Идет загрузка документа (1662 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Налоговый кодекс Украины

Проект закона Украины от 14.03.2008 № 2215
Дата рассмотрения: 14.03.2008 Карта проходжения проекта

ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ  

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА  

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. Загальні засади податкового регулювання

Стаття 1. Сфера дії Податкового кодексу

1. Податковий кодекс України регулює відносини, пов'язані із встановленням, зміною та скасуванням податків і зборів в Україні, встановлює вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, визначає платників податків і зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб при здійсненні податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

2. Відносини, що виникають у зв'язку із оподаткуванням операцій з переміщення товарів через митний кордон України, регулюються цим Кодексом та митним законодавством.

Стаття 2. Податкове законодавство

1. Податкове законодавство України базується на Конституції України та складається з цього Кодексу, Митного кодексу України (у частині визначення особливостей оподаткування операцій з переміщення товарів через митний кордон України), законів України, що регулюють відносини, передбачені статтею 1 цього Кодексу (податкові закони); міжнародних договорів з питань оподаткування, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та інших податкових законів; рішень органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу та інших податкових законів.

2. Акти податкового законодавства застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України та цього Кодексу.

Стаття 3. Основні принципи податкового законодавства

1. Основним принципом податкового законодавства є забезпечення загальності та рівності оподаткування. Заборонено встановлювати податки та збори, що порушують єдиний економічний простір держави, зокрема, безпосередньо або опосередковано обмежують вільне переміщення в межах території України товарів, послуг та капіталів, або в інший спосіб обмежують право на провадження підприємницької діяльності. Кожна особа зобов'язана сплачувати законно встановлені податки, платником яких вона визнається.

2. Податки, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

3. Забороняється встановлювати будь-які дискримінаційні ставки, пільги та умови оподаткування залежно від расових, національних, релігійних особливостей платників. Правила оподаткування не можна встановлювати залежно від соціальних критеріїв, виду власності, громадянства або країни походження капіталу платника податків.

4. Податки та їх запровадження мають бути економічно обґрунтованими та соціально справедливими. Законодавче закріплення і забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

5. Податки і їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року.

6. Податкові періоди та строки сплати податків і зборів встановлюються виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів.

7. Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами, в межах їх компетенції.

8. Перелік прав платників податків, який є складовою податкового законодавства, не є винятковим і не може обмежувати платників податків у інших їхніх правах, що їх ґарантують Конституція України й чинне законодавство України, а також міжнародні договори України й міжнародні нормативні акти, які є частиною законодавства України;

9. Держава вживає всіх потрібних заходів для забезпечення своєчасного інформування суб'єктів податкових відносин України про зміст, зміни та скасування норм податкового законодавства України, а також вживає можливих заходів для забезпечення розуміння та усвідомлення суб'єктами податкових відносин змісту й неухильності дотримання норм податкового законодавства України;

10. Держава ґарантує доступність податкового законодавства - кожна особа в державі має вільний доступ до податкового законодавства через друковані засоби масової інформації, відповідні публікації, мережу Інтернет. Зміни в податковому законодавстві оприлюднювати згідно з порядком, який встановлює закон; консультації з приводу застосування податкового законодавства надають відповідні органи державної податкової адміністрації України безоплатно;

11. Заборонено примусове стягнення платежів, що мають ознаки податку, збору в будь-якій формі і в будь-який спосіб, відмінних від тих, які передбачає цей Кодекс, зокрема у вигляді цільових надбавок до цін (тарифів) на товари (роботи, послуги), окрім податків і зборів, що їх додають до ціни товарів (робіт, послуг) у випадках, які передбачає цей Кодекс;

12. Заборонено встановлювати правила стягнення, нарахування податків і зборів чи будь-які інші неподаткові обмеження, пов'язані з переміщенням товарів (робіт, послуг) з території однієї адміністративно-територіальної одиниці на територію іншої адміністративно-територіальної одиниці України, а також із самостійним вибором громадянином місця постійного проживання або роботи на території України;

13. Сплата платежів, що мають ознаки податку, збору, не може бути передумовою реалізації інших правовідносин, за винятками, які передбачають цей Кодекс і закони України;

14. Зміни податкових ставок і механізму стягнення податків і зборів не можна запроваджувати Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік;

15. Заборонено погашати податкові зобов'язання в негрошовій формі, зокрема шляхом взаємозаліку, застосовувати векселі, бартерні операції та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятками, які передбачають цей Кодекс і Закон України "Про розподіл продукції".

Стаття 4. Співвідношення податкового законодавства з іншим законодавством

1. Поняття, правила та положення, встановлені цим Кодексом та іншими податковими законами, застосовуються виключно при регулюванні відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

2. У разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів суперечать нормам цього Кодексу та/або податкових законів, пріоритет мають норми цього Кодексу.

3. У випадках, коли цей Кодекс або податкові закони прямо не забороняють застосування при регулюванні відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу, норм іншого законодавства, такі норми підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню.

Стаття 5. Дія податкового законодавства у часі

1. Нормативно-правові акти податкового законодавства набирають чинності з моменту введення їх в дію у встановленому порядку.

2. Нормативно-правові акти податкового законодавства діють на майбутній час, за виключеннями, встановленими цим Кодексом.

3. Нормативно-правові акти податкового законодавства втрачають чинність у випадках:

3.1) спливу терміну, на який вони приймалися;

3.2) скасування;

3.3) набрання чинності нормативно-правовим актом податкового законодавства, що по іншому регулює відносини, які були врегульовані раніше;

3.4) визнання судом нормативно-правового акту податкового законодавства недійсним.

4. Якщо податкові правовідносини виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом податкового законодавства, що втратив чинність, новий нормативно-правовий акт податкового законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту надання йому чинності.

Стаття 6. Податкове законодавство та міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені нормативно-правовими актами податкового законодавства, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 7. Невідповідність актів податкового законодавства цьому Кодексу

1. Акт податкового законодавства визнається таким, що не відповідає цьому Кодексу, якщо такий акт:

1.1) виданий органом, який не має права згідно з цим Кодексом видавати акти податкового законодавства або виданий з порушенням встановленого порядку видання таких актів;

1.2) відміняє чи обмежує права платників податків і зборів, податкових агентів, їх представників, або повноваження контролюючих органів, їх посадових осіб, які визначені цим Кодексом;

1.3) встановлює обов'язки, які не передбачені цим Кодексом, чи змінює визначений цим Кодексом зміст обов'язків учасників відносин, що регулюються цим Кодексом, інших осіб, обов'язки яких визначені цим Кодексом;

1.4) забороняє передбачені цим Кодексом дії платників, податкових агентів, їх представників, контролюючих органів або їх посадових осіб;

1.5) дозволяє чи допускає дії, заборонені цим Кодексом;

1.6) змінює встановлені цим Кодексом засади, умови, послідовність чи порядок дії учасників відносин, які регулюються податковим законодавством, інших осіб, обов'язки яких визначені цим Кодексом;

1.7) змінює зміст понять і термінів, визначених в цьому Кодексі, чи застосовує такі поняття та терміни в іншому значенні, ніж це передбачено в цьому Кодексі;

1.8) іншим чином вступає у протиріччя з положеннями цього Кодексу.

2. Акт податкового законодавства визнається таким, що не відповідає цьому Кодексу за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Стаття 8. Поняття системи оподаткування

Сукупність податків і зборів, що справляються у встановленому цим Кодексом порядку, становить систему оподаткування України.

Стаття 9. Поняття податку і збору

1. Податком є обов'язковий, нецільовий, безумовний, індивідуально безоплатний платіж, що справляється з платників податків і зборів до бюджетів у формі відчуження грошових коштів, які належать їм на праві власності, праві оперативного управління чи господарського відання, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та територіальних громад.

2. Збором є обов'язковий, індивідуальний, цільовий платіж до бюджетів, що справляється з платників податків і зборів з умовою вчинення на їх користь органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими особами юридично значимих дій, у тому числі щодо надання визначених законом прав.

3.Не визнаються податком або збором платежі, що не визначені такими цим Кодексом.

Стаття 10. Загальні засади встановлення податків і зборів

1. При встановленні податку і збору обов'язковим є визначення таких положень:

1.1) платники;

1.2) об'єкт оподаткування;

1.3) база та одиниця оподаткування;

1.4) ставка;

1.5) порядок обчислення;

1.6) джерело сплати;

1.7) строк та порядок сплати;

1.8) строк та порядок складання і подання звітності про обчислення і сплату.

2. При встановленні податку і збору можуть передбачатися підстави для надання податкових пільг.

3.Визначення нових загальнодержавних та місцевих податків і зборів, внесення змін до переліку чинних податків і зборів та їх скасування може здійснюватися лише шляхом внесення змін у цей Кодекс.

4. Збільшення переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом, може мати місце не раніше, як через п'ять років з дня набрання чинності цим Кодексом.

5. Збільшення ставки та скорочення пільг, зміна положень про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, джерела сплати і порядок обчислення загальнодержавного податку і збору може мати місце не раніше, як через 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом.

6. Збільшення граничного розміру ставок, скорочення податкових пільг, зміна положень про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, джерела сплати місцевих податків і зборів може мати місце не раніше, як через 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом.

7. Зміни положень, визначених в частинах 4 - 6 цієї статті, повинні бути встановлені не пізніше 1 липня поточного бюджетного року і набирають чинності з 1 січня нового бюджетного року. Зміни, внесені з порушенням цього терміну, набирають чинності з 1 січня бюджетного року, наступного за новим бюджетним роком.

Стаття 11. Види податків і зборів

1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори.

2. Загальнодержавними визнаються податки і збори, які встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на всій території України.

3. Місцевими визнаються податки і збори, що встановлюються відповідно до цього Кодексу рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад, прийнятими в межах їх компетенції.

4. Цим Кодексом встановлюються спеціальні податкові режими, які можуть встановлювати інші податки, не передбачені статтями 12 та 13 цього розділу, визначається порядок встановлення таких податків і зборів, введення в дію і застосування таких спеціальних податкових режимів.

5. Спеціальні податкові режими можуть передбачати звільнення від сплати окремих податків і зборів, визначені статтями 12 та 13 цього Кодексу.

6. Визначення нових загальнодержавних або місцевих податків і зборів, внесення змін до переліку чинних податків і зборів та їх скасування може здійснюватися лише шляхом внесення змін у цей Кодекс, але не раніше, як через п'ять років з дня набрання чинності цим Кодексом.

Стаття 12. Загальнодержавні податки і збори

В Україні встановлюються такі загальнодержавні податки і збори:

1) податок на додану вартість;

2) акциз;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) державне мито;

6) податок на нерухоме майно;

7) податок на землю;

8) рентні платежі та плата за користування надрами;

9) податок на транспортні засоби;

10) збори за спеціальне використання природних ресурсів;

11) екологічний податок;

12) плата за патент при здійсненні окремих видів господарської діяльності;

13) фіксований сільськогосподарський податок;

14) єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через митний кордон України;

15) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

16) цільова надбавка до діючого тарифу на електричну і теплову енергію

17) судовий збір.

Стаття 13. Місцеві податки і збори

1. До місцевих податків і зборів належать:

1.1) Податок на рекламу;

1.2) Збір за використання місцевої символіки;

1.3) Збір за спеціально відведені місця на ринку;

1.4) Збір за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів;

1.5) Туристичний збір

1.6) Збір за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та грального бізнесу;

1.7) Будівельний збір;

1.8) Гастрольний збір;

2. Обов'язковими для запровадження сільськими, селищними, міськими радами є податок на рекламу, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та грального бізнесу, збір використання місцевої символіки, збір за спеціально відведені місця на ринку, збір за спеціально відведені місця для паркування транспортних засобів.

3. Сільські, селищні та міські ради, відповідно до вимог цього Кодексу, самостійно визначають запровадження інших зборів, що визначені ч. 1 цієї статті.

4. Запровадження місцевих податків і зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

5. Порядок зарахування місцевих податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається бюджетним законодавством.

Стаття 14. Спеціальні податкові режими

1. Спеціальним податковим режимом є особливий порядок нарахування, сплати податків і зборів та податкової звітності, який застосовують у випадках і згідно з порядком, що їх встановлює цей Кодекс.

2. До спеціальних податкових режимів відносяться: спрощена система оподатковування суб'єктів малого підприємництва і особливий порядок оподатковування під час виконання угод про розподіл продукції.

3. Спеціальні податкові режими під час виконання договорів про розподіл продукції діють упродовж дії таких угод.

Стаття 15. Компетенція Верховної Ради України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим

1. Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та визначає:

1.1) вичерпний перелік загальнодержавних податків і зборів;

1.2) перелік місцевих податків і зборів, встановлення яких віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад;

1.3) положення про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, граничну ставку та джерела сплати місцевих податків і зборів.

2. Компетенцію Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо встановлення загальнодержавних податків і зборів складає:

2.1) визначення додаткових пільг щодо податків і зборів лише у межах сум, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим.

3. Визначення нових загальнодержавних та місцевих податків і зборів, внесення змін до переліку чинних податків і зборів та їх скасування, збільшення податкової ставки може здійснюватися лише шляхом внесення змін та доповнень у цей Кодекс. Збільшення переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом, кожен раз може мати місце не раніше, як через п'ять років з дня встановлення цього Кодексу.

4. Збільшення переліку загальнодержавних чи місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом, кожен раз може мати місце не раніше, як через п'ять років з дня встановлення цього Кодексу.

5. Збільшення податкової ставки та скорочення податкових пільг, змінювання положень про платників, об'єкт, базу та одиницю оподаткування, джерела сплати і порядок обчислення загальнодержавного податку може мати місце не раніше, як через 5 років з дня набрання чинності положень, які змінюються.

6. Зміни положень, визначених в частинах 3 - 5 цієї статті, повинні бути встановлені не пізніше 1 липня поточного бюджетного року і набирають чинності з 1 січня нового бюджетного року. Зміни, внесені з порушенням цього терміну, набирають чинності з 1 січня бюджетного року, що наступить за новим бюджетним роком.

Стаття 16. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо місцевих податків і зборів

1. Сільські, селищні, міські ради щодо місцевих податків і зборів і зборів уповноважені:

1.1) приймати рішення про встановлення місцевих податків і зборів з одночасним затвердженням положення про порядок справляння кожного виду місцевого податку чи місцевого збору.

1.2) скасовувати або призупиняти справляння відповідного місцевого податку чи збору, крім місцевих податків і зборів, що є обов'язкові для встановлення згідно з нормами цього Кодексу;

1.3) установлювати стосовно окремих об'єктів оподаткування пільгові ставки місцевих податків і зборів, які не є обов'язковими для встановлення згідно з нормами цього Кодексу;

1.4) звільняти певні категорії платників податків і зборів (громадян) від сплати місцевих податків і зборів.

2. Місцеві податки і збори встановлюються за наявності об'єктів оподаткування або умов, пов'язаних із встановленням таких податків і зборів, у межах граничних розмірів ставок (крім комунального податку) та з урахуванням особливостей їх визначення згідно з цим Кодексом. Підготовка та прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

3. Рішення про встановлення місцевих податків і зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання пільг, які тягнуть за собою зміну податкових зобов'язань платників, приймається до початку наступного бюджетного періоду та набирають чинності з його початку. Такі рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних рішень, що впливають на формування дохідної та/або видаткової частин бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим. Рішення про встановлення місцевих податків і зборів оприлюднюють органи місцевого самоврядування встановленим порядком.

4. Копію ухваленого Рішення до податкових органів у десятиденний термін направляє орган місцевого самоврядування, на території якого установлено місцеві податки і збори, з метою здійснення заходів щодо організації стягнення податковими органами місцевих податків і зборів.

5. У разі коли сільська, селищна або міська рада не затверджує рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки і збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків і зборів та з урахуванням коефіцієнтів, визначених цим Кодексом (крім податку за торгові місця на ринку).

6. Пільги зі сплати місцевих податків і зборів визначаються лише у межах сум, що надходять до відповідних місцевих бюджетів. Не дозволяється встановлювати пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних чи фізичних осіб або звільняти їх від сплати цих податків і зборів. Пільгова ставка місцевого податку або збору не може бути нижчою за мінімальну ставку, якщо таку встановлює цей Кодекс

7. Центральний орган державної податкової служби затверджує форми податкових розрахунків з місцевих податків і зборів у порядку, встановленому цим Кодексом. У разі потреби затверджуються методичні рекомендації щодо заповнення форм податкових розрахунків.

Стаття 17. Усунення подвійного оподаткування

1. Доходи, одержані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються при визначенні його податкової бази (об'єкту оподаткування) у повному обсязі.

2. При визначенні податкової бази (об'єкту оподаткування) витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв'язку з одержанням доходів з джерел за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

3. Доходи, одержані за межами України фізичними особами - резидентами, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

4. Суми податків, сплачені за межами України, зараховуються при розрахунку податків в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом (за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України).

5. Для отримання права на зарахування податків, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого стягувати такий податок, довідку про суму стягнутого податку, а також про базу його нарахування. Така довідка має бути легалізована консульською установою України у відповідній країні або на ній повинен бути проставлений апостиль.

Стаття 18. Визначення термінів

алкогольні напої - продукти з умістом спирту понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які належать до товарних груп гармонізованої системи опису та кодування товарів за кодами 2203, 2204, 2205, 2206, 2207, 2208;

амортизація основних фондів і нематеріальних активів - поступове віднесення фактичних витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення валового доходу платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цим Кодексом;

активи - це:

1) матеріальні активи - основні фонди та обігові активи в будь-якому вигляді, а також електрична, теплова та інша енергія, газ, вода, що відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів і нематеріальних активів;

2) нематеріальні активи - об'єкти права власності на результати інтелектуальної діяльності, зокрема промислової власності, а також об'єкти інших аналогічних немайнових прав, визнані об'єктами права власності платника податку згідно з порядком, який встановлює відповідне законодавство;

аукціон (публічні торги) - конкурентний спосіб продажу за кошти рухомого і нерухомого майна, майнових прав і валютних коштів у зазначений час і в установленому місці;

базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний виконувати розрахунки податків та сплачувати їх до бюджету;

бартерна операція - господарська операція, яка передбачає виконання розрахунків за товари, роботи, послуги в будь-якій формі, не грошовій, включаючи всілякі види заліку та погашення взаємної заборгованості (крім розрахунків цінними паперами, зокрема векселями), в результаті яких не передбачено зарахування коштів на рахунки продавця на компенсацію вартості таких товарів, робіт, послуг;

безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів. Ці розрахунки виконує банк на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді;

безоплатно надані товари, роботи, послуги - це:

1) товари, що їх надають платники податків згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їхнього повернення, або без укладення таких договорів;

2) роботи (послуги), що їх виконують (надають) платники податків без вимоги компенсувати їхню вартість;

безнадійна заборгованість - заборгованість, якій властива будь-яка з наведених нижче ознак:

1) заборгованість за зобов'язаннями, щодо якої минув термін позовної давності;

2) заборгованість, що її не погашено до дня оголошення боржника-юридичної особи банкрутом або до дня її ліквідації згідно зі встановленим законодавством України порядком, а також непогашена заборгованість фізичної особи, якщо в порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження, встановлено неможливість стягти заборгованість, і стягувач немає права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання, або сплив термін для пред'явлення виконавчого документа до виконання;

3) заборгованість, що її не погашено через брак коштів, які одержано від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в будь-який інший спосіб, котрий передбачають умови договору застави, майна позичальника, переданого в заставу як забезпечення зазначеної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

4) заборгованість, стягнення якої унеможливила дія непереборних обставин (форс-мажору), підтверджених згідно з порядком, передбаченим законодавством України;

5) задавнена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, котрих визнано судовим порядком безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також задавнена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

безповоротна фінансова допомога - це:

1) сума коштів, що її передано платникові податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

2) сума безнадійної заборгованості, яку відшкодував кредиторові позичальник після списання такої безнадійної заборгованості;

3) сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після того, як сплив термін позовної давності;

4) основна сума кредиту або депозиту, яку надано платникові податку без установлення термінів повернення такої основної суми, за винятком кредитів, які надано під безтермінові облігації, та депозитів до запитання в банківських установах;

5) сума відсотків, які умовно нараховано на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного року, розміром облікової ставки Національного банку України, що її розраховано за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги;

безтермінові цінні папери - цінні папери, які не мають установленого терміну погашення чи з терміном погашення більш як 10 років від дня їхньої емісії (випуску) або, згідно з умовами емісії, передбачають право емітента самостійно й одноосібно вирішувати про продовження терміну погашення (ліквідації) таких цінних паперів, незалежно від загального терміну дії таких цінних паперів;

будівлі - житлові будинки, квартири, садові споруди, дачі, гаражі, а також інші постійно розташовані будівлі, що їх використовують не з метою підприємництва;

бюджетна дотація - безповоротна фінансова допомога з боку держави, що її надають суб'єктові підприємницької діяльності на зміцнення його фінансово-економічного становища та (або) на забезпечення виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що мають стратегічне значення для держави;

відповідальне зберігання - господарська операція платника податків, що передбачає передачу, згідно з договорами зберігання або законом, матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їхнього використання в господарській діяльності такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних цінностей платникові податків без зміни їхніх якісних або кількісних характеристик;

гастрольні заходи - видовищні заходи (концерти, вистави, циркові, лекційно-концертні, розважальні програми, творчі вечори, виступи пересувних циркових колективів, пересувні механізовані атракціони типу "Луна-парк" тощо) за участю закладів культури (підприємств, установ чи організацій), самостійних професійних колективів, у тому числі тимчасових, виконавців сольних концертів за межами адміністративно-територіальних одиниць, де знаходяться їх стаціонарні сценічні майданчики, а у разі відсутності сценічного майданчика - за межами адміністративно-територіальної одиниці за місцем їх реєстрації.

Гастрольними вважаються всі видовищні заходи, в яких беруть участь закордонні заклади культури (підприємства, установи чи організації), творчі колективи та окремі виконавці. Гастрольні заходи, за винятком благодійних гастрольних заходів, проводяться з метою отримання доходів;

організатори гастрольних заходів - суб'єкти господарювання, що займаються організацією та проведенням гастрольних заходів на території України;

благодійні гастрольні заходи - добровільні безкорисливі видовищні заходи закладів, підприємств, організацій культури, творчих колективів, окремих виконавців, що не передбачають одержання доходу їх організаторами та гастролерами, за винятком доходів, за рахунок яких покриваються витрати, пов'язані виключно з організацією та проведенням гастрольного заходу. Перелік та граничні обсяги таких витрат визначаються Кабінетом Міністрів України. Благодійними вважаються також гастрольні заходи, весь дохід від яких, за винятком доходів, за рахунок яких покриваються витрати, пов'язані виключно з організацією та проведенням гастрольного заходу, спрямовується на благодійництво згідно із законом;

господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на одержання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, якщо безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є постійною та істотною.

Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи також через свої філії (відділення), постійні представництва чи будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії та дорученнями. Діяльність органів державної влади чи місцевого самоврядування в межах їхніх невід'ємних функцій не є господарською, навіть якщо з такої діяльності стягують державне мито, плату чи іншу компенсацію;

гральний бізнес - діяльність, пов'язана з улаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), автоматів із грошовим чи майновим виграшем, проведенням лотерей (окрім державних) та розиграшів із видачею грошових виграшів готівкою або майном;

гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначають як різницю між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання найліпших управлінських якостей, панівної позиції на ринку товарів, робіт, послуг, нових технологій тощо;

давальницька сировина - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектування, енергоносії, що їх використовують у виробництві готової продукції, з наступним поверненням цієї продукції або її частини їхньому власникові або, за його дорученням, іншій особі;

давальницька сировина, яку використовують у зовнішньоекономічних відносинах - сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектування, енергоносії, що їх ввіз на митну територію України (чи закупив в Україні за іноземну валюту) іноземний замовник, або вивіз за її межі український замовник для використання у виробництві готової продукції, з наступним поверненням усієї продукції чи її частини до країни-власниці (або з реалізацією у країні-виконавиці замовником чи, за його дорученням, виконавцем) або вивезенням до іншої країни;

дебітор - юридична чи фізична особа, яка має грошову або майнову заборгованість перед іншою юридичною чи фізичною особою;

державні лотереї - лотереї, які відповідають таким вимогам:

1) передбачають наявність призового фонду розміром не менш за 50 відсотків суми одержаних доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України розміром не менш за 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду;

2) випуск і проведення лотерей реєструвати в Міністерстві фінансів України, яке встановлює порядок фінансового контролю над діяльністю агента з проведення лотереї;

державні цільові фонди - цільові страхові фонди з:

1) пенсійного страхування;

2) медичного страхування;

3) страхування через тимчасову втрату працездатності та витрати, які зумовило народження чи поховання;

4) страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

5) страхування в разі безробіття;

дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартну (типову) форму деривативів встановлює Кабінет міністрів України.

За видом базового активу деривативи поділяються на:

1) фондовий дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на визначених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів установлює державний орган, на який покладено функції регулювання ринку цінних паперів;

2) валютний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на визначених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів установлює Національний банк України;

3) товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (окрім цінних паперів) на визначених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлює орган, на який покладено функції реґулювання товарного біржового ринку;

дивіденди - платіж, що його здійснює юридична особа на користь власника інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в майні (активах) емітента під час розподілу частини його прибутку.

Дивідендом вважати також платіж, що його здійснює унітарне підприємство, виробничий кооператив на користь відповідного засновника (члена) під час розподілу частини прибутку такої юридичної особи. Платіж, що його виплачують власникові сертифіката фонду операцій із нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій із нерухомістю. При цьому наявність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не впливає на ухвалення чи не ухвалення рішення щодо нарахування дивідендів;

довготривалий договір (контракт) - будь-який договір на виконання робіт чи надання послуг, виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, а також на створення нематеріальних активів, пов'язаних із таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу "інжиніринґ", науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планують завершити раніше ніж за 12 місяців від дня здійснення перших витрат або одержання авансу (передоплати);

договір довготривалого страхування життя - договір страхування життя терміном на 10 років і більше, який містить умову сплатити страхові внески (платежі, премії) протягом не менш як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої в договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що їх здійснюють у разі настання страхових випадків, пов'язаних зі смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до встановлення застрахованій особі інвалідності І групи. При цьому страхову виплату здійснюють незалежно від терміну сплати страхових внесків (платежів, премій);

додаткові доходи - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що їх виплачує (надає) платникові податку його роботодавець (самозайнята особа) або третя особа від імені та/або за дорученням роботодавця (самозайнятої особи) чи його коштом, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладених з таким платником податку (далі - інші виплати й винагороди);

дохід (валовий дохід) - загальна сума будь-яких коштів, одержаних від усіх видів діяльності, вартості матеріальних і нематеріальних цінностей (активів), цінних паперів, інших об'єктів власності, що їх отримано (нараховано) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за їхніми межами;

доходи (прибутки), одержані з джерел в Україні - будь-які доходи, які отримали резиденти або нерезиденти від будь-яких видів їхньої діяльності на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, враховуючи відсотки, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, які сплатили резиденти України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, зокрема рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України;

доходи (прибутки), одержані з джерел за межами України - будь-які доходи, які отримали резиденти від будь-яких видів їхньої діяльності за межами митної території України, враховуючи відсотки, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, доходи від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, зокрема рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих за межами України, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого за межами України, інші доходи від господарської діяльності за межами митної території України або на територіях, непідконтрольних митній службі України;

екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що сплачується з фактичних обсягів викидів в атмосферу, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин та розміщення відходів, Екологічний податок є джерелом фінансування заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, підвищення рівня екологічної безпеки життєдіяльності людини;

експорт товарів (експортна операція) - продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності з їхнім вивезенням покупцем або продавцем за межі митної території України, зокрема реекспорт товарів, окрім передачі майна суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності іноземному суб'єктові господарської діяльності за кордоном як натуральної частки участі у формуванні статутного капіталу під час спільної господарської діяльності.

Товари вважати експортованими платником податку (незалежно від умов Інкотермс, на яких здійснено продаж, і місця переходу права власності на товари) в разі, якщо їхній експорт засвідчено належно оформленою митною вантажною декларацією;

емісійний дохід - сума перевищення доходів, що їх одержала юридична особа від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав, над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

звичайна ціна - ціна товарів (результатів робіт (послуг)), яку визначено згідно з цим пунктом.

Визначати звичайну ціну у випадках, які передбачає цей Кодекс, за такими методами:

1) порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажів);

2) ціни перепродажу, якщо немає даних для застосування методу неконтрольованої ціни, незалежно від наявності даних за іншими методами;

3) "витрати плюс", якщо немає даних для застосування методів ціни перепродажу та порівнювальної неконтрольованої ціни, незалежно від наявності даних для застосування методу балансової вартості;

4) балансової вартості, якщо немає даних для застосування інших методів.

Якщо немає даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни вважати, що звичайна ціна збігається з договірною.

У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному реґулюванню згідно із законодавством, звичайною вважати ціну, встановлену за принципами такого реґулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни. У такому разі звичайну ціну визначати за загальними правилами, що їх установлює цей пункт.

За методом порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажів), застосовувати ціну, яку визначати за ціною на ідентичні (а якщо їх немає - однорідні) товари (роботи, послуги), що їх реалізують (придбавають) не пов'язаній із продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) цим методом використовувати інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) в заставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Зокрема, враховувати такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), терміни виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (якщо їх немає - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнавати заставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або її можна економічно обґрунтувати. При цьому враховувати звичайні під час укладання угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, знижки, пов'язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей, закінченням (наближенням дати закінчення) терміну зберігання (придатності, реалізації), збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких треба визначити звичайну ціну, ідентичні (коли їх немає - однорідні) товарам (роботам, послугам), котрі прилюдно запропоновано до продажу або мають ціни, що їх встановлено на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, згідно з установленим в абзаці першому цього підпункту порядком, здійснювати з урахуванням таких чинників.

Якщо товари (роботи, послуги) продають із використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції чи пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюють примусово згідно із законодавством, звичайною є ціна, яку отримано під час такого продажу.

За методом ціни перепродажу застосовувати договірну ціну товарів (робіт, послуг), яку визначено під час подальшого продажу такого товару (робіт, послуг) покупцем третій особі з вирахуванням відповідної націнки та витрат на збут.

За методом "витрати плюс" застосовувати ціну, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки. Для визначення націнки використовують середньостатистичну рентабельність у даній галузі (виду діяльності).

Порядок застосування методів порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продажів), ціни перепродажу та "витрати (собівартість) плюс" для визначення звичайної ціни встановлює Кабінет Міністрів України, виходячи з положень цього пункту.

За методом балансової вартості оцінювати активи або зобов'язання згідно з балансовою вартістю, яку визначати за відповідним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу встановлює Центральний орган виконавчої влади з реґулювання ринків фінансових послуг.

Якщо неможливо визначити звичайну ціну відповідно до вказаних методів через брак потрібної інформації, за звичайну вважати ціну договору;

звичайна процентна ставка на депозит - процентна ставка, що її встановлюють залежно від термінів та розміру депозиту, за рішенням платника податку (яке обов'язково оприлюднено), виходячи з однакових правил укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом.

Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення депозитного договору визначає для банківських установ Національний банк України, для небанківських фінансових установ - державний орган, визначений законом.

Обов'язок доводити те, що ціна, за договором, не відповідає рівневі звичайної ціни, у випадках, які визначає цей Кодекс, покладено на податковий орган, згідно з порядком, встановленим законодавством.

Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайної процентної ставки на депозит здійснювати за процедурою, що її встановлює цей Кодекс для звичайних цін, а для платників податку, яких визнано природними монополістами згідно із законодавством, - також відповідно до принципів реґулювання цін, встановлених законодавством;

землекористувач - особа, яка володіє і користується земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності, на праві, іншому ніж право власності або право оренди на землю;

ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові властиві їм основні ознаки; під час визначення ідентичності товарів брати до уваги також їхні фізичні характеристики, які впливають на їхні якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак ідентичності товару, таких як якість і репутація на ринку, країна походження та виробник;

імпорт товарів (імпортна операція) - купівля українськими суб'єктами господарської діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням цих товарів на митну територію України, а також купівля товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, що розташовані за її межами;

інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і аналогічних до них прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації згідно з цим Законом.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні:

1. Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, що їх емітує така юридична особа.

2. Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

До фінансової прямої інвестиції прирівнювати господарську операцію з внесення в пайовий фонд виробничого кооперативу паю члена кооперативу, а також внесення засновником коштів або майна у створення цілісного майнового комплексу унітарного підприємства.

Під реінвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій коштом доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій;

індивідуальний ідентифікаційний номер - незмінний протягом усього життя номер, що його надано фізичній особі для забезпечення її однозначної ідентифікації як платника податків та зборів;

інжиніринґ - інженерно-конструкторські роботи й послуги, до яких входять послуги з підготовки та забезпечення процесу виробництва й реалізації продукції, з обслуговування будівництва та експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів;

іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що його надано фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу терміном не менше п'яти повних календарних років на фінансування витрат, пов'язаних із будівництвом чи придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі під таким житловим будинком чи присадибної ділянки), у власність із прийняттям кредитором такого житла (землі під ним чи присадибної ділянки) в заставу;

касовий метод обліку - метод податкового обліку, за яким дату виникнення податкових зобов'язань визначати як дату зарахування коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дату отримання інших видів компенсацій вартості проданих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а дату виникнення права на податковий кредит - як дату списання коштів із банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дату надання інших видів компенсацій вартості придбаних товарів, робіт, послуг;

контрольні органи - органи державної виконавчої влади, на які, згідно з чинним законодавством, покладено повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням суб'єктами оподаткування податкового законодавства, а саме за своєчасністю, достовірністю та повнотою нарахування податків і зборів та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу;

корпоративні права - право власності на частку (пай, акцію) у статутному фонді (капіталі) або на весь статутний фонд (капітал) юридичної особи, зокрема права на управління, одержання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації згідно із законом;

кошти - гроші в національній або іноземній валюті чи їхній еквівалент;

кредит - кошти й матеріальні цінності, які надають резиденти або нерезиденти в користування юридичним чи фізичним особам на визначений термін та під відсоток. Кредит розподіляється на фінансовий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики;

кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики - кошти, які залучає юридична особа-боржник (дебітор) від інших юридичних або фізичних осіб на умовах, визначених за емісії розміщених (емітованих) таким дебітором облігацій або ощадних (депозитних) сертифікатів, а також інших боргових цінних паперів з обмеженим терміном обігу;

фінансовий кредит - кошти, які надає фінансова установа-резидент або нерезидент, що має цей статус згідно із законодавством держави місцеперебування нерезидента, в позику юридичній чи фізичній особі на визначений термін та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів установлює Національний банк України (щодо банківських кредитів), а також спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері реґулювання ринків фінансових послуг (щодо небанківських фінансових установ) згідно із законодавством України;

товарний кредит - умови продажу товару (робіт, послуг), згідно з якими товар, результати робіт, послуги передає (надає) резидент або нерезидент юридичним чи фізичним особам із перенесенням кінцевого розрахунку на визначений термін та під відсоток. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари, передачу результатів робіт, послуг покупцеві (замовникові) під час підписання договору або передання товарів, прийняття робіт, послуг таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості;

кредитор - юридична чи фізична особа, перед якою інша юридична або фізична особа має грошову чи майнову заборгованість;

лізинґова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання майна в користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату і на визначений термін.

Лізинґові (орендні) операції здійснюють у вигляді оперативного лізинґу (оренди), фінансового лізинґу (оренди), зворотного лізинґу (оренди), оренди земельних ділянок та оренди будівель, зокрема житлових приміщень.

оперативний лізинґ (оренда) - лізинґова (орендна) операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає передання орендареві основного фонду, що його придбав або виготовив орендодавець, на інших умовах, не таких, які передбачає фінансовий лізинґ (оренда);

Лізинґ (оренда) є фінансовим, якщо лізинґовий (орендний) договір відповідає вимогам Закону України "Про фінансовий лізинґ" і містить одну з наступних умов:

1) об'єктом договору лізинґу є неспоживна річ, яку визначено індивідуальними ознаками, віднесено, згідно з цим Кодексом, до основних фондів;

2) орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізинґу у власність протягом терміну дії лізинґового договору або в момент його закінчення за ціною, яку визначено в такому лізинґовому договорі;

зворотний лізинґ (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним одержанням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинґ;

лотерея - господарська операція, яка передбачає продаж гравцеві права на участь у розігруванні призу за випадковою ймовірністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне отримання такого призу у власність у разі визнання такого гравця переможцем;

марка акцизу - спеціальний знак, яким, згідно з положеннями цього Кодексу, маркують алкогольні напої та тютюнові вироби. Її наявність на цих товарах підтверджує сплату акцизу, леґальність ввезення та реалізації на території України цих виробів. Марки акцизу для алкогольних напоїв та тютюнових виробів, вироблених в Україні, відрізняються від марок для імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів дизайном і кольором відповідно до зразків, які затвердив Кабінет Міністрів України;

маркування алкогольного напою чи тютюнового виробу - наклеювання марки акцизу на пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового виробу згідно з порядком, який визначив Кабінет Міністрів України щодо виробництва, зберігання та продажу марок акцизу;

матеріальне майно - будь-яке майно, що має фізичну форму, крім коштів, цінних паперів, деривативів, контрактів та інших таких документів;

місце паркування - місце призначене для тимчасової стоянки автотранспорту у відведених або спеціально обладнаних для цього місцях, які визначають відповідні органи влади;

місце управління підприємством - місце здійснення повноважень вищим органом управління (радою, правлінням тощо) згідно зі статутом або іншим засновницьким документом;

місце управління підприємством, що його передано в довірче управління - місцеперебування довірчого власника;

місце управління підприємством, що його здійснює фізична особа, яка є власником цього підприємства, або фізична особа, яка діє згідно з договором від імені та за дорученням власника - місце проживання відповідного власника;

місце управління представництвом, філіалом або іншим відокремленим підрозділом підприємства - місце управління підприємством, до складу якого входить такий підрозділ;

надання послуг у сфері грального бізнесу - діяльність, пов'язана з улаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів, проведенням лотерей (окрім державних) і розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі;

наймана особа - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію лише на доручення або з наказу працедавця згідно з умовами законодавства про працю;

недержавне пенсійне забезпечення - пенсійне забезпечення, яке здійснюють недержавні пенсійні фонди, страхові організації та банки відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

незалежна професійна діяльність - діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльність лікарів (зокрема стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінників, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, що працюють на релігійній (місіонерській) чи іншій схожій ниві, за умови, якщо такі особи не є найманими працівниками або суб'єктами підприємницької діяльності, яких, згідно з цим Кодексом, вважати найманою особою;

неприбуткові установи та організації - установи та організації, юридичні особи - резиденти, головною метою діяльності яких не є одержання прибутку, а провадження неприбуткової діяльності відповідно до законодавства України;

нерезиденти:

1) юридичні особи, суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філіали, відділення, представництва тощо), з місцеперебуванням за межами України, які створено і які провадять свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави;

2) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їхні представництва, розташовані на території України, що мають дипломатичні привілеї та імунітет;

3) представництва інших іноземних організацій в Україні, які не провадять підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

4) фізичні особи-нерезиденти;

однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дає змогу їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) необхідно брати до уваги, зокрема, їхню якість, наявність товарного знака, репутацію на ринку, країну походження та виробника;

операційна валюта банку - іноземна валюта, яку банк отримав внаслідок здійснення ним операцій, відмінних від торгівлі іноземною валютою;

операція з давальницькою сировиною - операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій) із перероблення цієї сировини для одержання готової продукції за відповідну плату. До операцій із давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції.

Під час операцій із давальницькою сировиною використовують терміни, що мають таке значення:

1) замовник - суб'єкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину;

2) виконавець - суб'єкт господарської діяльності, який здійснює переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини;

3) готова продукція - продукція (товар), яку вироблено з використанням давальницької сировини (крім тієї частини, яку використовують для проведення розрахунків за її переробку) і визначено як кінцеву в контракті між замовником і виконавцем;

основні фонди - матеріальні цінності, що їх призначив платник податку для використання в господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких перевищує 1000 гривень та поступово зменшується через фізичне або моральне спрацювання;

особи - юридичні і фізичні особи та суб'єкти господарювання, що не мають статусу юридичної особи;

офшорна зона - територія, на яку не поширюється юрисдикція України, де режим підприємницької діяльності передбачає суттєве зменшення або повну ліквідацію оподаткування іноземних осіб, що створюють там свої компанії;

паркування - тимчасова стоянка транспортних засобів у місцях, які визначають відповідні органи влади;

пасивний дохід - дохід, який отримано у вигляді відсотків, дивідендів, роялті, страхових виплат і відшкодувань, а також орендних (лізинґових) платежів за договорами оперативної оренди;

пеня - санкція у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що їх стягують із платника податків через несвоєчасне погашення податкового зобов'язання та порушення режиму здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності;

первісна балансова вартість будівлі - сума витрат платника податку, пов'язана з придбанням або будівництвом споруди, відображена в обліку платника податку;

підакцизні товари - товари, які підлягають оподаткуванню акцизним податком;

плата за марки акцизу - плата, що її вносять українські виробники й імпортери на покриття витрат держави на виробництво, зберігання та реалізацію марок акцизу;

податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що його подають платники податків до контрольного органу в терміни і за формою, які встановило законодавство, на підставі котрого здійснюють нарахування та/або сплату податку;

податкова звітність - звітність, яка характеризує стан обчислення і виконання податкових зобов'язань платника податку. Її надають у контрольні органи в установлених цим Кодексом формах;

податкова інформація - це інформація, яку отримали або про яку дізналися внаслідок виконання своїх службових обов'язків посадові особи контрольних органів;

податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного вчасно. Податкова застава виникає на підставі закону;

податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму податку чи збору згідно з порядком і термінами, які визначає цей Кодекс;

податковий агент - резидент або постійне представництво нерезидента, який, незалежно від організаційно-правової форми та обраної системи оподаткування, зобов'язаний нараховувати, утримувати і сплачувати податок чи збір до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду від імені та коштом платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність контрольним органам згідно з податковим законодавством України, а також нести відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

податковий борг (недоплата, залеглість, недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їхньої наявності), яке самостійно узгодив платник податків або його узгодили судовим порядком, але не сплачене вчасно, а також пеня, яку нараховано на суму такого податкового зобов'язання;

податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду у випадках, передбачених цим Кодексом;

податкове повідомлення - письмове повідомлення контрольного органу у формі рішення про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, яку визначив контрольний орган у випадках, що їх передбачає цей Кодекс;

податковий облік - система установлених згідно з цим Кодексом форм і методів виявлення, реєстрації, накопичення, узагальнення і відображення платниками податків фактів, подій, результатів господарської діяльності або інших об'єктів, на основі яких визначають податкове зобов'язання;

послуга - економічна діяльність, за якої виконавець не створює товару, а її результат споживають у процесі певних дій, і яку продають та купують;

постійне представництво нерезидента - постійне місце провадження господарської діяльності нерезидента в Україні. Постійним представництвом, зокрема, є відділення, філія, контора, завод, фабрика, майстерня, будівельний майданчик, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин.

Згідно з цим Кодексом постійним представництвом вважати також резидента, який діє від імені чи за вказівками нерезидента на підставі прав та обов'язків такого нерезидента, що їх передбачає цивільне право;

примусове стягнення - звернення стягнення на активи платника податків для погашення його податкового боргу, стягнення штрафу та пені;

продаж послуг (робіт) - будь-які цивільно-правові операції з надання послуг (робіт), права на користування або на розпоряджання товарами, зокрема нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (робіт) містить, зокрема, надання права на користування товарами в межах договорів лізинґу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, зокрема, промислової, власності;

продаж товарів - будь-які операції, що їх здійснюють згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від термінів її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не є продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консиґнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оренди (лізинґу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари;

відсотки - дохід, який сплачує (нараховує) позичальник на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених коштів або майна.

Відсотки нараховують на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюють шляхом продажу облігацій, скарбничих зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, які емітував позичальник, суму відсотків визначають шляхом нарахування їх на номінал такого цінного папера, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення і ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, встановлено їх в абсолютних (фіксованих) цінах чи у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є відсотками;

пункти обміну іноземної валюти - обмінні пункти:

1) уповноважених банків;

2) уповноважених банків, розташованих поза їхніми операційними залами;

3) інших кредитно-фінансових установ, які одержали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою;

4) суб'єктів господарювання, які діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками;

пункти продажу товарів:

1) крамниці та інші торгові точки в окремих приміщеннях, будівлях або їхніх частинах, що мають торговельну залу для покупців або використовують для торгівлі її частину;

2) кіоски, лотки та інші малі архітектурні форми, які не мають вбудованої торговельної зали для покупців;

3) автокрамниці, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

4) лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торгівлі місцях;

5) стаціонарні, малогабаритні та пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами, стиснутим та скрапленим газом;

6) фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кав'ярні, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

7) оптові бази, склади - крамниці або інші приміщення, які використовують для торговельної діяльності;

резиденти:

1) юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філіали (відділення), представництва тощо), які створено та які провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з розташуванням на її території;

2) філії (відділення) і представництва юридичних осіб, що розташовані за кордоном і не провадять господарської діяльності;

3) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

4) фізичні особи - громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які:

- мають постійне місце проживання в Україні;

- проживають в Україні в цілому не менш як 183 календарних днів протягом календарного року.

Час фактичного проживання в Україні - це час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїхала за межі території країни спеціально на лікування, відпочинок, у відрядження або на навчання;

ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товару (робіт, послуг) (взаємозамінних товарів (робіт, послуг), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція;

робота - економічна діяльність, під час здійснення якої за завданням замовника виготовляють, обробляють, переробляють, ремонтують товар або змінюють його властивості з переданням результату замовникові і яку продають та купують;

роботодавець - юридична або фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (також іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні). Нерезидент, що має в Україні філії, представництва, інші осередки, де використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України;

поширення реклами - поширення в будь-якій формі та в будь-який спосіб спеціальної інформації про осіб чи продукцію для одержання прямого або опосередкованого прибутку;

роялті - будь-які платежі, що їх одержано у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності;

самозайнята особа - платник податку, який є суб'єктом господарювання або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності;

спеціальне відведене місце для паркування транспортних засобів - місце, яке визначив відповідний орган влади для стоянки транспортних засобів, розташоване на автомобільних дорогах, майданах або вулицях, що має розмітку місць стоянки транспортних засобів;

спеціально обладнане місце для паркування транспортних засобів - місце, яке визначив відповідний орган влади для стоянки транспортних засобів, відмічене дорожніми знаками згідно з Правилами дорожнього руху України, з твердим покриттям, розміткою місць стоянки транспортних засобів, може мати огорожу, зокрема тимчасову;

страхувальники за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування - особи, що їх визнають такими закони з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

товари - матеріальні та нематеріальні активи, що їх продають або вони призначені для продажу, а також цінні папери та деривативи, які використовують у будь-яких операціях, окрім операцій з їхнього випуску (емісії) та погашення;

торгівля готівковими валютними цінностями - продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів в іноземній валюті (зокрема дорожніх, банківських і персональних чеків) та операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту;

торгівля іноземною валютою - це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій із валютними деривативами;

торгівля цінними паперами та деривативами - це будь-які операції з:

1) купівлі або продажу цінних паперів чи фондових деривативів торгівцями цінними паперами, чий статус установлює відповідне законодавство про цінні папери і фондовий ринок;

2) купівлі або продажу товарних деривативів членами товарних бірж, чий статус установлює законодавство про товарні біржі;

3) купівлі або продажу цінних паперів суб'єктами господарської діяльності, які не мають статусу торгівців цінними паперами;

торговельна діяльність - господарська діяльність із торгівлі товарами;

торговельне місце - площа, відведена особі, яка торгує, для розміщення товару, транспортних засобів, контейнерів та потрібного для торгівлі інвентарю (терезів, лотків тощо);

торговий патент - державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності безпосередньо або через його структурний (відокремлений) підрозділ здійснювати торговельну діяльність і діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (зокрема операції з готівковими коштами в іноземній валюті та з кредитними картками), а також діяльність з надання платних послуг і послуг у сфері грального бізнесу за готівкові кошти та з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України;

транспортний засіб - кожний окремий пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;

тютюнові вироби - всі вироби, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів за кодами 240210000, 240220000, 240310000, 240399100;

філія, відділення, представництво, будь-який інший, незалежно від назви, відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцеперебуванням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи та/або всі чи частину її функцій, а його керівник діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи;

фінансова ґарантія перевізника - ґарантія у вигляді ґарантійного листа банку або грошової застави, або страхування фінансової відповідальності перевізника щодо обов'язкового доставлення товарів до митниці призначення, яку надають під час тимчасового ввезення в Україну товарів на термін, на умовах і згідно з порядком, передбаченими митним законодавством України;

фінансова допомога - безповоротна фінансова допомога або поворотна фінансова допомога;

безповоротна фінансова допомога - це:

1) сума коштів, яку передано платникові податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, що не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

2) сума безнадійної заборгованості, яку відшкодував кредиторові позичальник після списання такої безнадійної заборгованості;

3) сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після того, як сплив термін позовної давності;

4) основна сума кредиту або депозиту, наданого платникові податку без встановлення термінів повернення такої основної суми, за винятком позик, які надано під безтермінові облігації, та депозитів до запитання в банківських установах;

5) сума відсотків, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, розміром облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги;

поворотна фінансова допомога - це сума коштів, яку передано платникові податку в користування на визначений термін відповідно до договорів, що не передбачають нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами;

фрахт - винагорода (компенсація), що її сплачують за договорами перевезення, найму чи піднайму судна або транспортного засобу (їхньої частин) для цілей:

1) перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами;

2) перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом;

штрафна санкція (штраф) - санкція у вигляді фіксованої суми або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яку стягують з платника податків за порушення ним податкового й валютного законодавства України, законодавства України з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування та ліцензування.

Інші терміни, що їх застосовано в цьому Кодексі і який їх не визначає, використовувати у значенні, наведеному в інших нормативно-правових актах України.

Глава 2. Платники податків і зборів. Податкові агенти. Представники платників податків і зборів та пов'язані особи

Стаття 19. Платники податків і зборів

Платниками податків і зборів визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або здійснюють діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок по сплаті податків і зборів цим Кодексом.

Стаття 20. Права платників податків і зборів

1. Платники податків і зборів мають право:

1.1) користуватися податковими пільгами за наявності підстав і згідно з порядком, що його встановлюють цей Кодекс та інші нормативно-правові акти з питань оподаткування;

1.2) одержувати відстрочення податкових зобов'язань згідно з порядком та на умовах, які встановлює цей Кодекс;

1.3) отримувати від органів державної податкової служби за місцем своєї реєстрації (місцем проживання) безоплатну інформацію про чинні податки, збори та норми податкового законодавства;

1.4) одержувати на письмовий запит від уповноважених органів письмові роз'яснення з питань застосування податкового законодавства;

1.5) бути присутнім під час проведення податкових перевірок, ознайомлюватися з актами цих перевірок та одержувати їхні примірники;

1.6) давати пояснення контрольним органам щодо обчислення та сплати податків і зборів, а також за актами перевірок;

1.7) оскаржувати згідно порядку, який установлює закон, рішення та дії або бездіяльність контрольних органів служби та їхніх посадових осіб;

1.8) представляти свої інтереси в контрольних органах безпосередньо або через уповноваженого чи законного представника;

1.9) у випадках, які передбачає цей Кодекс, на своєчасне повернення чи залік сум надміру сплачених або стягнених податків і зборів;

1.10) вимагати від посадових осіб контрольних органів, під час здійснення ними дій щодо платника податків і зборів, дотримуватися вимог податкового законодавства України та міжнародних договорів України;

1.11) вимагати від контрольних органів та їхніх посадових осіб дотримуватися податкової таємниці і нерозголошення конфіденційної інформації;

1.12) не виконувати актів і вимог податкових органів та їхніх посадових осіб, що не відповідають цьому Кодексові та законодавству України з питань оподаткування;

1.13) вимагати згідно з установленим порядком відшкодування в повному об'ємі збитків, які спричинили незаконні рішення податкових органів і незаконні дії (бездіяльність) їхніх посадових осіб.

2. Платники податків і зборів мають також інші права, які визначає цей Кодекс.

3. Права платників податків і зборів забезпечують відповідні обов'язки посадових осіб контрольних органів. Посадові особи контрольних органів несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством за протиправні дії (бездіяльність), якими порушують права платників податків.

Стаття 21. Захист прав платника податку

1. Захист прав платника податку здійснюється при визнанні необґрунтованими актів, постанов або вимог податкових органів, дій або бездіяльності посадових осіб податкових органів і їхнього припинення, якщо такі порушують права платника податку, установлені статтею 20 цього Кодексу. Захист прав платника податку здійснюється шляхом звернення до вищестоящого податкового органу або суду в порядку, встановленому законом.

2. Захист прав платника податку може здійснюватися ним безпосередньо, податковим агентом або представником платника податків і зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Стаття 22. Обов'язки платників податків і зборів

1. Платники податків і зборів зобов'язані:

1.1) сплачувати належні суми податків і зборів згідно з порядком та в терміни, які встановлюють цей Кодекс та інші нормативно-правові акти з питань оподаткування;

1.2) ставати на облік в органах державної податкової служби згідно з порядком, який передбачає цей Кодекс;

1.3) вести податковий облік, складати податкову звітність та звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання впродовж термінів, які встановлюють закони, якщо іншого не передбачає цей Кодекс;

1.4) подавати до контрольних органів відповідно до цього Кодексу та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування декларації, іншу податкову звітність і документи та відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів;

1.5) допускати згідно з нормами цього Кодексу посадових осіб контрольних органів до перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів, обстеження приміщень, що їх використовують для одержання доходів, чи вони пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування;

1.6) виконувати законні вимоги контрольних органів щодо усунення виявлених порушень цього Кодексу та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування і підписувати акти про проведення перевірок; у разі відмови підписати акт - письмово засвідчити свою відмову з викладенням її причин;

1.7) згідно з порядком та в терміни, що їх визначає цей Кодекс, повідомляти орган державної податкової служби про відкриття і закриття розрахункового та (або) іншого рахунку в банківських установах;

1.8) керівники та інші посадові особи юридичних осіб, фізичні особи-підприємці під час перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, що її проводить орган державної податкової служби України, або перевірки за фактами здійснення фінансових операцій, пов'язаних із леґалізацією доходів, зобов'язані на вимогу посадової особи органу державної податкової служби України, який проводить зазначену перевірку, надавати копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів і письмові пояснення у випадках, що передбачають цей Кодекс та інші нормативно-правові акти з питань оподаткування;

1.9) протягом термінів, які встановлює чинне законодавство, забезпечувати збереження даних бухгалтерського обліку та інших документів, що потрібні для нарахування і сплати податків і зборів, а також документів, що підтверджують отримані доходи (а для юридичних осіб і видатки) та сплачені (утримані) податки;

1.10) повідомляти про всі випадки участі в іноземних організаціях - у термін, не пізніше одного місяця з дня початку такої участі;

1.11) повідомляти про зміну місцеперебування або місця проживання - в термін, не пізніше десяти днів з дня ухвалення такого рішення;

1.12) виконувати інші обов'язки, які передбачають цей Кодекс та інші нормативно-правові акти України.

1. 2.За невиконання або неналежне виконання платником податків і зборів покладених на нього обов'язків він несе відповідальність згідно з порядком і на умовах, які встановлюють цей Кодекс та інші нормативно-правові акти України.

Стаття 23. Фізична особа

1. Фізичними особами визнаються:

1.1) громадяни України;

1.2) іноземці;

1.3) особи без громадянства.

2. Податковими резидентами України визнаються фізичні особи, які фактично знаходилися на території України не менше ста вісімдесяти трьох днів (цільно або сумарно) У будь-якому послідовному дванадцятимісячному строку, що починається або закінчується в податковому періоді. Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, в який фізична особа фактично знаходилася на території України незалежно від тривалості цього перебування.

3. Час фактичного перебування на території України включає час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїхала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження.

4. Не відноситься до часу фактичного перебування на території України час, на протязі якого іноземець та особа без громадянства перебувала в Україні:

4.1) як особа, що має дипломатичний або консульський статус або є членом родини такої особи;

4.2) як співробітник міжнародної організації, створеної по міждержавній угоді, учасником якої є Україна або, як член родини такого співробітника;

4.3) на лікуванні, відпочинку, навчанні, за умови знаходження фізичної особи в Україні винятково з цими цілями;

4.4) винятково для проїзду через територію України.

5. Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, які у відповідності до частини 2 цієї статті не є податковими резидентами України.

6. Фізична особа розглядається як податковий резидент України для періоду, що передує його прибуттю, якщо ця особа була податковим резидентом України в календарний рік, що передує року його прибуття. Фізична особа розглядається як податковий резидент України для періоду, наступного за останнім календарним днем перебування в Україні тільки, якщо ця особа є податковим резидентом у календарному році, що наступає за роком, в якому закінчується перебування цієї особи в Україні.

7. Місцем перебування фізичної особи визнається місце, де ця особа фактично проживає, а при неможливості встановити таке місце - місце, де ця особа зареєстрована як платник податку в встановленому порядку або місце, вказане в паспорті або іншому посвідченні особи. Місцем перебування фізичної особи, яка не досягла повнолітнього віку, або фізичної особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично мешкає, а при неможливості встановити це місце - місце, де ця особа зареєстрована в встановленому порядку, або місце, яке вказане в паспорті або іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна чи піклувальника.

8. Місцем фактичного проживання фізичної особи визнається місце знаходження будинку, квартири або іншого житлового приміщення, де постійно або переважно мешкає ця особа.

Стаття 24. Юридична особа

1. Юридичними особами визнаються:

1.1) українські підприємства та організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких знаходяться в Україні;

1.2) іноземні підприємства та організації, що не є українськими відповідно до цієї статті.

2. Місцем діяльності підприємства або організації визнається місце державної реєстрації підприємства або організації, вказане в установчих документах підприємства або організації.

3. Місцем управління підприємства або організації визнається місце здійснення повноважень вищим органом управління підприємства або організації, відповідно до установчих документів. Якщо управління підприємством або організацією здійснюється керівним (іншим підприємством, організацією або фізичною особою), що діє відповідно договору або рішення про призначення, місцем управління визнається відповідно місце діяльності керівного підприємства, організації або місце перебування керуючої фізичної особи.

Стаття 25. Консолідована група платників податку

1. Консолідованою групою платників податку визнається утворене і зареєстроване відповідно до законодавства України об'єднання підприємств і організацій, яке виступає як єдиний платник податку стосовно одного або декількох податків і зборів.

2. Консолідована група платників податку може бути створена тільки при наявності сукупності наступних обставин:

2.1) учасниками такої групи є підприємства та організації - податкові резиденти України, місцем діяльності кожного з яких є Україна;

2.2) доля участі головного підприємства в кожному підприємстві, що входить до консолідованої групи повинна становити не менше 25 відсотків;

3. Консолідована група платників податку може бути утворена лише на підставі договору між її учасниками. Забороняється включення в договір про утворення консолідованої групи платників податку умов, на підставі яких ця група створюється на строк менш, ніж один календарний рік. При продовженні строку дії такого договору головне підприємство повинно повідомити у податковий орган по місцю свого обліку не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору.

4. Підприємство, організація не може бути учасником більше ніж однієї консолідованої групи платників податку.

5. Учасники консолідованої групи платників податку несуть солідарну відповідальність по виконанню податкових обов'язків консолідованої групи платників податку в частині тих податків і зборів, у відношенні яких така група виступає як єдиний платник податків і зборів.

6. Операції по реалізації товарів (робіт, послуг) між підприємствами, організаціями, що входять до складу консолідованої групи платників податків і зборів, прирівнюються до операцій між структурними підрозділами одного підприємства тільки для цілей тих податків і зборів, по яких прийняте рішення по консолідації.

Стаття 26. Податкові агенти

1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок по обчисленню, утриманню та сплаті податків і зборів до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків і зборів.

2. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і користуються правами, встановленими статтею 21 цього Кодексу та несуть обов'язки, встановлені статтею 22 цього Кодексу.

Стаття 27. Права та обов'язки податкових агентів

1. Податкові агенти виконують обов'язки, користуються правами та несуть відповідальність, яку передбачають цей Кодекс та інші нормативно-правові акти для платників податків і зборів.

2. Крім того, податкові агенти зобов'язані:

2.1) правильно і вчасно утримувати з коштів, інших доходів (зокрема, в натуральній формі) податки і збори, що їх виплачують платники податків і зборів, і перераховувати їх у відповідні бюджети та державні цільові фонди;

2.2) протягом місяця письмово повідомляти контрольні органи за місцем реєстрації про неможливість утримати податок і про суму заборгованості платника податку;

2.3) вести облік виплачених платниками податків і зборів з об'єктів оподаткування, утриманих і перерахованих у відповідні бюджети і державні цільові фонди податків і зборів та зборів з кожного платника податків і зборів окремо;

2.4) надавати контрольним органам за місцем реєстрації документи, потрібні для контролю за правильністю обчислення, утримання та перерахунку податків і зборів;

3. На вимогу платника податку, збору надавати йому письмову інформацію стосовно утриманих і перерахованих податків і зборів.

Стаття 28. Представники платника податку

1. Платник податку веде справи, пов'язані з виконанням податкового обов'язку, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податку в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податку права на особисту участь у таких відносинах.

2. Представниками платника податку виступають:

2.1) законний представник;

2.2) уповноважений представник;

3. Законним представником платника податку визнається представник платника податку, що веде його справи, пов'язані з виконанням його податкового обов'язку на підставі закону. Законними представниками платника податку є:

3.1) батьки, усиновитель, особа, при наявності в нього документів, що засвідчують шлюбні відношення або родинні зв'язки з фізичною особою, опікун, піклувальник або особа, призначена органом опіки і піклування при безвісній відсутності фізичної особи або визнанні його недієздатним, або інша особа, при наявності в них документів, що засвідчують їхні відповідні повноваження;

3.2) керівник (його заступник), головний бухгалтер (бухгалтер) і інша особа підприємства, організації, якщо останні мають доручення або доручення на ведення справ платника податку;

3.3) законні представники головного підприємства консолідованої групи платників податку;

3.4) керівник (його заступник), головний бухгалтер (бухгалтер) та інші особи, якщо останні мають доручення або договори на ведення справ від платника податку.

4. Уповноваженим представником платника податку визнається особа, яка уповноважена платником податку представляти його інтереси в податкових органах, судах відповідно до підвідомчості справ. Уповноважений представник платника податків і зборів здійснює свої повноваження на підставі довіреності, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства.

5. Не можуть бути уповноваженими представниками платника податку посадові особи податкових органів, судді, слідчі, прокурори або колишні судді, слідчі, прокурори та посадові особи податкових органів, які на протязі двох років були звільнені з посади. Для зазначених осіб, які були звільнені за противоправне діяння, цей строк становить п'ять років.

Стаття 29. Пов'язані особи

1. Пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:

1.1) юридична особа, що здійснює контроль над господарською діяльністю платника податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

1.2) фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль над платником податку;

1.3) посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

1.4) платники податку - учасники об'єднання підприємств, незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що здійснюють свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

2. Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:

2.1) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку, не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку,

2.2) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання завдяки:

а) праву, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;

б) обійманню посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання;

в) обійманню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

г) наданому праву щодо укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку;

д) для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї;

Глава 3. Об'єкти оподаткування

Стаття 30. Об'єкт оподаткування

Об'єктом оподаткування може бути вартість майна, вартість товарів (робіт, послуг), доход або його частина, обороти по реалізації товарів (робіт, послуг),використання природних ресурсів.

Стаття 31. Майно

1. Майном визнаються різноманітні види матеріальних і нематеріальних об'єктів.

2. Матеріальними об'єктами визнаються речі, у тому числі електрична, теплова й інша енергія, газ і вода.

3. Нематеріальними об'єктами визнаються об'єкти інтелектуальної власності та майнові права.

Стаття 32. Товари

1. Товаром визнається будь-яке майно, що може бути реалізовано.

2. Ідентичними товарами визнаються товари однакові по всіх характеристиках З товарами, які порівнюються. Характеристиками можуть виступати фізичні параметри, якість, країна походження товару та виробник.

3. Однорідними товарами визнаються товари які не є ідентичними, але мають подібні характеристики, виконують однакові функції і можуть замінювати одне одного.

4. Країною походження товару визнається країна, де товари були повністю виготовлені, або були перероблені чи оброблені в достатній мірі.

5. При реалізації товару в іншу державу він перестає бути товаром, країною походження якого є Україна, з моменту реалізації його як на території України, так і на території іншої держави.

6. Реалізацією товару визнається платна або безоплатна передача однією особою іншій права власності на товар. До реалізації товарів прирівнюється використання товарів для власного споживання.

Стаття 33. Роботи і послуги

1. Роботами і послугами визнається діяльність платника податку, що не є реалізацією товару і призначена для задоволення потреб інших осіб.

2. Не відносяться до робіт і послуг дії уповноважених органів та їхніх посадових осіб, вчинені ними при здійсненні своїх функцій.

3. Реалізацією робіт і послуг визнається їх виконання оплатно або безоплатно однією особою для іншої. До реалізації робіт і послуг прирівнюється здійснення робіт і послуг для власного споживання.

Стаття 34. Вартість товарів (робіт, послуг)

1. Вартістю товару (робіт, послуг) визнається вартість, по якій платник податку реалізує або має намір реалізувати товар (роботу, послугу).

2. Митною вартістю товару визнається вартість товару в країні походження з урахуванням витрат по упаковуванню, перевезенню, страхуванню, мита та інших аналогічних витрат, необхідних для покупки та доставки товару до митного кордону України.

3. Митна вартість визначається наступними методами:

по ціні угоди з завезеними товарами - митною вартістю визнається вартість товару фактично сплачена або яка підлягає сплаті за завезений товар на момент перетинання їм митного кордону;

по ціні угоди з ідентичними товарами - митною вартістю визнається вартість реалізації ідентичних товарів в Україні;

по ціні угоди з однорідними товарами - митною вартістю визнається вартість реалізації однорідних товарів в Україні;

без урахування вартості - митною вартістю визнається вартість реалізації ідентичних або однорідних товарів в Україні за відрахуванням імпортних митних платежів та інших витрат, необхідних для доставки товарів до митного кордону України;

на основі урахування вартості - митною вартістю визнається сукупна вартість по реалізації ідентичних або однорідних товарів в Україні з урахуванням імпортних митних платежів та інших витрат, необхідних для доставки товарів до митного кордону України.

Стаття 35. Доходи (прибуток)

1. Доходом визнається сума будь-яких коштів, вартість об'єктів матеріального і нематеріального майна, цінних паперів, що отримані платником податку у звітний період при виконанні ним зобов'язань, пов'язаних з одержанням доходу, а також

отримані ним безоплатно від інших осіб для власного споживання або у вигляді фінансової допомоги.

2. При визначенні доходу платника податку враховуються усі доходи, які були отримані ним як у грошовій, так і в будь-якій іншій формі.

3. Джерелами доходів платника податку визнаються будь-які особи, від яких або в результаті відношень з якими платник податку одержував або одержує доход.

4. Доходами від джерел в Україні визнаються будь-які доходи платника податку, отримані їм від діяльності або на інших підставах, встановлених частиною 1 цієї статті, на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

5. Доходами від джерел за межами України визнаються будь-які доходи платника податку, отримані їм від діяльності або на інших підставах, встановлених частиною 1 цієї статті за межами України.

6. Прибутком визнається частина доходу, отриманого шляхом його зменшення на суму витрат платника податку, пов'язаних з одержанням цього прибутку.

Стаття 36. Обороти від реалізації товарів (робіт, послуг)

Оборотом від реалізації визнаються операції платників податків і зборів із:

1) продажу товарів (робіт, послуг) на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні;

2) ввезення (пересилання) на територію України, її континентальний шельф, у виняткову (морську) економічну зону товарів (робіт, послуг) наданих нерезидентами для використання або споживання в Україні.

3) вивезення (пересилання) за межі митної території України, її континентального шельфу, виключній (морській) економічній зоні товарів (робіт, послуг).

Стаття 37. Використання природних ресурсів

1. Використанням природних ресурсів визнається видобуток корисних копалин, здійснення геологорозвідувальних робіт, спеціальне споживання природних ресурсів та шкідливий вплив на довкілля.

2. Природними ресурсами не визнаються корисні копалини, що піддалися первинній переробці або були реалізовані.

Глава 4. База оподаткування

Стаття 38. База оподаткування

1. Базою оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкту оподаткування.

2. База оподаткування і порядок її визначення встановлюється цим Кодексом по кожному податку окремо.

3. У випадках, передбачених цим Кодексом той же самий об'єкт оподаткування може мати декілька баз оподаткування для різних податків і зборів.

Стаття 39. Принципи визначення бази оподаткування

Визначення бази оподаткування здійснюється на підставі наступних принципів:

1) однорідність бази оподаткування;

2) можливість застосування до бази оподаткування конкретної одиниці її виміру;

3) простота і зрозумілість визначення бази оподаткування;

4) зручність застосування бази оподаткування для обчислення податку;

5) можливість обліку бази оподаткування;

6) врахування національних і історичних традицій.

Стаття 40. Одиниця виміру бази оподаткування

1. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, відносно до якої застосовується ставка податку.

2. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.

3. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.

Стаття 41. Визначення розміру бази оподаткування

1. Розмір бази оподаткування.визначається як результат множення одиниці виміру бази оподаткування на кількість цих одиниць, що складають повний обсяг бази оподаткування.

2. Розмір бази оподаткування може бути визначений тільки на основі використання однієї одиниці її виміру.

Глава 5. Ставка оподаткування

Стаття 42. Поняття ставки оподаткування

Ставкою оподаткування визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Стаття 43. Базова (основна) ставка оподаткування

1. Базовою (основною) ставкою визнається ставка оподаткування, передбачена цим Кодексом, за якою обчислюється розмір податкового обов'язку по певному податку.

2. У випадках, передбачених цим Кодексом, при обчисленні одного й того ж податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Стаття 44. Підвищена ставка оподаткування

Підвищеною ставкою визнається ставка оподаткування, яка визначена цим Кодексом, з урахуванням особливостей платника податку та (або) виду його діяльності, форми та розміру одержуваних їм доходів, яка перевищує розмір базової (основної) ставки.

Стаття 45. Знижена ставка оподаткування

1. Зниженою ставкою визнається ставка оподаткування, що визначена цим Кодексом з урахуванням особливостей платника податку та (або) видів його діяльності, форми і розміру одержуваних ним доходів і яка за розміром є нижче розміру базової (основної) ставки.

2. В випадках, передбачених цим Кодексом, допускається використання нульової ставки як зниженої ставки оподаткування.

Стаття 46. Гранична ставка оподаткування

Граничною ставкою визнається ставка, передбачена цим Кодексом, яка встановлює максимальний розмір ставки оподаткування, по певному виду податку.

Стаття 47. Абсолютна та відносна ставка оподаткування

1. Абсолютною визначається ставка оподаткування при якій розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

2. Відносною визнається ставка оподаткування при якій розмір податкових нарахувань встановлюється у визначеному відсотковому або кратному співвідношенні до одиниці виміру бази оподаткування.

Глава 6. Обчислення податку

Стаття 48. Обчислення суми податку

1. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку оподаткування.

2. У випадках, встановлених цим Кодексом, при обчисленні разових зборів може бути використана фіксована сума податку без визначення бази та ставки оподаткування.

3. Обчислення суми податку, що підлягає сплаті, визначається окремо по кожному виду податку.

4. Обчислення суми податку здійснюється платником податку самостійно. У випадках, встановлених цим Кодексом, обов'язок по обчисленню суми податку, що підлягає сплаті, може бути покладений на податковий орган, податкового агента або представника платника податку.

Стаття 49. Кадастровий спосіб обчислення податку

1. Кадастровий спосіб обчислення податку здійснюється шляхом складання сум податку, обчислених відповідно до класифікації частин майна, що складає об'єкт оподаткування.

2. Обчислення суми податку по конкретній частині майна здійснюється у відповідності до цього Кодексу.

Глава 7. Податкові пільги

Стаття 50. Податкова пільга

1. Податковою пільгою визнається звільнення платника податку від нарахування та сплати податку або сплата ним податку в меншому розмірі при наявності підстав визначених, частиною 3 цієї статті.

2. Звільнення від сплати податку можливо в повному або частковому обсязі. При звільнені у повному обсязі платник податку цілком звільняється від нарахування та сплати податку. При звільнені у частковому обсязі платник податку звільняється від сплати податку лише у визначеній частці від його податкового обов'язку.

3. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків і зборів; вид їх діяльності та об'єкт оподаткування.

4. Забороняється надання індивідуальної податкової пільги платникам податків і зборів.

5. Платник податку вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії, самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів.

Стаття 51. Визначення податкових пільг

Податкова пільга визначається шляхом:

1) податкового відрахування, що зменшує базу оподаткування до нарахування податку;

2) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку;

3) встановлення зниженої ставки оподаткування.

Глава 8. Джерела сплати податків і зборів

Стаття 52. Джерело сплати податку

Джерелом сплати податку є кошти, які використовуються платником для сплати податку.

Стаття 53. Формування джерел сплати податку

1. Виключними джерелами сплати податку є:

1.1) будь-які грошові суми, що надійшли платнику податку;

1.2) доходи та інші засоби, отримані платно або безоплатно платником податку, у тому числі придбані за рахунок прибутку;

1.3) позикові кошти та кошти цільового фінансування.

2. Зазначені в частині 1 цієї статті джерела сплати податку, визначаються платником податку самостійно, крім випадків, спеціально передбачених цим Кодексом.

Глава 9. Строки сплати податків і зборів

Стаття 54. Строк сплати податку

1. Строком сплати податку визнається період часу, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку і завершується моментом закінчення терміну сплати податку, встановленого цим Кодексом.

2. Строк сплати податку визначається календарною датою, або закінченням періоду часу, що обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати, чи статися, або на подію, що повинна відбутися.

3. Строк сплати податку встановлюється цим Кодексом для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або податковим представником чи податковим органом встановленого строку сплати податку забороняється крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 55. Податковий період

1. Податковим періодом визнається період часу, встановлений цим Кодексом, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків і зборів.

2. Податковий період може містити в собі декілька звітних періодів.

Стаття 56. Види податкового періоду

1. Податковий період може встановлюватися у виді:

1.1) календарного року;

1.2) кварталу;

1.3) місяцю;

1.4) календарного дню.

2. Якщо обов'язок платника податку, пов'язаний зі сплатою окремого податку, виникає після початку календарного року, то першим податковим періодом для нього є період, який розпочинається з дня виникнення цього обов'язку і продовжується до кінця цього календарного року.

3. Якщо обов'язок платника податку, пов'язаний зі сплатою окремого податку, виникає в період із 1 по 31 грудня, то першим податковим періодом для нього є період із дня виникнення цього обов'язку до кінця наступного календарного року.

РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРАТИВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 10. Податкова звітність

Стаття 57. Податкова декларація (розрахунок)

1.Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (в тому числі відокремленим підрозділом у випадках, прямо визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання чи документ, що свідчить утримання та сплату податку.

2.Якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації, при цьому остання не подається.

3.Якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним контролюючим органом, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку чи збору, то він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. За необхідності платник податків може надати разом з такою податковою декларацією додаткові документи чи письмові пояснення.

4.Форма податкової декларації Міністерством фінансів України за узгодженням з профільним комітетом Верховної Ради України.

5.Порядок заповнення та подання податкової декларації з урахуванням особливостей зарахування податків до відповідних бюджетів встановлюється Міністерством фінансів України.

6.У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

7.Органи державної податкової служби у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби, безоплатно забезпечують платників податків формами податкових декларацій стосовно податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

8.Якщо в результаті запровадження нового податку або зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, центральний орган державної податкової служби, який затвердив такі форми, зобов'язаний безоплатно оприлюднити такі нові форми звітності.

9.При плануванні змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування у поточному або наступному бюджетному році повинні бути заплановані видатки до відповідного бюджету, пов'язані з оприлюдненням та застосуванням таких норм у поточному або наступному бюджетному році.

Стаття 58. Складання податкової звітності

1. Форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку та збору.

2. Податкова звітність подається із зазначенням податкового номеру.

3. Податкова звітність повинна бути підписана:

керівником платника податку - юридичної особи або філіалу (відділення), представництва юридичної особи, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності безпосередньо керівником платника податку така податкова звітність підписується ним як за керівника, так і за особу, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності;

фізичною особою - платником податків (її законним представником) або іншою особою, на яку цим Кодексом або іншими нормативно-правовими актами з питань оподаткування покладено обов'язки щодо подання податкової звітності;

особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності - при провадженні діяльності за договором про спільну діяльність та угодами про розподіл продукції.

4. Якщо податкова звітність подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової звітності такого агента, а якщо податковим агентом є фізична особа - такою фізичною особою.

5. Особа, яка за винагороду складає податкову звітність платника податків або бере участь у її складанні, крім випадків, коли така особа є працівником платника податків, повинна підписати податкову декларацію разом з особами, визначеними у частинах 3 і 4 цієї статті.

Стаття 59. Внесення змін до податкової звітності

1. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації. Форма розрахунку визначається Міністерством фінансів України.

2. У разі коли допущені помилки призвели до заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів або під час митного оформлення платник податків зобов'язаний самостійно нарахувати і сплатити суму заниженого податкового зобов'язання та штраф у розмірі п'яти відсотків суми нарахованого заниженого податкового зобов'язання.

3. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо до закінчення граничного строку подання податкової декларації, у якій були допущені помилки, подасть податкову декларацію з виправленими показниками. В цьому випадку чинною вважається податкова декларація за останню дату подання. Штраф, передбачений частиною третьої цієї статті, в такому випадку не нараховується та не сплачується.

4. Платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який перевіряється, відповідним контролюючим органом.

5. Платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок із збільшенням податкового зобов'язання на суму раніше допущеного цим платником податків заниження такого зобов'язання у раз коли факт заниження виявлено контролюючим органом при проведенні перевірки такого платника. У разі порушення платником податків вимог цього абзацу поданий ним уточнюючий розрахунок не враховується при визначенні його податкових зобов'язань та повертається такому платнику податків із зазначенням причин повернення.

Стаття 60. Особи, які несуть відповідальність за складання податкової звітності

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне складання документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:

1) юридичні особи та філіали (відділення), представництва юридичних осіб, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи;

2) фізичні особи - платники податків або їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених цим Кодексом;

Стаття 61. Подання податкової звітності до контролюючих органів

1. Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Податкова звітність подається платником податків або іншою особою, на яку цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами покладено обов'язки з подання органам державної податкової служби податкової звітності за звітний період в установлені цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами строки, органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку такий платник податків.

3. Платник податків незалежно від того, чи провадив він господарську діяльність у звітному періоді, повинен подати податкову звітність за такий період.

4. Прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу. Податкова звітність приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників уповноваженою службовою особою органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

5. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висунення нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою відповідальність у порядку, визначеному законом.

6. Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

7. Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього пункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення. До декларації додається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті.

8. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

9. Податкова звітність подається органові державної податкової служби з дотриманням таких вимог:

9.1) орган державної податкової служби зобов'язаний зареєструвати податкову звітність, подану платником податків або іншою особою, на яку цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами покладено обов'язки щодо подання податкової звітності, за датою її фактичного подання;

9.2) платник податків має право у строки подання податкової декларації, визначені цією статтею, надіслати декларацію органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення;

9.3) одночасно з поданням податкової декларації (іншої податкової звітності) на паперових носіях, за добровільним рішенням платника податків, може бути подана (а у випадках, прямо визначених цим Кодексом - подається в обов'язковому порядку), копія такої декларації (іншої податкової звітності) в електронній формі. Порядок подання копії податкової декларації (іншої податкової звітності) в електронній формі визначається центральним органом державної податкової служби.

10. Податкова звітність може бути надана за добровільним рішенням платника податків податковому органу в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством;

11. Податкова декларація, що заповнена платником податків з порушенням порядку її заповнення, може бути не визнана контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків (у випадках вилучення печатки правоохоронними органами - не долучено протокол вилучення). Така декларація вважається не поданою. Якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією подати податкову декларацію із заповненими обов'язковими реквізитами (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право:

11.1) подати таку декларацію разом із сплатою відповідного штрафу (у разі порушення строку її подання);

11.2) оскаржити рішення органу державної податкової служби в порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження рішень податкових органів.

12. Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

12.1) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, що наступають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

12.2) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, що наступають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

12.3) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом 4) цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

12.4) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, - до 1 квітня року, що наступає за звітним.

13. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена декларація подається у строки, визначені пунктом 8 цієї статті для такого базового податкового періоду.

14. Для цілей цього Кодексу під терміном "базовий звітний (податковий) період" слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

15. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

16. Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені цим Кодексом.

17. Якщо згідно з відповідним розділом цього Кодексу з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу) звітний (податковий) період не встановлено, то податкова декларація подається та податкове зобов'язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового звітного (податкового) періоду, крім випадків, коли подання декларації не передбачено таким розділом цього Кодексу.

18. У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу з вини оператора поштового зв'язку, такий оператор несе відповідальність, відповідно до законодавства, при цьому платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

19. Платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) органу державної податкової служби другий примірник податкової декларації разом з копією повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення. Порядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також нормативи їх обігу визначаються Кабінетом Міністрів України.

20. Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання, самостійно зазначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Стаття 62. Подання інформації про суми виплат платникам податків

1.Податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

2.У визначених цим Кодексом випадках розрахунки подаються в електронному вигляді.

Глава 11. Визначення та узгодження податкових зобов'язань

Стаття 63. Порядок визначення податкових зобов'язань

1. Крім випадків, прямо передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

2. Контрольний орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, а також суму штрафних санкцій, пені передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо:

2.1) платник податків не подає в установлені строки податкову декларацію;

2.2) дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих розрахунках;

2.3) згідно з податковим законодавством та іншими законами особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору, застосування штрафних санкцій, у тому числі штрафних санкцій та пені, передбачених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, є контролюючий орган;

2.4) рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

2.5) дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, в тому числі податку з доходів фізичних осіб таким податковим агентом;

2.6) у випадках, визначених у частині 3 статті 64 цього Кодексу.

Стаття 64. Визначення податкових зобов'язань за непрямими методами

1. Методика і порядок визначення податкових зобов'язань за непрямими методами встановлюються цим Кодексом і є загальними для всіх платників податків.

2. Непрямі методи використовуються під час виїзних перевірок платників податків, що проводяться у випадках, передбачених цим Кодексом.

3. Непрямі методи можуть застосовуватися у разі, коли:

3.1) платник податків провадить підприємницьку діяльність без державної реєстрації як суб'єкт підприємницької діяльності;

3.2) не подав у встановлені строки податкову декларацію, розрахунок;

3.3) платник податків не веде обліку фінансово-господарської діяльності незалежно від причин такого ненадання;

3.4) платник податків не надав для перевірки первинні документи незалежно від причин такого ненадання.

4. Рішення про застосування непрямих методів приймає керівник органу державної податкової служби (або його заступник) за місцем реєстрації платника податків або за місцем, де платник податків повинен бути зареєстрований. У рішенні, зокрема, зазначаються підстави для застосування непрямих методів. Форма рішення затверджується Міністерством фінансів України. Рішення про застосування непрямих методів вручається платнику податків протягом наступного робочого дня після його прийняття.

5. Органи державної податкової служби можуть використовувати такі методи, як:

5.1) економічний аналізу;

5.2) спостереження;

5.3) аналогії;

5.4) контроль за витратами та доходами платників податків - фізичних осіб.

6. Метод економічного аналізу базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (доходи, витрати тощо), які характеризують господарську діяльність платника податків, і застосовується для проведення оцінки елементів об'єкта оподаткування, якими є:

6.1) обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, кількості використаної сировини, матеріалів, електричної і теплової енергії, води, тари і продукції, оздоблення, розмірів торгових націнок (знижок), залишків товарно-матеріальних цінностей, чисельності працівників, розміру виплаченої заробітної плати та інших елементів витрат виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг), а також кількості отриманих марок акцизного податку, виданих податкових векселів, що підтверджують зобов'язання із сплати податків, зборів та інших показників;

6.2) витрати, пов'язані з придбанням матеріальних та нематеріальних активів, при визначенні вартості яких може використовуватися експертна оцінка та висновки відповідних уповноважених органів;

6.3) приріст активів платника податків, який визначається шляхом перевірки наявності та порівняння активів у процесі провадження господарської діяльності такого платника податків;

6.4) витрати на оплату праці, які визначаються органом державної податкової служби виходячи з документів, що підтверджують трудові відносини з працівниками та отримання ними заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, або на підставі письмових заяв таких працівників про фактично отримані доходи від цього платника податків;

6.5) доходи і витрати, які обчислюються з урахуванням результатів проведення оцінки інформації про провадження господарської діяльності платника податків, отриманої з інших джерел згідно із законодавством;

6.6) обсяги реалізації та придбання продукції, які можуть також розраховуватися на підставі результатів аналізу інвентаризації запасів такої продукції на початок та кінець звітного періоду, а також на підставі спостереження обсягів виробництва, придбання та реалізації товарів (робіт, послуг) та обстеження місць провадження діяльності;

6.7) доходи та витрати інших платників податків, які провадять діяльність у таких самих чи подібних з платником податків умовах.

7. Метод спостереження використовується для визначення реальних обсягів грошових надходжень та реалізованих товарів, робіт (послуг) платниками податків, які здійснюють готівкові операції. Порядок здійснення спостереження визначається Кабінетом Міністрів України.

8. За методом аналогій доходи та/або база оподаткування та/або об'єкти оподаткування визначаються на рівні доходів та/або бази оподаткування та/або об'єктів оподаткування цього платника податку, збору у попередньому податковому періоді або відповідному податковому періоді минулого податкового року з урахуванням інфляції та інших факторів (сезонність виробництва, тривалий цикл виробництва тощо), що впливають на розмір доходів та/або бази оподаткування та/або об'єктів оподаткування, якщо фінансовий результат діяльності такого платника мав позитивне значення або на рівні доходів та/або бази оподаткування та/або об'єктів оподаткування іншого платника податків, який провадить діяльність у таких самих чи подібних з платником податків умовах.

9. Метод контролю за витратами та доходами платника податків базується на результатах аналізу показників фактично отриманих доходів та понесених витрат таким платником податків.

10. При застосуванні такого методу підлягають обчисленню та порівнянню:

10.1) понесені платником податків у періоді, що перевіряється та у попередніх податкових періодах витрати, самостійно визначені таким платником податків або виявлені органом державної податкової служби;

10.2) отримані платником податків у періоді, що перевіряється та у попередніх податкових періодах доходи, самостійно задекларовані таким платником податків або визначені його податковим агентом у розрахунку;

10.3) активи платника податків.

11. Порівняння здійснюється шляхом зменшення суми витрат платника податків, понесених у звітному періоді, що перевіряється, на суму отриманих таким платником податків доходів, отриманих у цьому ж звітному періоді.

12. У разі коли отримана різниця має позитивне значення, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до платника податків із письмовою вимогою надати протягом 20 робочих днів пояснення та документальне підтвердження здійснення витрат понад суму задекларованих доходів за рахунок наявних у платника податків активів або за рахунок інших джерел, якщо отримані з таких джерел кошти та інші активи не підлягають оподаткуванню.

13. Орган державної податкової служби має право перевірити отримані від платника податків пояснення та їх документальне підтвердження. Якщо за результатами перевірки буде з'ясовано, що платником податків надані недостовірні відомості, такий платник податків позбавляється права повторно подавати пояснення та документальне підтвердження здійснення витрат понад суму отриманих доходів за рахунок наявних у платника податків активів або за рахунок інших джерел, а оподатковуваний дохід (об'єкт оподаткування) платника податків збільшується на суму перевищення витрат платника податків над його доходами. У разі, якщо орган державної податкової служби не отримає доказів того, що надане платником податків пояснення та його документальне підтвердження є недостовірним, збільшення доходу у розмірах, визначених у такому поясненні, не здійснюється.

14. У разі, якщо платник податків не надасть пояснення та його документальне підтвердження на вимогу органу державної податкової служби оподатковуваний дохід (об'єкт оподаткування) платника податків збільшується на суму перевищення витрат платника податків над його доходами.

15. Обов'язок документально підтверджувати джерела походження доходів, у результаті чого були набуті активи, що належать платнику податків за правом власності або повного господарського відання відповідно до законодавства, покладається на платника податків.

16. Податкові зобов'язання можуть бути визначені з використанням як одного, так і декількох методів.

17. Строки давності визначення податкових зобов'язань за непрямими методами застосовуються відповідно положень цього Кодексу. Для фізичних осіб, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, початком відліку строку давності є дата проведення загального декларування громадянами України своїх доходів та майнового стану.

18. За результатами застосування непрямих методів складається висновок, що додається до акта перевірки платника податків і є його невід'ємною частиною.

Стаття 65. Самостійне узгодження податкового зобов'язання

1. Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, розрахунку вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації, розрахунку.

2. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених цим Кодексом) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків зобов'язаний надати уточнюючий розрахунок.

3. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Уточнені показники податкового зобов'язання вважаються узгодженими з дня подання такого уточнюючого розрахунку або податкової декларації, за будь-який наступний податковий період.

4. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Стаття 66. Узгодження податкового зобов'язання, яке визначив контрольний орган

1. У разі коли платник податків протягом десяти днів від дати отримання ним податкового повідомлення виконав його, податкове зобов'язання, зобов'язання зі сплати штрафу, пені вважається узгодженим й погашеним.

2. Якщо платник податку не сплатив суми податкового зобов'язання, штрафу або пені, що їх нарахував контрольний орган протягом термінів, які визначені цим Кодексом, податкове зобов'язання, зобов'язання зі сплати штрафу, пені вважається неузгодженим і непогашеним.

3. Якщо платник податку частково сплатив суму податкового зобов'язання, штрафу або пені, що їх нарахував контрольний орган протягом термінів, які визначені цим Кодексом, податкове зобов'язання, зобов'язання зі сплати штрафу, пені вважається узгодженим й погашеним в частині сплаченої суми податкового зобов'язання, штрафу, пені.

Стаття 67. Узгодження податкового зобов'язання у судовому порядку

Неузгоджене платником податку податкове зобов'язання, зобов'язання зі сплати штрафу, пені узгоджується судовим порядком за позовною заявою податкового органу.

Податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовною заявою про стягнення податкового боргу, зобов'язання зі сплати штрафу, пені з платника податку протягом місяця від наступного дня після того, як спливли терміни, що їх передбачені цим Кодексом.

У випадку, якщо податковий орган не звертається в суд з позовною заявою про стягнення податкового зобов'язання (податкового боргу), зобов'язання зі сплати штрафу, пені з платника податку в термін, що його визначає частина 2 цієї статті, такого платника податків вважати вільним від податкового боргу, зобов'язання зі сплати штрафу, пені.

Податкове зобов'язання (податковий борг), зобов'язання зі сплати штрафу, пені вважається узгодженими судовим порядком в день, коли судове рішення набуло чинності.

Глава 12. Виконання податкового зобов'язання

Стаття 68. Виконання податкового зобов'язання, самостійно визначеного платником податків

1.Платник податків самостійно виконує податкове зобов'язання, визначене ним у податковій декларації, розрахунку, якщо іншого не встановлює цей Кодекс.

2.Податкове зобов'язання виконується у строки, визначені цим Кодексом, або за самостійним рішенням платника податків достроково.

3.Податкове зобов'язання платника податків, яке погашається в безготівковій формі, вважається виконаним з дня одержання акцепту платіжного доручення на суму податків і зборів від банку, а в готівковій формі - з моменту внесення платником податків зазначених сум до банку. Податкове зобов'язання не вважається виконаним, якщо платіжне доручення відкликане платником податків або повернуто банком без виконання.

4.Податкове зобов'язання платника податків зі сплати податку, яке виконується податковим агентом, вважається виконаним із дня його утримання податковим агентом.

5.Податкове зобов'язання зі сплати податків може бути виконане також шляхом проведення заліків згідно з порядком, встановленим в статті 66 цього Кодексу.

6.Порядок погашення податкових зобов'язань платників податків, у відношенні яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначається Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

7.Якщо платник податків не виконує податкове зобов'язання, самостійно ним визначене, органи стягнення вживають заходи примусового стягнення, передбачені цим Кодексом.

Стаття 69. Виконання податкового зобов'язання, визначеного контрольним органом

1. У разі коли сума податкового зобов'язання платника податків, розраховується контролюючим органом, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення. Платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту визначення таких сум, але зобов'язаний своєчасно та повно їх погасити за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Податкове повідомлення має містити підставу для такого нарахування; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на органи державної податкової служби, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань платника податків; суму податкового зобов'язання, яку повинен сплатити платник податку; граничні строки сплати податкового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати податкового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом, для оскарження податкового повідомлення, інші дані з урахуванням особливостей визначених контрольним органом сум. До податкового повідомлення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних санкцій.

3. Форма та порядок надіслання податкового повідомлення і розрахунку податкового зобов'язання та штрафних санкцій визначається Міністерством фінансів України.

4. Податкове повідомлення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною санкцією за порушення норм іншого законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Контрольний орган веде реєстр виданих податкових повідомлень щодо окремих платників податків.

5. Податкове повідомлення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи або її представнику під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення - рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця знаходження з повідомленням про вручення з описом вкладення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

6. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги у зв'язку за відсутністю за місцезнаходженням платника податків, його відмовою (або його посадових осіб) отримати податкове повідомлення або податкову вимогу або рішення про результати розгляду скарги, незнаходженням за фактичним місцем розташування (місцезнаходженням) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення або податкова вимога або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

7. У разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом яких виступали податки, збори, виноситься обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або виноситься рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими підтверджена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення - про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування відносно такого платника штрафних санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

8. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення за податковими зобов'язаннями, що є предметом розгляду в кримінальній справі про злочини, предметом яких виступали несплачені податки, збори, забороняється до моменту винесення судом у справі рішення, що набрало законної сили, або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Дані положення не застосовується, коли податкове повідомлення - рішення надіслане (вручене) до порушення кримінальної справи.

9. Податкове повідомлення не може використовуватися як доказ у кримінальній справі. Наявність або відсутність чи скасування податкового повідомлення - рішення не є підставою для обвинувачення особи у вчиненні злочину, предметом яких виступали податки, збори, або виправдання такої особи.

Стаття 70. Строки погашення податкового зобов'язання

1. Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, розрахунку, уточнюючому розрахунку протягом десяти календарних днів, що наступають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

2. Податковий агент зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати у строки, передбачені цим Кодексом.

3. У разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а за їх відсутності - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

4. У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення.

5. У випадку узгодження податкового зобов'язання в судовому порядку, платник податків зобов'язаний сплатити узгоджену суму протягом десяти календарних днів, що настають за днем набрання судовим рішенням законної сили.

6. Якщо останній день строку сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем кожного з таких строків вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

7. Пеня та штрафні санкції за їх наявності, нараховані на суму податкового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо вони були сплачені, то вони підлягають поверненню або зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу у порядку, встановленому цим Кодексом.

Стаття 71. Відкликання податкових повідомлень

1. Податкове повідомлення вважаються відкликаними, якщо:

1.1) сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення - у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі;

1.2) контрольний орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення про нарахування суми податкового зобов'язання - з дня прийняття контрольним органом рішення про скасування такого податкового повідомлення або податкової вимоги;

1.3) контролюючий орган зменшує раніше прийняте податкове повідомлення про нарахування суми податкового зобов'язання - з дня отримання платником податків податкового повідомлення або уточненої податкової вимоги, які містять зменшену суму податкового зобов'язання або податкового боргу;

1.4) рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується сума податкового зобов'язання, визначена в податковому повідомленні контрольного органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі - у день набрання законної сили відповідним рішенням суду;

1.5) рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума податкового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні контрольного органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі - з дня отримання платником податків податкового повідомлення або уточненої податкової вимоги, які містять зменшену суму податкового зобов'язання або податкового боргу.

2. Якщо нарахована сума податкового зобов'язання збільшується внаслідок їх судового оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення не відкликаються. На суму такого збільшення податкового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення.

3. Контрольний орган, який надіслав відповідному органу державної податкової служби подання, зобов'язаний надати інформацію такому органу державної податкової служби про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання. Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 72. Послідовність погашення податкових зобов'язань

1. Податковий борг погашається перед погашенням податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості виникнення податкового боргу та/або податкових зобов'язань наступним порядком:

1.1) сума пені;

1.2) сума штрафної санкції;

1.3) сума податкового боргу.

2. В разі одночасного виникнення податкового боргу за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) погашення здійснюється у рівних пропорціях в порядку, визначеному частиною 1 цієї статті.

3. Погашення податкового боргу у порядку, визначеному частинами 1 та 2 цієї статті, є обов'язком платника податків. Якщо платник не виконує даний обов'язок, органи державної податкової служби здійснюють розподіл в обліку сплачених платником податків коштів відповідно до вимог частин 1 та 2 цієї статті. Про результати такого розподілу контрольний орган письмово повідомляє платника протягом 3-х робочих днів з дня його проведення. Рішення органу державної податкової служби про розподіл сплачених платником податків сум може бути оскаржений з підстав його невідповідності вимогам частин 1 та 2 цієї статті у порядку, передбаченому для оскарження нарахованих контрольним органом податкових зобов'язань.

4. З моменту прийняття судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.

Глава 13. Зміна строку виконання податкового зобов'язання

Стаття 73. Поняття і загальні умови зміни строку виконання податкового зобов'язання

1. Під зміною строку виконання податкового зобов'язання визнається перенесення встановленого цим Кодексом строку погашення податкового зобов'язання за зверненням платника податків на іншу дату, але не довше, ніж на два місяці. На час зміни терміну виконання податкового зобов'язання пеня не нараховується.

2. Зміну строків виконання податкового зобов'язання не застосовується щодо податкових зобов'язань із ввізного мита, акцизу, податку на додану вартість під час ввезення товарів (робіт, послуг) на митну територію України, а також податків, що їх утримують податкові агенти у джерела виплати.

3. Платник податків, який звертається до податкового органу із заявою про зміну строків виконання податкового зобов'язання, вважається таким, що узгодив суму такого зобов'язання.

4. Зміна термінів погашення податкових зобов'язань платника податків, у відношенні якого розпочато процедури, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", здійснюється у порядку, визначеному таким законом.

Стаття 74. Порядок ухвалення рішення про зміну строку виконання податкового зобов'язання зі сплати податків

1. Підставою для зміни строків погашення податкових зобов'язань платника податків є надання ним достатніх доказів щодо існування загрози виникнення податкового боргу, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань внаслідок зміни строку виконання податкового зобов'язання. Заяву про зміну строків виконання податкового зобов'язання платник податку подає не пізніше ніж за десять робочих днів до граничного строку виконання податкового зобов'язання.

2. Рішення про зміну строків виконання податкового зобов'язання або про відмову у такій зміні ухвалює податковий орган, що контролює сплату відповідного податку або збору. Рішення надсилається платнику податку не пізніше ніж за п'ять робочих днів до граничного строку виконання податкового зобов'язання.

3. Якщо рішення про зміну строків виконання податкового зобов'язання не надіслано платникові податку в термін, визначений частиною 2 цієї статті, вважається, що новий строк погашення податкового зобов'язання узгоджений податковим органом.

Глава 14. Залік і повернення надміру сплачених сум податків і зборів

Стаття 75. Залік надміру сплачених податків і зборів

За рішенням платника податків оплата його податкових зобов'язань або погашення податкового боргу може бути здійснена шляхом заліку непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм податкового або бюджетного законодавства чи цивільних правочинів, строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків. Порядок проведення заліку визначається спільним рішенням Міністерства фінансів України та центральних контролюючих органів.

Стаття 76. Строки та підстави повернення помилково та/або надміру сплачених податків і зборів

1. Помилково та/або надміру сплачені суми податкового зобов'язання, штрафних санкцій та пені підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

2. У разі наявності у платника податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання або пені на поточний (вкладний) рахунок платника податків в установі банку, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу (у разі коли сума податкового боргу та сума помилково та/або надміру сплаченого податкового зобов'язання, штрафної санкції та пені обліковується в межах одного бюджету незалежно від виду платежу). В такому випадку платнику податків органом державної податкової служби надсилається повідомлення про зарахування помилково та/або надміру сплаченої суми податкового зобов'язання, штрафної санкції та пені в рахунок погашення податкового боргу. Таке повідомлення надсилається не пізніше наступного після проведення зарахування робочого дня.

3. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум податкового зобов'язання, штрафної санкції та пені (крім випадків, визначених частиною другою цієї статті) є подання платником податків заяви на таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби України на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) впродовж 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

4. Платник податків подає заяву на повернення переплати у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний (вкладний) рахунок платника податків в установі банку; на погашення податкового зобов'язання (податкового боргу), що належить сплатити в бюджет інший, ніж той, до якого були зараховані помилково та/або надміру сплачені суми, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

5. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України. На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених сум податків платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.

7. Орган державної податкової служби несе відповідальність згідно з законодавством за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з бюджету.

8. Зарахування помилково та/або надміру сплачених сум податкових зобов'язань в рахунок погашення податкового боргу не здійснюється стосовно сум податкових зобов'язань, нарахування яких оскаржується платником податків в адміністративному або судовому порядку. У разі коли помилково та/або надміру сплачені суми податкового зобов'язання були зараховані в рахунок погашення податкового боргу до початку процедури апеляційного оскарження, з моменту початку апеляційного оскарження ці суми підлягають поновленню в обліку органів державної податкової служби як помилково та/або надміру сплачені.

Глава 15. Забезпечення виконання податкового зобов'язання

Стаття 77. Види забезпечення виконання обов'язків платників податків

1. Виконання обов'язків, покладених цим Кодексом та іншими законами України на суб'єктів, контроль за діяльністю яких здійснюють органи державної податкової служби, забезпечується такими способами:

1.1) тимчасове припинення видаткових операцій за банківськими рахунками платника податків;

1.2) податкова застава;

1.3) податкова порука;

1.4) пеня;

1.5) адміністративний арешт активів

2. Способи забезпечення виконання обов'язків, покладених на суб'єктів, контроль за діяльністю яких здійснюють органи державної податкової служби, порядок та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Стаття 78. Підстави тимчасового припинення видаткових операцій за банківськими рахунками платника податків

1. Тимчасове припинення видаткових операцій за банківськими рахунками (за винятком кореспондентських) платника податків проводиться у випадку:

1.1) неподання платником податків податкової звітності протягом десяти робочих днів після закінчення строків її здачі;

1.2) не допуску посадових осіб органу податкової служби до проведення перевірки й огляду приміщень та територій, що використовується суб'єктом, який перевіряється, крім випадків порушення ними порядку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом. Тимчасове припинення видаткових операцій за банківськими рахунками поширюється на всі видаткові операції платника податків, окрім операцій із погашення податкової заборгованості

2. Протягом 3-х наступних робочих днів з дня виникнення підстав, визначених частиною 1 цієї статті, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про тимчасове припинення видаткових операцій за банківськими рахунками платника податків до дня припинення існування відповідних обставин.

Стаття 79. Податкова застава

1. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, активи платника податків, який має податковий борг, передаються у податкову заставу.

2. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

3. У разі коли податковий борг виник за операціями, що виконувались в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передаються активи платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету. У разі недостатності його активів у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності.

Стаття 80. Виникнення права податкової застави

1. Право податкової застави виникає з дня виникнення податкового боргу.

2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на активи платника податків, які перебувають в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права, та балансова вартість яких не менше двократного розміру суми податкового боргу платника податків.

3. Право податкової застави не поширюється:

3.1) на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, та на грошові доходи від інших іпотечних активів, до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю;

3.2) на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій;

3.3) на активи страховиків, якими відповідно до законодавства представлені кошти страхових резервів.

4. Активи, на які поширюється право податкової застави, визначаються не раніше ніж у день надсилання (вручення) податкової вимоги та оформлюються актом опису.

5. До акта опису включаються, в першу чергу, активи, що користуються попитом на ринку та можуть бути швидко реалізовані.

6. Платник податків зобов'язаний протягом трьох днів після отримання податкової вимоги самостійно визначити активи, які підлягають включенню до акта опису. Якщо платник податків самостійно не визначає такі активи або визначені ним активи не відповідають вимогам, передбаченим цим пунктом, активи платника податків, на які поширюється право податкової застави, визначаються податковим керуючим.

7. Акт опису активів, на які поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, затвердженими центральним органом державної податкової служби.

8. У разі коли платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису активів такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документи, необхідні для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису активів у податкову заставу.

9. Орган державної податкової служби має право звернутися до суду за місцезнаходженням такого органу з поданням про призупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків активів та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису активів у податкову заставу.

10. Суддя відповідного суду не пізніше наступного робочого дня одноособово розглядає подання органу державної податкової служби та виносить рішення про відмову у задоволенні такого подання або про задоволення такого подання, яким зобов'язує:

10.1) банки та інші фінансові установи призупинити видаткові операції платників податків на рахунках такого платника податків, крім сплати грошових зобов'язань та погашення податкового боргу;

10.2) платника податків допустити податкового керуючого для опису активів у податкову заставу та/або подати документи для здійснення такого опису та не здійснювати відчуження активів, що є власністю такого платника податків.

11. Рішення про задоволення вимог органу державної податкової служби є остаточним і не підлягає оскарженню.

12. Призупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків активів діє до дня складення акта опису активів платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність активів, що можуть бути описані у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що наступає за днем складання зазначених у цьому пункті актів, зобов'язаний надіслати повідомлення банкам та іншим фінансовим установам про складання таких актів. Таке повідомлення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків. За несвоєчасне повідомлення банків та інших фінансових установ податковий керуючий несе відповідальність згідно із законодавством.

13. У разі коли на момент складання акта опису активи відсутні або їх балансова вартість менша двократного розміру суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інші активи, на які платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

14. Якщо активи платника податків є неподільними і їх балансова вартість більша двократного розміру суми податкового боргу, то такі активи підлягають опису у податкову заставу у повному обсязі.

15. Платник податків зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дня набуття права власності на будь-які активи повідомити орган державної податкової служби про їх наявність. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення таких активів до акта опису активів, на які поширюється право податкової застави, або відмовити платнику податків у включенні активів до акта опису.

16. У разі коли орган державної податкової служби приймає рішення про включення активів до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення..До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати такі активи.

17. У разі збільшення суми податкового боргу право податкової застави поширюється на додаткові активи платника податків до суми не меншої двократного розміру консолідованої суми податкового боргу. В такому разі складається акт опису в порядку, передбаченому цією статтею.

18. Заміна активів, включених до акта опису, може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

19. Якщо сума податкового боргу зменшується, то виключення активів платника податків з податкової застави на суму такого зменшення можливе за зверненням платника податків та за умови, що в податковій заставі залишаються активи, балансова вартість яких удвічі перевищує суму податкового боргу, що залишився не погашеним.

20. Орган державної податкової служи зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі за умови строку дії такої податкової застави більш як 10 календарних днів.

Стаття 81. Податковий пріоритет

1. Пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюються відповідно до закону.

2. На активи платника податків, що описані у податкову заставу, не дозволяється звернення стягнення за вимогами іншими, ніж визначено у цьому Кодексі.

Стаття 82. Податковий керуючий

1. Керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків одного або декількох податкових керуючих. Податковий керуючий повинен бути посадовою особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий виконує зобов'язання і функції, покладені на нього цим Кодексом.

2. Порядок призначення та звільнення, а також компетенцію податкового керуючого визначає центральний орган державної податкової служби.

Стаття 83. Узгодження операцій із заставленими активами

1. Платник податків здійснює вільне розпорядження активами, що перебувають у податковій заставі, крім операцій з відчуження або оренди (лізингу) таких активів (за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні), які проводяться тільки за обов'язковим письмовим узгодженням з органом державної податкової служби.

2. У разі здійснення операцій з відчуження або оренди (лізингу) активів, які перебувають у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити їх іншими активами такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості замінених активів допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

3. Для узгодження операцій, визначених у частині 1 цієї статті, платник податків подає податковому керуючому запит, в якому роз'яснюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видавати припис про заборону здійснення такої операції у разі, коли за його висновками активи, які пропонуються платником податків на заміну тих, що вже перебувають у податковій заставі, не користуються попитом на ринку та не можуть бути швидко реалізовані або цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис затверджується керівником відповідного органу державної податкової служби. Якщо припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.

4. Рішення податкового керуючого може бути оскаржене у порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження рішень контролюючих органів.

5. Податковий керуючий має право проводити перевірку стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, проводити опис (виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, отримувати від боржника повну інформацію про операції із заставленими активами, а в разі їх відчуження без згоди органу державної податкової служби вимагати пояснення від платника податків або його посадових осіб.

6. У разі коли платник податків не допускає податкового керуючого для перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, або до проведення опису (виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, або не подає повну інформацію про операції із заставленими активами, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від виконання таких вимог.

7. Орган державної податкової служби має право звернутися до суду за місцезнаходженням такого органу з поданням про призупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, або до проведення опису (виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, або подання повної інформації про операції із заставленими активами.

8. Суддя відповідного суду не пізніше наступного робочого дня одноособово розглядає подання органу державної податкової служби та виносить рішення або про відмову у задоволенні такого подання, або про задоволення такого подання, яким зобов'язує:

банки та інші фінансові установи призупинити видаткові операції платників податків на рахунках такого платника податків;

платника податків допустити податкового керуючого для перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, або до проведення опису (виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, або подати повну інформацію про операції із заставленими активами.

9. Рішення про задоволення вимог органу державної податкової служби є остаточним і не підлягає оскарженню.

10. Призупинення видаткових операцій на рахунках платника податків діє до дня складання податковим керуючим акта перевірки стану збереження активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, або акта опису (виділення) активів для їх продажу, або акта про отримання інформації про операції із заставленими активами. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що наступає за днем складання зазначених у цьому пункті актів, зобов'язаний повідомити банки та інші фінансові установи про складання таких актів. Таке повідомлення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків. За несвоєчасне повідомлення банків та інших фінансових установ податковий керуючий несе відповідальність згідно із законодавством.

11. У разі здійснення операцій з активами, які перебувають у податковій заставі, без отримання попередньої згоди органу державної податкової служби посадова особа такого платника податків чи фізична особа, яка прийняла таке рішення, несуть відповідальність установлену законодавством.

Стаття 84. Зупинення податкової застави

1. Активи платника податків звільняються з податкової застави з дня:

1.1) отримання органом державної податкової служби документа, який підтверджує погашення податкового боргу в повному обсязі;

1.2) отримання органом державної податкової служби довідки про смерть фізичної особи - платника податків або про визнання її померлою чи безвісно відсутньою згідно із законодавством України, крім випадків, коли активи такої фізичної особи переходять за правом спадщини у власність інших осіб;

1.3) закінчення строків позовної давності щодо такого податкового боргу;

1.4) прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства.

1.5) реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

2. Підставою для звільнення активів платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пунктами 1.1 - 1.5 частини 1 цієї статті. Перелік відповідних документів визначається за правилами, встановленими центральним органом державної податкової служби.

Стаття 85. Податкова порука

1. Податкова порука - це видана банком гарантія погашення податкового боргу платника податків. Податковою порукою гарантується погашення податкового зобов'язання, що входить до складу податкового боргу, у разі коли нарахування такого податкового зобов'язання оскаржується платником податків в судовому порядку.

2. Якщо платник податків протягом 30 календарних днів після оформлення податкової поруки не погашає податковий борг, гарантований податковою порукою, такий борг вважається податковим боргом банку, що видав податкову поруку, і до такого банку застосовуються усі процедури, передбачені податковим законодавством для погашення податкового боргу.

3. Банк, який здійснив погашення податкового боргу платника податку, має право відшкодувати за рахунок такого платника завдані цьому банку збитки.

4. Податкова порука не може бути відкликана банком або платником податків.

5. Податкова порука підлягає реєстрації в органі державної податкової служби, де перебуває на обліку платник податків, що має податковий борг. До здійснення реєстрації податкова порука не має сили і не створює правових наслідків.

6. Порядок видачі податкової поруки та порядок її реєстрації визначається спільним рішенням Національного банку України та Міністерством фінансів України.

Стаття 86. Пеня

1. Після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення податкового зобов'язання (без врахування штрафних санкцій та пені) на його непогашену суму нараховується пеня.

2. Нарахування пені розпочинається:

2.1) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків, податковим агентом - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;

2.2) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Кодексу.

3. У разі коли платник податків, податковий агент до початку його перевірки контрольним органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та погашає його, пеня не нараховується.

Це правило не застосовується, якщо:

3.1) платник податків, податковий агент не подає податкову декларацію, розрахунок за період, протягом якого відбулося таке заниження;

3.2) судом доведено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

4. Нарахування пені закінчується:

4.1) у день прийняття банком платіжного доручення на зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України(за наявності коштів на рахунку платника податків, податкового агента) та/ або в інших випадках погашення податкового боргу та/або податкових зобов'язань;

4.2) у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

4.3) у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство;

4.4) при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

5. Пеня нараховується на суму податкового боргу із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, що нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

6. За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів та інших платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування у не повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

7. Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів та інших платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

8. Нараховані контрольним органом суми пені самостійно сплачуються платником податків або податковим агентом.

9. При погашенні суми податкового боргу (його частини) пеня, нарахована на суму такого податкового боргу по дату сплати включно, сплачується разом зі сплатою податкового боргу (його частини) єдиним платіжним документом. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то орган державної податкової служби самостійно здійснює пропорційний розподіл такої суми.

10. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.

11. Пеня сплачується незалежно від застосування інших заходів забезпечення виконання обов'язків платників податків, а також мір відповідальності, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 87. Адміністративний арешт

1. Адміністративний арешт активів платника податків (далі - арешт активів) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

2. Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-які активи платника податків, крім активів фізичної особи та активів, що не підлягають арешту згідно із законодавством України.

3. Арешт активів може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

3.1) платник податків порушує правила відчуження активів, що перебувають у податковій заставі;

3.2) суб'єкт, у відношенні якого розпочато перевірку, відмовляється від допуску посадових осіб органу податкової служби до її проведення за наявності для цього законних підстав або до огляду приміщень та територій, що ним використовуються;

3.3) відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

3.4) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передачі іншим особам;

3.5) платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі;

3.6) платник податків не допускає податкового керуючого до складання акта опису активів, які передаються в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) активів для їх продажу.

4. Арешт активів полягає у забороні платнику податків вчиняти будь-які дії щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дій з їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані.

5. Арешт активів може бути повним або умовним.

Повним арештом активів визнається виняткова заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження, володіння або користування його активами, з їх тимчасовим вилученням або без такого. У разі вилучення активів ризик, пов'язаний з їх зберіганням або втратою функціональних чи споживчих якостей, покладається на орган, який прийняв рішення про таке вилучення.

6. Умовним арештом активів визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав розпорядження такими активами, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на реалізацію такого права. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення окремої операції платником податків не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

7. Керівник органу державної податкової служби за наявності однієї з обставин, визначених у частині 3 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту активів платника податків, яке надсилається:

7.1) платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його активів;

7.2) іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебувають активи такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити їх відчуження.

8. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду в порядку, передбаченому законодавством.

9. Звільнення коштів з-під арешту банк здійснює за рішенням суду, або за рішенням керівника органу державної податкової служби.

10. Арешт активів може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено. Порядок реалізації даного пункту встановлюється Кабінетом Міністрів України

11. Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником органу державної податкової служби. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено (не виявлено), - у цих випадках такі активи перебувають під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законодавством для визнання їх безхазяйними, або у разі коли активи є такими, що швидко псуються, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з активами, власника яких не встановлено, визначається нормами законодавства з питань поводження з безхазяйним майном.

12. Керівник відповідного органу державної податкової служби має право звернутися до суду з позовом про продовження строку арешту активів платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту призведе до їх зникненням, знищенням, приховування або відчуження.

13. У випадку звернення керівника відповідного органу державної податкової служби (його заступника) до суду з позовом про продовження строку арешту активів платника податків, строк дії арешту продовжується до прийняття судом рішення, що набрало законної сили.

14. Рішення керівника органу державної податкової служби щодо арешту активів може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

15. У всіх випадках коли орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт активів, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів видання керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт активів та у разі потреби приймає рішення про притягнення винних до відповідальності, визначеної законодавством.

16. При прийнятті рішення про арешт активів банку арешт не може бути накладено на його кореспондентський рахунок.

17. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, що завдані органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту активів такого платника податків, за рахунок коштів відповідного бюджету згідно із законодавством. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

18. Ця стаття не регулює порядок арешту активів у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України.

19. Функції виконавця рішення про арешт активів платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт:

19.1) надсилає рішення про арешт активів відповідно до пункту 5 цієї статті;

19.2) організовує опис активів платника податків;

19.3) організовує вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів, складає їх опис, що скріплюється підписами посадової особи органу державної податкової служби та платника податків. Платник податків має право зробити копії таких документів;

19.4) організовує вилучення активів платника податків у разі застосування повного адміністративного арешту.

20. Опис активів платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих осіб. У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його активів здійснюється у присутності понятих осіб. Для проведення опису активів у разі потреби залучається оцінювач. Представникам платника податків, активи якого підлягають адміністративному арешту, роз'яснюються їх права та обов'язки. Понятими особами не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих осіб обмежується Законом України "Про виконавче провадження".

21. Під час опису активів платника податків особи, які його проводять, зобов'язані пред'явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису активів платника податків складається протокол, який містить опис та перелік активів, що арештовуються, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усі активи, що підлягають опису, пред'являються посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим особам, а за відсутності посадових осіб або їх представників - понятим особам, для огляду.

22. Посадова особа органу державної податкової служби, яка виконує рішення про адміністративний арешт активів платника податків, визначає порядок їх збереження та охорони.

23. Дія арешту активів припинення у зв'язку із:

23.1) скасуванням рішення керівника органу державної податкової служби про такий арешт;

23.2) погашенням податкового боргу платника податків;

23.3) ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

24.4) наданням органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованих активів до об'єктів права власності такої третьої особи;

23.5) закінченням граничного строку накладення адміністративного арешту;

23.6) прийняттям рішення судом про зупинення адміністративного арешту згідно з вимогами законодавства з питань банкрутства;

23.7) пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, спеціальних дозволів (ліцензій) на її здійснення, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій, яких не було на момент прийняття рішення про адміністративний арешт.

24. У разі коли активи платника податків звільняються з-під адміністративного арешту у зв'язку із закінченням граничного строку його застосування, повторне накладення адміністративного арешту за підставами накладення першого арешту не дозволяється.

25. Норми цієї статті не поширюються на випадки затримання або вилучення товарів чи предметів відповідно до Митного кодексу України, не пов'язані з порушенням податкового законодавства..

Глава 16. Примусове стягнення

Стаття 88. Загальні умови і строки примусового стягнення

1. У разі коли інші передбачені цим Кодексом заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі недостатності - шляхом продажу активів такого платника податків, які перебувають у податковій заставі.

2. Примусове стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

3. Заходи примусового стягнення провадяться не раніше шестидесятого календарного дня з моменту виникнення податкового боргу.

Стаття 89. Заходи примусового стягнення

1. Примусове стягнення здійснюється шляхом:

1) стягнення коштів, які знаходяться на банківських рахунках;

2) вилучення готівки;

3) стягнення інших активів, ніж визначені у п. п. 1), 2) цієї частини;

4) стягнення дебіторської заборгованості з дебіторів боржника;

5) шляхом звернення до суду із заявою у порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

2. Примусове стягнення суми податкового боргу з платників податків - фізичних осіб здійснювати коштом їхніх власних грошей та майна (а також майнових прав).

Стаття 90. Примусове стягнення податкового боргу за рахунок грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках боржника

1. Стягнення коштів здійснюється за рішенням керівника (заступника керівника) органу державної податкової служби шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини.

2. Платіжні вимоги щодо перерахування податкового боргу до відповідного бюджету і (або) державних цільових фондів підлягають першочерговому (з урахуванням вимог цивільного законодавства щодо черговості платежів) безумовному виконанню обслуговуючими банками у межах сум, які є на рахунках платника податків на день отримання зазначених доручень.

3. Банки зобов'язані у разі наявності коштів на рахунках платника податків виконати платіжні вимоги органів державної податкової служби не пізніше одного операційного дня після отримання такої платіжної вимоги.

4. Списання коштів у рахунок погашення податкового боргу може здійснюватися з рахунків платника податків у національній та/або іноземній валюті, якщо інше не передбачено законами України.

5. Списання коштів у рахунок погашення податкового боргу з валютних рахунків платника податків здійснюється в сумі, еквівалентній сумі платежу в національній валюті. При цьому сума платежу в іноземній валюті визначається виходячи із встановленого валютного курсу на дату оплати платіжної вимоги.

6. У разі недостатності коштів для виконання рішення органу державної податкової служби про стягнення коштів таке рішення виконується в сумі, наявній на рахунку такого платника.

7. Рішення (платіжна вимога), зазначене у частинах 1 - 3, 5 цієї статті, є обов'язковим до виконання установами банків.

Стаття 91. Примусове стягнення податкового боргу за рахунок готівкових коштів

1. У разі недостатності або відсутності коштів на рахунках платника податків у банках, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування платника податків, орган державної податкової служби має право здійснити стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків (незалежно від місця її зберігання). Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. Вилучена відповідно до цієї статті готівка вноситься посадовою особою органу державної податкової служби до банку в день її стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня, їх необхідно здати в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним органом державної податкової служби.

Стаття 92. Примусове стягнення податкового боргу за рахунок інших активів

1. У разі недостатності або відсутності у боржника готівкових та безготівкових коштів орган державної податкової служби має право здійснити стягнення за рахунок інших його активів, що перебувають у податковій заставі.

2. Платник податків (державні і комунальні підприємства - за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів, які перебувають у податковій заставі, виходячи з принципів збереження цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності, та погашення у повному обсязі суми податкового боргу.

3. Якщо податковий керуючий вирішує, що платник податків визначає для продажу активи, звичайна ціна яких є завідомо нижчою, ніж сума податкового боргу, або такі активи не користуються попитом на ринку та не можуть бути швидко реалізовані, такий керуючий має право самостійно визначити склад активів, що підлягають продажу, з урахуванням принципів збереження цілісного майнового комплексу та з урахуванням того, що звичайна (оціночна) вартість таких активів не перевищує двократного розміру податкового боргу. Таке рішення податкового керуючого може бути оскаржене у порядку, визначеному цим Кодексом для оскарження рішень контролюючого органу щодо визначення сум податкових зобов'язань. Застосування процедури оскарження не зупиняє продажу активів платника податків, визначених за рішенням податкового керуючого, крім випадків коли суд у якості забезпечення позову виносить ухвалу про заборону виконання такого рішення до розгляду справи по суті.

4. У разі недостатності коштів, отриманих від продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу платника податків, що забезпечує ведення його основної господарської діяльності, податковий керуючий має право прийняти рішення про продаж цілісного майнового комплексу або його частини без застосування обмежень щодо їх вартості, встановлених частиною 3 цієї статті. У разі коли податковий керуючий не може прийняти рішення про продаж частини цілісного майнового комплексу, внаслідок якого платник податків позбувається можливості ведення його основної господарської діяльності, продажу підлягає цілісний майновий комплекс.

5. Витрати, пов'язані з організацією та проведенням продажу активів платника податків, покриваються в першу чергу за рахунок сум, отриманих від такого продажу.

6. У разі коли сума коштів, отримана у результаті продажу активів платника податків, перевищує суму його податкової заборгованості та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

7. У разі коли сума коштів, отримана в результаті продажу частини активів платника податків, є недостатньою для погашення його податкового боргу, різниця покривається шляхом додаткового продажу його активів. Продаж активів платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

8. Продовольчі товари, що швидко псуються, а також інші товари, обсяги яких не є достатніми для організації публічних торгів, підлягають продажу за кошти на комісійних умовах через організації торгівлі, визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

9. У разі коли продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, активи якого перебувають у державній або комунальній власності, чи коли згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження активів підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж активів такого підприємства організовується регіональним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби із дотриманням норм законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються. Регіональний орган приватизації зобов'язаний організувати продаж цілісного майнового комплексу протягом шестидесяти днів з дня надходження подання органу державної податкової служби.

10. З метою реалізації активів, які перебувають у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості таких активів для визначення їх початкової ціни продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному законодавством з питань професійної оціночної діяльності.

11. Платник податків має право самостійно визначати оцінювача з числа організацій, які уклали договори на виконання послуг з експертної оцінки майна з Фондом державного майна України, перелік яких доводиться до відома органа державної податкової служби. Якщо платник податків самостійно не визначає оцінювача протягом установлених центральним органом державної податкової служби строків, його визначає орган державної податкової служби і укладає договір про проведення оцінки активів.

12. Не проводиться оцінка активів, які можуть бути згруповані або стандартизовані чи мають курсову (поточну) біржову вартість та/або перебувають у лістингу товарних бірж.

13. При продажу активів на товарних біржах орган державної податкової служби укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого активу за дорученням органу державної податкової служби на умовах найкращої цінової пропозиції.

14. Покупець активів, які перебувають у податковій заставі, набуває права власності на такі активи відповідно до умов, визначених у договорі (контракті), що оформлюється за результатами проведених торгів.

15. Порядок збільшення або зменшення початкової ціни активів платника податків визначається за методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених пунктом 9 цієї статті, які регулюються нормами законодавства про приватизацію.

16. Інформація про склад активів платників податків, призначених для продажу, оприлюднюється відповідною біржею. Компенсація витрат, пов'язаних з такими публікаціями, здійснюється за рахунок коштів, отриманих від реалізації активів платника податків, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

17. Інформація про час та умови проведення прилюдних торгів активами платників податків оприлюднюється:

1) у разі продажу активів на біржовому ринку - відповідною біржею;

2) у разі продажу активів на позабіржовому аукціоні - відповідним органом державної податкової служби.

18. Склад інформації про час та умови проведення прилюдних торгів активами платників податків та порядок її оприлюднення визначаються Кабінетом Міністрів України.

19. Платник податків зобов'язаний подати податковому керуючому інформацію про активи, які перебувають у податковій заставі, а також забезпечити на першу вимогу податковому керуючому безперешкодний доступ його та учасників публічних торгів до огляду та оцінки активів, що пропонуються на продаж.

20. Будь-яка інша особа, що здійснює управління активами платника податків або контроль за їх використанням, зобов'язана забезпечити на першу вимогу податкового керуючого безперешкодний доступ йому, а також учасникам публічних торгів до огляду та оцінки таких активів, а також забезпечити безперешкодне набуття прав власності на такі активи особою, яка придбала їх на публічних торгах. При цьому така інша особа, що здійснює управління або контроль над активами платника податків, звільняється від будь-яких видів відповідальності або зобов'язань перед таким платником або третіми особами, що можуть виникнути унаслідок передачі таких активів у власність особи - їх покупця.

21. Посадові особи платника податків, а також посадові особи інших суб'єктів, що здійснюють управління його активами або контроль за їх використанням, за неподання відомостей або подання неповних чи перекручених відомостей щодо активів, які перебувають у податковій заставі, або за ухилення від забезпечення безперешкодного доступу до таких активів податковому керуючому чи учасникам публічних торгів, або за перешкоджання у набутті прав власності на такі активи особою, яка їх придбала, несуть відповідальність, передбачену законом.

22. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його активів повністю погашає суму податкової заборгованості та податкового боргу, орган державної податкової служби приймає рішення щодо звільнення його активів з-під податкової застави та скасовує рішення про проведення їх продажу.

23. За операції з продажу визначених у цій статті активів на біржовому ринку державне мито та місцеві податки (збори) не справляються. Такі операції не підлягають нотаріальному посвідченню.

Стаття 93. Погашення податкового боргу платника податків за рахунок дебіторів

У разі коли протягом дев'яноста днів з дати виникнення податковий борг залишається не погашеним, орган державної податкової служби має право звернутися до суду з позовом про стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Стаття 94. Інші заходи примусового стягнення

1. У разі якщо заходи примусового стягнення, передбачені статтями 91 - 94 цього Кодексу, не призвели до повного погашення податкового боргу має право звернутися до суду із позовом про стягнення активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

2. Якщо є підстави, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", податковий орган має право подати до суду заяву про порушення справи про банкрутство щодо такого платника. Примусове стягнення податкового боргу, на якого розповсюджуються процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", погашається відповідно до визначеного ним порядку.

Стаття 95. Примусове стягнення суми податкового боргу з платників податків - фізичних осіб

1. Примусове стягнення суми податкового боргу платників податків - фізичних осіб здійснюється у судовому порядку.

2. Виконання рішень судів про стягнення податкового боргу з фізичних осіб здійснюють органи державної виконавчої служби згідно з порядком, передбаченим Закон України "Про виконавче провадження".

Глава 17. Особливі випадки погашення податкових зобов'язань або податкового боргу

Стаття 96. Погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств

1. У разі коли платник податків, який перебуває в державній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Кодексом, орган державної податкової служби здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує провадження основної діяльності такого платника податків.

2. Підприємства комунальної власності відповідають за своїми зобов'язаннями перед бюджетами та державними цільовими фондами коштами, які перебувають у їх власності, а комунальні комерційні підприємства додатково відповідають активами, що закріплені за ними, комунальні некомерційні підприємства - активами, що передані їм на праві оперативного управління крім об'єктів житлового фонду.

3. У разі недостатності коштів, отриманих від здійснених заходів з погашення податкового боргу, відповідальність за непогашеними зобов'язаннями несе орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить комунальне підприємство.

4. У разі коли сума, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо прийняття або відхилення запропонованого рішення надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення такого звернення. Організація продажу здійснюється за правилами і в строки, встановлені законодавством з питань приватизації.

5. Якщо зазначений орган не приймає рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу в зазначені цією статтею строки, то орган державної податкової служби зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

6. У разі коли податковий борг має платник податків, який не підлягає приватизації, орган державної податкової служби здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.

7. У разі коли сума, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням про прийняття рішення про:

7.1) надання відповідної компенсації бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

7.2) реорганізації такого платника податків з урахуванням правил, установлених цим Кодексом;

7.3) оголошення такого платника податку банкрутом у порядку, встановленому законом України.

8. Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

9. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

10. Виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) з керівником такого підприємства. Рішення про розірвання трудового договору (контракту) з керівником державного (комунального) підприємства може бути відкладене на строк проведення апеляційної процедури.

11. Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

12. Норми цієї статті не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов'язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством або з повернення платнику податків надміру внесених податків, зборів (обов'язкових платежів) чи їх бюджетного відшкодування згідно з нормами цього Кодексу та податкового законодавства України.

13. Будь-які договори про передання акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов'язання таких третіх осіб щодо недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі, а також умову щодо припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу, право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу. Це правило стосується будь-яких договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов'язання.

Стаття 97. Погашення податкового боргу казенних підприємств

1. У разі недостатності коштів казенного підприємства на погашення податкового боргу, орган державної податкової служби України зобов'язаний звернутися до Кабінету Міністрів України або до органу, до сфери управління якого відноситься це підприємство, з поданням про ухвалення рішення щодо:

1.1) надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених на утримання органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

1.2) реорганізації такого платника податків;

1.3) ліквідації платника податків та списання податкового боргу;

2. Держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

3. Відповідь щодо ухвалення одного із зазначених рішень надсилається органу державної податкової виконавчої служби протягом 60 календарних днів з дня направлення звернення.

4. У разі коли орган державної податкової служби не одержує зазначеної відповіді у визначений частиною 3 цієї статті термін або одержує незадовільну відповідь, податковий борг такого платника податків визнається за безнадійним.

Стаття 98. Погашення податкових зобов'язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків

1. У разі коли власник або уповноважений ним орган приймає рішення про повну ліквідацію платника податків, не пов'язану з банкрутством, активи зазначеного платника використовуються у такій черговості:

1.1) для виконання зобов'язань, забезпечених заставою майна, яка виникла до податкової застави і була зареєстрована в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна;

1.2) для повного погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу;

1.3) для виконання інших видів зобов'язань у черговості, визначеній відповідно до законів України.

2. Правила, зазначені у частині 1 цієї статті, застосовуються і у разі ліквідації відділень, філій або інших відокремлених підрозділів платника податків.

3. Для цілей цієї статті під ліквідацією платника податків або його філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а також ліквідація філії, відділення, відокремленого підрозділу платника податків, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

4. У разі коли внаслідок ліквідації платника податків або скасування реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності частина його податкових зобов'язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв'язку з недостатністю активів, така частина погашається за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями такого платника податків згідно із законодавством України у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло податкове зобов'язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках податкові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Те саме стосується фізичної особи - платника податків, яка помирає або визнається судом безвісно відсутньою або померлою чи недієздатною, крім випадків, коли з'являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав.

5. Особою, відповідальною за погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, є:

5.1) стосовно платника податків, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України;

5.2) стосовно філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, що ліквідуються, - такий платник податків;

5.3) стосовно фізичної особи - підприємця - така фізична особа;

5.4) стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або померлою чи недієздатною - особи, що вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження активами такої особи;

5.5) стосовно кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників житла або інших колективних господарств - їх члени (пайовики) солідарно;

5.6) стосовно інвестиційних фондів - інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом;

6. Погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу платника податків, який ліквідується, здійснюється у строки, передбачені для списання безнадійного податкового боргу.

7. У разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його податкових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

8. У разі коли суми надміру сплачених або невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми податкових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для погашення податкових зобов'язань або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності таких зобов'язань (боргу) надсилаються у розпорядження такого платника податку.

Стаття 99. Порядок погашення податкових зобов'язань або податкового боргу у разі реорганізації платника податків

1. Під реорганізацією платника податку для цілей цієї статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

1.1) зміну назви платника податків, а для господарських товариств - зміну організаційно-правового статусу підприємства, що тягне за собою зміну їх ідентифікаційного та/або податкового номера;

1.2) злиття платника податків, а саме передачу його активів до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податку, який зливається з іншими;

1.3) розподіл платника податків на декілька осіб, а саме розподіл його активів між статутними фондами новостворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який розподіляється;

1.4) виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини активів платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, у результаті якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується;

1.5) реєстрацію фізичної особи як суб'єкта господарювання без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб'єкта господарювання або з таким скасуванням.

2. У разі коли власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

2.1) якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни найменування, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, після реорганізації він набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли до його реорганізації;

2.2) якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більше платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу всіх платників податків, що об'єдналися;

2.3) якщо реорганізація здійснюється шляхом поділу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, що розподіляється, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов'язання чи борг розподіляються між новоствореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманих ними у процесі реорганізації згідно з розподільним балансом.

3. У разі коли одна чи більше новостворених осіб не є платником податків, щодо яких виникли податкові зобов'язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені податкові зобов'язання чи борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам, що не є платниками таких податків.

4. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини активів платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових зобов'язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, створеними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної податкової відповідальності, крім випадків, коли за висновками органу державної податкової служби така реорганізація може призвести до неналежного виконання податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу платником податків, який реорганізується. Рішення про застосування солідарної або розподільної податкової відповідальності може бути прийняте органом державної податкової служби у разі, коли активи платника податків, що реорганізується, перебувають у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію. Для цілей цієї статті до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до законодавства України про оренду державного та комунального майна.

5. Платник податків, активи якого передані в податкову заставу, або той, що скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов'язаний завчасно повідомити орган державної податкової служби про прийняття рішення щодо проведення будь-яких видів реорганізації та подати органу державної податкової служби план такої реорганізації. У разі коли орган державної податкової служби встановлює, що план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення податкових зобов'язань або податкового боргу, він має право прийняти рішення про:

5.1) розподіл суми податкових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають у результаті реорганізації, з урахуванням очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків без застосування принципу пропорційного розподілу;

5.2) погашення податкових зобов'язань або податкового боргу, забезпечених податковою заставою, до проведення такої реорганізації;

5.3) встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов'язань платника податку, який реорганізується, стосовно всіх осіб, створених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму податкової застави стосовно всіх активів таких осіб;

5.4) поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків, якщо один або більше з них мали податкові зобов'язання або податковий борг, забезпечений податковою заставою.

6. Прийняті органом державної податкової служби рішення можуть бути оскаржені в порядку та строки, визначені цим Кодексом для оскарження податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом.

7. Проведення реорганізації з порушенням правил, визначених пунктом 4 цієї статті, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

8. Реорганізація платника податків не змінює строків погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платниками податків, створеними у результаті такої реорганізації.

9. У разі коли платник податків, що реорганізується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків, такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових зобов'язань або податкового боргу за іншими податками. Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам податкової заборгованості або податкового боргу такого платника податків.

10. У разі коли сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно їх частці в активах, що розподіляються, згідно з розподільним балансом або передаточним актом.

Стаття 100. Порядок погашення податкових зобов'язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб

1. Податкові зобов'язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Претензії спадкоємцям пред'являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця.

Після закінчення строку прийняття спадщини податкові зобов'язання (податкова заборгованість) спадкодавця стають податковими зобов'язаннями (податковою заборгованістю) спадкоємців.

Протягом строку прийняття спадщини на податкові зобов'язання (податкову заборгованість) спадкодавців пеня не нараховується.

У разі переходу спадщини до держави податкові зобов'язання померлої фізичної особи припиняються.

2. Податкові зобов'язання неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.

3. Податкові зобов'язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок активів такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

4. Податкові зобов'язання фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, виконуються особою, на яку в установленому порядку покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутньої особи.

5. Податкові зобов'язання у випадках, передбачених частинами 2 - 4 цієї статті, виконуються відповідно за рахунок майна (доходів) неповнолітніх, недієздатних та безвісно відсутніх осіб, крім випадку, визначеного пунктом 6 цієї статті.

6. Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання податкових зобов'язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення податкової заборгованості.

7. Батьки (усиновителі) та опікуни (піклувальники) неповнолітніх, опікуни недієздатних, особи, на яких покладено здійснення опіки над майном безвісно відсутніх (законні представники платників податків - фізичних осіб) повинні від імені відповідних фізичних осіб:

7.1) подати за наявності підстав органу державної податкової служби заяву для реєстрації таких фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та у випадках, передбачених цим Кодексом, іншу інформацію, необхідну для ведення зазначеного реєстру;

7.2) своєчасно подавати належним чином заповнені декларації про доходи та майно;

7.3) у випадках, передбачених цим Кодексом, вести облік доходів і витрат;

7.4) виконувати інші обов'язки, прямо покладені на них цим Кодексом.

8. Законні представники платників податків - фізичних осіб несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами для платників податків за невиконання обов'язків, зазначених у пункті 7 цієї статті.

9. Якщо майна неповнолітньої (крім випадку, передбаченого пунктом 6 цієї статті), недієздатної або безвісно відсутньої особи недостатньо для забезпечення виконання податкових зобов'язань такої фізичної особи, а також для сплати нарахованих штрафних санкцій, то суми податкової заборгованості списуються у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

10. У разі скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або прийняття рішення про поновлення у дієздатності особи, яка визнавалася недієздатною, податкове зобов'язання такої фізичної особи відновлюється в частині сум податків, списаних відповідно до частини 9 цієї статті. Штрафні санкції у такому разі не сплачуються за період з дня набрання чинності рішеннями суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною до дня набрання чинності рішеннями про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи рішення про поновлення у дієздатності особи.

Глава 18. Терміни давності і безнадійний податковий борг

Стаття 101. Порядок визначення строків, встановлених Кодексом

1. Перебіг терміну починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

2. Термін, обчислюваний роками, збігає у відповідні місяць і число останнього року терміну.

3. Термін, обчислюваний місяцями, збігає у відповідне число останнього місяця терміну. Якщо закінчення терміну, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, термін збігає останнього дня цього місяця.

4. Якщо закінчення терміну припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем терміну є перший після нього робочий день.

5. Перебіг терміну, закінчення якого пов'язане з подією, що повинна неминуче настати, збігає наступного дня після настання події.

6. Останній день терміну триває до 24 години, але коли в цей термін слід було вчинити певну дію в контрольному органі, суді, на пошті, в іншій державній установі, де робочий час закінчується раніше, термін збігає в момент закінчення цього часу.

Стаття 102. Строки давності та їх застосування

1. Контролюючий орган, крім випадків, визначених частиною 2 цієї статті, має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати податкових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

2. Податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо:

2.1) податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано;

2.2) судом встановлено факт скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків, у тому числі фізичною особою - підприємцем, щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого платник податків перебуває поза межами України, якщо такий період є безперервним та дорівнює чи є більшим за 180 днів.

4. У разі коли податкове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження такого податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

5. Заяви про повернення надміру сплачених податків або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених податків, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

6.1) перебував за межами України;

6.2) перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

6.3) перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

6.4) мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

6.5) був визнаний за рішенням суду безвісти відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з нормами цього пункту.

7. Норми частини 6 цієї статті поширюються на:

7.1) платників податків - фізичних осіб;

7.2) посадових осіб юридичної особи у разі, коли протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

8. Порядок застосування норм частин 6 - 7 цієї статті встановлюється центральним контролюючим органом.

Стаття 103. Списання безнадійного податкового боргу

1. Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

2. Під терміном "безнадійний" розуміється:

2.1) податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю активів банкрута;

2.2) податковий борг фізичної особи, яка:

а) визнана у судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законом;

б) померла, у разі недостатності майна, на яке може бути спрямовано стягнення згідно із законом;

в) понад 720 днів перебуває у розшуку;

2.3) податковий борг юридичних і фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений цим Кодексом;

2.4) податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

2.5) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону.

3. У разі коли фізична особа, визнана у судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, з'являється або коли фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку без дотримання строків позовної давності.

4. Органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

5. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання визначається центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Глава 19. Податковий контроль

Стаття 104. Податковий контроль

1. Податковий контроль - діяльність контрольних органів по встановленню стану виконання вимог чинного податкового законодавства суб'єктами, на яких покладено обов'язок по обчисленню, сплаті, утриманню, перерахуванню податків, зборів (обов'язкових платежів), виявленню відхилень у їх діяльності від законодавчо встановлених вимог, їх припинення й усунення, а також по відновленню порушених прав держави та територіальних громад на своєчасне й повне одержання відповідних сум податків і недопущенню таких порушень у майбутньому.

2. Податковий контроль здійснюють контрольні органи в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом та іншими законами України.

3. Податковий контроль у сфері експортно-імпортних і транзитних операцій здійснюють митні органи відповідно до Митного кодексу України.

4. Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ України, прокуратури України та їхні посадові (службові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні заходів податкового контролю.

5. Крім податкового, органи державної податкової служби у порядку, визначеному цим Кодексом та законами України здійснюють валютний контроль, контроль за застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та веденням касових операцій, за наявністю торговельних патентів та ліцензій, за додержанням правил виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, за станом збереження активів, що перебувають у податковій заставі, та інші види контролю, проведення яких покладено них законами України.

6. Для цілей цього Кодексу стосовно контролю, визначеного у частинах 1 та 5 цієї статті, використовується термін податковий контроль.

Стаття 105. Методи податкового контролю

Податковий контроль здійснюється шляхом:

1. обліку платників податків та зборів;

2. проведення перевірок;

3. витребування документів;

4. вилучення документів;

5. огляду територій та приміщень;

6. іншими методами, що визначені цим Кодексом.

Глава 20. Контрольні органи

Стаття 106. Завдання контрольних органів

Завданнями контрольних органів є:

1) здійснення контролю за додержанням податкового, валютного законодавства, законодавства з питань проведення розрахункових та ведення касових операцій, патентування, ліцензування, регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

2) здійснення контролю за погашенням податкової заборгованості платниками податків;

3) здійснення обліку платників податків та обліку надходжень податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків, інших платежів;

5) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції служби податкових розслідувань, їх виявлення, розкриття, припинення, розслідування;

7) здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

8) інші завдання, які визначені чинним законодавством.

Стаття 107. Компетенція контрольних органів у сфері оподаткування

1. Контрольними органами є:

1.1) органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у пунктах 1.2 - 1.4 частини 1 цієї статті, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

1.2) митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони;

1.3) органи Пенсійного фонду України - стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

1.4) органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

2. Розмежування повноважень і функціональних обов'язків між контрольними органами визначаються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

3. Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного податку встановлюється Міністерством фінансів України.

4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

5. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, а також державні виконавці в межах їх компетенції. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Стаття 108. Права та обов'язки контрольних органів

Права та обов'язки контрольних органів визначають цей Кодекс, Митний кодекс України, Закон України "Про державну податкову службу" і ухвалені згідно з ними акти законодавства України.

Глава 21. Податкова інформація

Стаття 109. Режим доступу до податкової інформації

1. За режимом доступу податкова інформація поділяється на:

1.1) конфіденційну, крім інформації про невиконання платниками податкових зобов'язань та вчинення правопорушень у сфері оподаткування;

1.2) таємну.

2. Джерелами податкової інформації є документи та інші носії інформації, які отримано на письмові запити контрольних органів під час здійснення перевірок, з податкової звітності та з інших джерел, що їх передбачають цей Кодекс і закон України про джерела податкової інформації.

3. Контрольні органи мають право надавати податкову інформацію стосовно платників податків згідно з порядком та у випадках, які передбачає закон.

4. Контрольні органи надають податкову інформацію іншим органам влади лише задля реалізації повноважень, які покладає на такі органи чинне законодавство України, на підставі належно оформленого й обґрунтованого письмового звернення (вимоги, запиту) та за умови наявності в суб'єкта звернення права на отримання такої інформації, що його визначає законодавство України.

5. Посадові особи контрольних органів, винні в порушенні порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять податкову інформацію, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

6. Обмін податковою інформацією між контрольними органами України та органами, що здійснюють контроль за стягненням податків інших держав, здійснювати згідно з порядком, який визначають міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 110. Збір податкової інформації

1. З метою реалізації повноважень органи державної податкової служби вживають комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, отриманої:

1.1) від платників податків та податкових агентів:

а) що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах;

б) про фінансово-господарські операції платників податків;

в) про застосування реєстраторів розрахункових операцій;

1.2) від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України:

а) про об'єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема вид, характеристики, індивідуальні ознаки об'єкта оподаткування (за наявністю) за якими його можна ідентифікувати;

б) про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків;

в) що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації, крім фінансових звітів), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування;

г) про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги;

д) про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема:

назву платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти;

податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи;

вид дозвільного документа;

вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ;

дата видачі дозвільного документа;

строк дії дозвільного документа, інформація про припинення (призупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (призупинення);

інформацію про сплату належних платежів за видачу дозвільного документа;

перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ;

е) про експортні та імпортні операції платників податків.

1.3) від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;

1.4) від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів;

1.5) за результатами податкового контролю;

1.6) інша інформація - інформація оприлюднена та/або добровільно або за запитом надана органу державної податкової служби.

Стаття 111. Отримання податкової інформації органами державної податкової служби

1. Інформація, визначена у статті 111 цього Кодексу, безоплатно надається органам державної податкової служби періодично або на окремий письмовий запит органу державної податкової служби.

2. До інформації, що надається періодично, належить інформація, визначена у підпунктах а, в-е пункту 1.2 частини 1 статті 111 цього Кодексу. У разі коли іншими розділами цього Кодексу не визначено інші строки надання такої інформації:

2.1) інформація, зазначена у підпунктах а) та д) пункту 1.2 частини 1 статті 111 цього Кодексу, надається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щомісяця протягом 10 календарних днів місяця, що настає за звітним;

2.2) інформація, зазначена у підпункті в) пункту 1.2 частини 1 статті 111 цього Кодексу, надається органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування протягом 10 календарних днів з дня подання такої звітності відповідному органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Органами державної статистики інформація надається відповідно до плану державних статистичних спостережень;

2.3) інформація, зазначена у підпункті г) пункту 1.2 частини 1 статті 111 цього Кодексу, надається органами місцевого самоврядування не пізніше 10 календарних днів з дати набуття чинності відповідним рішенням;

2.4) інформація, зазначена у підпункті е) пункту 1.2 частини 1 статті 111 цього Кодексу, надається центральним митним органом у строк, визначений спільним наказом центрального митного органу та центрального органу державної податкової служби, але не рідше ніж кожні 10 календарних днів.

3. Органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації, необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та копій завірених документів, що її підтверджують. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для направлення запиту. Перелік підстав для направлення запиту визначається центральним органом державної податкової служби.

3.1. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

3.2. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані надавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, і завірені копії документів протягом одного місяця з дня, що настає за днем отримання запиту. У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзаці другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

3.3. Інформація на запит органу державної податкової служби надається Національним банком України, банками та іншими фінансовими установами безоплатно у порядку і обсягах, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

3.4. Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

4. Інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків надається, в обсягах більших, ніж передбачені частиною 3 цієї статті, банками та іншими фінансовими установами органам державної податкової служби за рішенням суду. Для отримання такої інформації орган державної податкової служби звертається до суду за місцезнаходженням такого органу державної податкової служби.

5. Суддя відповідного суду не пізніше наступного робочого дня одноособово розглядає подання органу державної податкової служби та виносить рішення, яким зобов'язує банки та фінансові установи надати органу державної податкової служби інформацію про наявність та рух коштів на рахунках платника податку із зазначенням сум, призначень та підстав здійснення платежу, номерів рахунків контрагентів та його назви (прізвище, ім'я, по батькові) і податкового номеру (реєстраційного номеру облікової картки платника податків), назву банку контрагента, або рішення про відмову в поданні такої інформації. Рішення про задоволення вимог органу державної податкової служби щодо зобов'язання банків та фінансових установ надати інформацію органу державної податкової служби є остаточним і не підлягає оскарженню.

6. Обмеження щодо надання органам державної податкової служби інформації, передбаченої у статті 111 цього Кодексу, можуть встановлюватися виключно цим Кодексом. У разі якщо іншими законодавчими актами встановлюються інші обмеження або порядок надання податкової інформації, ніж визначені цим Кодексом, застосовуються норми цього Кодексу.

Глава 22. Облік платників податків

Стаття 112. Вихідні положення обліку платників податків

1. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

2. Органи державної податкової служби ведуть облік платників податків у порядку, встановленому Міністерством фінансів України. Взяття платників податків на облік в органах державної податкової служби та їх реєстрація як платників окремих податків здійснюється безоплатно.

3. Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Стаття 113. Взяття платників податків на облік

1. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків.

1.1. Всі фізичні особи - платники податків зборів, обов'язкових платежів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

1.2. Взяттю на облік самозайнятих фізичних осіб передує реєстрація таких осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та здійснюється після державної реєстрації таких осіб чи отримання в установленому законодавством порядку права на здійснення незалежної професійної діяльності.

1.3. Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після державної реєстрації таких осіб чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

2. Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як платників податків і зборів в органах державної податкової служби здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами державної податкової служби.

3. Платники податків, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації або які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, для постановки на облік в органі державної податкової служби зобов'язані протягом 10 календарних днів після державної реєстрації, включення до державних реєстрів чи отримання права на провадження незалежної професійної діяльності подати відповідну заяву у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби. Взяття на облік таких платників податків здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

4. Документ, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби, надсилається (видається) платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік.

5. Військові частини зобов'язані протягом 10 календарних днів після отримання свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарювання стати на облік в органі державної податкової служби за місцем своєї дислокації.

6. Підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із Законом.

6.1. Для постановки на облік постійні представництва нерезидентів та відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб зобов'язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку або до початку провадження господарської діяльності, якщо така реєстрація є не обов'язковою згідно із законодавством, до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. Взяття на облік таких платників податків здійснюється відповідно до частини 3 цієї статті.

6.2. Якщо постійним представництвом нерезидента є юридична або фізична особа - резидент України, на підставі відповідного договору з нерезидентом (довіреності) вона повинна протягом 10 календарних днів після укладення договору (видачі довіреності) стати на облік в органі державної податкової служби як постійне представництво нерезидента відповідно до частини 3 цієї статті.

7. На обліку в органах державної податкової служби України повинні перебувати угоди про розподіл продукції та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, при виконанні яких виникають обов'язки щодо сплати податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Постановку на облік договору про спільну діяльність або угоди про розподіл продукції здійснює платник податків - учасник, визначений відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди. Взяття на облік договору або угоди здійснюється шляхом додаткового взяття на облік такого учасника як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди, у порядку визначеному частиною 3 цієї статті. Заяву про взяття на облік такий платник податків зобов'язаний подати протягом 10 календарних днів після реєстрації договору або угоди або після набрання ними чинності, якщо відповідно до законодавства реєстрація договору не проводиться. 8. Взяття на облік самозайнятих осіб, які не є підприємцями, провадять незалежну професійну діяльність та не є найманими особами у межах такої незалежної професійної діяльності, здійснюється у порядку, визначеному частиною 3 цієї статті.

9. Центральний орган державної податкової служби визначає критерії відбору та особливості ведення обліку великих платників податків.

10. Основним місцем обліку платників податків є зареєстроване місцезнаходження (місце проживання) платника податків або інша податкова адреса платника податків, визначена відповідно до законодавства України. Неосновними місцями обліку визнаються території тих територіальних громад, де розміщуються підрозділи платника податків чи об'єкти платника податків, у зв'язку із якими у платника виникають обов'язки щодо сплати податків на таких територіях. Платники податків - юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб зобов'язані стати на облік в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням усіх своїх структурних підрозділів, які є платниками податків, у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

10.1. Платник податків (податковий агент) зобов'язаний стати на облік за неосновним місцем обліку, у тому числі за місцем знаходження своїх підрозділів, які не перебувають на обліку як самостійні платники податків, місцем знаходження об'єктів оподаткування платника податків, місцем знаходження приміщень, що використовуються ним для провадження господарської діяльності, є об'єктами оподаткування або пов'язані з об'єктами оподаткування, чи використовуються для отримання доходів (прибутку) тощо. Для взяття на облік (зняття з обліку) такого платника податків за неосновним місцем обліку він зобов'язаний подати до відповідного органу державної податкової служби заяву у 10-денний строк від дня створення (закриття) такого підрозділу чи об'єкта у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

10.2. Юридичні особи та фізичні особи, які надають в оренду чи користування приміщення іншим особам для провадження господарської діяльності, зобов'язані подати відповідному органу державної податкової служби заяву про взяття на облік (зняття з обліку) об'єкта оподаткування у 10-денний строк з дня укладення (припинення, розірвання) відповідного договору у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

11. Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номеру встановлюється Міністерством фінансів України.

12. Орган державної податкової служби зазначає податковий номер у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому. Кожен платник податків зазначає податковий номер в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків і зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

13. Особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу.

Стаття 114. Документи, що подаються уповноваженою особою платника податків для взяття на облік

1. Перелік документів, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, та особи, які їх подають, визначаються Міністерством фінансів України.

2. Документи, що подаються платниками податків для взяття на облік в органах державної податкової служби, перевіряються у порядку, встановленому Міністерством фінансів України, і у разі виявлення помилок або подання недостовірних відомостей повертаються для виправлення. Платники податків, які не подали протягом 5 календарних днів виправлених документів для взяття на облік в органах державної податкової служби або повторно подали такі документи з помилками, несуть відповідальність, визначену цим Кодексом.

Стаття 115. Внесення змін до облікових даних платників податків

1. Підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є:

1) інформація органів державної реєстрації;

2) інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;

3) документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;

4) інформація суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;

5) рішення суду, що набрало законної сили.

2. Внесення змін до облікових даних платників податків здійснюється у порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

3. У разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться відповідно процедури зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків. Підставою для зняття з обліку платника податків в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому є надходження хоча б до одного з цих органів даних, що свідчать про належну державну реєстрацію таких змін органами державної реєстрації. У таких випадках платник податків зобов'язаний подати органу державної податкової служби за новим місцезнаходженням відповідну заяву у 10-денний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. У разі неподання такої заяви протягом 10 календарних днів, платник податків або посадові особи платника податків несуть відповідальність, визначену цим Кодексом.

4. Платники податків - юридичні особи, їх філії, відокремлені підрозділи зобов'язані подати органу державної податкової служби відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, її філій, відокремлених підрозділів у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, подавши заяву у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Відповідальність за неподання такої інформації визначається цим Кодексом.

Стаття 116. Підстави та порядок зняття платників податків з обліку в органах державної податкової служби

1. Підставами для зняття платника податків з обліку в органах державної податкової служби є:

1) повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора чи іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичною особою чи незалежної професійної діяльності самозайнятою особою;

2) свідоцтво (довідка органів реєстрації цивільного стану) про смерть фізичної особи, яка є або не є самозайнятою, судове рішення про визнання такої особи померлою або безвісно відсутньою;

2. У випадках, що стосуються фізичних осіб, які є або не є самозайнятими, зняття з обліку таких осіб здійснюється за відсутності заборгованості перед бюджетом за податками, зборами, або погашення такої заборгованості за рахунок активів такої фізичної особи, що переходять за правом спадщини у власність інших осіб, або визнання такої заборгованості безнадійним боргом і списання її в установленому порядку, коли такі активи відсутні або не з'являються інші особи, які вступають у права спадщини незалежно від часу набуття таких прав.

3. У разі коли внаслідок припинення платника податків - юридичної особи шляхом реорганізації частина його податкових зобов'язань чи податкового боргу залишається непогашеною, такі податкові зобов'язання чи борг переходять (розподіляються) до юридичних осіб - правонаступників реорганізованої юридичної особи у порядку, визначеному цим Кодексом.

4. У разі коли внаслідок припинення платника податків - юридичної особи шляхом ліквідації частина його податкових зобов'язань чи податкового боргу залишається непогашеною, такі податкові зобов'язання чи борг погашаються за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків згідно із законодавством, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи, незалежно від того, чи є вона платником податку, збору (обов'язкового платежу), стосовно якого виникло податкове зобов'язання або податковий борг таких філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

5. В інших випадках податкові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

6. Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право:

6.1) звертатися до суду з позовами до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про:

припинення юридичних осіб або припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями,

відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або припинення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями,

скасування державної реєстрації змін до установчих документів,

скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи;

6.2) отримувати та надавати до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

7. У разі припинення юридичної особи її відокремлені підрозділи підлягають зняттю з обліку в контролюючих органах. Порядок зняття платників податків з обліку в органах державної податкової служби встановлюється Міністерством фінансів України.

Стаття 117. Інформація, що подається для обліку платників податків органами державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності та іншими органами

1. Орган державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця повинен передати відповідному органу державної податкової служби повідомлення та відомості з реєстраційної картки про вчинення реєстраційних дій, передбачених законом.

2. Органи, що здійснюють реєстрацію незалежної професійної діяльності або видають дозволи на право самостійного ведення такої діяльності, зобов'язані надавати органам державної податкової служби відомості з документа, що підтверджує право на провадження такої діяльності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

3. Органи, що ведуть облік або реєстрацію майна та інших активів, які є об'єктом оподаткування, зобов'язані повідомити про власників та/або користувачів такого майна та інших активів, розміщених на відповідній території, або про транспортні засоби, зареєстровані у цих органах, та їх власників органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. Порядок такого повідомлення встановлює Кабінет Міністрів України.

4. Державні органи повинні подавати органам державної податкової служби іншу інформацію у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами України.

Стаття 118. Вимоги до відкриття та закриття банківських рахунків

1. Банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки юридичним особам (як резидентам, так і нерезидентам) незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, фізичним особам - підприємцям та фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, лише за наявності документа, що підтверджує взяття їх на облік в органах державної податкової служби.

2. Банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до органу державної податкової служби, в якому обліковується платник податків, у триденний строк з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

3. При відкритті або закритті рахунка платнику податків - банку, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, повідомлення надсилається в порядку, визначеному частиною 2 цієї статті, лише в разі відкриття або закриття кореспондентського рахунка.

4. Датою початку видаткових операцій за рахунком платника податків (крім банку) у банках та інших фінансових установах є дата отримання банком або іншою фінансовою установою документально підтвердженого повідомлення органу державної податкової служби про взяття рахунка на облік в органах державної податкової служби.

5. Порядок подання та форма і зміст повідомлень визначаються центральним органом державної податкової служби за погодженням з Національним банком України.

6. Банки та інші фінансові установи за невиконання норм цієї статті несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом.

7. Фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зобов'язані повідомляти про це банки та інші фінансові установи, в яких такі особи відкривають рахунки.

Стаття 119. Державний реєстр фізичних осіб - платників податків

1. Центральний орган державної податкової служби формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

1.1) До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є:

громадянами України;

іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні;

іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов'язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

2. До облікової картки фізичної особи - платника податків вноситься така інформація:

2.1) прізвище, ім'я та по батькові;

2.2) дата народження;

2.3) місце народження (країна, область, район, населений пункт);

2.4) місце проживання, а для нерезидентів - також громадянство;

2.5) серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий, а для нерезидентів - також податковий номер, що використовується під час оподаткування в країні резиденції.

3. До інформаційної бази Державного реєстру включається така інформація про фізичних осіб:

3.1) джерела отримання доходів;

3.2) об'єкти оподаткування;

3.3) сума нарахованих та/або отриманих доходів;

3.4) сума сплачених податків;

3.5) інформація про податковий кредит та податкові пільги платника податків.

4. Громадяни, які народилися після набрання чинності цим Кодексом і інформація про яких не включалася до Державного реєстру, реєструються платниками податків на підставі облікових карток, що формуються органами реєстрації актів громадянського стану під час видачі таким громадянам свідоцтв про народження.

Порядок включення таких громадян до Державного реєстру встановлюється центральним органом державної податкової служби. Порядок формування облікових карток органами реєстрації актів громадянського стану встановлюється центральним органом виконавчої влади, який здійснює керівництво такими органами. Питання взаємодії між органами державної податкової служби і органами реєстрації актів громадянського стану визначаються Кабінетом Міністрів України.

Реєстрація у Державному реєстрі на основі даних органів реєстрації актів громадянського стану для новонароджених розпочинається та здійснюється через 1 рік після набрання чинності цим Кодексом.

5. Фізична особа незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов'язана особисто або через законного чи уповноваженого представника подати відповідному органу державної податкової служби облікову картку фізичної особи - платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред'явити документ, що посвідчує особу.

5.1. Фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків до органу державної податкової служби за місцем свого постійного проживання, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - органу державної податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

5.2. Для заповнення облікової картки фізичної особи - платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу.

5.3. Форма облікової картки фізичної особи - платника податків і порядок її подання встановлюються центральним органом державної податкової служби.

5.4. Фізична особа несе відповідальність згідно із законодавством України за достовірність інформації, що вноситься до облікової картки фізичної особи - платника податків.

6. Органи реєстрації актів громадянського стану, органи внутрішніх справ зобов'язані подавати відповідним органам державної податкової служби інформацію щодо змін у даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, не пізніше наступного робочого дня після проведення реєстрації таких змін.

Порядок подання такої інформації та питання взаємодії суб'єктів інформаційних відносин визначаються Кабінетом Міністрів України.

7. Фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати органам державної податкової служби відомості про зміни даних, які вносяться до облікової картки, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом державної податкової служби.

8. Кожній обліковій картці, внесеній до Державного реєстру, центральний орган державної податкової служби присвоює реєстраційний номер, про який інформує орган державної податкової служби:

8.1) за місцем обліку;

8.2) за місцем проживання фізичної особи;

8.3) за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

9. За зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи орган державної податкової служби видає документ, що засвідчує реєстрацію платника податків у Державному реєстрі і містить реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Форма документа і порядок його видачі встановлюється центральним органом державної податкової служби. Порядок формування реєстраційного номера облікової картки платника податків визначається та затверджується центральним органом державної податкової служби.

10. Реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру за бажанням такого платника податків може бути проставлений до паспорта громадянина України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

11. За рішенням Кабінету Міністрів України може бути запроваджена видача документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи як платника податків і містить реєстраційний номер облікової картки платника податків у вигляді картки з високим ступенем захисту та фотографією.

За видачу документів і дублікатів документів справляється плата, розмір та порядок зарахування якої встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням витрат з виготовлення зазначених документів.

12. У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій обліковій картці фізичній особі може бути відмовлено у реєстрації або продовжено строк реєстрації.

13. Реєстраційний номер облікової картки платника податків використовується органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від форм власності та організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансові установи, біржі, самозайнятими особами, фізичними особами - підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об'єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі:

13.1) виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов'язані надавати реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи;

13.2) укладення цивільно-правових договорів, предметом яких є об'єкти оподаткування та щодо яких виникають обов'язки щодо сплати податків і зборів;

13.3) відкриття рахунків у комерційних банках, а також у платіжних документах під час здійснення фізичними особами безготівкових розрахунків;

13.4) заповнення фізичними особами вантажних митних декларацій під час перетину митного кордону України;

13.5) сплати фізичними особами податків і зборів;

13.6) проведення державної реєстрації фізичних осіб - підприємців або видачі таким особам спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, а також реєстрації незалежної професійної діяльності;

13.7) реєстрації майна та інших активів фізичних осіб, що є об'єктом оподаткування, або прав на нього;

13.8) подання органам державної податкової служби декларацій про доходи, майно та інші активи;

13.9) реєстрації транспортних засобів, що переходять у власність фізичних осіб;

13.10) оформлення фізичним особам пільг, субсидій та інших соціальних виплат з державних цільових фондів;

13.11) в інших випадках, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами.

14. Орган державної податкової служби зазначає реєстраційний номер облікової картки платника податків у всіх повідомленнях, що надсилаються йому. Кожен платник податків зазначає реєстраційний номер своєї облікової картки платника податків в усіх звітних або інших документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством України.

15. Відомості з Державного реєстру:

1) використовуються органами державної податкової служби виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України;

2) є інформацією з обмеженим доступом.

16. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органам державної податкової служби за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов'язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України, із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платника податків, зокрема:

1) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, податкові агенти - про дату прийняття на роботу або звільнення з роботи фізичних осіб протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу;

2) органи внутрішніх справ - про фізичних осіб, які зареєстрували своє місце проживання у відповідному населеному пункті чи знялися з реєстрації в ньому, транспортні засоби, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також про втрачені, викрадені паспорти у п'ятиденний строк від дня отримання відповідних заяв від фізичних осіб та про паспорти померлих громадян щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

3) органи державної реєстрації морських, річкових та повітряних суден - про судна, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

4) органи реєстрації актів громадянського стану - про фізичних осіб, які померли, а також про зміну фізичними особами прізвища, імені, по батькові та про внесення до актів громадянського стану змін стосовно дати і місця народження щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

5) органи, що здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної, адвокатської іншої незалежної професійної діяльності та видають свідоцтва про право на зайняття такою діяльністю, - про видачу або анулювання реєстраційного посвідчення - у п'ятиденний строк від дня провадження відповідної дії;

6) органи, що здійснюють реєстрацію нерухомого майна або прав на нього - про оподатковуване нерухоме майно, щодо якого у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця;

7) органи опіки і піклування, виховні, лікувальні заклади, заклади соціального захисту населення та інші аналогічні заклади, що відповідно до законодавства здійснюють опіку, піклування або управління майном підопічного, зобов'язані повідомляти про встановлення опіки над фізичними особами, визнаними судом недієздатними, опіку, піклування і управління майном малолітніх, інших неповнолітніх фізичних осіб, фізичних осіб, обмежених судом у дієздатності, дієздатних фізичних осіб, над якими встановлене піклування у формі патронажу, піклування або управлінням майном фізичних осіб, визнаних судом безвісно відсутніми, а також про подальші зміни, зв'язані із зазначеною опікою, піклуванням або управлінням майном, в органи державної податкової служби за місцем свого перебування не пізніше п'яти календарних днів від дня прийняття відповідного рішення;

8) інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - інформацію про інші об'єкти оподаткування.

Глава 23. Податкова перевірка

Стаття 120. Податкова перевірка та її види

1. Органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених цим Кодексом та законами України, мають право здійснювати камеральні, документальні невиїзні, виїзні (планові та позапланові) перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), а також перевірки щодо дотримання вимог законодавства, контроль за яким віднесено до їх компетенції.

2. Митні органи можуть проводити камеральні та невиїзні документальні перевірки в порядку, встановленому цим підрозділом, а також інші перевірки, передбачені митним законодавством.

3. Працівникам служби податкових розслідувань заборонено брати участь у проведенні перевірок платників податків, які проводять контрольні органи, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно таких платників податків (службових осіб платників податків), що перебувають в їхньому провадженні.

4. Перевірки (крім камеральних та документальних невиїзних) здійснюються за обов'язкової присутності платника податку або уповноваженого ним представника.

5. Право на проведення перевірки надається органу державної податкової служби, на обліку якого перебуває платник податків, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 121. Камеральні перевірки

1. Камеральною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться на підставі даних податкових декларацій, розрахунків, декларацій про доходи та майно, валютні цінності, отриманих контрольним органом в установленому законодавством порядку, без проведення будь-яких інших перевірок платника податків.

2. Камеральна перевірка проводиться у відсутність платника податків в приміщенні контрольного органу протягом одного місяця з дня отримання документів, визначених у частині першій даної статті.

Стаття 122. Невиїзні документальні перевірки

1. Невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контрольного органу на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також на підставі отриманих в установленому законодавством порядку контрольним органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

2. Присутність платників податків під час проведення невиїзних документальних перевірок не обов'язкова.

3. Контрольні органи мають права в разі проведення невиїзних перевірок запрошувати платників податків з метою повного та об'єктивного з'ясування обставин, що пов'язані з предметом перевірки. Таке запрошення надсилається рекомендованим листом або особисто вручається платникові податків під час проведення перевірки.

4. Невиїзна документальна перевірка проводиться протягом трьох місяців з дня отримання контрольним органом документів, визначених у частині першій даної статті.

5. Порядок проведення невиїзних документальних перевірок, оформлення та реалізації їх матеріалів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 123. Планові виїзні документальні перевірки

1. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), а також дотримання валютного законодавства, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням платника податків або за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Як виняток, за бажанням платника податків, у якого відсутнє приміщення для проведення перевірки, планова виїзна перевірка може бути проведена в приміщенні органу державної податкової служби.

2. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

3. Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

4. Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення такої перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

5. Проведення планових виїзних перевірок здійснюється органами державної податкової служби одночасно з іншими органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів). Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 124. Позапланові виїзні документальні перевірки

1. Позаплановою виїзною документальною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного законодавства, яка не передбачена в плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків або за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така позапланова виїзна документальна перевірка. Як виняток, за бажанням платника податків, у якого відсутнє приміщення для проведення перевірки, позапланова виїзна перевірка може бути проведена в приміщенні органу державної податкової служби.

2. Позапланова виїзна документальна перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

2.1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2.2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію, розрахунки інші звіти, якщо їх подання передбачено законом;

2.3) платником податків подано уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

2.4) за результатами камеральної перевірки виявлено невідповідність даних, що містяться у податковій декларації, розрахунку, декларації про доходи та майно, поданих платником податків;

2.5) платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акту перевірки, в яких він посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки;

2.6) платник податків подав у встановленому порядку скаргу на рішення органу державної податкової служби, прийнятого за результатами відповідної перевірки, з вимогою про його повне або часткове скасування;

2.7) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та належно засвідчені копії документів на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2.8) розпочато процедуру припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (в т. ч. в порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), або платником податків подано заяву про зняття з обліку в органі державної податкової служби;

2.9) у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

2.10) платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

2.11) платник податків порушує законодавство про оплату праці в частині повноти і своєчасності виплати заробітної плати, або має заборгованість зі сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб;

2.12) надійшло повідомлення від уповноважених фінансових установ, правоохоронних органів, органів митної служби або платника податків про факти порушень строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

2.13) є потреба у перевірці стану збереження активів платника податків, які перебувають у податковій заставі.

3. Обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на зверненням такого платника податків, або перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

4. Позапланова виїзна перевірка проводиться за рішенням суду.

5. Періодичність проведення позапланових виїзних документальних перевірок не обмежується.

Стаття 125. Строки проведення планових та позапланових виїзних перевірок

1. Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів, щодо великих платників податків - 30 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів. Подовження даних термінів можливе за рішенням керівника (його заступника) органу державної податкової служби на термін, не більш як 10, 15 та 5 робочих днів, відповідно.

2. Тривалість позапланової виїзної перевірки не повинна перевищувати 10 робочих днів, щодо великих платників податків - 15 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів. Подовження даних термінів можливе за рішенням керівника (його заступника) органу державної податкової служби на термін, не більш як 5, 10 та 2 робочих днів, відповідно.

3. Перебіг строків проведення планової та позапланової виїзної перевірок може бути зупинений керівником (заступником) органу державної податкової служби на будь-якому етапі проведення перевірки. З дня припинення обставин, що були підставою для зупинення проведення перевірки, перебіг визначених у даній статті строків продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення.

4. Підстави та порядок зупинення строків проведення планової та позапланової виїзної перевірок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 126. Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок дотримання порядку проведення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності торговельних патентів та ліцензій тощо

1. Контроль за дотриманням платниками податків порядків проведення розрахункових операцій, зокрема, здійснення контрольних розрахункових операцій (контрольних закупок), ведення касових операцій, за наявністю торговельних патентів та ліцензій, за додержанням правил виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, за станом збереження активів, що перебувають у податковій заставі, здійснюється органами державної податкової служби за місцем фактичного здійснення діяльності суб'єктом господарювання, стосовно якого проводиться перевірка, або за місцем розташування його господарського об'єкта шляхом проведення планових та позапланових перевірок (далі - оперативні перевірки).

2. Право на проведення оперативних перевірок надається:

2.1) з питань дотримання порядків проведення розрахункових операцій та ведення касових операцій - органу державної податкової служби, на обліку якого перебуває реєстратор розрахункових операцій або розрахункова книга;

2.2) з питань дотримання порядків патентування та ліцензування - органу державної податкової служби, який видав патент або ліцензію;

2.3) з інших питань - органу державної податкової служби, на обліку якого знаходиться суб'єкт господарювання.

3. Планові оперативні перевірки проводяться відповідно до плану роботи органу державної податкової служби не частіше одного разу на квартал.

4. Позапланові оперативні перевірки проводяться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

4.1) за наявністю письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

4.2) у разі отримання від органів державної влади або органів місцевого самоврядування письмового повідомлення про порушення платником податків встановленого порядку розрахунків за готівку, ведення касових операцій, патентування та ліцензування;

4.3) неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх з показниками, що не відповідають відомостям, зазначеним в обов'язковій звітності;

4.4) у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про зміну діяльності платників податків, провадження якої передбачає отримання відповідного патенту чи ліцензії;

4.5) у разі отримання інформації про недотримання вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, в тому числі виробниками (постачальниками) або покупцями цієї продукції, незалежно від форм власності;

4.6) у разі отримання інформації про порушення платником податків порядку збереження активів, що знаходяться у податковій заставі

5. Позапланові оперативні перевірки здійснюються за наявності підстав, викладених у частині четвертій цієї статті, за рішеннями керівника органу державної податкової служби, які оформлюється наказом, не пізніше 1 місяця з дня отримання інформації або настання події, передбачених частиною четвертою цієї статті..

6. Тривалість планової або позапланової перевірки не повинна перевищувати 3 робочих днів. Подовження терміну проведення планової або позапланової оперативної перевірки здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби, яке видається у формі наказу, на строк не більше 5 робочих днів.

7. Порядок проведення оперативних перевірок встановлює Кабінет Міністрів України.

Стаття 127. Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок

1. Посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної (в тому числі оперативної) перевірки за наявності законних підстав для їх проведення, та за умови пред'явлення суб'єкту, у відношенні якого призначено перевірку:

1.1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку оформлюється окрему на кожну посадову особу контрольного органу і є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

1.2) копії рішення керівника (його заступника) податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення перевірки, дата її початку та дата закінчення.

2. Перед початком виїзної перевірки посадова особа контрольного органу повинна обов'язково зробити запис у Журналі реєстрації державного контролю (нагляду) (за його наявності в суб'єкта господарювання), заповнюючи всі передбачені графи, і поставити свій підпис. Про факт відмови посадовця від виконання вказаного обов'язку суб'єкт, у відношенні якого призначено перевірку, письмово повідомляє у триденний термін керівника податкового органу, в якому працює посадова особа.

3. Непред'явлення суб'єкту, у відношенні якого призначено перевірку (його посадовим особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або пред'явлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених частиною першою цієї статті, або невиконання вимог частини другої цієї статті є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

4. Форма і порядок ведення Журналу реєстрації державного контролю (нагляду) встановлює орган, уповноважений здійснювати регуляторну політику.

5. У разі заподіяння шкоди внаслідок порушення працівниками органів державної податкової служби прав платників податків, встановлених цим та іншими законами України, а також вимог щодо проведення перевірок платник податків може звернутися до суду із заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

6. Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону. Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

Стаття 128. Перешкоджання проведенню перевірки

1. Відмова суб'єкта, у відношенні якого призначено перевірку (його посадових осіб або осіб, які фактично проводять розрахункові операції), або його представника від допуску посадових осіб контрольного органу до перевірки з інших підставах, ніж визначені в статті 128, не дозволяється.

2. При пред'явленні суб'єкту, у відношенні якого призначено перевірку (його посадовим особам або особам, або його представнику які фактично проводять розрахункові операції), направлення на перевірку такі особи зобов'язані проставити в ньому свій підпис із зазначенням свого прізвища, ім'я, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

3. У разі відмови суб'єкта, якому пред'явлено направлення на перевірку, проставити на ньому свій підпис, посадовими особами органу державної податкової служби складається акт за формою, встановленою Міністерством фінансів України. Акт про відмову від підпису в направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

4. У разі відмови суб'єкта, у відношенні якого призначено перевірку (його посадових осіб або осіб, які фактично проводять розрахункові операції), або його представника допустити посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки, складається акт за формою, встановленою Міністерством фінансів України. Про факт недопуску до перевірки посадова особа, яка призначена на її проведення, негайно повідомляє керівника контрольного органу, в якому вона працює.

5. Акт про відмову від допуску до проведення перевірки є підставою для звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та вжиття інших заходів, передбачених законодавством.

Стаття 129. Оформлення результатів перевірок

1. Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта (якщо встановлено порушення) або довідки (якщо порушень не встановлено), які підписуються посадовими особами контрольного органу та суб'єктом, у відношенні якого проведено перевірку (його посадовими особами, особами, які здійснювали розрахункові операції) або його законним представником.

2. Акт камеральної перевірки складається у двох примірниках, які підписуються посадовими особами контрольного органу, які проводили перевірку. Після реєстрації його другий примірник вручається або надсилається протягом трьох робочих днів платнику податків разом з податковим повідомленням у порядку, визначеному статтею 69 цього Кодексу. Другий примірник довідки камеральної перевірки, підписаний та зареєстрований посадовими особами контрольного органу, вручається (надсилається) платнику лише на його вимогу.

3. За результатами невиїзної документальної перевірки у двох примірниках складається акт (довідка), які у день закінчення перевірки підписуються посадовими особами, що проводили перевірку, та реєструються в контрольному органі. Не пізніше, одного робочого дня, що настає за днем закінчення перевірки, другий примірник акту (довідки) перевірки вручається під розпис або надсилається для ознайомлення та підписання платнику податків або його законним представникам у порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкових повідомлень.

4.Платник податків або його законні представники протягом п'яти робочих днів від дня, що настає за днем отримання акта (довідки), зобов'язані поставити свій підпис на його першому примірнику. За наявності заперечень до змісту акта або окремих його положень, акт підписується з позначкою "із зауваженнями" або "із запереченнями".

5. У разі, коли платник ухиляється від підписання акта перевірки та надання заперечень (у разі їх наявності) у строк, визначений частиною 3 цієї статті, вважається, що платник податків з актом (довідкою) ознайомлений та заперечень до акту перевірки не має.

6. Протягом п'яти робочих днів з дня, що наступає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для суб'єктів малого підприємництва та платників податків - фізичних осіб - протягом трьох робочих днів, а для великих платників податків, - протягом семи робочих днів) акт (довідка) виїзної планової чи позапланової перевірок, що визначені цим Кодексом, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контрольного органу, які проводили перевірку, реєструється в органі державної податкової служби та підписується платником податків або його законним представником. За наявності заперечень до змісту акта або окремих його положень, акт підписується з позначкою "із зауваженнями" або "із запереченнями".

7. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання акта або довідки посадовими особами контрольного органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Другий примірник акта або довідки виїзної планової чи позапланової документальних перевірок у день його підписання або відмови від підпису вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

8. У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки перевірки, або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням контрольного органу складається відповідний акт. Одночасно другий примірник акта або довідки перевірки надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 69 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень.

9. Акт або довідка оперативної перевірки складається у двох примірниках, підписується на місці її проведення посадовими особами органу державної податкової служби, який проводив перевірку, та особою, яка здійснювала розрахункові операції, та/або платником податків (його посадовими або уповноваженими особами), якщо вони були присутні під час перевірки. У разі відмови вказаних осіб підписати акт або довідку, посадовими особами органу державної податкової служби складається акт, що засвідчує факт такої відмови.

10. Не пізніше наступного за днем закінчення перевірки робочого дня акт або довідка реєструється в контрольному органі та протягом трьох наступних робочих днів другий його примірник вручається платнику податків (його посадовій або уповноваженій особі) або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

11. У разі відмови вказаних осіб від отримання другого примірника акта або довідки перевірки чи неможливості їх вручення з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 69 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень. Даний факт фіксується органом державної податкової служби в його примірнику акту (довідки) перевірки або в окремо складеному відповідному акті.

12. Строк складання акта або довідки перевірки не зараховується до строку проведення перевірки з урахуванням його продовження, встановленого цим Кодексом.

13. У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті або довідці перевірки, вони мають право протягом десяти робочих днів з дня їх отримання подати свої заперечення. Такі заперечення розглядаються контрольним органом протягом десяти робочих днів, що настають за днем їх отримання. За письмовою заявою платника податків або його законних представників контрольний орган протягом вказаного терміну зобов'язаний призначити час розгляду зауважень (заперечень) за його участі. У такому разі платник податків має право особисто або за допомогою своїх представників безпосередньо надати керівникові контрольного органу пояснення причин незгоди зі змістом акта.

14. За результатами розгляджу заперечень платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкових повідомлень.

15. Рішення за результатами перевірки з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності) приймається керівником контрольного органу протягом десяти робочих днів від дня вручення або надіслання акту перевірки рекомендованим листом платникові податків (на підставі позначки на поштовому повідомленні про вручення), а за наявності зауважень посадових осіб платника податків або його законних представників до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платникові податків.

16. Відмова (ухилення) платника податків або його законних представників від отримання примірника податкового повідомлення, прийнятого керівником контрольного органу за результатами перевірки, не звільняє його від обов'язку сплатити визначені контрольним органом суми податкових зобов'язань, штрафів та пені.

17. У разі коли податкове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства або законодавства про оперативно-розшукову діяльність, рішення за результатами такої перевірки не виноситься до дня набрання відповідним рішенням суду законної сили. Матеріали перевірки разом з висновками контролюючого органу передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку для використання відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства або законодавства про оперативно-розшукову діяльність. Статус матеріалів перевірки та висновків контролюючого органу визначається кримінально-процесуальним законодавством або законодавством про оперативно-розшукову діяльність.

18. Порядок оформлення результатів перевірок визначається Міністром фінансів України.

Стаття 130. Огляд

1. Посадові особи органу державної податкової служби, які проводять перевірку, мають право проводити огляд територій та приміщень, що використовуються суб'єктом, який перевіряється. Метою огляду є з'ясування обставин, що мають значення для встановлення повноти та об'єктивності даних, що задекларовані або обліковуються у перевіряємого суб'єкта.

2. Огляд територій та приміщень, які є житлом фізичної особи, здійснюється з її дозволу або за рішенням суду.

3. Огляд здійснюється у присутності суб'єкта, у відношенні якого проводиться перевірка, або його представника, двох свідків, а також спеціалістів (за бажанням такого суб'єкта). При огляді допускається проведення аудіо- та відеозапису.

4. Результати проведеного огляду оформляються у формі акта, який підписується всіма учасниками огляду.

5. Якщо суб'єкт, у відношенні якого проводиться перевірка, перешкоджає входу посадових осіб органів державної податкової служби на територію або у приміщення, що ним використовуються, посадова особа органу державної податкової служби, що проводить перевірку, складає акт. У разі відмови суб'єкта, у відношенні якого проводиться перевірка, підписати такий акт, у ньому робиться відповідна відмітка.

6. Неправомірне перешкоджання доступу посадових осіб органів державної податкової служби, які проводять перевірку, на територію або у приміщення, є правопорушенням, за яке суб'єкт, у відношенні якого проводиться перевірка, несе відповідальність, встановлену цим Кодексом.

Стаття 131. Витребування документів

1. Посадова особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, має право витребувати для вивчення оригінали документів фінансово-господарської діяльності суб'єкта, який перевіряється, отримувати копії документів, що пов'язані з предметом перевірки, для їх вивчення та залучення до матеріалів перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом суб'єкта, у відношенні якого проводиться перевірка, його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

2. Витребування посадовими особами контролюючих органів у платника податків документів у іншій період, ніж під час перевірки, здійснюється у випадках та порядку, визначених цим Кодексом.

3. Суб'єкт, у відношенні якого проводиться перевірка, зобов'язаний надати посадовим особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки.

4. Документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням конкретної посадової особи, що їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення і їх повернення оформляється актом у довільній формі, який підписує посадова особа контрольного органу та суб'єкт перевірки (його представник).

Стаття 132. Вилучення документів

1. Керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби, посадові особи якого проводять перевірку, має право прийняти рішення про вилучення оригіналів документів, що свідчать про факти порушень вимог чинного законодавства, контроль за виконанням якого покладено на органи державної податкової служби. Зазначене рішення оформляється вмотивованою постановою, копія якої вручається суб'єкту, у якого здійснюється вилучення, або його законному представнику. Постанова про вилучення оригіналів документів приймається керівником (заступник керівника) органу державної податкової служби протягом 1 доби з дня надходження поданням від посадових осіб, які проводять перевірку.

2. Вилучення оригіналів документів здійснюється протягом робочого часу, в присутності суб'єкта, у відношенні якого проводиться перевірка, або його законних представників та свідків. Платник податків має право залишати копії таких документів.

3. У разі відмови суб'єкта, у відношенні якого проводиться перевірка, або його законних представників надати посадовій особі органу державної податкової служби для вилучення оригінали документів нею складається акт у довільній формі, що засвідчує факт такої відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи такого суб'єкта (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовими особами органу державної податкової служби та суб'єкта, у якого проводиться вилучення, свідками. У разі відмови суб'єкта, у якого проводиться вилучення, або його законного представника від підпису зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

4. Вилучення оригіналів документів оформляється описом, в якому здійснюється їх перелічення із зазначенням назви, реквізитів, кількості, загальної суми та інших індивідуальних ознак документа. Вилучені документи нумеруються, прошнуровуються та скріплюються печаткою і підписом суб'єкта, у якого проведено вилучення, або його законного представника. Якщо останні відмовилися скріпити печаткою і підписом вилучені документи, про це в описі робиться спеціальний запис.

5. Копія опису, складеного посадовими особами органу державної податкової служби, вручається під підпис суб'єкту, у якого проводиться вилучення, або його законному представнику. Якщо суб'єкт, у якого проводиться вилучення, або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові особи органу державної податкової служби України, які здійснюють вилучення документів, складають акт, що фіксує факт такої відмови.

6. Не підлягають вилученню оригінали документів, що не можуть свідчити про факти порушень вимог чинного законодавства, контроль за виконанням якого покладено на органи державної податкової служби.

7. Вилученні документи підлягають поверненню через 14 робочих днів з дня їх вилучення.

8. Порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби оригіналів та надання платниками податків копій документів затверджується Міністерством фінансів України.

9. З дати отримання суб'єктом, у відношенні якого розпочато перевірку, повідомлення органу державної податкової служби про проведення планової виїзної перевірки або з дати початку позапланової виїзної перевірки до дати закінчення такої перевірки не допускається вилучення правоохоронними та іншими органами оригіналів первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів та інших платежів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, без погодження з органом державної податкової служби, де обліковується такий суб'єкт.

10. У разі коли такі документи було вилучено правоохоронними та іншими органами до початку перевірки або отримання повідомлення про проведення планової виїзної перевірки, орган, що здійснив таке вилучення, зобов'язаний надати їх для перевірки за зверненням органу державної податкової служби.

Стаття 133. Застосування аудіо - або відеозапису

1. Весь процес або окрема складова перевірки за бажанням її учасників можуть бути зафіксовані засобами аудіо - або/та відеотехніки. В такому разі кожна зі сторін, які беруть участь у проведенні податкового контролю, має право вимагати одержання копії аудіо - та/або відеозапису.

2. Про факт застосування аудіо - та/або відеозапису робиться відповідний запис у акті (довідці) перевірки.

Стаття 134. Проведення експертизи

1. Експертиза проводиться у разі коли для з'ясування питань, що мають значення для результатів перевірки, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних засадах.

2. Експертиза призначається за рішенням керівника (його заступника) органу державної податкової служби, в якому зазначаються:

2.1) підстави для залучення експерта;

2.2) прізвище експерта;

2.3) реквізити суб'єкта, який перевіряється;

2.4) питання, поставлені на вирішення експерта;

2.5) документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд експерту.

3. Орган державної податкової служби, керівник (його заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов'язаний ознайомити суб'єкта, у відношенні якого проводиться перевірка (його представника), з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи - з висновком експерта.

4. Суб'єкт, у відношенні якого проводиться перевірка (його представник), мають право надати контролюючому органу питання, які необхідно поставити на розв'язання експерту. У разі відхилення таких питань, орган державної податкової служби повинен обґрунтувати (із зазначенням мотивів) таке рішення. Обсяг та зміст питань, які ставляться на вирішення експерта, визначаються контрольним органом.

5. Суб'єкт, у відношенні якого проводиться перевірка, зобов'язаний надати для проведення експертизи необхідні документи, предмети та інші матеріали. У разі його відмови надати на розгляд експерту документи, предмети та інші матеріали, такий суб'єкт несе відповідальність, передбачену цим Кодексом.

6. Експерт має право ознайомлюватися з наданими йому матеріалами перевірки, які мають відношення до предмета експертизи, та просити надання додаткових матеріалів.

7. Експерт має право відмовитися від надання висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або такий експерт не володіє необхідними знаннями для проведення зазначеної експертизи.

8. За умисне надання висновків, що містять неправдиві відомості або відомості, що суперечать законодавству, експерт несе відповідальність, встановлену законодавством.

9. Експерт дає свій висновок у письмовій формі, який приєднується до матеріалів перевірки. Висновок експерта для органу державної податкової служби не є обов'язковим. Причини незгоди контролюючого органу з таким висновком викладаються в акті перевірки.

Стаття 135. Участь свідків

1. Під час проведення виїзної перевірки у випадках, передбачених цим Кодексом, запрошуються свідки. В інших випадках свідки запрошуються лише на вимогу особи, у відношенні якої проводиться перевірка.

2. Свідки запрошуються у кількістю не менш двох осіб.

3. Як свідків можна запросити будь-яких фізичних осіб, що не зацікавлені в результаті перевірки. Не допускається залучення в якості свідків посадових осіб податкового органу.

4. Свідки зобов'язані засвідчити факт проведення, зміст і результати дій, які виконувалися в їхній присутності. Вони мають право робити з приводу виконаних дій зауваження, що підлягають внесенню до відповідного акту.

5. Під час проведення позапланових оперативних перевірок участь свідків є обов'язковою.

Глава 24. Фінансова відповідальність за вчинення податкових правопорушень

Стаття 136. Поняття податкового правопорушення

Податкове правопорушення - протиправне діяння (дія чи бездіяльність) платника податків (або його посадових осіб), податкового агенту, а також інших осіб, які сприяють реалізації передбаченим цим Кодексом податковим відносинам, відповідальність за яке встановлена цим Кодексом.

Стаття 137. Особи, які притягаються до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень

Платники податків та/або їх посадові особи, податкові агенти, а також інші особи, які сприяють реалізації передбаченим цим Кодексом податковим відносинам несуть відповідальність у випадку вчинення порушень, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Стаття 138. Загальні умови притягнення до фінансової відповідальності

Притягнення до фінансової відповідальності осіб, визначених у статті 138 цього Кодексу, за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, не звільняє їх від виконання відповідного обов'язку, та від притягнення до адміністративної, кримінальної відповідальності за наявності для цього законних підстав.

Стаття 139. Штрафні санкції

1. Штрафна санкція - фіксована або у вигляді відсотків сума, що справляється в разі вчинення податкового правопорушення.

2. Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних санкцій здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, (стягнення) та оскарження сум податкових зобов'язань.

3. Штрафні санкції за порушення норм податкового законодавства застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Стаття 140. Строки давності для застосування штрафних санкцій

Граничні строки застосування штрафних санкцій до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 103 цього Кодексу.

Стаття 141. Застосування штрафних санкцій у разі вчинення декількох правопорушень

У разі вчинення платниками податків двох або більше порушень податкового та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, штрафні санкції застосовуються за кожне вчинене правопорушення окремо.

Стаття 142. Рішення про застосування штрафних санкцій

1. У разі застосування контролюючими органами до платників податків штрафних санкцій за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення.

2. Порядок застосування штрафних санкцій встановлюється Міністерством фінансів України.

Стаття 143. Порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби

1. Неподання платниками податків у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв та/або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, -

тягне за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ті самі дії, вчинені протягом року - 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ті самі дії, вчинені протягом року - 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Порушення платниками податків, що виробляють спирт етиловий (коньячний, плодовий), алкогольні напої та тютюнові вироби, вимог щодо обов'язкової реєстрації як платників акцизного збору органами державної податкової служби за місцем державної реєстрації таких суб'єктів у п'ятиденний строк з дня отримання ліцензії на виробництво, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 144. Порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків

1. Неподання банками та іншими фінансовими установами відповідним органам державної податкової служби в установлений цим Кодексом строк повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок неподання або затримки.

2. Здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунка на облік в органах державної податкової служби, -

тягне за собою накладення штрафу на банк в розмірі 10 відсотків суми усіх операцій за весь період до отримання такого повідомлення, здійснених з використанням таких рахунків (крім операцій з перерахування коштів до бюджетів або державних цільових фондів), але не менш як 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Неповідомлення платниками податків в установлений цим Кодексом строк про відкриття або закриття рахунків у банках або інших фінансових установах, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 145. Порушення податковими агентами порядку надання інформації про фізичних осіб - платників податків

1. Порушення порядку надання або ненадання інформації для формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, передбаченого цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке правопорушення - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Ненадання, надання не у повному обсязі або надання з помилками інформації про доходи фізичних осіб, нараховані та сплачені з них податки, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 15 відсотків суми доходу, інформацію щодо якого не надано, не включено або надано у неповному обсязі чи подано з недостовірними відомостями.

3. Надання з порушенням встановлених строків інформації про доходи фізичних осіб, нараховані та сплачені з них податки та інші об'єкти оподаткування, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке правопорушення - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. Оформлення документів, які містять інформацію про об'єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків без зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків, або з використанням недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків, крім випадків, визначених пунктом 2 цієї статті, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 146. Неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності

1. Неподання та/або несвоєчасне подання платниками податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), крім фізичних осіб-підприємцями -

тягне накладення на платника податків або таку іншу особу штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку.

2. Неподання та/або несвоєчасне подання фізичними особами - підприємцями податкових декларацій (розрахунків), декларацій про доходи та майно - тягне накладення на таку особу штрафу у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку.

Стаття 147. Порушення встановлених законодавством строків зберігання документів, з питань обчислення і сплати податків, зборів та інших платежів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби

Незабезпечення платниками податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів, з питань обчислення і сплати податків, зборів та інших платежів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, протягом встановлених цим Кодексом строків їх зберігання, та/або ненадання платниками податків та/або їх посадовими особами органам державної податкової служби оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, додатково до штрафів та заходів, визначених цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке правопорушення, - 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян гривень.

Стаття 148. Штрафні санкції у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання

1. Визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених пунктом 2.1. частини 2 статті 63 цього Кодексу, додатково до штрафу, встановленого пунктом 1 статті 147 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання незалежно від кількості місяців затримки подання податкової декларації.

2. Визначення контролюючим органом податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених пунктом 2.2. частини 2 статті 63 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків донарахованої суми.

3. Визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків на підставах, визначених пунктом 2.4. частини 2 статті 63 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Стаття 149. Відчуження активів, які знаходяться у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби

Відчуження платником податків активів, які перебувають у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі суми такого відчуження.

Стаття 150. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати, в тому числі податковими агентами

1. Ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків на якого згідно із цим Кодексом покладено обов'язок нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податки, встановлені цим Кодексом, зокрема, податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -

тягне за собою накладення штрафу у розмірі подвійної суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

2. Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, зокрема на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Стаття 151. Невиконання банками та іншими фінансовими установами рішень про призупинення видаткових операцій за рахунками платників податків

Здійснення банками та іншими фінансовими установами видаткових операцій з рахунків платника податків, крім операцій щодо видачі заробітної плати та сплати податків, зборів та визначених контролюючим органом грошових зобов'язань, за наявності у нього рішення про призупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, прийнятого відповідно до цього Кодексу, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі здійснених видаткових операцій.

Стаття 152. Ненадання або надання з порушенням строку банками та іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби

1 Ненадання або надання податкової інформації банками та іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим Кодексом, органам державної податкової служби, -

тягне накладення штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2. Ті самі дії, вчинені протягом року після застосування штрафу - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 153. Відповідальність за порушення іншого законодавства, контроль за яким здійснюють органи державної податкової служби

1 Штрафні санкції за порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, установлених таким законодавством.

2 У разі коли іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, не визначено порядок застосування штрафних санкцій за порушення такого законодавства, застосовується порядок, визначений цим Кодексом.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Глава 25. Податок на додану вартість

Стаття 154. Платники податку

1. Платником податку є:

а) будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

б) особа, що не зареєстрована як платник податку і імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їхнього використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, що ввозять (пересилають) товари (предмети) в супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення в межах неторговельного обігу обсягами, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) з боку фізичних осіб обсягами, що перевищують неторговельний обіг, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторговельного обігу;

в) особа, що не зареєстрована як платник податку і імпортує роботи (послуги), які надають нерезиденти на митній території України.

Стаття 155. Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість

1. Центральний податковий орган веде реєстр платників податку. Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:

1.1) коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 500000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Або коли залишкова вартість основних фондів першої групи такої особи перевищує 500000 гривень;

1.2) особа, що уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

1.3) особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної комп'ютерної мережі (інтернет-магазини), при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України;

1.4) особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), визначеної підпунктом 2.1 цієї статті, чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

2. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, надається індивідуальний податковий номер, який використовувати для стягнення цього податку.

3. Особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку подає заяву про реєстрацію до податкового органу за її місцеперебуванням (місцем проживання). Форму заяви про реєстрацію визначати згідно з порядком, який установив центральний податковий орган. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню згідно з порядком, який визначив центральний податковий орган.

4. Особи, які не є суб'єктами господарювання та ввозять товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з митним законодавством, сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без їхньої реєстрації як платників цього податку.

5. Сплата податку під час імпорту товарів юридичною особою або фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності не є самостійною підставою для обов'язкової реєстрації як платника податку.

6. Заяву про реєстрацію надсилати на адресу податкового органу з повідомленням про вручення або її вручає особисто представник такої особи службовій особі податкового органу. Податковий орган зобов'язаний видати заявникові (надіслати поштою з повідомленням про вручення) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом п'яти днів від дня отримання реєстраційної заяви.

7. Заяву про реєстрацію подається (надіслається) податковому органу не пізніше двадцятого календарного дня, наступного за місяцем, в якому досягнуто суми оподатковуваних операцій, що її визначає зазначений пункт;

8. Форми заяви про реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію, а також порядок реєстрації визначає центральний податковий орган.

9. Копії свідоцтва про реєстрацію, які засвідчив податковий орган, треба розмістити в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його відокремлених підрозділах. Правила такого розміщення і відповідальність за порушення цих правил встановлює центральний податковий орган.

10. Реєстрація діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку, котрий до місяця, якого подано заяву про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.1 цієї статті більше двадцяти чотирьох календарних місяців, враховуючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги, що є об'єктом оподаткування, менші за ті, які визначає зазначений підпункт;

б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа втрачає статус суб'єкта господарювання);

в) особа, котру зареєстровано як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, чи таку особу звільняють від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин;

г) особа, котру зареєстровано як платника податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про те, що не було оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, що їх визначає законодавство стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

10.1. Анулювання реєстрації на підставах, які визначено в підпункті "а" цієї частини, здійснюється за заявою платника податку.

10.2. Анулювання реєстрації на підставах, які визначено в підпунктах "б" - "г" цієї частини, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

10.3. У разі анулювання реєстрації платник податку втрачає право на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але в терміни, які визначає закон, мусить погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їхньої наявності, незалежно від того, чи залишатиметься така особа зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

11. У разі, якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надати протягом термінів, які визначає цей Кодекс, незалежно від того, чи залишатиметься така особа зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні. Це правило не поширюється на осіб, зазначених у підпункті "в" частини 10 цієї статті.

12. Податковий орган не може заборонити анулювання реєстрації в разі існування підстав, які визначено в підпунктах "а" - "б" частини 10 цієї статті, та зобов'язаний ухвалити самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, які визначено в підпунктах "в" - "г" частини 10 цієї статті.

13. Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку ухвалити в терміни, які визначає ця стаття для податкової реєстрації. Рішення про анулювання реєстрації ухвалює податковий орган у десятиденний термін від дня встановлення факту, який визначено в підпунктах "в" - "г" частини 10 цієї статті.

14. Платник податку зобов'язаний повернути податковому органові реєстраційне свідоцтво:

14.1) якщо анулювання реєстрації здійснюють за ініціативи платника податку, - разом із наданням заяви про таке анулювання;

14.2.) якщо анулювання реєстрації здійснюють за ініціативи податкового органу, - протягом двадцяти календарних днів від дня ухвалення рішення про анулювання; у цьому випадку затримку в поверненні такого свідоцтва прирівнювати до затримки в наданні податкової звітності з цього податку.

15. Під час анулювання реєстрації останнім податковим періодом вважати період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

16. Платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації є товарні залишки або основні фонди, стосовно котрих нараховано податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів та основних фондів груп 2 - 4 за звичайними цінами і основних фондів групи 1 за звичайними цінами, але не нижче ціни їхнього придбання, та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Стаття 156. Об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування

1. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

1.1) продажу товарів та послуг на митній території України, зокрема операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальникові (кредиторові) для погашення заборгованості заставодавця, а також операції з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачеві (орендареві), передачі за договорами комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передання права власності на такі товари, операції з передачі та реалізації (постачання) конфіскованого майна для невиробничого використання, а також на місці надання товарів (послуг);

1.2) операції осіб, що не зареєстровані платниками податку, з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).

З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється:

а) ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (зокрема в разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцеві-резидентові або іншій особі з доручення такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, навіть якщо таке ввезення пов'язане з поверненням товарів через припинення дії зазначених договорів;

б) надання товарів із території безмитних крамниць на митну територію України для їхнього вільного обігу (крім території інших безмитних крамниць);

в) надання продуктів переробки (готової продукції, сировини, матеріалів тощо) з митного режиму переробки на митній території України на митну територію України для їхнього вільного обігу;

г) в інших випадках, які передбачає Митний кодекс України;

1.3) операції зареєстрованих платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), надання послуг нерезидентові.

З метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється:

а) вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (зокрема в разі повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцеві-нерезидентові або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, навіть якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів;

б) постачання товарів (супутніх послуг) з митної території України на територію безмитних крамниць;

в) передача товарів, які оформлено згідно з митним режимом експорту, під митний режим митного складу для подальшого вивезення таких товарів з митної території України;

г) в інших випадках, які визначає Митний кодекс України.

2. Покупець має право внести суму податку, який сплачено з оподатковуваної операції, до валових витрат.

3. Не є об'єктом оподаткування операції між зареєстрованими платниками податку за винятком випадків, які передбачають підпункти 1.4 і 1.5 цієї статті та статтею 158 цього Кодексу.

4. Не є об'єктом оподаткування операції зареєстрованих платників податку з імпорту товарів (супутніх послуг), робіт (послуг) на митну територію України.

5. Крім того не є об'єктом оподаткування операції з:

5.1) випуску (емісії), розміщення цінних паперів у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу), які випустили в обіг (емітували) суб'єкти підприємницької діяльності, Національний банк України, Міністерство фінансів України, органи місцевого самоврядування відповідно до закону, зокрема інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій із нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, які виражено в інших, ніж цінні папери, формах;

5.2) обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, які виражено в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери;

5.3) діяльності з управління активами (зокрема пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону;

5.4) передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг;

5.5) повернення майна зі схову (відповідального зберігання) його власникові, а також майна, що його попередньо передано в лізинг (оренду) лізингодавцеві (орендодавцеві), крім того, яке передано у фінансовий лізинг;

5.6) надання послуг, пов'язаних зі зберіганням, з оперативним лізингом (орендою) є об'єктом оподаткування;

5.7) комісії у складі орендного (лізингового) платежу в межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яку встановлено на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу і розраховано від вартості об'єкта лізингу, наданого в межах такого договору фінансового лізингу; з об'єкта фінансового лізингу, який оцінено в іноземній валюті, проценти, що є базою оподаткування, визначаються у гривнях за курсом валют, який визначив Національний банк України на момент сплати;

5.8) передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцеві (кредиторові) та/або на забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власникові після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) розташоване на митній території України;

5.9) грошових виплат основної суми консолідованої іпотечної заборгованості та процентів, нарахованих на неї, об'єднання та/або купівлі (продажу) консолідованої іпотечної заборгованості, заміни однієї частки консолідованої іпотечної заборгованості на іншу або повернення (зворотного викупу) такої консолідованої іпотечної заборгованості відповідно до закону з боку резидента або йому на користь.

5.10) надання послуг зі страхування, співстрахування або перестрахування з боку осіб, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону;

5.11) надання послуг із загальнообов'язкового соціального та пенсійного страхування, недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів.

5.12) обігу валютних цінностей (зокрема національної та іноземної валюти), банківських металів, окрім продажу населенню банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що їх використовують для нумізматичної мети, базою оподаткування яких є продажна вартість;

5.13) випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, які запроваджено за ліцензією Міністерства фінансів України;

5.14) виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород;

5.15) прийняття ставок, зокрема шляхом обміну коштів на жетони чи інші замінники гривні, призначені для використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні, постачання негашених поштових марок України, конвертів або листівок із негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб або без поштових марок, базою оподаткування яких є продажна вартість.

Операції з виготовлення (ввезення) грошей, банкнот, лотерейних білетів, жетонів, монет є об'єктом оподаткування;

5.16) надання послуг із залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (зокрема пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами й деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств з боку особи, що надала такі кредити, гарантії або поручительства, розрахунково-касового обслуговування, крім надання бланків карток зі зразками підписів, надання довідок, пов'язаних із розрахунково-касовим обслуговуванням, оформлення грошових чекових книжок, розрахункових чеків, платіжних карток;

5.17) торгівлі борговими зобов'язаннями, зокрема компенсаційними паперами (сертифікатами), інвестиційними сертифікатами, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю, житловими чеками, земельними бонами та деривативами, за винятком операцій з інкасації боргових вимог;

5.18) імпорту майна як технічної або доброчинної (гуманітарної) допомоги згідно з нормами міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, або відповідно до закону;

5.19) оплати вартості державних платних послуг, що їх надають фізичним або юридичним особам органи виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов'язковість отримання (надання) яких встановлює законодавство, враховуючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

5.20) виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій коштом бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що їх надають у майновій формі), крім тих, що їх надають у вигляді товарів (послуг);

5.21) виплат дивідендів у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснює емітент;

5.22) надання з боку уповноважених банків послуг із довірчого управління фондами банківського управління, виплати винагороди за здійснення управління фондом операцій із нерухомістю, за перерахування коштів на фінансування будівництва із фонду фінансування будівництва, за здійснення платежів за іпотечними сертифікатами відповідно до закону;

5.23) продажу бланків дорожніх, банківських та особистих чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток; винагороди за реєстраторську, депозитарну, клірингову діяльність на ринку цінних паперів; видачі депозитних книжок; відкриття, ведення кредитної справи; іншими товарами (послугами), з яких стягувати окрему плату у вигляді фіксованої суми або відсотка;

5.24) надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, враховуючи будь-які грошові виплати (зокрема комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їхнім членам за організацію й торгівлю ліцензованими цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями.

Стаття 157. База оподаткування

1. База оподаткування операцій, що є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 142 цього Кодексу, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів (за винятком податку на додану вартість односторонньої дії, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, який вноситься до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості вносяться будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, які передає зареєстрованому платникові податку покупець безпосередньо або через будь-яку третю особу під час компенсації вартості товарів (послуг).

2. У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 процентів, база оподаткування операції з надання таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

3. Для товарів, які імпортують на митну територію України особи, які визначені статтею 141 цього Кодексу, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша за митну вартість, зазначену у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, який вноситься у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із оподаткування чинним законодавством. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, який передує дневі, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

4. Для послуг, які надають нерезиденти особам, що не зареєстровані платниками податку, з місцем надання таких послуг на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, який вносять у ціну надання робіт (послуг) оподаткування відповідно до чинного законодавства. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, який передує дневі, в якому складено акт, що засвідчує факт отримання послуг.

5. Для послуг, які надає нерезидент за місцем, яке визначає стаття 142 цього Кодексу, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, які вносяться в ціну надання послуг згідно з нормами цього Кодексу. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, який діяв на кінець операційного дня, що передує дневі, коли відбулася будь-яка з перших подій, які встановлює стаття 142 цього Кодексу.

6. Для сировини, матеріалів тощо, які продає на митній території України резидент нерезидентові, для виготовлення готової продукції, а також для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької сировини нерезидента, в разі її надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, якщо вони включаються в ціну такої готової продукції згідно із нормами даного Кодексу, але не нижчу за звичайні ціни. Якщо зазначену вартість визначено в іноземній валюті, то вона перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань. При цьому податок сплачує до бюджету переробник згідно з порядком, передбаченим для оподаткування імпортованих товарів.

7. Якщо після постачання товарів (послуг) здійснюють будь-яку зміну суми компенсації їх вартості, зокрема наступний за наданням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, сума податкових зобов'язань зареєстрованого платника податку підлягає відповідному коригуванню:

7.1) якщо внаслідок перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку, то він відповідно показує зменшення суми податкових зобов'язань у звітній податковій декларації за звітний період, протягом якого зроблено такий перерахунок;

7.2) якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку, то він відповідно показує збільшення суми податкових зобов'язань у звітній податковій декларації за звітний період, протягом якого зроблено такий перерахунок.

7.3. Аналогічне коригування проводиться під час повернення авансу (передплати).

8. Вартість тари, яку згідно з умовами договору (контракту) визначено як зворотну (заставну), до бази оподаткування не вноситься.

9. У випадках коли платник податку надає вживані товари (здійснює комісійну торгівлю), які отримано від осіб, не зареєстрованих платниками податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку. Правила комісійної торгівлі та визначення комісійної винагороди встановлює Кабінет Міністрів України.

Аналогічно визначається база оподаткування під час надання виробів мистецтва та антикваріату. Антикваріат - це будь-який предмет, якому понад 50 років, а предмети мистецтва визначаються за наявності документа Міністерства культури України відповідно до чинного законодавства.

10. У випадках коли платник податку здійснює діяльність із надання товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, агентських договорів інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - посередник) здійснювати постачання товарів (послуг) в інтересах та за дорученням іншої особи (далі - власник) без передання права власності на такі товари (послуги), базою оподаткування є продажна вартість цих товарів (послуг), визначена згідно з порядком, встановленим цим Кодексом, але не нижча за звичайну ціну. Датою збільшення податкових зобов'язань власника товарів (послуг) та посередника є дата, яку визначено за правилами, які встановлює стаття 142 цього Кодексу.

11. У разі коли платник податку (далі - посередник) здійснює діяльність з отримання (придбання) товарів (послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - власник), датою збільшення податкового кредиту та податкових зобов'язань такого посередника є дата, яку визначено за правилами, які встановлює стаття 142 цього Кодексу.

Цей пункт поширюється (застосовується) на договори субкомісії.

12. У разі коли платник податку здійснює операції з надання товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно цього Кодексу, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платникові податку у формі простого або переказного векселя чи інших боргових інструментів (далі - вексель), що їх випустив такий покупець або третя особа, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижча за звичайні ціни без урахування дисконтів чи інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижча за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, які нараховано, або таких, що їх мають нарахувати на суму номіналу такого векселя.

13. У разі коли платник податку здійснює за згодою векселетримача зустрічне надання товарів (послуг) замість грошового погашення суми боргу, який зазначено у векселі, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижча за звичайні ціни без урахування дисконтів або інших знижок із номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижча за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, які нараховано, або таких, які мають нарахувати на суму номіналу такого векселя.

14. Якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди підлягають ліквідації за самостійним рішенням платника податку чи їх безоплатно передають особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів таку ліквідацію, безоплатну передачу чи переведення розглядати з метою оподаткування як продаж таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такого надання, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не меншими за їх балансову вартість.

15. Правила частини 15 цієї статті не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідують з метою їх знищення або зруйнування внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли таку ліквідацію здійснюють без згоди платника податку, зокрема в разі викрадення основних фондів або коли платник податку документально підтверджує відповідним документом про неможливість використання за первісним призначенням знищених, розібраних або перетворених основних фондів іншими способами.

16. У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримують комплектування, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація такого комплектування, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, які встановлено для ліквідації основного фонду.

17. Якщо під час ліквідації основних фондів нараховують податкові зобов'язання, то податковий кредит, який відображено в попередніх звітних періодах, не коригується.

18. Під час надання послуг із транзитного перевезення (переміщення) товарів (вантажів, пасажирів) митною територією України та послуг, пов'язаних із таким транзитом, база оподаткування розраховується з вартості послуг, які надано на митній території України (з урахуванням відстані від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України).

Стаття 158. Операції, звільнені від оподаткування

Звільнюються від оподаткування операції з:

1. Надання вітчизняних продуктів дитячого харчування з боку молочних кухонь та спеціалізованих крамниць і куточків, які виконують функції роздаточних пунктів, згідно з порядком і за переліком продуктів, які встановив Кабінет Міністрів України.

2. Надання (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, окрім видань еротичного характеру, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови; доправлення таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України.

3. Надання послуг із виховання та освіти дітей із боку дитячих музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, будинків культури; послуг із дошкільного виховання, початкової, середньої, професійно-технічної та вищої освіти з боку закладів, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг, незалежно від їхнього організаційно-правового статусу та форми власності, згідно з переліком таких послуг, який визначив Кабінет Міністрів України, а також послуг із розміщення учнів або студентів в інтернатах чи гуртожитках.

4. Надання товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, що його встановив Кабінет Міністрів України, уповноваженому органові державної виконавчої влади, зокрема легковиків для інвалідів, з їхньою оплатою коштом державного чи місцевих бюджетів, а також операції з їхньої безоплатної передачі інвалідам у випадках, які визначає законодавство.

5. Надання послуг із виплати і доправлення пенсій із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, пенсійних виплат за недержавним пенсійним забезпеченням, страхових виплат (зокрема ануїтетів) за договорами довготривалого страхування життя, з банківських пенсійних рахунків, за пенсійними вкладами, а також грошової допомоги населенню, яку надають коштом бюджету відповідно до затверджених соціальних програм.

6. Надання послуг із реєстрації актів громадянського стану з боку державних органів, що їх уповноважено здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством.

7. Надання (зокрема з боку аптечних закладів) лікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні згідно з установленим порядком за переліком, що його визначив Кабінет Міністрів України.

8. Надання послуг з охорони здоров'я згідно з переліком, що його встановив Кабінет Міністрів України, з боку закладів охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг.

9. Надання путівок на санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб віком до 18 років.

10. Надання згідно з порядком та в межах норм, що їх встановив Кабінет Міністрів України, послуг із:

а) утримання дітей у дошкільних закладах, школах-інтернатах, кімнатах-розподільниках установ Міністерства внутрішніх справ України;

б) утримання осіб у будинках для людей похилого віку та інвалідів;

в) харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, у спеціально відведених для цього місцях;

г) харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у закладах охорони здоров'я;

д) харчування, забезпечення речовим майном, комунально-побутовими та іншими послугами, що їх надають спецконтинґентові в установах пенітенціарної системи згідно з переліком, який затвердив Кабінет Міністрів України.

11. Надання послуг із перевезення осіб пасажирським транспортом (окрім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які реґулює орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, яку визначає закон.

Це звільнення не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).

12. Надання культових послуг та предметів культового призначення (крім підакцизних товарів) з боку релігійних організацій за переліком, який установив Кабінетом Міністрів України.

13. Надання послуг із поховання за переліком, який установив Кабінет Міністрів України, з боку будь-якого платника податку.

14. Передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або майна, що їх визнано безхазяйними, у власність держави чи в порядкування державних органів або організацій, які уповноважено здійснювати їх збереження чи надання згідно із законодавством. Надання таких товарів під час наступних операцій оподатковувати на загальних підставах.

15. Надання (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, окрім тих, що перебувають під об'єктами нерухомого майна та які включаються до їхньої вартості відповідно до законодавства; орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у власності держави або територіальної громади, якщо таку орендну плата повністю зараховують до відповідних бюджетів.

16. Безоплатної приватизації житлового фонду, зокрема місць загального користування (навіть підвалів та горищ) у багатоквартирних будинках, присадибних ділянок і земельних паїв відповідно до законодавства, а також з надання послуг, отримання яких відповідно до законодавства є передумовою приватизації такого житлового фонду, присадибних ділянок і земельних паїв.

17. Надання доброчинної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (послуг) задля їхнього безпосереднього використання з доброчинною метою, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (послуг) набувачам (суб'єктам) доброчинної допомоги відповідно до законодавства.

Під безоплатною передачею слід розуміти надання товарів (послуг) набувачам доброчинної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій їхньої вартості з боку таких отримувачів або інших осіб. Порушення цього правила прирівнювати до навмисного ухилення від оподаткування з боку особи, яка надає такі товари (послуги).

Правила маркування товарів, отриманих як доброчинну допомогу, що унеможливлюють продаж або інші види відчуження таких товарів у разі, якщо немає такого маркування, і порядок розподілу таких товарів, а також контролю за цільовим розподілом доброчинної допомоги у вигляді конкретно наданих послуг встановлює Кабінет Міністрів України.

Товари (послуги), які отримано задля надання доброчинної допомоги, що їх продають за кошти або інші види компенсації, та/або виторг, одержаний за таке надання, підлягають конфіскації в дохід держави згідно з установленим порядком.

Не підлягають звільненню від оподаткування операції з подання доброчинної (зокрема гуманітарної) допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), оподатковуваних акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів і товарів (робіт, послуг), що призначені для використання в господарській діяльності, зокрема під час їхнього ввезення (імпортування) на митну територію України, крім товарів, що підпадають під дію міжнародних договорів, згоду на укладення яких дала Верховна Рада України.

Якщо інші закони встановлюють правила оподаткування доброчинної (зокрема гуманітарної) допомоги, які відрізняються від правил, що їх встановлює цей підпункт, то діють правила цього підпункту.

18. Оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт з боку особи, яка безпосередньо отримує такі кошти з рахунку Державної скарбниці України.

19. Надання з боку бібліотек, які перебувають у державній або комунальній власності, платних послуг із:

а) комплектування реєстраційно-облікових документів (квитків, формулярів);

б) користування рідкісними, цінними довідниками, книжками (нічний абонемент);

в) тематичного підбору літератури на запит споживача;

г) надання тематичних, адресно-бібліографічних та фактографічних довідок.

20. Надання сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платникові податку.

Під наданням сукупних валових активів слід розуміти надання підприємства як окремого об'єкта підприємництва або внесення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником, універсальним чи сінгулярним) підприємства, що продає такі активи.

Під час здійснення спільної (сумісної діяльності) передачу товарів (послуг) на баланс платника податку, що його договір уповноважує вести облік результатів такої спільної діяльності, вважати наданням таких товарів (робіт, послуг) із правом на податковий кредит.

21. Безоплатної передачі в державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або в їхню спільну власність об'єктів усіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і які передають на баланс іншого платника податку, якщо такі операції здійснюють за рішеннями Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, ухваленими в межах їхніх повноважень.

Це положення поширюється також на:

а) операції з безоплатної передачі об'єктів із балансу платника податку, майно якого перебуває в державній або комунальній власності, на баланс іншої юридичної особи, майно якої перебуває відповідно в державній або комунальній власності;

б) операції з безоплатної передачі неприватизованих об'єктів житлового фонду (зокрема місць загального користування та прибудинкових будівель і споруд), а також об'єктів соціальної інфраструктури (зокрема об'єктів незавершеного будівництва) з балансу платника податку на баланс юридичної особи, майно якої перебуває в державній або комунальній власності, чи безпосередньо на баланс відповідної місцевої ради.

Виходячи з цього підпункту, під об'єктами соціальної інфраструктури слід розуміти:

а) заклади дошкільного виховання, середньої і середньо-професійної освіти, дитячі музичні та художні школи;

б) заклади охорони здоров'я, пункти медичного огляду, профілактики та допомоги працівникам;

в) спортивні зали й майданчики, стадіони, дитячі табори відпочинку;

г) клуби та будинки культури;

д) бібліотеки й бібліотечні колектори;

е) об'єкти житлово-комунального господарства, зокрема мережі постачання електроенергії, газу, тепла, води та водовідведення; будівлі і споруди, призначені для їхнього обслуговування (котельні, бойлерні, каналізаційні та водопровідні споруди, колектори й їхнє обладнання);

є) пожежні депо та протипожежна техніка і обладнання.

22. Надання з боку позашкільного навчального закладу вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти.

23. Надання брухту кольорових і чорних металів.

24. Надання товарів (окрім підакцизних товарів і тих, що підпадають під визначення 1 - 24 груп УКТ ЗЕД та цінних паперів) і послуг (окрім грального та лотерейного бізнесу), які безпосередньо виготовляють підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їхньою власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 процентів загальної чисельності працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 процентів суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва. Перелік зазначених товарів (послуг) щорічно встановлює Кабінет Міністрів України на подання міжвідомчої комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

Безпосереднім вважається виготовлення товарів, внаслідок якого сума витрат на переробку (обробку, інші види перетворення) сировини, комплектування, складових частин, інших покупних товарів, які використовують у виготовленні таких товарів, становить не менше 20 процентів від продажної ціни таких виготовлених товарів.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності реєстрації у відповідному податковому органі, на підставі подання позитивного рішення міжвідомчої комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів і відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За порушення вимог цього підпункту з боку платника податку податковий орган скасовує його реєстрацію як особи, що має право на податкову пільгу, а податкові зобов'язання такого платника податку перераховують із податкового періоду, за підсумками якого виявлено такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, що їх встановлює цей Закон, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Податкову звітність таких підприємств та організацій надавати згідно з порядком, що його встановлює законодавство.

25. Безкоштовної передачі продукції (послуг) власного виробництва з боку допоміжних сільських господарств і лікувально-виробничих трудових майстерень (цехів, дільниць), будинків-інтернатів та територіальних центрів з обслуговуванню самотніх громадян похилого віку (пенсіонерів), за умови, що таку передачу здійснюють для забезпечення власних потреб зазначених закладів.

26. Надання в сільській місцевості з боку сільськогосподарських товаровиробників послуг із ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я або надання матеріальної допомоги (в межах податкової соціальної пільги на місяць на одну особу) продуктами харчування власного виробництва та послуг з обробки землі багатодітним сім'ям, ветеранам праці і війни, реабілітованим громадянам, інвалідам праці, інвалідам дитинства, одиноким особам похилого віку, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та школам, дошкільним закладам, інтернатам, закладам охорони здоров'я.

27. Безкоштовної передачі приладів, обладнання, матеріалів науковим установам та науковим організаціям, вищим навчальним закладам III - IV рівнів акредитації, що їх внесено до Державного реєстру наукових організацій, яким надає підтримку держава.

Звільняти від оподаткування операції з надання товарів (робіт, послуг), які передбачено для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання з боку дипломатичного персоналу цих дипломатичних місій та членів їхніх сімей, які проживають разом з особами цього персоналу. Порядок звільнення і перелік операцій, що підлягають звільненню, встановлює Кабінет Міністрів України виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

Звільняються від оподаткування операції з імпорту товарів морського промислу (риби, ссавців, мушель, ракоподібних, водних рослин тощо, охолоджених, солоних, морожених, консервованих, перероблених на борошно або на іншу продукцію), що їх видобули (виловили, виробили) судна, зареєстровані в Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України. Операції з подальшого надання зазначених товарів з боку будь-яких осіб оподатковувати згідно із загальним порядком.

Звільнення від оподаткування, які встановлює цей Закон, не поширюються на операції з:

а) надання товарів особам, що не зареєстровані як платники податку, в митному режимі імпорту або реімпорту;

б) надання підакцизних товарів.

Звільнення від оподаткування, які передбачають пункти 2.1 та 2.2 цієї статті, не поширюються на операції з підакцизними товарами.

Звільняти від оподаткування операції, які здійснюють у межах наукової і технологічної співпраці відповідно до Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво, з:

а) безкоштовної передачі на митній території України з боку організацій, що їх засновано за участі Європейського Співтовариства, учасникам Української Сторони товарів, робіт, послуг, придбаних за кошти Європейського Співтовариства або організацій, що їх засновано за участі Європейського Співтовариства;

б) імпорт, а також виконання (надання) робіт, послуг (за кошти, які надало Європейське Співтовариство) для їхнього використання або споживання на митній території України організаціями, що їх засновано за участі Європейського Співтовариства, та/або учасниками наукової і технологічної співпраці.

У разі порушення вимог щодо цільового використання зазначених товарів, робіт та послуг платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, на суму податку на додану вартість, що її мали сплатити в момент імпорту, виконання (надання) робіт, послуг на цій території або нарахувати на загальних підставах, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до норм цього Кодексу.

Звільняти від оподаткування операції з імпорту культурних цінностей згідно з кодами УКТ ЗЕД 9701 10 00 00, 9701 90 00 00, 9702 00 00 00, 9703 00 00 00, 9704 00 00 00, 9705 00 00 00, 9706 00 00 00, виготовлених п'ятдесят і більше років тому, які ввозять задля їхньої подальшої передачі музеям, галереям, виставковим центрам, архівам, установам культури або освіти, що перебувають у державній або комунальній власності.

Операції з подальшого продажу зазначених культурних цінностей з боку юридичних та фізичних осіб оподатковувати відповідно до законодавства.

Звільнення від оподаткування, що його передбачає цей пункт, поширюється на операції з культурними цінностями, які ввозять в Україну і які внесено до Державного реєстру культурних цінностей України. Порядок створення і ведення цього реєстру затверджує Кабінет Міністрів України.

Звільняти від оподаткування операції з надання послуг із перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України, а також послуг, пов'язаних із таким транзитом за наявності документального підтвердження транзиту вантажів (копій вантажних митних декларацій, або супроводжувальних документів, або коносаменту тощо).

Стаття 159. Ставки податку

Об'єкти оподаткування, які визначає стаття 142 цього Кодексу, оподатковуються за ставкою 15 процентів, за винятком операцій, які звільнено від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Кодексом.

Під час експорту товарів і надання супутніх такому експортові послуг ставка податку становить "0" процентів до бази оподаткування. Товари вважати за такі, що їх експортує зареєстрований платник податку в разі, якщо їхній експорт засвідчує належно оформлена митна вантажна декларація.

За нульовою ставкою оподатковувати операції з:

1. Експорту товарів та супутніх такому експортові послуг незалежно від способу вивезення (експортування), який визначено на підставі Інкотермс, офіційних правил Міжнародної торговельної палати для тлумачення торговельних термінів, за межі митної території України, і незалежно від того, чи надають супутні послуги експортером товарів чи іншою особою

Зокрема за нульовою ставкою оподатковувати операції з:

- надання товарів (послуг) для заправки, забезпечення або постачання морських (океанських) суден, які:

використовують для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовної діяльності, що її здійснюють за межами територіальних вод України;

використовують для рятування або надання допомоги в нейтральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу Військово-морських сил України та вирушають за межі територіальних вод України, зокрема на якірні стоянки;

- надання товарів (послуг) для заправки, забезпечення або постачання повітряних суден, які:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу військово-повітряних сил України та вирушають за межі повітряного кордону України, зокрема в місця тимчасового базування;

- надання товарів (послуг) для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників.

Товари вважати експортованими з боку платника податку в разі, якщо їхній експорт засвідчено примірником п'ятого основного аркуша примірника декларанта вантажної митної декларації про фактичне вивезення товарів із території України.

Надання товарів для постачання залізничного, річкового та автомобільного транспорту на митній території України незалежно від його належності й видів перевезень, що їх здійснює такий транспорт, оподатковувати за ставкою, яку передбачає підпункт 6.1 цієї статті.

2. За нульовою ставкою оподатковувати також операції з надання послуг за межами митної території України, що їх визначено за правилами, які встановлює пункт 5 цієї статті.

3. Надання товарів (робіт, послуг) з боку підприємств роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (безмитних крамницях), відповідно до порядку, який встановив Кабінет Міністрів України.

Надання товарів (робіт, послуг) з боку безмитних крамниць без нарахування податку на додану вартість можна здійснювати лише фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які пересуваються транспортними засобами, що належать резидентам і перебувають поза митними кордонами України. Порядок контролю за дотриманням норм цього підпункту визначає Кабінет Міністрів України. Порушення норм цього підпункту тягне за собою відповідальність, яку встановлює законодавство.

У разі зворотного ввезення товарів, які придбано в безмитних крамницях без сплати податку на додану вартість, на митну територію України оподатковувати їх згідно з порядком, що його передбачено для оподаткування операцій з імпорту.

4. Надання транспортних послуг з боку залізничного, автомобільного, морського та річкового транспорту з перевезення пасажирів, вантажів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту розташування зовнішнього митного контролю України; від пункту розташування зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур із перепуску пасажирів, вантажів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (а також внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур із перепуску пасажирів, вантажів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон за межі митного кордону України (а також внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

У разі коли надання транспортних послуг, що їх визначає частина перша цього підпункту, здійснюють у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій із транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів чи рахунків на транспортування пасажирів або вантажів з боку довіреної особи перевізника, операції з таких послуг (винагороду) оподатковувати за ставкою, яку передбачає пункт 6.1 цієї статті.

Операції з надання послуг з боку платника податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковувати згідно з порядком, що його передбачає пункт 10 статті 143 цього Кодексу;

5. Оподатковувати за нульовою ставкою операції з надання товарів (робіт, послуг), які передбачені для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами дипломатичного персоналу цих дипломатичних місій і членами їхніх сімей, що проживають разом із особами цього персоналу. Порядок звільнення та перелік операцій, що підлягають звільненню, встановлює Кабінет Міністрів України виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави.

6. Надання переробним підприємствам вовни, молока та м'яса живою вагою з боку сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності й господарювання, постачання зернових, бобових та олійних культур.

Постачання зернових, бобових та олійних культур на митній території України неплатникам податку оподатковувати за ставкою, яку встановлює пункт 1 цієї статті.

7. Надання товарів (крім підакцизних товарів і тих, що підпадають під визначення 1 - 24 груп УКТ ЗЕД) та послуг (окрім грального й лотерейного бізнесу), які безпосередньо виготовляють підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їхньою власністю, де кількість інвалідів, котрі мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 процентів загальної чисельності працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 процентів суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва. Перелік зазначених товарів (послуг) щорічно встановлює Кабінет Міністрів України за поданням міжвідомчої комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

Безпосереднім вважати виготовлення товарів, внаслідок якого сума витрат на переробку (обробку, інші види перетворення) сировини, комплектування, складових частин, інших покупних товарів, що їх використовують у виготовленні таких товарів, становить не менше 50 процентів від продажної ціни таких виготовлених товарів.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності позитивного рішення міжвідомчої комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів і відповідної заяви платника податку про бажання отримати таку пільгу відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

У разі порушення вимог цього підпункту з боку платника податку платника він зобов'язаний перерахувати податок за наслідками податкового періоду, у якому виявлені такі порушення, відповідно до загальних правил оподаткування, які встановлює цей Кодекс, та з одночасним застосуванням відповідних фінансових санкцій.

Платник податку, який застосує цю пільгу, втрачає право на звільнення від оподаткування операцій із надання аналогічних товарів відповідно до статті 144 цього Кодексу.

В інших випадках нульова ставка не застосовується якщо товари (супутні послуги), що їх експортують, послуги, місце надання яких розташоване за межами території України, звільнено від оподаткування згідно з нормами цього Кодексу.

Місцем продажу товарів вважати:

1. якщо товари відправляє або транспортує продавець, покупець або третя особа - місце, де товари фактично перебувають на момент відправлення або транспортування;

у разі постачання товарів, які складають чи монтують із проведенням пусконалагоджувальних робіт або без проведення таких робіт з боку постачальника чи від його імені, - місце, де такі товари складають або монтують;

у разі якщо ці товари з технічних, технологічних або інших аналогічних причин не можна доправити отримувачеві інакше, як в розібраному або в незібраному стані, - місце, де товари перебувають на мить відправлення або транспортування особі, якій їх постачають;

2. якщо товарів не відправляють або не транспортують - місце, де товари перебувають на мить надання;

3. у разі якщо продають нерухоме майно - місце його розташування;

4. у разі надання послуг із надання товарів для морських, річкових, повітряних, автомобільних або залізничних транспортних засобів у тій частині, що припадає на перевезення пасажирів або вантажів митною територією України, - пункт відправлення такого транспортного засобу.

Для застосування цього підпункту вживати такі терміни:

частина перевезення пасажирів або вантажів транспортним засобом митною територією України - частина перевезення, що його здійснюють між пунктом відправлення на митній території України (пунктом перетину державного кордону України) та пунктом прибуття такого транспортного засобу на митній території України (пунктом перетину державного кордону України), без будь-яких зупинок за межами такої митної території;

пункт відправлення транспортного засобу - перший пункт посадки пасажирів або завантаження вантажів на такий транспортний засіб;

пункт прибуття транспортного засобу на митній території України - останній пункт на митній території України для посадки (висадки) пасажирів або завантаження (вивантаження, перевантаження) вантажів на митній території України.

У разі поїздки або перевезення в обидва напрямки поїздку (перевезення) у зворотний бік вважати задля оподаткування окремим перевезенням;

5. якщо товари продають через глобальну комп'ютерну мережу Інтернет незалежно від місця реєстрації його доменного імені (сайту, електронної сторінки чи адреси) - місцезнаходження продавця (його постійного представництва в Україні) або місце його проживання.

Місцем надання послуг вважати:

1. за винятками, які визначено в підпунктах "в", "ґ"-"е" цього підпункту, - місце, де особу, яка надає послугу, зареєстровано платником цього податку, а в разі якщо таку послугу надає нерезидент - місце розташування його представництва, якщо ж такого немає - місце розташування резидента, що виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а коли такого немає - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента. Це правило поширювати також на операції з надання туристичного продукту, послуг зв'язку, радіо- та телетрансляцій, телекомунікаційних послуг, інших електронно наданих послуг;

2. у разі постачання туристичного продукту нерезидентові за безготівковим розрахунком із-за кордону - місцеперебування (розташування) покупця (отримувача);

3. у разі надання послуг з боку агентів, посередників чи інших учасників ринку нерухомого майна (нерухомості) (далі - ріелтерів), інших осіб, які відповідальні за підготовку, координацію, нагляд та здійснення робіт із оцінки, будівництва й оздоблення (обладнання) нерухомості (зокрема проектно-вишукувальні, архітектурні та дизайнерські послуги), інших подібних послуг, пов'язаних із продажем або будівництвом нерухомості, - місце, де така нерухомість розташована або її розташують;

4. місце, де фактично надають послуги у сфері:

культурної, артистичної, спортивної, наукової, освітньої, розважальної або іншої схожої діяльності, зокрема діяльності організаторів (продюсерів) у таких сферах діяльності і пов'язаних з ними послуг;

допоміжної транспортної діяльності, такої як завантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів, транспортно-експедиторська діяльність, агентська діяльність у портах та інші аналогічні види робіт (зокрема страхування);

проведення будь-яких робіт із рухомим майном, які змінюють або поновлюють його якісну характеристику, крім випадків, коли таке рухоме майно тимчасово ввозять для ремонту або переробки на давальницьких умовах у відповідному митному режимі;

5. місце реєстрації (або постійної адреси або постійного проживання) покупця в разі надання послуг із:

проведення будь-яких робіт із рухомим майном, які змінюють або поновлюють його якісну характеристику, в разі коли таке рухоме майно тимчасово ввозять для ремонту або переробки на давальницьких умовах у відповідному митному режимі;

передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, зокрема торговельних марок;

надання консультаційних, інженерних, юридичних, бухгалтерських, аудиторських послуг, послуг актуаріїв, послуг із перекладу та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, зокрема з використанням комп'ютерних систем;

надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю;

надання послуг з боку фізичних осіб, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

надання агентських послуг від імені та коштом іншої особи, якщо забезпечують надання покупцеві послуг, що їх перераховано в цьому підпункті;

надання в оренду (фрахт, чартер) морських та повітряних транспортних засобів, що їх використовують на міжнародних маршрутах або лініях;

у разі забезпечення персоналом з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів - місце надання таких послуг;

у разі укладання трансферів, контрактів, інших договорів на передання прав на спортсменів - місце реєстрації покупця.

Стаття 160. Порядок обчислення і сплати податку

Порядок обчислення податку

1. Якщо надання товарів (робіт, послуг) зареєстрованого платника податку є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону, то податок обчислюється виходячи із бази оподаткування відповідно до ст. 143 цього Кодексу і додається до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому:

1.1. У разі оплати надання готівкою або замінниками готівки, зокрема з використанням електронних контрольно-касових апаратів, платник податку зобов'язаний вказати в чеку загальну суму грошей, що підлягає сплаті з боку покупця з урахуванням податку на додану вартість односторонньої дії, та суму цього податку, що його сплачувати у складі загальної суми.

Порядок обчислення та накопичення сум податку на додану вартість односторонньої дії під час оплати надання готівкою або замінниками готівки, зокрема з використанням електронних контрольно-касових апаратів, встановлює Кабінет Міністрів України.

Платники податку, які здійснюють надання за готівку зобов'язані використовувати електронні контрольно-касові апарати.

1.2. У разі оплати надання не готівкою або не замінниками готівки платник податку зобов'язаний вказати в рахунку або іншому документі, що визначає вартісні показники надання (далі - рахунок):

податковий номер платника податку (продавця);

форму оподаткування отримувача (покупця);

вартість товарів (робіт, послуг) без врахування податку;

базу оподаткування і ставку податку з посиланням на відповідну статтю, пункт чи підпункт цього Закону, що визначає ставку податку, якою обкладати надання;

суму податку в цифровому значенні;

реквізити казначейського рахунку того казначейства, за яким закріплений продавець, як зареєстрований платник ПДВ односторонньої дії;

загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

2. Якщо надання товарів (робіт, послуг) зареєстрованого платника податку не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняється від оподаткування, то платник податку зобов'язаний вказати в рахунку:

податковий номер платника податку (продавця);

вартість товарів (робіт, послуг);

зробити запис "Надання без ПДВ" з посиланням на відповідну статтю, пункт чи підпункт цього Закону;

загальну суму коштів, що підлягають сплаті, яка повинна дорівнювати ціні надання.

3. Рахунок є документом податкового обліку і водночас розрахунковим документом.

Рахунок виписується на кожний повний або частковий продаж товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатуру) частково наданих товарів зазначати в додатку до рахунку згідно з порядком, який встановив центральний орган державної податкової служби України, та враховувати у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Зареєстровані платники податку повинні зберігати рахунки протягом терміну, що його передбачає законодавство з оподаткування.

Порядок сплати податку

1. Сума податку підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету не пізніше двох банківських днів починаючи з дати виникнення податкового зобов'язання.

2. У разі оплати готівкою сума податку підлягає сплаті до бюджету під час інкасації.

3. У разі оплати поставки у формі зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок продавця-зареєстрованого платника податку, сума податку підлягає сплаті до бюджету покупцем (замовником) одночасно зі сплатою основної суми продавцю.

Покупець (замовник) зобов'язаний перерахувати на рахунок продавця суму поставки без ПДВ і перерахувати суму ПДВ безпосередньо на казначейський рахунок того казначейства, за яким закріплений продавець, як зареєстрований платник податку. Для цього використовуються платіжна вимога-доручення, або інша форма банківського документу, яка дозволяє здійснювати декілька операцій перерахування коштів одночасно.

Державне казначейство України зобов'язане повідомити продавця про надходження суми ПДВ від покупця на казначейський рахунок.

У разі, якщо податок нарахований на поставку сплачено і продавцем, і покупцем, то повернення відбувається для продавця протягом двох операційних днів після виявлення факту надходження повторного платежу. У разі незбігання сплачених сум, сума повернення визначається як менша з них.

Порядок здійснення розрахунків та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлює Кабінет Міністрів України.

4. Право на нарахування податку надавати лише особам, що їх зареєстровано як платників податку згідно з порядком, який передбачає стаття 141 цього Кодексу.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж ті, що їх визначає стаття 145 цього Кодексу, втрачають право на нарахування податку. Це правило поширюється також на підприємства, які звільнено від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

5. Зареєстровані платники податку зобов'язані вести окремий облік усіх операцій із надання товарів (послуг), із виділенням тих операцій, які підлягають оподаткуванню цим податком, і відповідних сплат (перерахувань) податку до бюджету, а також тих операцій, які не є об'єктами оподаткування згідно зі статтею 142 та 143 та які звільнено від оподаткування згідно зі статтею 144 цього Закону.

Форму і порядок ведення обліку встановлює центральний податковий орган.

Зведені дані обліку відображати у звітних податкових деклараціях, форму і порядок заповнення яких визначати відповідно до закону.

Платник податку веде облік у документальному або електронному вигляді за його вибором.

Під час проведення документальної (планової або позапланової виїзної) перевірки зареєстрований платник податку зобов'язаний забезпечити доступ податковому інспекторові до даних обліку, а в разі ведення його в електронному вигляді - надати носій електронної інформації власним коштом. При цьому платник податку повинен зберігати носій електронної інформації протягом терміну давності, який встановив закон. Платник податку має використовувати будь-яку з операційних комп'ютерних систем в Україні за власним вибором, які запропонує центральний податковий орган.

6. Дата виникнення податкових зобов'язань

6.1. Датою виникнення податкових зобов'язань із надання товарів (робіт, послуг) вважати дату, коли відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок зареєстрованого платника податку як оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають наданню; у разі надання товарів (робіт, послуг) за готівку - дату їхнього оприбуткування в касі платника податку; якщо немає такої - дату інкасації готівки в банківській установі, що обслуговує платника податку

або дату відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дату оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) з боку платника податку.

6.2. У разі надання товарів або послуг із використанням торговельних автоматів або іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, що його контролює уповноважена на те фізична особа, за дату виникнення податкових зобов'язань вважати дату виймання з таких торговельних апаратів або подібного устаткування грошового виторгу.

Правила інкасації зазначеного виторгу встановлює Національний банк України.

У разі коли надання товарів (робіт, послуг) через торговельні автомати здійснюють із використанням жетонів, карток або інших замінників гривні, за дату збільшення валового доходу вважати дату надання таких жетонів, карток або інших замінників гривні.

6.3. У разі коли надання товарів (робіт, послуг) здійснюють із використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних чи інших чеків, за дату збільшення податкових зобов'язань вважати або дату оформлення товарної накладної, що засвідчує факт надання з боку зареєстрованого платника податку товарів (робіт, послуг) покупцеві, або дату виписування відповідного рахунка (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

6.4. Датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізинґодавця) для операцій фінансової оренди (лізинґу) є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізинґу) в користування орендареві (лізинґоотримувачеві).

6.5. Датою виникнення податкових зобов'язань у разі надання товарів (робіт, послуг) з оплатою коштом бюджету є дата надходження таких грошей на поточний рахунок зареєстрованого платника податку або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому іншому вигляді, зокрема зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.

6.6. Датою виникнення податкових зобов'язань платника податку під час імпорту товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань платника податку під час отримання робіт (послуг) від нерезидента є дата списання коштів із розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робот (послуг) з боку нерезидента залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

6.7. Датою виникнення податкових зобов'язань виконавця з контрактів, які визначено як довготривалі відповідно до норм цього Кодексу є дата збільшення валового доходу виконавця довготривалого контракту.

6.8. Попередня (авансова) оплата вартості товарів (супутніх послуг), які експортують чи імпортують, не змінює значення податкових зобов'язань платника податку - відповідно такого експортера або імпортера.

7. Факт надання товарів (послуг), яке контролюють приладами обліку, засвідчувати даними обліку.

8. Порядок кореґування податку, який сплачено у звітному періоді, та терміни проведення остаточних розрахунків.

8.1. Якщо з операцій, з яких сплачено податок у звітному або попередніх періодах, відбулися кореґування податкових зобов'язань, то остаточні розрахунки щодо сплати податку у звітному періоді виконувати наступним порядком:

- у разі позитивного значення суми кореґувань податкових зобов'язань, що її визначено згідно з першим абзацом цього підпункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету в терміни, які встановлює підпункт 2.1 цієї статті.

- у разі від'ємного значення суми кореґувань податкових зобов'язань, згідно з першим абзацом цього підпункту, цю суму зараховувати у зменшення податкових зобов'язань із цього податку з наступних операцій платника податку.

8.2. Платник податку, в якого склалося від'ємне значення суми кореґувань податкових зобов'язань, може ухвалити самостійне рішення про повернення належної йому суми кореґувань із бюджету.

За наявності такого права і ухвалення такого рішення платник податку подає відповідному податковому органові звітну податкову декларацію та заяву про повернення суми кореґувань, яку треба відображати у звітній податковій декларації. Форму заяви про повернення визначати за процедурою, яку встановлює центральний податковий орган. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органові має подати органові Державної скарбниці України копію декларації з позначкою податкового органу про її прийняття для ведення реєстру звітних податкових декларацій у розрізі платників.

8.3. Податковий орган зобов'язаний у десятиденний термін надати органові державної скарбниці висновок із зазначенням суми кореґувань, що підлягає поверненню з бюджету.

8.4. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державної скарбниці надає платникові податку зазначену в ній суму кореґувань податкових зобов'язань шляхом перерахування коштів із бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговчому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

8.5. Якщо податковий орган виявляє невідповідність суми кореґувань сумі, яку заявлено у звітній податковій декларації, то такий податковий орган:

у разі якщо заявлена з боку платника податку сума кореґувань менша за суму, яку визначив податковий орган, податковий орган надсилає платникові податку податкове повідомлення, в якому зазначено суму такого заниження та підстави для її визначення. У цьому випадку сума кореґувань, що підлягає поверненню, збільшується на суму такого заниження;

у разі якщо заявлена з боку платника податку сума кореґувань більша за суму, яку визначив податковий орган, податковий орган надсилає платникові податку податкове повідомлення, в якому зазначено суму такого перевищення та підстави для її визначення;

у разі з'ясування факту, за яким платник податку не має права на отримання суми кореґувань, податковий орган надсилає платникові податку податкове повідомлення, в якому зазначено підстави відмови повернути суму кореґувань.

8.6. Джерелом сплати суми кореґування податкового зобов'язання є загальні доходи Державного бюджету України. Заборонено обумовлювати або обмежувати виплату коштів наявністю чи не надходженням доходів, що їх отримано від цього податку в окремих реґіонах України.

8.7. Звітним періодом є один календарний місяць, а у випадках, які особливо визначає цей Кодекс, календарний квартал, з урахуванням наступного:

якщо особа реєструється платником податку з дня іншого, ніж перший день календарного місяця, першим звітним періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації і закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;

якщо податкова реєстрація особи анулюється у день інший, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця і закінчується днем такого анулювання.

Стаття 161. Особи, відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету

Особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є:

1. платники податку;

2. митний орган у разі стягнення податку з осіб під час імпорту товарів;

3. у разі надання послуг нерезидентом - його постійне представництво, а якщо такого немає - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг розташоване на митній території України.

Платники податку,що їх визначено в підпунктах "а", "в", "г" пункту 1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до норм цього Кодексу. Особа, яка згідно з вимогами Кодексу мала зареєструватися платником податку, але не здійснила такої реєстрації, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної і нарахування податкового кредиту.

Платники податку, що їх визначено в пункті 3 статті 141 цього Кодексу, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, який треба сплатити) особі, що її визначено в підпункті "б" пункту 1 цієї статті.

Контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснює відповідний податковий орган, а під час імпорту товарів зі сплатою податку в разі його митного оформлення - відповідний митний орган за правилами, які встановлює спільне рішення центральних податкового та митного органів.

Суми податку, які нарахував митний орган, підлягають зарахуванню з боку платників податку безпосередньо на рахунки державного бюджету (державної скарбниці).

Якщо під час імпорту (ввезення) товарів на митну територію України надано податковий вексель, простий вексель під час ввезення давальницької сировини, такий вексель є заходом забезпечення доправлення (перевезення) товарів до митниць призначення.

Форми декларації та податкових розрахунків з цього податку встановлювати відповідно до Кодексу.

Термін зберігання у платника податку податкових накладних, додатків до них, інших документів, які дають право на податковий кредит, реєстрів податкових накладних, податкових декларацій із податку на додану вартість становить три повних календарних роки, наступних за роком їхнього оформлення чи отримання, але не менше періоду, в якому завершено документальну перевірку відповідного періоду оформлення чи отримання. У разі ліквідації платника податку засновники юридичної особи - платника податку або фізична особа - платник податку зобов'язані забезпечити зберігання зазначених документів протягом зазначеного терміну.

Глава 26. Акциз

Стаття 162. Платники акцизу

1. Платниками акцизу є:

1.1) особи, які виробляють підакцизні товари на митній території України, зокрема з давальницької сировини, а також замовники, за дорученням яких виготовляють продукцію на давальницьких умовах;

1.2) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їхні постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;

1.3) будь-які суб'єкти господарювання, зокрема філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

1.4) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (надсилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), надіслані з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені у митному законодавстві;

1.5) особи, які реалізують конфісковані за рішенням суду підакцизні товари, що перейшли у власність держави, якщо ці товари підлягають реалізації (продажу) згідно зі встановленим порядком.

2. Особи, визначені у частині першій цієї статті, зобов'язані до початку виробництва, імпорту або реалізації підакцизного товару зареєструватися як платники акцизу в органах державної податкової служби за своїм місцем перебування згідно з порядком, що його визначає центральний орган державної податкової служби України (окрім фізичних осіб, які ввозять на митну територію України підакцизні товари для особистого споживання в обсягах, що перевищують встановлені законом норми безмитного ввезення таких товарів).

Стаття 163. Об'єкти оподаткування

1. Об'єктами оподаткування є:

1.1) вартість підакцизних товарів, вироблених на митній території України для споживання в Україні;

1.2) вартість підакцизних товарів, які імпортують на митну територію України;

1.3) вартість підакцизних товарів, які перейшли у власність держави згідно із встановленими чинним законодавством України підставами та реалізуються на митній території України.

Стаття 164. База оподаткування

1. Базою оподаткування при визначенні суми акцизу із застосуванням ставок у відсотках є:

1.1) вартість підакцизних товарів, що вироблені на митній території України та вартість підакцизних товарів, які перейшли у власність держави згідно із встановленими чинним законодавством України підставами та реалізуються за цінами, встановленими з урахуванням сум витрат і прибутку, без податку на додану вартість і акцизу;

1.2) митна вартість підакцизних товарів, імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України з урахуванням ввізного мита, митних зборів і без урахування податку на додану вартість та акцизу.

2. У разі визначення митної вартості іноземну валюту перераховують у валюту України за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного Банку України, який діяв на дату виникнення податкових зобов'язань.

3. Митну вартість підакцизних товарів імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, визначають на підставі пред'явлених платіжних документів на сплату цих товарів з урахуванням мита, митних зборів і без урахування податку на додану вартість та акцизу.

4. Базою оподаткування при визначенні акцизу із застосуванням специфічних ставок з вироблених на митній території України, імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України підакцизних товарів, а також тих, які перейшли у власність держави згідно із встановленими чинним законодавством України підставами та реалізуються на території України, є їхні одиниці виміру: ваги, об'єму, кількості товару, об'єму циліндрів двигуна автомобіля або інші натуральні показники.

5. Базою оподаткування при визначенні акцизу зі застосуванням змішаних ставок вважають базу, визначену згідно з частинами 1 та 2 цієї статті.

6. Базою оподаткування при визначенні акцизу за наявності наднормативних втрат підакцизної сировини, допущених з вини виробника під час виробництва алкогольних напоїв, є вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виготовити з втраченої підакцизної сировини.

6.1. При наявності наднормативних утрат підакцизної сировини з вини виробників під час виробництва алкогольних напоїв, акциз сплачується виходячи з повних обсягів готової продукції з урахуванням кількості втраченої підакцизної сировини.

6.2. Базу оподаткування при визначенні акцизу із застосуванням ставок у відсотках за наявності наднормативних втрат підакцизної сировини з вини виробника під час виробництва алкогольних напоїв, обчислюють за цінами, що склалися на день виявлення цих втрат у виробника на ідентичні або схожі товари без попереднього урахування акцизу та податку на додану вартість.

6.3. Базу оподаткування за наявності наднормативних втрат підакцизної сировини з вини виробника під час виробництва алкогольних напоїв, обчислюють, виходячи з повних обсягів готової продукції, яка могла б бути виготовлена із загальної кількості втраченої підприємством підакцизної сировини, виходячи з одиниці ваги, об'єму, кількості товару або інших натуральних показників.

6.4. Норми виходу алкогольних напоїв із підакцизної сировини та норми втрат підакцизної сировини за виробництва алкогольних напоїв встановлює Кабінет Міністрів України

Стаття 165. Ставки акцизу

1. Ставки акцизу і перелік товарів, з яких він сплачується, визначається законами України.

2. Сума акцизу визначається за ставкою, яку застосовують до відповідного товару на дату виникнення податкового зобов'язання щодо цього товару.

5. Сума акцизу визначається за такими ставками:

Код виробів згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів 

Опис товару згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів 

Ставки акцизу у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції) 

2204 (крім 2204 10 2204 30) 

Вина виноградні натуральні, а також кріплені 

1 гривня за 1 л 

2204 10 

Вина ігристі (газовані), шампанське: 

2 гривні за 1 л 

  

зокрема шампанські вина, що містять у назві слово "Champagne" 

2 гривні за 1 л 

2204 30 

Інші сусла виноградні (в тому числі коньячні та шампанські виноматеріали) 

2205 

Вермути та інші вина виноградні натуральні з добавкою рослинних або ароматичних екстрактів  

3 гривні за 1 л 

2206 

Інші напої зброджені (сидр яблучний, сидр грушевий - перру, медовий напій) 

3 гривні за 1 л 

2207 

Спирт етиловий неденатурований із вмістом спирту не менш як 80 процентів/ відсотків об'єму; спирт етиловий та інші спиртні напої, денатуровані, будь-якої міцності 

21 гривня за 1 л 100-процентного спирту 

2208 (крім 2208 10 900 - тільки спирт коньячний) 

Спирт етиловий неденатурований із вмістом спирту менш як 80 процентів відсотків об'єму, міцні спиртні напої, лікери та інші алкогольні напої, складові спиртові напівфабрикати, що їх використовують для виготовлення напоїв 

21 гривня за 1 л 100-процентного спирту 

2208 10 900 

Тільки спирт коньячний 

2402 10 000 

Сигари (зокрема сигари з обрізаними кінцями), сигарили (сигари тонкі), інші 

30 гривень за 100 штук 

2402 20 001 

Сигарети без фільтру з тютюну (цигарки) 

35 гривень за 1000 штук 

2402 20 002 

Сигарети з фільтром з тютюну  

60 гривень за 1000 штук 

2403 10 000 

Тютюн для паління (зокрема із замінниками або без замінників тютюну в будь-якій пропорції) 

35 гривень за 1 кг 

2403 99 100  

Тютюн для жування
Тютюн для нюхання 

15 гривень за 1 кг 

2401 

Тютюнова сировина
Тютюнові відходи  

2403 (крім 2403 99 100
240310000) 

Інший промислово виготовлений тютюн і промислові замінники тютюну 

2203 00 

Пиво солодове
Легкі дистиляти: 

0,35 гривні за 1 л 

2710 00 110 

для специфічних процесів переробки 

100 гривень за 1000 кг 

2710 00 150 

для хімічних перетворень у процесах, не зазначених у позиції 2710 00 110 

100 гривень за 1000 кг 

  

Спеціальні бензини: 

  

2710 00 210 

уайт-спірит 

100 гривень за 1000 кг 

2710 00 250 

Інші 

100 гривень за 1000 кг 

  

Бензини моторні: 

  

2710 00 310 

бензини авіаційні 

150 гривень за 1000 кг 

2710 00 370 

паливо бензинове реактивне 

150 гривень за 1000 кг 

2710 00 390 

інші легкі фракції 

150 гривень за 1000 кг 

  

Середні дистиляти: 

  

2710 00 410 

для специфічних процесів переробки 

150 гривень за 1000 кг 

2710 00 450 

для хімічних перетворень у процесах, не зазначених у позиції 2710 00 410
для інших потреб: 

100 гривень за 1000 кг 

  

гас (керосин): 

  

2710 00 510 

паливо реактивне 

100 гривень за 1000 кг 

2710 00 550
2710 00 590 

інший 

150 гривень за 1000 кг 

2710 00 330
2710 00 350 

Тільки бензини моторні сумішеві з вмістом не менше 5 процентів відсотків високооктанових кисневмісних добавок А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек 

150 гривень за 1000 кг 

2710 00 330
2710 00 350 

Бензини моторні:
А-72, А-76, А-80; А-90, А-91, А-92, АІ-93, А-95, А-96, А-98 та бензини моторні інших марок 

500 гривень за 1000 кг 

2710 00 330
2710 00 350 

Бензини моторні, що містять тетраетилсвинець:
А-72, А-76, А-80; А-90, А-91, А-92, АІ-93, А-95, А-96, А-98 та бензини моторні інших марок 

1000 гривень за 1000 кг 

2710 00 610
2710 00 650
2710 00 690 

Важкі дистиляти (дизельне паливо) 

200 гривень за 1000 кг 

  

Транспортні засоби з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від іскри та з кривошипно-шатунним механізмом: 

  

87.0321 100 

з робочим об'ємом циліндрів двигуна не більш як 1000 куб. см, нові 

2 гривні за 1 куб. см  

87.03 21 90 

з робочим об'ємом циліндрів двигуна не більш як 1000 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0321 901 

до 5 років включно  

3 гривні за 1 куб. см  

87.0321 903  

понад 5 років  

5 гривень за 1 куб. см  

87.0322110, 87.03 22 190  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 1000 куб. см, але не більш як 1500 куб. см, нові: автомобілі, обладнані для проживання; інші 

2 гривні за 1 куб. см  

87.03 22 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 1000 куб. см, але не більш як 1500 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0322 901  

до 5 років включно  

3 гривні за 1 куб. см  

87.0322 903  

понад 5 років  

5 гривень за 1 куб. см  

87.0323110, 87.03 23 190  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 1500 куб. см, але не більш як 2200 куб. см, нові: автомобілі, обладнані для проживання; інші 

2 гривні за 1 куб. см  

87.0323110, 87.03 23 190  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 2200 куб. см, але не більш як 3000 куб. см, нові: автомобілі, обладнані для проживання; інші 

5 гривень за 1 куб. см  

87.03 23 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 1500 куб. см, але не більш як 2200 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0323 901  

до 5 років включно 

5 гривень за 1 куб. см  

87.0323 903  

понад 5 років  

7 гривень за 1 куб. см  

87.03 23 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 2200 куб. см, але не більш як 3000 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0323 901  

до 5 років включно  

8 гривень за 1 куб. см  

87.0323 903  

понад 5 років  

12 гривень за 1 куб. см  

87.0324 100  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 3000 куб. см, нові 

7 гривень за 1 куб. см  

87.03 24 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 3000 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0324 901  

до 5 років включно 

15 гривень за 1 куб. см  

87.0324 903  

понад 5 років  

20 гривень за 1 куб. см  

  

Інші автомобілі з двигуном внутрішнього згоряння (дизельні та напівдизельні двигуни, що працюють на пальному з низьким цетановим числом): 

  

87.0331 100  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна не більш як 1500 куб. см, нові 

2 гривні за 1 куб. см  

87.03 31 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна не більш як 1500 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0331 901  

до 5 років включно  

3 гривні за 1 куб. см  

87.0331 903  

понад 5 років  

5 гривень за 1 куб. см  

87.0332110, 87.03 32 190  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 1500 куб. см, але не більш як 2500 куб. см, нові: автомобілі, обладнані для проживання; інші 

2 гривні за 1 куб. см  

87.03 32 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 1500 куб. см, але не більш як 2500 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0332 901  

до 5 років включно  

5 гривень за 1 куб. см  

87.0332 903  

понад 5 років  

6 гривень за 1 куб. см  

87.0333110, 87.03 33 190  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 2500 куб. см, нові: автомобілі, обладнані для проживання; інші 

7 гривень за 1 куб. см  

87.03 33 90  

з робочим об'ємом циліндрів двигуна більш як 2500 куб. см, що були у користуванні: 

  

87.0333 901  

до 5 років включно  

10 гривень за 1 куб. см  

87.0333 903  

понад 5 років  

15 гривень за 1 куб. см  

87.03 90  

Інші (з електродвигуном, інші) 

500 гривень за 1 шт.  

87.03 10  

Автомобілі, спеціально призначені для руху по снігу; спеціальні автомобілі для перевезення гравців у гольф та інші такі транспортні засоби 

5 гривень за 1 куб. см  

87.1140000, 87.11 50 000, 87.11 90 000  

Мотоцикли (а також мопеди) і велосипеди з встановленим допоміжним двигуном, з колясками або без них, з об'ємом циліндрів двигуна більш як 500 куб. см, але не більш як 800 куб. см; більш як 800 куб. см; інші 

2 гривні за 1 куб. см  

87.1610 990  

Причепи і напівпричепи житлові, масою більш як 3500 кг 

1000 гривень за 1 шт.  

Стаття 166. Оподаткування окремих видів підакцизних товарів

1. Акциз сплачують за ставкою 0 гривень за 1 літр 100 - процентного:

1.1) спирту коньячного, ввезеного на митну територію України згідно із Законом України "Про митний тариф України" та спирту коньячного і спирту етилового ректифікованого виноградного, вироблених в Україні, і які використовують у виробництві коньяків (бренді) та вин;

1.2) спирту коньячного, реалізованого підприємством, яке має ліцензію на виробництво спирту коньячного, іншому підприємству, яке має ліцензію на виробництво спирту коньячного або коньяку, на підставі виданого згідно з чинним законодавством наряду;

1.3) спирту етилового, який використовують підприємства первинного та змішаного виноробства для виготовлення виноградних та плодово-ягідних виноматеріалів і сусла;

1.4) за умов відвантаження спирту етилового денатурованого (спирту технічного), що його реалізовують суб'єктам господарювання з метою його використання як сировини для виробництва продуктів органічного синтезу, які не містять у своєму складі більше ніж 0,1 відсотка залишкового етанолу, акциз становить 0 грн. за 1 літр 100-відсоткового спирту етилового.

2. Акциз сплачується за ставкою 1 гривня за 1 літр з:

2.1) виноматеріалів, вироблених в Україні з вітчизняної сировини (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що їх реалізовують посередницьким організаціям і населенню;

2.2) виноматеріалів, вироблених на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів господарювання, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції.

3. Підприємствам первинного виноробства до отримання спирту етилового з акцизного складу для виготовлення виноградних, плодових та інших виноматеріалів і сусла, видають податковий вексель, який авалював банк, на суму акцизу, нарахованого на обсяг спирту етилового, що його отримують, виходячи зі ставки, встановленої у статті 146 цього Кодексу.

3.1. Термін, на який видають авальований податковий вексель (податкова розписка), не може перевищувати 180 календарних днів.

3.2. Видачу податкового векселя, який авалював банк (податкової розписки), здійснюють до часу отримання спирту етилового з акцизного складу.

Податковий вексель, який авалював банк (податкову розписку), може видавати лише підприємство первинного виноробства, яке є виробником виноградних, плодових та інших виноматеріалів і сусла.

Обов'язки з погашення податкового векселя, який авалював банк (податкової розписки), не можна передавати іншим особам незалежно від їхніх взаємовідносин з векселедавцем.

За користування податковим векселем, який авалював банк (податковою розпискою), не нараховують відсотків або інших видів плати, які передбачає законодавство для інших видів векселів.

3.3. Векселедержателем є орган державної податкової служби за місцем реєстрації векселедавця.

Податковий вексель, який авалював банк (податкову розписку), вважають погашеним у разі документального підтвердження факту цільового використання спирту етилового для виготовлення виноградних, плодових та інших виноматеріалів і сусла.

3.4. У разі, якщо передбаченого цією статтею податкового векселя, який авалював банк (податкової розписки), не погашають у визначений термін, векселедержатель здійснює протест такого векселя (податкової розписки) у неплатежі згідно з чинним законодавством та протягом одного робочого дня з дня здійснення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього векселя (податкової розписки), з опротестованим векселем (податковою розпискою). Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержатель з опротестованим векселем (податковою розпискою), переказати суму, яка вказана у цьому векселі (податковій розписці), векселедержателю.

3.5. Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, що їх авалював банк (податкових розписок), які видають до отримання спирту етилового з акцизного складу, котрий використовують підприємства первинного виноробства для виготовлення виноградних, плодових та інших виноматеріалів і сусла, встановлює Кабінет Міністрів України.

До отримання суб'єктом господарювання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), такий платник акцизу зобов'язаний надати органові державної податкової служби України за місцем свого розташування податковий вексель, авальований банком (податкову розписку), який є забезпеченням виконання зобов'язання цього платника у термін до 90 календарних днів, починаючи від дня видачі векселя (податкової розписки), сплатити суму акцизу, розраховану за ставками для цієї продукції.

Отримуючи спирт етиловий неденатурований, підприємство-векселедавець за участі представника державної податкової служби України на акцизному складі складає акт про фактично отриману кількість спирту та розрахунок акцизу, виходячи із фактично отриманої кількості спирту. Цей акт є кориґуванням уже наданого податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), із зазначенням остаточної суми акцизу, яка належить до сплати.

3.6. Перелік виробників спирту технічного для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу, перелік підприємств - виробників продуктів органічного синтезу та порядок відпуску спирту технічного затверджує Кабінет Міністрів України. Відвантажують спирт у межах квот, що їх встановлює Кабінет Міністрів України, та, якщо є спеціальні технічні пристрої, які фіксують в електронному вигляді дані про об'єм спирту та використання денатурувальної домішки. На підприємствах, що виробляють продукти органічного синтезу, встановлюють податкові пости.

До отримання спирту етилового технічного суб'єктами господарювання для виготовлення продуктів органічного синтезу видають податковий вексель, який авалював банк, на суму акцизу, нарахованого на об'єм спирту етилового, що його отримують, виходячи зі ставки, яку визначають як різницю між повною ставкою акцизу на спирт етиловий, передбаченою у чинному законодавстві, та ставкою 0 грн. за 1 літр 100-відсоткового спирту.

3.7. Податковий вексель, який авалював банк (податкова розписка), може видати лише суб'єкт господарювання - виробник продуктів органічного синтезу, який є виробником товарів, визначених у цій статті.

У разі, якщо передбаченого у цій статті податкового векселя, який авалював банк (податкової розписки), не погашають у визначений термін, векселедержатель здійснює протест такого векселя (податкової розписки) у неплатежі згідно з чинним законодавством та протягом одного робочого дня з дня здійснення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього векселя (податкової розписки), з опротестованим векселем (податковою розпискою). Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем (податковою розпискою), переказати суму, вказану в цьому векселі (податковій розписці), векселедержателю.

3.8. Порядок випуску, обігу та погашення передбачених у цій статті податкових векселів, які авалював банк (податкових розписок), встановлює Кабінет Міністрів України.

4. Виготовлення нафтопродуктів здійснюють підприємства, які мають всі стадії технологічного процесу з їхнього виготовлення за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

5. Високооктанові кисневмісні домішки (ВКД) до бензинів виробляють державні спиртові заводи, їх перелік яких визначає Кабінет Міністрів України, з обов'язковою денатурацією їх бензином.

6. Транспортними засобами, які використовували, слід уважати такі, на які були або є реєстраційні документи, які видали уповноважені державні органи, зокрема іноземні, що дають право експлуатувати ці транспортні засоби.

Стаття 167. Податкові пільги

1. Акцизом не оподатковують:

1.1) підакцизні товари, які експортовано за межі митної території України за умови підтвердження вивезення (експортування) належно оформленою вантажною митною декларацією;

1.2) легкові автомобілі спеціального призначення для інвалідів;

1.3) підакцизні товари, які вироблено на митній території України або імпортовано на митну територію України, якщо їх використовують як сировину для виробництва підакцизних товарів за умови надання органові державної податкової служби банківської гарантії сплати акциз з таких товарів у разі їх нецільового використання;

1.4) підакцизні товари, що на підставах, закріплених чинним законодавством України перейшли у власність держави, і не підлягають реалізації;

1.5) підакцизні товари, які імпортуються і призначені для використання дипломатичним представництвом, консульською установою іншої держави чи представництвом міжнародної організації в Україні, згідно з порядком, встановленим чинним законодавством України;

1.6) підакцизні товари, які імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно з митним законодавством України не стягують ввізного мита. Контроль за сплатою акцизу з товарів, по яких пізніше виникає обов'язок сплатити ввізне мито, здійснюють органи митної служби України.

1.7) підакцизні товари, які ввезли фізичні особи на митну територію України в обсягах, що не перевищують встановлених норм безмитного ввезення.

1.8) підакцизні товари, які інвестор набув у власність на умовах угоди про розподіл продукції, яку вивозять з митної території України;

1.9) алкогольні напої та тютюнові вироби, які призначено для реалізації в режимі безмитної торгівлі, якщо їх відвантажили безпосередньо українські виробники цієї продукції. Підставою для звільнення від сплати акцизу продукції, яка призначена для реалізації в режимі безмитної торгівлі, є належно оформлена вантажна митна декларація, яку заповнюють по відвантаженню цієї продукції від такого виробника.

Стаття 168. Обчислення акцизу

1. Датою виникнення зобов'язань зі сплати акцизу з підакцизних товарів, вироблених на митній території України, вважають дату їх відвантаження (передачі) з боку особи, що їх виробляє, незалежно від мети і напрямків подальшого використання таких товарів, крім винятків, передбачених цим Кодексом.

2. У разі виявлення втрати підакцизного товару датою виникнення податкового зобов'язання щодо втраченого товару є дата виявлення його втрати. З метою тлумачення цього пункту підакцизний товар вважають втраченим, якщо платник збору не може встановити місця перебування такого підакцизного товару.

2.1. Не виникає податкового зобов'язання щодо втраченого підакцизного товару, якщо:

а) платник доведе, що відповідний підакцизний товар утрачено внаслідок дії непереборної сили або не з вини платника чи його працівників і такий товар є непридатним для використання;

б) підакцизний товар утрачено в обсягах, що не перевищують норми природного збитку таких товарів, які затверджує Кабінет Міністрів України.

3. Датою виникнення податкових зобов'язань у разі імпорту (ввезення, одержання пересланих) підакцизних товарів на митну територію України є дата виникнення зобов'язання щодо сплати ввізного мита з цього товару згідно з законодавством України (якщо з товару належить сплачувати ввізне мито - дата, коли таке зобов'язання мало б виникнути, якщо б з цього товару належало сплачувати ввізне мито).

4. Датою виникнення податкових зобов'язань у разі реалізації на митній території України підакцизних товарів, які на підставах, встановлених чинним законодавством України перейшли у власність держави, вважають дату їх відвантаження (передачі) особою, що їх реалізує, незалежно від мети і напрямків подальшого використання таких товарів, крім винятків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 169. Оподаткування акцизом товарів, вироблених на митній території України, а також з реалізованих на митній території України підакцизних товарів, які на підставах, встановлених чинним законодавством України, перейшли у власність держави

1. Суми акцизу, що належать до сплати з вироблених на митній території України товарів, а також з реалізованих на митній території України підакцизних товарів, які на підставах, встановлених чинним законодавством України перейшли у власність держави, платник збору визначаються платником самостійно, виходячи з об'єктів оподаткування, бази оподатковування та ставок цього збору, визначених у цьому Кодексі.

2. Суми акцизу, що підлягають сплаті, зазначають у розрахункових (платіжних) документах окремим рядком.

Стаття 170. Обчислення акцизу з товарів, які імпортуються на митну територію України

1. Суми акцизу, що підлягають сплаті, визначають платники збору самостійно, виходячи з об'єктів оподаткування, бази оподатковування та відповідних ставок.

2. Акциз, обчислений з товарів, які імпортуються (ввозяться, одержуються, надсилаються) на митну територію України, сплачують у валюті України за офіційним валютним (обмінним) курсом, що діє на день подання митної декларації.

Стаття 171. Оподаткування акцизом при тимчасовому ввезенні (надсиланні) на митну територію України підакцизних товарів

1. Підакцизні товари, які тимчасово ввезено (надіслано) на митну територію України і які призначено для показу чи демонстрації під час проведення виставок, конкурсів, нарад, семінарів та ярмарків, якщо вони залишаються у власності нерезидентів та їхнє використання на території України не має комерційного характеру, пропускають через митний кордон України без сплати акцизу під зобов'язання, що його надають митним органам, про зворотне вивезення цих товарів без будь-яких змін, крім фактичного природного зношення, на термін тимчасового ввезення за умови надання банківської гарантії сплати відповідної суми акцизу.

2. Порядок надання банківської гарантії встановлює Національний Банк України

3. Ввезення на митну територію України підакцизних товарів, що їх провозять через митну територію України транзитом, здійснюють без сплати акцизу за умови застосування банківської гарантії сплати відповідної суми акцизу або охорони та супроводження товарів митними органами із залученням у разі потреби підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Порядок надання банківської гарантії встановлює Національний Банк України, а порядок застосування охорони та супроводження товарів, що його здійснюють митні органи із залученням у разі потреби підрозділів Міністерства внутрішніх справ України - Кабінет Міністрів України.

4. Пропуск через митний кордон України підакцизних транспортних засобів у разі їх тимчасового ввезення на митну територію України здійснюють згідно із законодавством України.

Стаття 172. Оподаткування акцизом товарів, які ввозять і розміщують на митних ліцензійних складах

1. Підакцизні товари, які ввозять і розміщують на митних ліцензійних складах, пропускають через митний кордон України без сплати акцизу на підставі банківської гарантії сплати всіх податків (зборів), що їх нараховують порядком, визначеним у цьому Кодексі та митному законодавстві України, на термін до дня оформлення на митних ліцензійних складах і укладення зобов'язання про зберігання цих товарів на зазначених складах. Порядок надання банківської гарантії встановлює Національний Банк України.

2. Підакцизні товари, які ввозять чи повертають на митну територію України із спеціалізованих митних складів, підлягають оподаткуванню на загальних підставах згідно з порядком, встановленим цим Кодексом.

3. У разі ввезення на митну територію України або вивезення за її межі підакцизних товарів з митних ліцензійних складів особа зобов'язана подати митним органам відповідні документи, як платник акцизу з імпортованої або експортованої підакцизної продукції.

4. У разі вивезення підакцизних товарів, розміщених на митних ліцензійних складах, за межі митної території України, а також в крамниці безмитної торгівлі такі товари оформляють як експорт товарів і з них акцизу не стягують.

Стаття 173. Оподаткування акцизом товарів, які реалізуються в режимі безмитної торгівлі

1. Продаж підакцизних товарів які реалізуються в режимі безмитної торгівлі без нарахування акцизу можуть здійснювати лише фізичні особи, які виїжджають за межі митної території України, або на транспортних засобах, під час їхнього перебування за межами митної території України.

2. Підакцизні товари, придбані в режимі безмитної торгівлі без сплати збору, під час ввезення їх на митну територію України підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

3. Підакцизні товари, які ввозять або повертають на митну територію України в режимі безмитної торгівлі, підлягають оподаткуванню на загальних підставах порядком, встановленим цим Кодексом.

Стаття 174. Оподаткування акцизом при імпортуванні підакцизних товарів на митну територію України

1. Акциз з імпортованих (ввезених, надісланих) на митну територію України підакцизних товарів сплачують до/або на день митного оформлення цих товарів.

2. Акциз з підакцизних товарів імпортованих) на митну територію України, що їх ввезли (надіслали) фізичні особи в обсягах, що перевищують норми безмитного ввезення, встановлені законом, сплачують під час митного оформлення шляхом внесення сум акцизу через банк або уповноважену службову особу митного органу.

Стаття 175. Складання та подання розрахунку акцизу

1. Платники акцизу з підакцизних товарів, вироблених на митній території України, щомісячно - не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним, подають до органів державної податкової служби за місцем реєстрації розрахунки збору за формою, що її затверджує центральний орган державної податкової служби України.

Стаття 176. Контроль за сплатою акцизу

1. Контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету акцизу з підакцизних товарів, вироблених на митній території України, здійснюють органи державної податкової служби, а у разі імпортування (ввезення, одержання надісланих) підакцизних товарів - органи державної митної служби України порядком, узгодженим з центральним органом державної податкової служби України.

Стаття 177. Контроль за надходженням акцизу з алкогольних напоїв і тютюнових виробів

1. Контроль за сплатою акцизу на митній території України з алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюють органи державної податкової служби.

2. Контроль за наявністю марок акцизу на пляшці (упаковці) алкогольних напоїв і на пачці (упаковці) тютюнових виробів під час їхнього транспортування, зберігання та продажу здійснюють органи державної податкової служби та органи внутрішніх справ України, а під час ввезення цих товарів на митну територію України - органи державної митної служби.

3. У разі ввезення на митну територію України чи обігу на митній території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності марок акцизу встановленого зразка або маркованих не згідно зі встановленим у цьому Кодексі порядком, органи, зазначені в частині (2) цієї статті, згідно зі встановленим законом порядком вилучають ці товари з обігу та подають відповідні матеріали до суду.

4. Конфісковані підакцизні товари (крім спирту етилового, спиртовмісних рідин, алкогольних напоїв, пива, тютюнових виробів) у разі їхньої реалізації (продажу) згідно із встановленим законодавством порядком оподатковують акцизом та іншими податками за законами України.

5. Конфісковані спирт етиловий, спиртовмісні рідини, алкогольні напої, пиво підлягають знищенню або промисловій переробці згідно з порядком, що його встановлює Кабінет Міністрів України.

6. Конфісковані тютюнові вироби підлягають знищенню згідно з порядком, що його встановлює Кабінет Міністрів України.

7. Відповідальність за недотримання порядку маркування, продажу алкогольних напоїв і тютюнових виробів, несплату чи несвоєчасну сплату акцизу несуть виробники, імпортери, продавці цих товарів та їхні посадові особи згідно з цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 178. Акцизні марки

1. Вироблені на митній території України для споживання в Україні та імпортовані на митну територію України алкогольні напої та тютюнові вироби повинні бути марковані марками акцизу встановленого зразка згідно з встановленим у цьому Кодексі порядком.

Обіг на митній території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизу встановленого зразка або маркованих не згідно з установленим у цьому Кодексі порядком заборонений, а такі алкогольні напої та тютюнові вироби підлягають конфіскації.

2. Маркування алкогольних напоїв здійснюють відповідними акцизними марками для кожного виду продукції. Форму відповідної їх акцизної марки визначає Кабінет Міністрів України. Кожна марка акцизу на алкогольні напої повинна мати окремий номер та назву виду продукції.

Відповідно до місткості тари (посуду) застосовують марки акцизу з такими позначеннями:

а) для горілки та лікеро-горілчаних виробів:

0,05 л, 0,1 л, 0,2 л, 0,25 л, 0,37 л, 0,375 л, 0,4 л, 0,45 л, 0,5 л, 0,61 л, 0,7 л, 0,75 л, 1,0 л і більше;

б) для інших алкогольних напоїв:

0,05 л, 0,1 л, 0,2 л, 0,25 л, 0,375 л, 0,4 л, 0,45 л, 0,5 л, 0,61 л, 0,7 л, 0,75 л, 1,0 л і більше.

3. Маркування тютюнових виробів здійснюють марками акцизу. Кожна марка акцизу повинна мати окремий номер.

Для маркування тютюнових виробів, які оподатковують за різними ставками акцизу, марки акцизу виготовляють для кожної окремої групи тютюнових виробів різні за дизайном. Зразки марок акцизу затверджує центральний орган державної податкової служби України.

4. У разі зміни зразка марок акцизу марковані марками акцизу попереднього зразка алкогольні напої та тютюнові вироби перебувають в обігу до їхньої повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

5. Захист марок акцизу від підроблення визначає Національний банк України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Замовником виготовлення марок акцизу є центральний орган державної податкової служби України.

6. Порядок транспортування та зберігання марок акцизу встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за марки акцизу - плата, що її вносять українські виробники та імпортери на покриття витрат держави на виробництво, зберігання та реалізацію марок акцизу і становить за 1 000 марок акцизу: на алкогольні напої - 25,88 гривні, на тютюнові вироби - 9,12 гривні.

7. Для одержання марок акцизу платник акцизу подає особисто або рекомендованим листом до органу державної податкової служби України за своїм місцем розташування заявку-розрахунок у двох примірниках за формою, що її встановлює центральний орган державної податкової служби України, а також банківську гарантію сплати у термін до 90 календарних днів з моменту її надання сум акцизу, розрахованих відповідно замовленої кількості марок акцизу. Порядок надання банківської гарантії встановлює Національний Банк України.

8. Один примірник заявки-розрахунку залишається в органі державної податкової служби України, другий - з відміткою органу державної податкової служби України повертається платникові збору разом з марками акцизу. Марки акцизу видають платникові збору протягом 3-х днів з моменту подання до органу державної податкової служби України зазначених у цій статті документів.

9. У документах, що засвідчують передачу платникові збору з боку органу державної податкової служби України марок акцизу, повинні бути зазначені номери переданих марок акцизу.

10. Продаж (передача) платником збору одержаних марок акцизу іншим особам заборонена, окрім передачі марок акцизу виробникам алкогольних напоїв і тютюнових виробів - нерезидентам України.

11. Марки акцизу, невикористані для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів (зокрема внаслідок пошкодження) органи державної податкової служби України приймають від платників збору без обмежень порядком, що його встановлює Кабінет Міністрів України. У такому випадку зобов'язання платника збору щодо сплати акцизу, забезпечені у встановленому у цій статті порядку підлягають відповідному зменшенню.

12. У разі втрати марок акцизу платник акцизу сплачує цей збір з урахуванням кількості втрачених марок акцизу, якщо не доведе, що марки акцизу втрачено внаслідок дії непереборної сили або не з вини платника чи його працівників і втрачені марки акцизу є непридатними для використання, а також сплачує органу державної податкової служби за своїм місцем розташування вартість втрачених марок акцизу.

Глава 27. Податок на прибуток підприємств

Стаття 179. Платники податку

1. Платниками податку з числа резидентів є:

а) суб'єкти господарювання (крім фізичних осіб - підприємців), бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які провадять господарську діяльність, пов'язану з одержанням прибутку як на території України, так і за її межами;

б) філіали (відділення), представництва платників податку, що їх зазначено в підпункті "а" цієї частини;

в) управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначає Кабінет Міністрів України. Доходи залізниць, які отримано від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах дохідних надходжень, перерозподілених між залізницями згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

г) підприємства залізничного транспорту та їхні структурні підрозділи, які отримують прибуток від основної діяльності залізничного транспорту.

1.1. Платник податку, який має філіали (відділення), представництва, може ухвалити рішення щодо сплати консолідованого податку. Такий платник повинен сплачувати його до відповідних бюджетів за місцерозташуванням філіалів (відділень), представництв і за своїм місцерозташуванням. При цьому сума податку, яку сплачує платник, визначається згідно з нормами цього Кодексу та зменшується на суму податку, сплаченого до відповідних бюджетів за місцерозташуванням філіалів (відділень), представництв.

1.2. Сума податку на прибуток філіалів (відділень), представництв, яка підлягає сплаті до відповідного бюджету, визначається розрахунково, виходячи із загальної суми податку, яку нарахував платник, розподілену пропорційно питомій вазі суми валових витрат таких філіалів (відділень), представництв, та амортизаційних відрахувань, нарахованих з основних фондів такого платника податку, що розташовані за місцерозташуванням філіалів (відділень), представництв, у загальній сумі валових витрат і амортизаційних відрахувань цього платника податку.

1.3. Вибір порядку сплати податку на прибуток, який визначає частина друга цієї статті, платник податку здійснює самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляє органи державної податкової служби України за місцеперебуванням такого платника податку та його філіалів (відокремлених підрозділів). Змінювати порядок сплати податку протягом звітного року заборонено.

1.4. Порядок сплати консолідованого податку на доходи з боку страховиків встановлює центральний орган державної податкової служби України.

2. Платниками податку з числа нерезидентів є:

а) юридичні особи, які створено в будь-якій організаційно-правовій формі, що одержують доходи із джерелом їх походження в Україні, за винятком установ та організацій, які мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України;

б) постійні представництва нерезидентів, які одержують доходи із джерелом їхнього походження в Україні або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

2.1. Нерезиденти провадять господарську діяльність на території України лише через постійні представництва, а також ведуть облік результатів своєї діяльності згідно з порядком, встановленим для резидентів України.

2.2. Представництва нерезидентів в Україні до початку своєї господарської діяльності повинні стати на облік у податковому органі за своїм місцерозташуванням згідно з порядком, встановленим центральним податковим органом, незалежно від того, чи є таке представництво постійним чи ні.

Стаття 180. Об'єкт оподаткування

1. Об'єктом оподаткування є:

1.1) для резидентів - прибуток із джерелом його походження в Україні та із джерел за межами України;

1.2) для нерезидентів - прибуток із джерелом його походження в Україні.

2. Об'єкт оподаткування визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду, який визначено з урахуванням статей 29 та 30 цього Кодексу, на:

2.1) суму валових витрат платника податку, визначених відповідно до підрозділу 8 цього Кодексу;

2.2) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з підрозділом 12 цього Кодексу.

Стаття 181. Валовий дохід

1. До складу валового доходу входять:

1.1) загальні доходи від продажу товарів, робіт, послуг, зокрема допоміжних та обслуговчих виробництв, що не мають статусу юридичної особи;

1.2) доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

1.3) доходи від операцій, передбачених статтями 159-162 цього Кодексу;

1.4) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотки, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);

1.5) доходи, які не враховано в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлено у звітному періоді;

1.6) доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій:

а) суми безповоротної фінансової допомоги, яку одержав платник податку, а також вартості товарів, робіт, послуг, безоплатно наданих платникові податку у звітному періоді, крім випадків, коли таку безповоротну фінансову допомогу та безоплатні товари, роботи, послуги отримують неприбуткові організації або коли такі операції здійснюють між платником податку та його філіалами (відділеннями), представництвами незалежно від того, чи є філія (відділення), представництво платником податку, чи платник податку сплачує податок консолідованим порядком;

б) суми невикористаної частини коштів, які повертають зі страхових резервів;

в) кошти страхового резерву, створеного банками та іншими небанківськими фінансовими установи, які використано не за призначенням. Належність установ до небанківських фінансових установ визначається відповідно до законодавства України;

г) суми заборгованості, що підлягає внесенню до валових доходів;

ґ) вартість матеріальних цінностей, переданих платникові податку згідно з договорами схову та які він використав у власному виробничому чи господарському обігові;

д) суми штрафів та (або) неустойки чи пені, одержаних за рішенням сторін договору або відповідних органів державної влади, господарського або адміністративного суду;

е) суми державного мита, що попередньо сплатив позивач, яке повертають на його користь за рішенням господарського або адміністративного суду;

є) суми відсотків, одержаних платником податку, які нараховано на суму податків, штрафних санкцій, що надміру надійшли до бюджету внаслідок неправильного їх донарахування (обчислення, застосування) або несвоєчасного відшкодування податку на додану вартість з боку органів державної податкової служби;

ж) інші суми, одержані платником податку від діяльності, яка безпосередньо не пов'язана з продажем товарів, робіт, послуг;

з) суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді від осіб, які не є платниками цього податку або які згідно з нормами даного Кодексу мають пільги з цього податку, зокрема, право застосовувати ставку податку нижчу за ту, встановлена статтею 184 цього Кодексу. У разі коли в майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу особі, яка її надала, платник податку збільшує суму валових витрат на суму цієї поворотної фінансової допомоги за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих відсотків, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як у разі її видачі, так і в разі її зворотного отримання. Це правило не поширюється на операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

і) суми дотацій і субсидій, отриманих платником податку із фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів;

ї) суми акцизу, отриманої платником від покупців підакцизних товарів;

к) інші доходи, передбачені чинним законодавством;

2. До валового доходу включається прибуток від продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

3. Не входять до складу валового доходу:

3.1) суми податку на додану вартість, а також рентні платежі, отримані (нараховані) платником податку;

3.2) кошти або вартість майна, отриманого платником податку у якості компенсації (відшкодування) за примусове відчуження з боку держави іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством України;

3.3) кошти або вартість майна, отриманих платником податку за рішенням суду (зокрема господарського або адміністративного суду) чи внаслідок задоволення претензій згідно з порядком, встановленим законодавством України, як компенсацію прямих витрат чи збитків, яких зазнав такий платник податку внаслідок порушення його прав та інтересів, які охороняє закон, у разі якщо такий платник податку не відніс їх до складу валових витрат або якщо їх не відшкодовано коштом грошей страхових резервів;

3.4) кошти у вигляді надмірно сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) до державних цільових фондів, що підлягають поверненню платникові податку з бюджетів і державних цільових фондів, якщо такі суми не внесено до складу валових витрат, а також суми штрафних санкцій, пені, які повернули платникові податку з огляду на їх неправильне застосування (нарахування) з боку органів державної податкової служби;

3.5) кошти або вартість майна, що надходять платникові податку у вигляді прямих інвестицій чи реінвестицій у корпоративні права, які емітував такий платник податку, зокрема грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

3.6) суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів, ліцензій, сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачає законодавство України) в разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів;

3.7) надходження до неприбуткових установ і організацій;

3.8) кошти інститутів спільного інвестування (ІСІ), залучених від інвесторів ІСІ, доходів від здійснення операцій з активами ІСІ та доходів, які нараховано за активами ІСІ, а також коштів, залучених від власників сертифікатів фондів операцій із нерухомістю, доходів від здійснення операцій з активами фондів операцій із нерухомістю та доходів, які нараховано за активами фондів операцій із нерухомістю, створених відповідно до закону;

3.9) суми отриманого платником податку емісійного доходу від розміщення цінних паперів, що засвідчують корпоративні права;

3.10) суми доходів, що можуть бути отримані від обігу взятих на облік, але не оплачених (не погашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку;

3.11) суми доходів від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивідендів, отриманих платником податку від інших платників податку;

3.12) кошти або майно, які внесено та які повертають власникові корпоративних прав, емітованих юридичною особою, а також коштів або майна, які повертають після закінчення терміну дії договору про спільну діяльність, але не більших за номінальну вартість акцій (часток, паїв);

3.13) кошти або вартість послуг та майна, що надходять у вигляді гуманітарної чи міжнародної технічної допомоги, яку надають інші держави та/або міжнародні організації відповідно до міжнародних договорів України, що набрали чинності згідно з установленим порядком;

3.14) кошти, надані платникові податку на зворотній основі в разі здійснення інноваційних проектів згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3.15) вартість основних фондів, безоплатно одержаних платником податку для їх використання, а саме:

а) одержання таких основних фондів за рішенням центральних органів виконавчої влади;

б) одержання спеціалізованими експлуатаційними підприємствами об'єктів енерго- та водопостачання, газо- та теплозабезпечення, каналізаційних мереж за рішенням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, ухвалених в межах їх повноважень;

в) одержання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств та утриманні їх коштом;

г) одержання платником податку цих основних фондів від його філіалів (відділень та представництв).

Основні фонди, одержані у випадках, передбачених цим пунктом, приймаються на баланс за балансовою вартістю. Порядок безоплатної передачі таких основних фондів встановлює Кабінет Міністрів України;

3.16) кошти або вартість майна, що надходять платникові податку від виконання інвестиційних зобов'язань покупців (інвесторів) за договорами купівлі-продажу державної та комунальної частки майна (пакета акцій) у процесі приватизації підприємств державної та комунальної власності в разі внесення інвестицій на безповоротній основі без права набуття корпоративних прав на цю суму;

3.17) у разі якщо за рішенням Укрзалізниці здійснюють передачу рухомого складу залізничного транспорту загального користування від одного підрозділу залізниці іншому або від однієї залізниці іншій, балансова вартість відповідної групи основних фондів не змінюється, а така передача вважається операцією з безоплатної передачі товарів, робіт, послуг, яка не збільшує валових доходів платника податку;

3.18) інші надходження, передбачені чинним податковим законодавством.

Стаття 182. Дата виникнення валового доходу (була 188)

1. Датою виникнення валового доходу вважається дата, яка припадає на звітний (податковий) період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше:

1.1) або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки в банківській установі, що обслуговує платника податку;

1.2) або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) із боку платника податку.

2. У разі здійснення торгівлі товарами (валютними цінностями) або роботами, послугами з використанням торговельних автоматів чи іншого подібного обладнання, що не передбачає наявності касового апарата, який контролює уповноважена на це фізична особа, датою збільшення валового доходу вважається дата вилучення з таких торговельних апаратів або подібного обладнання грошового виторгу.

3. Правила інкасації зазначеної виручки встановлює Національний банк України.

4. Якщо торгівлю товарами, роботами, послугами через торговельні автомати здійснюють із використанням жетонів, карток тощо, датою збільшення валового доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток тощо.

5. Якщо торгівлю товарами (роботами, послугами) здійснюють із використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних чи інших чеків, датою збільшення валового доходу вважається дата оформлення відповідного рахунка (товарного чека).

6. У разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюють будь-яку зміну суми компенсації їх вартості, зокрема перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцеві, а також у разі коли погашення заборгованості за виданими внаслідок продажу товарів (робіт, послуг) цінними паперами або платіжними документами здійснюють іншою сумою, ніж сума, зазначена в таких документах, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному (податковому) періоді, в якому відбулася така зміна суми компенсації.

Ця частина не регулює коригування валових витрат та валових доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що їх визначає стаття 65 цього Кодексу.

7. Датою збільшення валових доходів кредитора та валових витрат позичальника від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування відсотків (комісійних) у терміни, які визначено кредитним (депозитним) договором. Якщо сума одержаних від боржника (позичальника) відсотків (комісійних) перевищує їх нараховану суму (дочасне погашення зобов'язань зі сплати відсотків (комісійних)), валовий дохід кредитора збільшується на суму фактично одержаних протягом податкового періоду відсотків (комісійних), а валові витрати позичальника збільшуються на таку ж суму в податковому періоді такого перерахування.

Якщо позичальник затримує сплату відсотків (комісійних), кредитор має право застосувати механізм урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості, який визначає частина перша статті 65 цього Кодексу. При цьому податкові зобов'язання кредитора за таким кредитом (депозитом) виникають після повного погашення з боку позичальника заборгованості або списання боргу чи його частини на збитки кредитора згідно з порядком, який встановлює цей розділ.

У разі наявності задавненої заборгованості з відсотків за надходження від позичальника коштів на погашення заборгованості за кредитом погашається передусім заборгованість із відсотків.

Стаття 183. Валові витрати

1. Валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються ним як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які він виготовляє (проводить здійснює), в тому числі і для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

2. Встановлення додаткових обмежень складу валових витрат платника податку, крім визначених цим Кодексом, заборонено.

3. До складу валових витрат відносяться:

3.1) будь-які витрати протягом звітного періоду на підготовку, організацію, ведення виробництва, продаж товарів, робіт, послуг, охорону праці, з урахуванням обмежень, визначених статтями 159 - 162 цього Кодексу;

3.2) кошти або вартість майна, які добровільно перераховано (передано) до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, неприбуткових організацій, в розмірі не більше чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

3.3) кошти, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працюють за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, для проведення ними доброчинної діяльності, в розмірі не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

3.4) кошти, які внесено до страхових резервів;

3.5) суми сплачених (нарахованих) податків, суми податкового боргу, пені, штрафів, неустойок;

3.6) суми витрат, які не враховані в минулих податкових періодах через помилки, що виявлені у звітному податковому періоді при розрахунку податкового зобов'язання;

3.7) суми безнадійної заборгованості в частині, не віднесеній до валових витрат, у разі коли стягнення боргу не призвело до надходження коштів для погашення такого боргу;

3.8) суми витрат, які пов'язані з розвідкою (дорозвідкою) і облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, які використовують для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов'язаних з придбанням (виготовленням) основних фондів, що підлягають амортизації.

3.9) суми витрат на поліпшенням основних фондів у розмірах, визначених цим Кодексом;

3.10) суми перевищення балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів над вартістю їх продажу;

3.11) суми витрат, пов'язаних із фрахтом або платежі за придбання основних фондів на умовах фінансового лізингу;

3.12) суми витрат на утримання та експлуатацію (крім тих, що підлягають амортизації):

а) приміщень житлового фонду, які належать юридичним особам, основною діяльністю яких є надання платних послуг із туристичного обслуговування сторонніх громадян чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім особам згідно з порядком, який визначає законодавство України;

б) легкових автомобілів, літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, які призначені для відпочинку і належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг із транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх осіб, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і їх використовують у якості спортивного знаряддя;

4. До складу валових витрат не включаються суми витрат на:

4.1) потреби, що не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

а) з організацією та проведенням прийомів, презентацій, свят, розваг і відпочинку, придбанням та розповсюдженням подарунків (окрім доброчинних внесків і пожертвувань неприбутковим організаціям та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності). Норма цього пункту не стосується платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят на замовлення за рахунок інших осіб;

б) із придбанням лотерейних білетів (окрім білетів державних лотерей для їх подальшої реалізації), участю в азартних іграх;

в) із фінансуванням особистих потреб фізичних осіб, окрім виплат, які передбачають норми цього Кодексу;

4.2) придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів, а також на придбання нематеріальних активів та суми витрат, пов'язані з видобуванням корисних копалин, які підлягають амортизації;

4.3) сплату податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, внесеного до ціни товарів, робіт, послуг, які набуває платник податку для виробничого або невиробничого використання; рентних платежів, а також податку на доходи фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, не зареєстрованих як платників податку на додану вартість, до складу валових витрат входять суми податку на додану вартість, які сплачено у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

У разі коли платник податку на прибуток, якого зареєстровано як платника податку на додану вартість, водночас здійснює операції з продажу товарів, робіт, послуг, які підлягають обкладенню податком на додану вартість, а також товарів, робіт, послуг, які звільнено від оподаткування або які не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які віднесено до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, додається відповідно до валових витрат або балансової вартості відповідної групи основних фондів, збільшуючи їх на суму, не внесену до складу податкового кредиту такого платника податку;

4.4) сплату вартості торговельних патентів, яка враховано у зменшення податкових зобов'язань платника податку;

4.5) сплату штрафів та (або) неустойки чи пені за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду (зокрема господарського або адміністративного);

4.6) утримання органів управління об'єднань платників податку, а також голдинґових компаній. Голдинґові компанії - юридичні особи, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи;

4.7) виплату дивідендів, а також роялті, що підлягають амортизації згідно з порядком, визначеним цим Кодексом;

Не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, які не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачає законодавство України.

5. Платник податку щоквартально веде облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (окрім тих, що підлягають амортизації), сировини, матеріалів, комплектування, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання й поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) згідно з цим Кодексом.

Вартість оплачених але не отриманих запасів, покупець (продавець) не вносить до обліку приросту (убутку) вартості запасів.

У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж кварталу, така різниця вираховується із суми валових витрат платника податку в такому кварталі. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець кварталу є меншою за їх балансову вартість на початок того ж кварталу, ця різниця відноситься на збільшення валових витрат платника податку в цьому кварталі.

Облік приросту (убутку) вартості цінних паперів або деривативів із віднесенням результатів такого перерахунку на витрати або доходи від діяльності з продажу або придбання таких цінних паперів (деривативів) здійснюється відповідно до статті 51 цього Кодексу.

Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 48 цього Кодексу, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, який дорівнює звітному (податковому) року.

6. Податковий облік оцінки вибуття запасів здійснюється платником податку одним із методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті:

а) ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;

б) середньозваженої вартості однорідних запасів;

в) вартості перших за часом надходження запасів;

г) нормативних затрат;

д) ціни продажу запасів (тільки для запасів, які реалізують через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується лише один із наведених методів.

У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів, змінювати такий метод протягом податкового року для податкового обліку заборонено.

Якщо платник податку ухвалює рішення про зниження ціни (підвищення ціни) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то таке зниження ціни (підвищення ціни) для податкового обліку не повинне змінювати балансової вартості запасів та валових доходів або валових витрат такого платника податку, які пов'язані з придбанням таких запасів.

Стаття 184. Дата збільшення валових витрат (була 189)

1. Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на звітний (податковий) період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше:

1.1) або дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі придбання їх за готівку - день видачі з каси платника податку;

1.2) або дата оприбуткування з боку платника податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

2. Датою збільшення валових витрат під час розрахунків платника податку з особами, що не є платниками цього податку (зокрема нерезидентами) або відповідно до законодавства їх звільнено від сплати чи вони сплачують податок за ставкою, нижчою за ту, яку зазначено у статті 184 цього Кодексу, є дата отримання платником податку товарів (робіт, послуг) від таких осіб.

3. Якщо платник податку набуває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунка (товарного чека).

Стаття 185. Віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат

1. До цих витрат відносяться:

1.1) витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що потрібні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком і нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, а також витрати (крім тих, що підлягають амортизації) на організацію, утримання й експлуатацію пунктів безоплатного медичного огляду, безоплатної медичної допомоги та профілактики працівників (зокрема забезпечення медикаментами, медичним устаткуванням, інвентарем, а також витрати на заробітну плату найманих працівників);

1.2) витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням основної діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних і конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (окрім тих, які підлягають амортизації) для їх використання в основній діяльності платника податку.

Положення цього пункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, призвели такі заходи до збільшення доходів платника податку чи ні.

У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв'язку витрат на цілі, які визначає пункт 1.2 цієї частини, з основною діяльністю платника податку, такий орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу, уповноваженого Кабінетом Міністрів України, експертний висновок якого є підставою для ухвалення рішення з боку органу державної податкової служби. Рішення органів державної податкової служби, які ухвалено на підставі таких експертних висновків, платники податку оскаржують у загальному порядку;

1.3) витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, зокрема з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту відповідно до законодавства України;

1.4) витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем діяльності такого платника податку фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку та визначають його як основне місце отримання доходів. У разі коли протягом 12 календарних місяців, наступних за місяцем, в якому закінчилася така професійна підготовка (перепідготовка), така фізична особа звільняється за власним бажанням відповідно до законодавства про працю, то протягом двох років від місяця, в якому закінчилася така підготовка (перепідготовка), вона повинна надати відповідну грошову компенсацію витрат такого платника податку на проведення такої підготовки (перепідготовки);

1.5) будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсовано за рахунок покупців таких товарів, але не більші за суму, яка відповідає рівневі гарантійних замін, схвалених чи оголошених в рекламі, технічній документації, договорі або іншому документі, - зобов'язання виробника щодо умов і термінів гарантійного обслуговування з боку платника податку, але не вище 10 відсотків сукупної вартості таких товарів, що їх продано, та за якими не збіг термін гарантійного обслуговування.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, які повернули покупці, а також облік покупців, що одержали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), згідно з порядком, встановленим центральним органом державної податкової служби України.

Заміна товару без зворотного одержання бракованого або без належного ведення зазначеного обліку не дає права збільшити валові витрати продавцеві такого товару на вартість замін.

1.6) витрати платника податку на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що їх продає (надає) такий платник податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання та розповсюдження подарунків, зокрема безоплатне роздавання зразків товарів або безоплатне надання послуг, виконання робіт з метою реклами включаються до складу витрат у розмірі, що не перевищує двох відсотків від оподатковуваного прибутку платника податку за попередній звітний податковий рік;

1.7) будь-які витрати платника податку, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню за рахунок бюджету), які перебувають у його власності; витрати на самостійне зберігання, переробку, захоронення або оплату послуг зі зберігання, переробки, захоронення та ліквідації відходів від виробничої діяльності платника податку з боку сторонніх організацій, з очищення стічних вод; інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під руйнівним впливом господарської діяльності платника податку. У разі виникнення розбіжностей між органом державної податкової служби та платником податку стосовно зв'язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до органу, чий експертний висновок є підставою для ухвалення рішення з боку органу державної податкової служби;

1.8) будь-які витрати щодо страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування вантажів платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, якої платник податку може завдати іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із його господарською діяльністю (крім страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних із діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку, обов'язковість якого не передбачає законодавство України, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб). Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку-страхувальника, застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у під час провадженням господарської діяльності, відносити до його валових витрат у податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків додавати до валових доходів такого платника податку в податковий період їхнього одержання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат зі страхування (крім витрат за медичним, пенсійним страхуванням та за обов'язковими видами страхування) здійснюється у розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, що визначається нарощуваним підсумком із початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний (податковий) рік;

1.9) будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, зокрема плата за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, окрім витрат на придбання торговельних патентів, визначених підрозділом 16 цього Кодексу;

1.10) витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право вилову риби та видобування морепродуктів за межами України; надання транспортних послуг;

1.11) витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (а також які працюють за цивільно-правовими договорами (контрактами)) або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яку відряджено, на проїзд (враховуючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (зокрема на орендованому транспорті), оплату вартості проживання в готелях (мотелях), а також внесені до таких рахунків витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистку, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), винайм інших житлових приміщень, телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження, враховуючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті з огляду на здійснення таких витрат.

Такі витрати вносяться до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджувальних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) чи від інших осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Заборонено вносити до складу витрат витрати на алкогольні напої, тютюнові вироби, плату за видовищні заходи.

Кабінет Міністрів України окремо визначає граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден (інших транспортних засобів) або суми, які надають на харчування таких членів екіпажів замість добових, якщо такі судна (інші транспортні засоби):

а) провадять комерційну, промислову, науково-пошукову чи рибальську діяльність за межами територіальних вод України;

б) виконують міжнародні рейси для провадження навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів чи вантажів за плату за межами повітряного або митного кордонів України;

в) використовують для аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України.

Суму добових витрат при відрядженні визначають:

а) у межах України та країн, з якими не встановлено прикордонного контролю або спрощено його, - згідно з позначками сторін, що відряджають та приймають, на посвідченні про відрядження, форму якого затверджує центральний орган державної податкової служби;

б) до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, - згідно з позначками органів прикордонного контролю в паспорті або документі, що його замінює, чи довідці про перетинання кордону, яку видає орган прикордонного контролю.

У разі відсутності підтверджувальних витрати документів суми добових витрат не вносяться до складу валових витрат платника податку. Будь-які витрати на відрядження можна внести до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджувальних документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку, а саме: запрошень приймальної сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, що її відрядила сторона, в перемовах, конференціях або симпозіумах, які відбуваються за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Якщо згідно із законами країни відрядження або країни, територією якої здійснюють транзитний рух до країни відрядження, потрібне обов'язкове страхування життя або здоров'я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (в разі використання транспортних засобів), витрати на таке страхування вносити до складу валових витрат платника податку, що відряджає таку особу.

На запит представника органу державної податкової служби платник податку має забезпечити власним коштом переклад підтверджувальних документів, які видано іноземною мовою;

1.12) витрати платника податку (крім капітальних, які підлягають амортизації) на утримання та експлуатацію:

а) приміщень, які використовує платник податку для організації харчування працівників такого платника податку;

б) багатоквартирного житлового фонду, зокрема гуртожитків, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платник податку ухвалив документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад;

1.13) витрати на паливно-мастильні матеріали та витрати, пов'язані зі стоянкою й паркуванням легкових автомобілів у розмірі 50 відсотків від таких витрат у звітному податковому періоді. При цьому платник податку звільняється від обов'язку довести факт використання таких легкових автомобілів у власній господарській діяльності.

Стаття 186. Визначення витрат при сплаті відсотків за борговими зобов'язаннями

1. До складу валових витрат вносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями, зокрема за будь-якими кредитами, депозитами, коштами, позиченими на умовах субординованого боргу або у вигляді платежів за використання майна, яке одержано в користування, протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснено з огляду на провадження господарської діяльності платника податку.

2. Витрати на сплату відсотків, які відповідають вимогам частини першої цієї статті, але яких не віднесено до складу витрат, протягом звітного періоду підлягають перенесенню до результатів майбутніх податкових періодів.

Стаття 187. Визначення витрат на оплату праці

1. До складу валових витрат платника податку відносяться витрати на фактичне погашення зобов'язань з оплати праці фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), що містять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрат на виплату авторських винагород згідно з умовами, які передбачає трудовий договір, та виплат за виконання робіт, надання послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру.

2. Додатково до виплат, які передбачає частина перша цієї статті, до складу валових витрат платника податку відносяться фактичні виплати за обов'язковими проплатами, компенсацію вартості послуг, що їх надають працівникам у випадках, які передбачає законодавство України, а також внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, які передбачає законодавство України.

3. Якщо відповідно до договору довготривалого страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку сплачує власним коштом добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право віднести до складу валових витрат кожного звітного податкового періоду (нарощуваним підсумком) суму таких внесків, що сукупно не перевищує 15 відсотків від заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди.

Стаття 188. Визначення витрат на соціальні заходи

До складу валових витрат платника податку відносяться суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, нараховані за ставками, визначених чинним законодавством.

Стаття 189. Визначення витрат на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів

1. Платники податку мають право протягом звітного (податкового) року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 25 відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного (податкового) року. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактичних витрат платника податку на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок звітного (податкового) року.

2. Платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані із проведенням ремонту, реконструкції, модернізації та іншим поліпшенням свердловин, які вони використовують для розробки нафтових і газових родовищ, у сумі, що не перевищує 20 відсотків первісної вартості окремої свердловини.

3. Витрати, що перевищують зазначену суму, вносяться до балансової вартості групи 3 основних фондів і підлягають амортизації згідно із частиною першою статті 181 цього Кодексу.

4. Платники податку, в яких на початок звітного періоду сукупна залишкова вартість основних фондів груп 2 і 3 становить 50 і менше відсотків їх первісної вартості, витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів виробничого призначення, можуть відносити до валових розміром, що не перевищує 30 відсотків сукупної вартості цих груп.

5. Якщо договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дає змогу орендареві здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізинґу (оренди), орендар може збільшити (створити окремо) балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта.

При цьому орендар не враховує балансової вартості об'єкта оперативного лізинґу (оренди), за винятком вартості фактично проведених його поліпшень розміром, який передбачає частина перша цієї статті.

У разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізинґу (оренди) орендодавцеві внаслідок закінчення дії лізинґового (орендного) договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об'єкта оперативного лізинґу (оренди) такий орендар користується правилами, які визначає стаття 179 цього Кодексу для заміни основних фондів. При цьому орендодавець не змінює балансової вартості основних фондів або валових доходів (валових витрат) на суму таких витрат орендаря на поліпшення такого об'єкту.

Після закінчення терміну оренди балансова вартість проведених орендарем фактичних поліпшень орендованих основних фондів не зменшується за умови, що договір про оперативну оренду не передбачає відшкодування з боку орендодавця затрат орендаря на поліпшення основних фондів.

Стаття 190. Порядок перенесення від'ємного значення об'єкта оподаткування на наступні звітні (податкові) періоди

1. Якщо об'єкт оподаткування платника податку серед резидентів за результатами звітного (податкового) року має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), в наступному звітному (податковому) році дозволяється збільшити суму валових витрат на суму 60 відсотків такого від'ємного значення. У разі коли від'ємне значення об'єкта оподаткування платник податку декларує протягом двох послідовних податкових років, податковий орган має право провести позачергову перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування.

2. Для новостворених підприємств дозволено враховувати від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду у складі валових витрат у повному обсязі протягом другого й третього звітного року з часу утворення такого підприємства. Це правило не поширюється на підприємства, що утворилися внаслідок реорганізації чи зміни власників, найменування підприємства, та не здійснили відповідного поліпшення наявних основних виробничих фондів або заміни їх на нові впродовж першого року діяльності. При цьому сумарна вартість поліпшень та/або придбань, які визначено за звичайними цінами, не повинна бути меншою за 25 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних виробничих фондів станом на початок першого звітного (податкового) року.

Стаття 191. Амортизація

1. У разі придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання в нерезидентів, що мають офшорний статус, амортизації підлягають витрати в сумі, що становить 85 відсотків від вартості таких фондів та активів.

2. Амортизації підлягають фактичні витрати на:

2.1) придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання, враховуючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

2.2) самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, враховуючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були задіяні на виготовленні таких основних фондів;

2.3) проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів, зокрема тих, що перебувають у платника податку в оперативному лізинґу, крім витрат, які віднесено до валових витрат;

2.4) поліпшення якості земель, не пов'язаних із будівництвом.

3. Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного (податкового) періоду витрати платника податку на:

3.1) придбання й відгодівлю продуктивної худоби;

3.2) вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

3.3) придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їхнього подальшого продажу іншим особам чи їхнього використання як комплектування (складових частин) інших основних фондів, що призначені для подальшого продажу іншим особам;

3.4) утримання основних фондів, що перебувають на консервації.

4. Не підлягають амортизації та покриваються за рахунок відповідних джерел фінансування:

4.1) витрати бюджетів на придбання обладнання, інших матеріальних цінностей, будівництво та утримання споруд упорядкування і житлових будинків, придбання та збереження бібліотечних і архівних фондів;

4.2) витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

4.3) витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що його формують та утримують коштом бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;

4.4) витрати на придбання, ремонт, реконструкцію та модернізацію або інші види поліпшення невиробничих фондів.

Порядок віднесення основних фондів до невиробничих установлює Кабінет Міністрів України.

Податковий облік основних фондів невиробничого призначення ведеться пооб'єктно за всіма групами.

Операції з продажу невиробничих фондів прирівнюється до операцій із продажу майна;

4.5) вартість земельних ділянок, що перебувають у власності, оренді платника податку або належать йому на праві користування (управління).

5. Платник податку веде окремий облік операцій із продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності. Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають внесенню до валових витрат звітного (податкового) періоду або до групи основних фондів з метою амортизації. Якщо в майбутньому такий окремий об'єкт власності продають, платник податку має право зменшити суму валового доходу, який отримано внаслідок такого продажу, на суму витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкту власності. У разі коли витрати на придбання такого об'єкту власності перевищують доходи, які отримано внаслідок його продажу, збиток від такої операції з метою оподаткування не визнається витратами та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

6. Під час продажу землі, яку одержано у власність у процесі приватизації, платник податку має право зменшити суму отриманого доходу на суму оцінної вартості такої землі, визначеної згідно зі встановленою методикою вартісної оцінки земель з урахуванням коефіцієнтів її функціонального використання.

7. У разі коли об'єкт нерухомого майна (нерухомість) платник податку набуває разом із землею, на якій розташовано такий об'єкт або вона є передумовою для забезпечення функціонального використання такого об'єкта нерухомості, амортизації підлягає сукупна вартість такого основного фонду й такої землі.

Стаття 192. Порядок визначення амортизаційних відрахувань

1. Основні фонди, що підлягають амортизації, розподіляються за такими групами:

1) група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, зокрема жилі будинки та їх частини (квартири й місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

2) група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

3) група 3 - будь-які інші основні фонди, які не внесено до груп 1, 2 і 4;

4) група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (зокрема стільникові), мікрофони й рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

2. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду таким розміром (у розрахунку на календарний квартал):

2.1) група 1-2,5 відсотків;

2.2) група 2-15 відсотків;

2.3) група 3-10 відсотків;

2.4) група 4-25 відсотків.

3. Платник податку може ухвалити рішення про застосування інших норм амортизації стосовно відповідної групи основних фондів, що не перевищують норм, які визначає цей підпункт.

4. Зазначене рішення ухвалює платник податку до початку звітного податкового року і не може змінити його протягом такого року;

5. Для платників податку, що їх визнано монополістами згідно із законом, сума амортизаційних відрахувань не є обов'язковою складовою тарифів, інших видів цін на їх послуги.

6. Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань.

6.1. Суми амортизаційних відрахувань звітного (податкового) періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації, які закріплені статтею 181 цього Кодексу, до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду.

6.2. Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету і не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків і зборів (обов'язкових платежів).

6.3. Балансову вартість групи основних фондів на початок звітного (податкового) періоду розраховують за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1), де

Б(а) - балансова вартість групи на початок звітного (податкового) періоду;

Б(а-1) - балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) - сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) - сума основних фондів, які виведено з експлуатації протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, які нараховано згідно з нормами цього Кодексу в періоді, що передував звітному.

6.4. Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості групи 1 основних фондів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі = [І(а-1) - 10]: 100, де

Кі - коефіцієнт індексації;

І(а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводять індексацію.

Якщо значення коефіцієнта індексації Кі не перевищує одиниці, індексація не проводити проводиться. У разі, якщо платник податку застосував коефіцієнт індексації, він зобов'язаний визнати капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю групи 1 основних фондів, яку визначено на початок звітного (податкового) року із застосуванням коефіцієнта індексації, та балансовою вартістю такої групи основних фондів до такої індексації.

Капітальний дохід, визначений відповідно до положень цієї статті, входить до складу валових доходів платника податку кожного звітного (податкового) року. У разі застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовується.

6.5. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться за кожною окремою будівлею, спорудою або їх структурним компонентом і в цілому за групою 1 як суму балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

6.6. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. Платник податку має право самостійно визначити дату внесення до вартості групи основних фондів вартість придбаних чи виготовлених основних фондів.

6.7. При цьому з метою оподаткування не ведеться окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4 (крім основних фондів, за якими проводять нарахування прискореної амортизації).

6.8. Амортизація основних фондів груп 1, 2, 3 і 4 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

6.9. Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості, протягом терміну, визначеного платником податку самостійно, виходячи з терміну корисного використання таких нематеріальних активів або терміну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації. Амортизації підлягають нематеріальні активи, придбання яких здійснюють шляхом разової повної виплати роялті продавцеві нематеріального активу, без наступних періодичних виплат роялті за право користуванням нематеріальним активом.

6.10. Балансова вартість усіх визначених груп основних фондів збільшується (зменшується) згідно з таким порядком.

6.11. У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат на таке придбання, без урахування сплаченого податку на додану вартість, якщо платника податку на прибуток підприємств зареєстровано платником податку на додану вартість.

6.12. У разі безоплатного одержання основних фондів балансова вартість відповідної групи основних фондів не змінюється. У разі внесення основних фондів до статутного фонду юридичної особи балансову вартість відповідної групи збільшують на суму балансової вартості одержаних основних фондів.

6.13. У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів з боку платника податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат платника податку на їх виготовлення і введення в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, якщо платника податку на прибуток підприємств зареєстровано платником податку на додану вартість.

7. У разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 в результаті їх продажу або передачі у вигляді внесків до статутного фонду юридичної особи балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості, яку визначено з метою оподаткування такого об'єкта. Сума перевищення виторгу від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виторгом від такого продажу вноситься до валових витрат платника податку.

7.1. При виведенні з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 в результаті їх продажу балансова вартість групи зменшується на суму виторгу від продажу таких основних фондів (вартість продукції, робіт, послуг, які одержав платник податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості продажу основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, балансова вартість групи прирівнюється до нуля, а суму перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

7.2. У разі передачі основних фондів груп 2, 3 і 4 у вигляді внесків до статутного фонду юридичної особи балансова вартість відповідної групи зменшується на суму балансової вартості переданих основних фондів.

7.3. У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 в результаті його ліквідації, капітального ремонту, реконструкції та консервації за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України, балансова вартість такого об'єкта з метою амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. Зворотне введення в дію основних фондів після їх капітального ремонту, реконструкції або модернізації здійснюється згідно з порядком, встановленим пунктом 2 частини другої цієї статті.

7.4. У разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2, 3 і 4 в результаті їх ліквідації, капітального ремонту, реконструкції, модернізації та консервації за рішенням платника податку або Кабінету Міністрів України балансова вартість груп не зменшується.

7.5. Зворотне введення в дію таких основних фондів в експлуатацію після проведення їх капітального ремонту, реконструкції та модернізації збільшує баланс групи тільки на суму витрат, які пов'язані з цими роботами.

7.6. Якщо на початок звітного року групи 2, 3 і 4 основних фондів не містять матеріальних цінностей, балансова вартість такої групи відноситься до валових витрат платника податку такого звітного періоду. Норми цього підпункту не застосовуються під час визначенн