочинства неможлива без участі у висвітленні її діяльності засобів масової інформації (далі - ЗМІ). Тому законом слід передбачити:

- можливість безперешкодного доступу представників ЗМІ до приміщень судів, в яких проводяться відкриті судові засідання, а також до інших приміщень, де є чи може міститися інформація про діяльність суду;

- порядок надання відповідно до запитів ЗМІ відомостей про діяльність судів, організації судової системи та діяльність окремих суддів, а також даних судової статистики;

- утворення в апеляційних та касаційних судах прес-служб для інформування громадськості про діяльність відповідних судів.

____________

 

Опрос