Идет загрузка документа (137 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законы Украины (относительно введения общеобязательного государственного социального медицинского страхования)

Проект закона Украины от 08.01.2008 № 1040-2
Дата рассмотрения: 08.01.2008 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законів України (щодо запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування)

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законів України:

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 14, ст. 71; 2002 р., N 16, ст. 114, N 17, ст. 124; 2003 р., N 45, ст. 362; 2004 р., N 6, ст. 38, N 32, ст. 385; 2005 р., N 2, ст. 41, N 5, ст. 120, N 11 ст. 203 N 17, N 18-19, ст. 267, N 26, ст. 358, N 31, ст. 420; 2006 р., N 9, N 10-11, ст. 96, N 26 ст. 217 N 27, ст. 234, N 35, ст. 296; 2007 р., N 1 ст. 4, N 9 ст. 67, N 7-8, ст. 66; із змінами, внесеними Законами України від 19 квітня 2007 р. N 964-V; від 27 квітня 2007 р. N 996-V та від 3 травня 2007 р. N 1000-V) викласти в такій редакції:

"Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, правові, організаційні та фінансові засади і механізми функціонування загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1. Поняття загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування

1. Загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування (далі - медичне страхування) є складовою частиною системи загальнообов'язкового державного соціального страхування і формою соціального захисту населення у випадку хвороби, у зв'язку з втратою застрахованими особами заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, зумовленої хворобою, вагітністю, пологами, і в разі догляду за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, а також у випадку смерті застрахованої особи або членів її сім'ї.

2. Медичне страхування передбачає:

оплату медичних послуг, що надаються застрахованим особам постачальниками цих послуг у випадку хвороби, вагітності та пологів;

надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв'язку з втратою ними заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності, зумовленої хворобою або травмою, не пов'язаною з нещасним випадком на виробництві; вагітності та пологів; догляду за хворим членом сім'ї, за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; у випадку смерті застрахованої особи або членів її сім'ї;

надання застрахованим особам соціальних послуг.

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

застрахована особа - особа, яка має право на медичні і соціальні послуги та матеріальне забезпечення, що надаються в порядку, встановленому цим Законом;

медична (лікувально-профілактична) допомога - процес і результат діяльності закладів охорони здоров'я та професійних медичних працівників з надання медичних послуг, спрямований на забезпечення профілактики, діагностики, лікування хвороб, травм та отруєнь, догляду та реабілітації у зв'язку з цими станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;

медична послуга - дія чи комплекс дій (медичних втручань), що виконується постачальником (постачальниками) медичних послуг у встановленому законодавством порядку на здійснення медичної діяльності професійним медичним працівником (професійними медичними працівниками) з метою збереження та покращення здоров'я особи, є ідентифікованою одиницею процесу надання медичної допомоги і має певну вартість;

мінімальний страховий внесок - встановлена законом мінімальна сума коштів, яка підлягає сплаті щомісячно та визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і єдиного соціального внеску, а для добровільно застрахованих осіб як добуток мінімального розміру заробітної плати і страхового внеску на медичне страхування, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу);

постачальник медичних послуг - зареєстрований в установленому законом порядку суб'єкт господарської діяльності (юридична чи фізична особа), який має ліцензію на провадження діяльності зі здійснення медичної практики (надання медичних послуг);

об'єкт медичного страхування - страховий випадок, із настанням якого застрахована особа має право на отримання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення згідно з цим Законом;

отримувачі страхових коштів - страхувальники, постачальники медичних послуг, санаторно-курортні заклади, санаторії-профілакторії підприємств, установ, організацій; дитячо-юнацькі спортивні школи; дитячі оздоровчі заклади;

представники застрахованих осіб - профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені застрахованими особами органи (представники);

роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення відповідно до цього Закону;

страховик - Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України (далі - Фонд);

страхові внески - кошти, що надходять від сплати єдиного соціального внеску на медичне страхування, та відрахування на медичне страхування за осіб, зазначених у пунктах 8, 10 і 12 частини першої статті 6 цього Закону;

страхувальники - роботодавці та інші особи (юридичні та фізичні), які відповідно до закону сплачують страхові внески;

страхові кошти - акумульовані страхові внески, цільовим призначенням яких є оплата медичних і соціальних послуг та здійснення матеріального забезпечення за цим Законом, надходження від застосування фінансових санкцій, передбачених цим Законом, та інші не заборонені законом надходження, що поступають у розпорядження страховика;

суб'єкти медичного страхування - застраховані особи або інші особи у випадках, передбачених статтями 47, 49 цього Закону, страхувальник, отримувачі страхових коштів, постачальники медичних послуг, заклади охорони здоров'я та страховик;

страховий поліс медичного страхування - документ установленої форми, який гарантує застрахованій особі отримання медичних послуг у постачальника медичних послуг у разі настання страхового випадку відповідно до медичних стандартів

заклади охорони здоров'я - підприємства, установи, заклади охорони здоров'я та організації галузі охорони здоров'я, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Стаття 3. Законодавство України про медичне страхування

1. Законодавство України про медичне страхування складається із Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Основ законодавства України про охорону здоров'я, цього Закону, інших законів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про медичне страхування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 4. Принципи медичного страхування

Медичне страхування здійснюється за такими принципами:

солідарності та субсидування;

законодавчого визначення умов і порядку здійснення медичного страхування;

обов'язковості страхування осіб, зазначених у статті 6 цього Закону;

чіткого визначення обсягу та забезпечення реалізації державних гарантій реалізації застрахованими особами їх прав на отримання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення за цим Законом;

вільного вибору сімейного лікаря, інших медичних працівників закладів охорони здоров'я;

цільового використання коштів медичного страхування;

забезпечення достатності медичних і соціальних послуг, що надаються в разі настання страхового випадку та їх відповідності чинним стандартам якості;

обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних з наданням медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення в обсягах, передбачених цим Законом;

паритетності представників держави, застрахованих осіб і роботодавців в управлінні Фондом;

відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та медичні і соціальні послуги за цим Законом.

невідворотності юридичної відповідальності суб'єктів медичного страхування за правопорушення в сфері медичного страхування;

права на добровільну участь у системі медичного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають медичному страхуванню.

Стаття 5. Право на одержання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення за медичним страхуванням

1. Право одержання медичних (включаючи забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення) і соціальних послуг та матеріального забезпечення за медичним страхуванням на умовах і в порядку, визначених цим Законом, мають застраховані особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, а також особи, які придбали тимчасові поліси медичного страхування, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Право на одержання матеріального забезпечення виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено Законом.

Матеріальне забезпечення за медичним страхуванням надається у розмірах, встановлених статтею 44, 46, 48 цього Закону, за умови сплати страхових внесків не менше повних шести календарних місяців протягом останніх дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку, якщо інше не передбачено законодавством.

Особи (крім осіб, які знаходились у страхових випадках: тимчасова непрацездатність, вагітність та пологи, або у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), які сплачували страхові внески менше повних шести календарних місяців протягом року перед настанням страхового випадку, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону, яке надається виходячи з фактичної заробітної плати, з якої сплачені страхові внески, але не вище, ніж з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час настання страхового випадку.

Стаття 6. Особи, які підлягають медичному страхуванню, та особи, які мають право на медичні і соціальні послуги та матеріальне забезпечення за медичним страхуванням

1. Медичному страхуванню підлягають:

1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, утворених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, в їхніх філіях, представництвах та інших відокремлених підрозділах, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб, які на договірних засадах або інших умовах відповідно до законодавства за винагороду використовують працю фізичних осіб, у тому числі тих, які виконують роботу на умовах трудового договору (контракту), за договорами цивільно-правового характеру чи на інших умовах, передбачених законодавством;

2) члени колективних чи орендних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів;

3) особи, які згідно з законодавством України працюють на іноземних підприємствах, в установах, організаціях (у тому числі міжнародних), філіях, представництвах чи інших відокремлених підрозділах, які провадять діяльність на території України;

4) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах, розташованих на території України;

5) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

6) працівники воєнізованих формувань, утворених відповідно до законів України, особи рядового і начальницького складу фельд'єгерської служби центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкованості, а також працівники спеціалізованих воєнізованих аварійно-рятувальних служб центрального органу виконавчої влади у сфері надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

7) фізичні особи - підприємці та особи, які забезпечують себе роботою самостійно - провадять незалежну професійну діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній, або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб, осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що такі особи в межах цієї діяльності не є найманими особами чи суб'єктами підприємницької діяльності;

8) особи, які навчаються в інтернатурі, клінічній ординатурі, магістратурі, аспірантурі, докторантурі, вищих або професійно-технічних навчальних закладах за денною (очною) формою навчання;

9) особи, зареєстровані як безробітні;

10) особи, які здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за дитиною до досягнення нею шестирічного віку відповідно до медичного висновку, за інвалідом першої групи, за дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

11) непрацюючі пенсіонери та інваліди;

12) непрацюючі: діти віком до 18 років, багатодітні матері, які мають трьох або більше дітей віком до 18 років.

2. Особи, які отримують пенсію, допомогу з відповідних фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, зареєстровані як безробітні (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд державного соціального страхування України на випадок безробіття) мають право на отримання медичних послуг за цим Законом без сплати страхових внесків.

Потерпілі від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання мають право на отримання цих послуг, якщо послуги не відносяться до тих, які мають фінансуватися у разі настання відповідного страхового випадку за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України".

3. Особам, які не підлягають медичному страхуванню, медична допомога надається відповідно до державних та територіальних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів в порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Стаття 7. Добровільна участь у системі загальнообов'язкового державного медичного страхування

1. Особи, які не належать до кола осіб, які підлягають медичному страхуванню, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі медичного страхування.

2. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі медичного страхування протягом терміну, визначеного в тимчасовому полісі про добровільну участь у системі медичного страхування.

3. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, придбавають тимчасовий поліс медичного страхування відповідно до порядку, встановленого Фондом.

4. Тимчасовий поліс медичного страхування є договором про медичне страхування на території України і повинен містити:

назву документа;

відомості про особу, які відповідно до цього Закону вносяться до системи персоніфікованого обліку;

права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Стаття 8. Страхувальники за медичним страхуванням

Страхувальниками за медичним страхуванням є:

1) роботодавці - для осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої статті 6 цього Закону;

2) місцеві органи виконавчої влади - для осіб, зазначених у пунктах 8, 10 і 12 частини першої статті 6 цього Закону;

3) особи, зазначені у пункті 7 частини першої статті 6 цього Закону.

Стаття 9. Обчислення страхового стажу

1. Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала медичному страхуванню та за який сплачені страхові внески в порядку, встановленому законодавством, в сумі не меншій ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Періоди одержання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності) включаються до страхового стажу як періоди, за які сплачено страхові внески, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

2. Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру соціального страхування, а до впровадження такої системи - в порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше.

3. Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків менша від мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового стажу за формулою:

ТП = Св: В,

де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях; Св - сума єдиного соціального внеску, сплаченого за відповідний місяць; В - мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.

4. Медичні послуги застрахованим особам надаються без урахування страхового стажу.

Стаття 10. Свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування

1. Застрахованим особам видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування та документом суворої звітності.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Застраховані особи зобов'язані пред'являти свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування кожного разу під час звернення за медичними і соціальними послугами та матеріальним забезпеченням.

Розділ II. Управління медичним страхуванням

Стаття 11. Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України

1. Фонд належить до числа цільових позабюджетних страхових фондів і є органом, який здійснює:

управління системою медичного страхування;

акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування витрат, пов'язаних з наданням застрахованим особам видів медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення, передбачених статтею 41 цього Закону;

державні закупівлі медичних і соціальних послуг та надання допомоги у грошовому вигляді;

контроль за використанням страхових коштів.

2. Усі застраховані особи є членами Фонду.

3. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується правлінням. Держава є гарантом надання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення застрахованим особам Фондом, стабільності діяльності Фонду.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджується його правлінням.

Фонд набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади.

Фонд знаходиться у місті Києві.

4. Фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазначеної в частині першій цієї статті, та використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням.

Діяльність Фонду регулюється цим Законом та статутом Фонду.

Стаття 12. Управління Фондом

1. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців.

2. Органами управління Фондом є його правління та виконавча дирекція Фонду.

Стаття 13. Правління Фонду

1. Правління Фонду складається із представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Представниками застрахованих осіб є профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені застрахованими особами органи (представники).

Представниками роботодавців є організації роботодавців та їх об'єднання.

2. Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління.

3. Від кожної із трьох представницьких сторін, зазначених у частині першій цієї статті, призначається і обирається (делегується) по 15 членів правління Фонду з вирішальним голосом.

4. Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України. Представники застрахованих осіб та роботодавців обираються (делегуються) профспілками та їх об'єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, які мають статус всеукраїнських. Порядок обрання (делегування) представників визначається сторонами самостійно.

5. Працівники виконавчої дирекції Фонду та її територіальних органів не можуть бути обрані (делеговані) до складу правління Фонду.

6. Повноваження члена правління Фонду можуть припинятися достроково за рішенням правління Фонду у разі:

подання членом правління письмової заяви про припинення повноважень за власним бажанням;

неможливості виконання ним обов'язків (у тому числі за станом здоров'я);

смерті;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

7. Повноваження члена правління Фонду можуть припинятися достроково за рішенням органу, який його обрав чи призначив.

8. Правління Фонду очолює голова, який обирається з членів правління Фонду строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Обраним головою вважається член правління, за якого проголосувало більше половини загальної кількості членів правління.

9. Голова правління Фонду має двох заступників, які разом з головою представляють три сторони.

10. Правління Фонду проводить свої засідання згідно з затвердженим ним планом, але не рідше одного разу на квартал. Засідання правління є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин складу кожної представницької сторони. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість членів правління.

11. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови правління Фонду.

12. За ініціативою голови правління Фонду або за пропозицією більшості членів однієї з представницьких сторін правління чи на вимогу однієї третини членів правління Фонду можуть проводитися позапланові засідання.

13. Рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим до виконання суб'єктами медичного страхування на всій території України.

14. Рішення правління Фонду оформляються постановами, які підлягають обов'язковому офіційному оприлюдненню.

15. Члени правління Фонду можуть брати участь у виїзних засіданнях правління або виконувати інші завдання правління. У цьому разі Фонд відшкодовує членам правління Фонду витрати на проїзд і проживання відповідно до законодавства про службові відрядження.

Оформлення матеріалів засідань правління Фонду та ведення його документації забезпечується виконавчою дирекцією Фонду.

Стаття 14. Повноваження правління Фонду

Правління Фонду:

1) визначає поточні та перспективні завдання Фонду;

2) затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду;

3) обирає на засіданні з членів правління голову правління Фонду та двох його заступників;

4) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її територіальних органів;

5) щороку, а також за необхідності заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду;

6) визначає кадрову політику, погоджує кандидатури керівників головних управлінь виконавчої дирекції Фонду;

7) розглядає кандидатури і затверджує на посадах директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників, а також приймає рішення про їх звільнення;

8) подає Кабінету Міністрів України в установленому порядку пропозиції щодо визначення розмірів страхових внесків на медичне страхування;

9) у межах своїх повноважень приймає нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації, в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади;

10) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії правління Фонду з питань надання медичних і соціальних послуг, матеріального забезпечення, фінансів та бюджету тощо.

11) розглядає і затверджує:

статут Фонду та зміни до нього;

регламент роботи правління Фонду;

річний бюджет Фонду, звіт про його виконання;

фінансування витрат на виготовлення бланків листка непрацездатності;

розмір допомоги на поховання;

положення про виконавчу дирекцію Фонду та її структуру;

структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, асигнування на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері фінансів);

Типові положення про головне управління виконавчої дирекції Фонду та страхову касу головного територіального управління виконавчої дирекції Фонду;

Порядок фінансування надання медичних послуг, Порядок фінансування та надання соціальних послуг, Порядок виплати матеріального забезпечення за медичним страхуванням та Порядок обслуговування коштів Фонду;

Граничні тарифи вартості медичних послуг, що надаються застрахованим особам за медичним страхуванням;

Порядок обчислення та сплати страхових внесків до Фонду, що здійснюється місцевими державними адміністраціями;

Форму Типового договору про медичні послуги, порядок та умови його укладення;

Порядок здійснення контролю за якістю, достатністю, адекватністю медичних послуг;

Перелік медичних послуг, що надаються особам, застрахованим за медичним страхуванням;

Порядок надання та оформлення документів, необхідних для призначення матеріального забезпечення за медичним страхуванням;

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах.

12) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду;

13) здійснює контроль за цільовим використанням коштів Фонду, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх використання;

14) вирішує питання щодо формування та використання резерву коштів для забезпечення фінансової стабільності Фонду в сумі, необхідній для фінансування медичних та соціальних послуг, матеріального забезпечення в розрахунку на місяць;

15) представляє Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту громадян, а також органами соціального страхування зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

16) виконує інші функції, передбачені статутом Фонду;

17) визначає порядок формування, затвердження та виконання бюджету Фонду, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

18) визначає порядок придбання тимчасового полісу медичного страхування особами, визначеними в частині першій статті 7 цього Закону;

19) приймає рішення про створення та діяльність санаторно-курортних, оздоровчих та інших закладів Фонду з метою забезпечення повноважень Фонду;

Стаття 15. Виконавча дирекція Фонду та її територіальні органи

1. Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом Фонду, який, маючи статус юридичної особи, забезпечує виконання рішень правління Фонду.

Виконавча дирекція підзвітна правлінню Фонду, провадить свою діяльність від імені Фонду в порядку, визначеному статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду.

Виконавчу дирекцію очолює директор. Директор виконавчої дирекції входить до складу правління Фонду з правом дорадчого голосу.

2. Територіальними органами Виконавчої дирекції Фонду є її головні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та страхові каси головних управлінь виконавчої дирекції Фонду.

Для своєчасного надання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення створюється підпорядкована головним управлінням виконавчої дирекції Фонду мережа страхових кас на великих підприємствах з чисельністю понад 5 тисяч працюючих та за адміністративно-територіальними поділами (районні в містах, міські, районні).

Головні територіальні управління виконавчої дирекції Фонду та страхові каси головних територіальних управлінь виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси видатків, печатку із своїм найменуванням.

Керівників головних управлінь виконавчої дирекції Фонду призначає директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду. Керівників страхових кас призначає керівник головного територіального управління виконавчої дирекції Фонду за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.

Територіальні органи виконавчої дирекції Фонду вирішують покладені на них завдання у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, об'єднаннями роботодавців та профспілок.

3. Основними функціями виконавчої дирекції Фонду та її територіальних органів є:

1) здійснення оперативного розпорядження страховими коштами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду, забезпечення фінансової стабільності та вирівнювання фінансових можливостей територій щодо надання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення за медичним страхуванням;

2) забезпечення цільового використання коштів медичного страхування;

3) здійснення перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності застрахованим особам та продовження їх дії, дотримання цими особами режиму, встановленого лікарем на період тимчасової непрацездатності, та перевірки роботи комісій закладів охорони здоров'я, які направляють застрахованих осіб для лікування у реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів за путівками, придбаними за рахунок коштів Фонду;

4) укладення з постачальниками медичних послуг (юридичними та фізичними особами) договорів про надання медичних послуг за медичним страхуванням в порядку, встановленому законодавством про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти;

5) проведення розрахунків за надані медичні послуги застрахованим особам згідно з договорами, зазначеними у пункті 4 частини третьої цієї статті;

6) призначення та виплата матеріального забезпечення застрахованим особам, надання їм соціальних послуг;

7) контроль за якістю, обґрунтованістю та адекватністю медичних послуг характеру хвороби, стану здоров'я та зумовленими цим медичним потребам застрахованих осіб;

8) прогнозування потреби в коштах для покриття витрат на медичні і соціальні послуги та матеріальне забезпечення за медичним страхуванням;

9) підготовка та подання на розгляд правління:

пропозицій щодо розміру страхових внесків;

проекту річного бюджету Фонду та звіту про його виконання;

пропозицій щодо розміру резервних коштів;

пропозицій щодо розміру допомоги на поховання;

проектів нормативно-правових актів Фонду;

10) представлення інтересів страховика в судових та інших органах;

11) взаємодія з іншими страховими фондами, що здійснюють загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими органами відповідно до законодавства;

12) виконання інших функцій відповідно до положення про виконавчу дирекцію Фонду, головні територіальні управління виконавчої дирекції Фонду та страхові каси головних територіальних управлінь виконавчої дирекції Фонду;

Стаття 16. Майно Фонду

1. Джерелами формування майна, яке перебуває у власності Фонду, є майно, придбане ним за рахунок коштів, що надійшли до Фонду, а також майно, передане йому у власність іншими власниками на умовах, що не суперечать законодавству України.

Фонд самостійно здійснює право власності на належне йому майно відповідно до чинного законодавства.

2. Майно, що передається Фонду для здійснення страхової діяльності, використовується ним у порядку, встановленому законодавством України.

Розділ III. Нагляд у сфері медичного страхування

Стаття 17. Наглядова рада Фонду

1. Нагляд за діяльністю Фонду здійснює наглядова рада Фонду (далі - наглядова рада), яка діє на громадських засадах. Члени наглядової ради не можуть бути одночасно членами правління Фонду, а також працівниками виконавчої дирекції Фонду або її територіальних органів.

Наглядова рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів Фондом.

2. До наглядової ради, яка складається з 15 осіб, входять у рівній кількості представники держави, застрахованих осіб і роботодавців.

Участь держави у наглядовій раді здійснюється уповноваженими Кабінетом Міністрів України представниками центральних органів виконавчої влади у сфері охорони здоров'я, фінансів, економіки, праці та соціальної політики.

Представники застрахованих осіб та роботодавців обираються (делегуються) профспілками та їх об'єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, які мають статус всеукраїнських. Порядок обрання (делегування) представників визначається сторонами самостійно.

3. Строк повноважень членів наглядової ради становить 6 років.

4. Наглядову раду очолює голова, який обирається строком на два роки із складу наглядової ради почергово від представників кожної сторони і не може представляти ту сторону, від якої обрано голову правління Фонду.

5. Наглядова рада провадить свою діяльність на принципах рівноправності сторін та їх відповідальності за прийняті нею рішення.

Стаття 18. Повноваження наглядової ради

Наглядова рада:

заслуховує звіти правління та виконавчої дирекції Фонду з питань виконання завдань, покладених на Фонд, і використання коштів Фондом, дає відповідні рекомендації Фонду;

заслуховує інформацію правління та виконавчої дирекції Фонду про підготовку та виконання бюджету Фонду;

порушує питання про відповідальність посадових осіб органів управління Фонду, з вини яких допущено порушення прав застрахованих осіб;

у разі необхідності вживає заходів для проведення аудиторської перевірки використання страхових коштів та окремих напрямів роботи Фонду, правління та виконавчої дирекції Фонду;

одержує необхідну інформацію про роботу Фонду та виконавчої дирекції Фонду, її територіальних органів;

розглядає інші питання діяльності Фонду відповідно до статуту Фонду;

у разі потреби вимагає скликання позачергового засідання правління Фонду.

Стаття 19. Порядок роботи наглядової ради

1. Порядок роботи наглядової ради визначається регламентом, який затверджується на її першому засіданні.

Наглядова рада проводить свої засідання відповідно до плану, але не рідше одного разу на півроку. У разі необхідності головою наглядової ради, а також на вимогу однієї третини її складу або за пропозицією правління Фонду скликаються позачергові засідання наглядової ради.

Засідання наглядової ради є правомочним, якщо на ньому присутні дві третини складу наглядової ради, в тому числі не менше половини кожної із сторін. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх членів наглядової ради. У разі рівного розподілу голосів голос голови наглядової ради є вирішальним.

2. У засіданні наглядової ради з правом дорадчого голосу беруть участь голова правління Фонду, директор виконавчої дирекції Фонду або їх заступники.

Оформлення матеріалів засідань наглядової ради та ведення її документації забезпечується виконавчою дирекцією Фонду.

Стаття 20. Державний нагляд у сфері медичного страхування

1. Державний нагляд у сфері медичного страхування здійснюють центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики (в частині дотримання законодавства у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування), охорони здоров'я (в частині надання медичних послуг) та фінансів (в частині цільового використання коштів Фонду та бюджету). Спрямовує та координує роботу органів державного нагляду у сфері медичного страхування Кабінет Міністрів України.

Метою нагляду є контроль за дотриманням страхувальниками, Фондом та постачальниками медичних послуг законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері медичного страхування.

2. Якщо Фондом прийнято рішення з порушенням законодавства про медичне страхування або страхувальник, інший отримувач страхових коштів не виконує вимог цього законодавства, органи державного нагляду, зазначені у частині першій цієї статті, у письмовій формі з посиланням на норми законодавства вказують на допущені порушення та встановлюють строк для їх усунення. Якщо протягом встановленого строку порушення не було усунуто, органи державного нагляду скасовують незаконне рішення з наступним відшкодуванням збитків за рахунок Фонду, страхувальника або іншого отримувача страхових коштів. Невиконання цієї вимоги тягне за собою встановлену законодавством відповідальність посадових осіб Фонду, страхувальника або іншого отримувача страхових коштів.

Фонд, страхувальник або інший отримувач страхових коштів може оскаржити рішення органів державного нагляду в суді.

3. Органи державного нагляду можуть у разі потреби вимагати скликання засідання правління Фонду. Якщо цю вимогу не буде виконано, органи державного нагляду можуть самі скликати та провести засідання правління.

У разі невиконання членами правління Фонду своїх обов'язків орган державного нагляду може порушити питання про припинення повноважень членів правління Фонду перед стороною, яка їх обрала (делегувала) або призначила.

4. З ініціативи органу державного нагляду може призначатися проведення аудиторської перевірки діяльності Фонду та територіальних органів виконавчої дирекції Фонду.

5. Страхувальники, інші отримувачі страхових коштів та Фонд зобов'язані подавати органам державного нагляду або їх уповноваженим особам усі документи та інформацію, необхідні для виконання ними функцій контролю у сфері медичного страхування.

Розділ IV. Кошти медичного страхування та порядок їх використання

Стаття 21. Джерела формування коштів медичного страхування

1. Джерелами формування коштів медичного страхування є:

страхові внески страхувальників та застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

асигнування з Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

суми адміністративних штрафів та фінансових санкцій, застосованих до отримувачів страхових коштів та посадових осіб відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;

суми пені, застосованих до отримувачів страхових коштів та посадових осіб відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;

суми благодійних та добровільних внесків підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

суми не прийнятих до заліку витрат, які використані з порушенням встановленого порядку використання коштів Фонду;

часткова сплата за путівки на санаторно-курортне лікування;

прибуток, одержаний від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву страхових коштів цього Фонду на депозитному рахунку;

інші надходження, не заборонені законодавством.

Розмір страхових внесків повинен забезпечувати застрахованим особам оплату медичних послуг, надання соціальних послуг і матеріальне забезпечення, відповідно до цього Закону.

2. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України, інших бюджетів та фондів і не підлягають вилученню та використовуються виключно за своїм цільовим призначенням. Зазначені кошти зараховуються на централізовані рахунки Фонду та обслуговуються органами Державного казначейства України на безоплатній основі.

Порядок обслуговування коштів встановлюється правлінням Фонду та Державним казначейством України.

3. У разі невикористання коштів медичного страхування в поточному році вони не підлягають вилученню і використовуються в наступному фінансовому році.

4. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду.

5. Прибуток, одержаний від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі його резерву, на депозитному рахунку, використовується відповідно до статті 22 цього Закону.

6. Кошти від часткової сплати вартості путівок на санаторно-курортне лікування перераховуються страхувальниками до органу Фонду, який надав путівку, протягом трьох робочих днів після її отримання застрахованою особою в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Стаття 22. Використання коштів медичного страхування

Кошти медичного страхування використовуються на:

оплату медичних послуг, що надаються їх постачальниками;

виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на поховання;

фінансування надання соціальних послуг;

фінансування витрат на виготовлення бланків листка непрацездатності;

формування резерву коштів Фонду;

забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної та інформаційної бази.

Закупівля, товарів, робіт і послуг за кошти медичного страхування здійснюється відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Стаття 23. Резерв коштів Фонду

1. Резерв коштів Фонду утворюється з метою забезпечення фінансової стабільності Фонду у сумі, необхідній для фінансування витрат за медичним страхуванням, передбачених статтею 41 цього Закону, в розрахунку на п'ять днів.

2. Резерв коштів Фонду розміщується на вкладному (депозитному) рахунку Фонду, відкритому у уповноваженому банку на ім'я виконавчої дирекції Фонду.

Стаття 24. Бюджет, бухгалтерський облік та звітність по коштах Фонду

1. Бюджет Фонду - основний фінансовий документ, що визначає доходи та видатки страхових коштів на надання медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення застрахованим особам за медичним страхуванням, на адміністративні витрати, пов'язані з виконанням повноважень, покладених на виконавчу дирекцію Фонду та її територіальні органи, формування резерву Фонду.

Витрати на матеріальне забезпечення та соціальні послуги не можуть перевищувати суму коштів, які надходять від сплати страхових внесків застрахованих осіб.

2. Порядок формування, затвердження та виконання бюджету Фонду, ведення бухгалтерського обліку та звітності щодо коштів Фонду визначається правлінням Фонду відповідно до законодавства.

3. Фонд щороку подає Кабінету Міністрів України, органам державного нагляду звіт про виконання бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України за минулий рік і публікує його в офіційних друкованих виданнях Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Виконавча дирекція Фонду здійснює публічне представлення звіту про виконання бюджету Фонду в розрізі доходів і видатків Фонду. Інформація про час і місце публічного представлення звіту публікується разом зі звітом про виконання бюджету Фонду.

Стаття 25. Визначення розміру страхових внесків

1. Страхові внески, що надходять від сплати єдиного соціального внеску та відрахування за осіб, зазначених у пунктах 7, 8, 10 і 12 частини першої статті 6 цього Закону на медичне страхування, повинні забезпечувати:

покриття витрат Фонду, пов'язаних з матеріальним забезпеченням, наданням медичних та соціальних послуг належного обсягу та якості;

формування резерву коштів Фонду;

покриття витрат на утримання і забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її територіальних органів, розвиток матеріально-технічної та інформаційної бази Фонду;

покриття витрат Фонду, пов'язаних з наданням медичних послуг особам, зазначених у пунктах 9 та 11 частини першої статті 6 цього Закону;

2. Страхові внески, що покривають витрати на надання медичних послуг за медичним страхуванням, сплачують виключно страхувальники, зазначені у статті 8 цього Закону.

Страхові внески, що покривають витрати на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг за медичним страхуванням, сплачують застраховані особи, зазначені у пунктах 1- 7 частини першої статті 6 цього Закону.

Страхові внески, зазначені у цій частині статті 25 і обліковуються на окремих рахунках Фонду.

3. Місцеві державні адміністрації сплачують страхові внески до Фонду за осіб, зазначених у пунктах 8, 10 і 12 частини першої статті 6 цього Закону, в розмірі 5 відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну особу.

4. Для осіб, які добровільно залучились до медичного страхування, страхові внески встановлюються в фіксованій сумі, обумовленій тимчасовим полісом, але не менш ніж мінімальний страховий внесок.

Стаття 26. Порядок обчислення та сплати страхових внесків

Нарахування та сплата страхових внесків, що надходять у складі єдиного соціального внеску, здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків, що здійснюється місцевими державними адміністраціями, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням правління Фонду в установленому порядку.

Стаття 27. Порядок визначення вартості надання медичних послуг за медичним страхуванням

1. Вартість медичних послуг, що надається застрахованим особам за медичним страхуванням, визначається не вище граничних тарифів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади в сфері економіки та охорони здоров'я, погоджених з Фондом.

2. Перерахування коштів постачальникам медичних послуг за надані застрахованим особам медичні послуги здійснюються Фондом відповідно до укладених договорів про надання медичних послуг за медичним страхуванням.

3. Вартість лікарських засобів і виробів медичного призначення, що використовуються при стаціонарному лікуванні та наданні невідкладної медичної допомоги, враховується у складі вартості медичних послуг.

Вартість лікарських засобів і виробів медичного призначення, які надаються на пільгових умовах окремим категоріям громадян, відшкодовується за рахунок державного бюджету та місцевих бюджетів. Порядок відшкодування вартості лікарських засобів та виробів медичного призначення, які надаються на пільгових умовах окремим категоріям громадян, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 28. Договір про надання медичних послуг за медичним страхуванням

1. Медичні послуги за медичним страхуванням надаються на підставі договору про надання медичних послуг за медичним страхуванням (далі - Договір про медичні послуги).

2. Договори про медичні послуги укладаються між виконавчою дирекцією Фонду, її головними управліннями та постачальниками медичних послуг (їх об'єднаннями), які у встановленому законодавством порядку пройшли акредитацію та одержали ліцензію на право надання медичних послуг.

3. У Договорі про медичні послуги зазначається:

1) повна назва, місцезнаходження (юридична адреса) та інші реквізити договірних сторін;

2) предмет договору;

3) максимальна чисельність осіб, яким можуть бути надані медичні послуги за медичним страхуванням належного обсягу та якості у строк дії договору;

4) перелік та обсяг видів медичних послуг, що можуть надаватися постачальником медичних послуг;

5) вартість медичних послуг;

6) порядок проведення розрахунків за надані медичні послуги;

8) строк дії договору;

9) умови виконання, зміни та припинення дії договору;

10) відповідальність сторін;

11) інші обов'язкові умови, передбачені Типовим договором про медичні послуги та інші умови, визначені сторонами, які не можуть суперечити цьому Закону.

4. Форма Типового договору про медичні послуги, порядок та умови його укладення затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням правління Фонду;

5. У разі порушення постачальником медичних послуг умов договору про медичні послуги, Фонд може відмовити в його укладанні на новий строк.

6. Відмова в укладенні договору про медичні послуги може бути оскаржена до суду.

7. Контроль за якістю, достатністю та адекватністю медичних послуг здійснюється страховими експертами Фонду. Порядок здійснення контролю за якістю, достатністю та адекватністю медичних послуг затверджується Фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Страхові експерти Фонду не мають права втручатися в процес лікування.

У разі неякісного надання медичних послуг або надання медичних послуг, не передбачених договором про медичні послуги, що підтверджено актом страхового експерта, Фонд має право повністю або частково не оплачувати надані медичні послуги.

Розділ V. Права та обов'язки суб'єктів медичного страхування

Стаття 29. Права та обов'язки застрахованої особи

1. Застрахована особа має право:

своєчасно отримувати медичні послуги належного обсягу та якості незалежно від місця її постійного проживання;

отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом (особи, зазначені у пунктах 1 - 7 частини першої статті 6 цього Закону);

брати участь в управлінні Фондом через своїх представників;

на захист своїх прав у суді;

отримувати безоплатно у виконавчій дирекції Фонду та її робочих органах консультації з питань медичного страхування;

добровільно відшкодовувати Фонду вартість медичних послуг за незаконне одержання з її вини цих послуг.

2. Застрахована особа зобов'язана:

додержуватися вимог законодавства про медичне страхування;

дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я та режиму лікування, визначеного лікарем;

надавати страхувальнику та страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення, надаються медичні та соціальні послуги відповідно до цього Закону;

своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, виїзд за межі держави тощо) протягом десяти днів з моменту їх виникнення;

отримати свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і пред'являти його під час звернення за медичними і соціальними послугами та матеріальним забезпеченням;

виконувати інші обов'язки, передбачені цим Законом.

Стаття 30. Права та обов'язки страхувальника, отримувача страхових коштів

1. Страхувальник, отримувач страхових коштів має право:

брати участь в управлінні медичним страхуванням через своїх представників у складі правління Фонду;

брати участь у підготовці пропозицій щодо визначення розміру страхових внесків на медичне страхування;

захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, у тому числі в суді;

на отримання інформації про результати проведення органами Фонду перевірки використання коштів Фонду відповідно до законодавства;

отримувати в органах управління Фонду безоплатно консультації з питань медичного страхування.

2. Страхувальник, отримувач страхових коштів зобов'язаний:

вести облік коштів медичного страхування, своєчасно надавати встановлену звітність Фонду щодо цих коштів відповідно до законодавства;

допускати посадових осіб органів Фонду та осіб, уповноважених Фондом, органів державного нагляду, інших контролюючих органів до перевірки відповідно до законодавства, надавати їм необхідні документи та пояснення з питань, що виникли під час перевірки;

виконувати інші обов'язки, передбачені цим Законом.

Стаття 31. Права та обов'язки страховика

1. Страховик має право:

1) здійснювати контроль за станом експертизи тимчасової непрацездатності, перевірку правильності видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, дотримання цими особами режиму, встановленого лікарем на період тимчасової непрацездатності, та перевірку роботи комісій закладів охорони здоров'я, які здійснюють медичний відбір та направляють застрахованих осіб для лікування у санаторно-курортні заклади та їх реабілітаційні відділення за путівками, придбаними за рахунок коштів Фонду.

2) здійснювати перевірку у постачальників медичних послуг якості, достатності та адекватності надання медичних послуг та стягувати неправомірно витрачені кошти з юридичних та фізичних осіб у встановленому порядку;

3) одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій (у тому числі від державних податкових органів, банківських, інших фінансово-кредитних установ) та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності відомості, необхідні для проведення перевірки використання коштів Фонду відповідно до законодавства;

4) застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом та іншими законами, а також накладати на посадових осіб адміністративні стягнення у вигляді штрафу за порушення законодавства про медичне страхування;

5) користуватися відомостями Державного реєстру соціального страхування, необхідними для забезпечення виконання покладених на нього функцій;

6) порушувати відповідно до законодавства питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення законодавства про медичне страхування, вимагати надання інформації про вжиті заходи;

7) порушувати відповідно до законодавства питання про притягнення постачальників медичних послуг, посадових осіб та лікарів закладів охорони здоров'я всіх форм власності до відповідальності за порушення порядку видачі та продовження листків непрацездатності та відбору і направленню застрахованих осіб у санаторно-курортні заклади та їх реабілітаційні відділення, за невідповідне надання медичних послуг стандартам медичних технологій;

8) вимагати від постачальників медичних послуг, посадових осіб (лікарів) відшкодування шкоди, заподіяної їх діями, пов'язаними з порушенням порядку видачі та продовження листків непрацездатності та відбору і направленню застрахованих осіб у санаторно-курортні заклади та їх реабілітаційні відділення, за невідповідне надання медичних послуг стандартам медичних технологій.

2. Страховик зобов'язаний:

1) надавати матеріальне забезпечення, здійснювати оплату наданих медичних послуг та фінансування соціальних послуг відповідно до цього Закону;

2) здійснювати контроль за дотриманням порядку використання коштів Фонду;

3) здійснювати контроль за достовірністю поданих застрахованими особами відомостей, визначених статтею 53 цього Закону;

4) вести облік і звітність щодо страхових коштів;

5) публікувати в засобах масової інформації бюджет Фонду на поточний рік та звіт про виконання бюджету Фонду за минулий рік;

6) надавати безоплатно застрахованим особам, страхувальникам та іншим отримувачам страхових коштів консультації з питань застосування законодавства про медичне страхування;

7) інформувати застрахованих осіб про призначення (відмову) і розмір матеріального забезпечення, порядок виплати, види та умови надання медичних та соціальних послуг, матеріального забезпечення, а також про порядок оскарження рішень у разі відмови в наданні медичних та соціальних послуг, матеріального забезпечення;

8) співпрацювати з фондами з інших видів загальнообов'язкового державного соціального страхування у виконанні функцій, що відносяться до їх компетенції, вживати заходів для надання медичних та соціальних послуг, матеріального забезпечення.

Стаття 32. Права та обов'язки постачальника медичних послуг

1. Постачальник медичних послуг має право:

укладати договір про надання медичних послуг за медичним страхуванням з Виконавчою дирекцією або територіальним органом Фонду та набувати статус постачальника медичних послуг;

самостійно використовувати кошти, сплачені Фондом, за надання медичних послуг застрахованим особам відповідно до закону;

оскаржувати у встановленому порядку висновок страхового експерту щодо оцінки якості, достатності та адекватності надання медичних послуг, правильності видачі та продовження листків непрацездатності, обґрунтованості відбору застрахованих осіб за медичним страхуванням для лікування в санаторно-курортних закладах та їх реабілітаційних відділеннях.

2. Постачальник медичних послуг зобов'язаний:

забезпечити своєчасне надання застрахованим особам медичних послуг відповідно до стандартів медичних технологій в обсягах та на умовах, передбачених законом та договором про медичні послуги за медичним страхуванням;

у разі неможливості надання застрахованим особам медичних послуг залучати відповідних фахівців або направляти застрахованих осіб для отримання медичних послуг в інших закладах охорони здоров'я, з якими укладено договори про медичні послуги;

вести облік застрахованих осіб та наданих їм медичних послуг, проведення розрахунків за виконаний обсяг медичних послуг з органами Фонду;

надавати медичні послуги застрахованим особам незалежно від місця їх проживання;

при відсутності в особи, що звернулася за медичними послугами, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вживати заходів щодо ідентифікації такої особи та з'ясування питання про те, чи має така особа право на отримання послуг за рахунок коштів медичного страхування;

надавати застрахованій особі на її вимогу інформацію про види, обсяг і вартість наданих їй медичних послуг;

здійснювати заходи, спрямовані на удосконалення надання медичних послуг, підвищення їх якості;

виконувати інші обов'язки, передбачені цим Законом та умовами договору про медичні послуги за медичним страхуванням;

проводити експертизу тимчасової непрацездатності застрахованих осіб відповідно до нормативно-правових актів у цій сфері діяльності;

видавати та продовжувати листки непрацездатності, проводити відбір застрахованих осіб на лікування в санаторно-курортних закладах та їх реабілітаційних відділеннях без порушення встановленого у цій сфері діяльності порядку.

Стаття 33. Права та обов'язки закладу охорони здоров'я

1.Заклад охорони здоров'я має право:

укладати договір про надання медичних послуг за медичним страхуванням з Виконавчою дирекцією або територіальним органом Фонду та набувати статус постачальника медичних послуг;

оскаржувати у встановленому порядку висновки страхового експерта Фонду щодо правильності видачі та продовження листків непрацездатності, обґрунтованості відбору застрахованих осіб за медичним страхуванням для лікування в санаторно-курортних закладах та їх реабілітаційних відділеннях.

2. Заклад охорони здоров'я зобов'язаний:

проводити експертизу тимчасової непрацездатності застрахованих осіб відповідно до нормативно-правових актів у цій сфері діяльності;

видавати та продовжувати листки непрацездатності, проводити відбір застрахованих осіб на лікування в санаторно-курортних закладах та їх реабілітаційних відділеннях без порушення встановленого у цій сфері діяльності порядку;

виконувати інші обов'язки, передбачені цим Законом."

Стаття 34. Відповідальність закладу охорони здоров'я

Заклад охорони здоров'я несе відповідальність за порушення порядку видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, медичного відбору та направлення застрахованих осіб для лікування у санаторно-курортні заклади та їх реабілітаційні відділення за путівками, придбаними за рахунок коштів Фонду, шляхом відшкодування бюджету Фонду коштів, витрачених на оплату таких листків непрацездатності та путівок".

Статті щодо постачальника медичних послуг залишити у попередній редакції. Це зумовлено тим, що в запропонованому варіанті під закладом охорони здоров'я та постачальником медичних послуг мається на увазі одне й те саме, що по своїй суті є невірним. Медичний заклад є постачальником медичних послуг у разі укладання договору про надання медичних послуг, в іншому випадку - він є суб'єктом медичного страхування в якості закладу охорони здоров'я, який має право видачі та продовження листків непрацездатності із своїми окремими чітко визначеними правами та обов'язками.

Розділ VI. Відповідальність суб'єктів медичного страхування

Стаття 35. Відповідальність Фонду за порушення законодавства у сфері медичного страхування

Фонд, його виконавча дирекція та територіальні органи, їх посадові особи за порушення цього Закону, інших нормативно-правових актів у сфері медичного страхування, а також за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання, несвоєчасного або неповного виконання умов медичного страхування несуть відповідальність згідно з законом.

Стаття 36. Відповідальність застрахованої особи

Застрахована особа несе відповідальність за невиконання своїх обов'язків щодо медичного страхування та незаконне одержання з їх вини медичних послуг відповідно до закону.

Стаття 37. Відповідальність страхувальника, отримувача страхових коштів

1. Отримувачі коштів Фонду зобов'язані у десятиденний строк після отримання рішення органу Фонду про повернення коштів перерахувати страхові кошти, які використані з порушенням встановленого порядку використання, а також суми фінансових санкцій, визначених за цією статтею Закону.

2. Отримувачі страхових коштів у разі порушення порядку використання страхових коштів відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та сплачують штраф у розмірі 50 відсотків цієї суми.

Одночасно на суми несвоєчасно або неповно повернених страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

3. На осіб, винних у порушенні порядку використання страхових коштів Фонду, несвоєчасному або неповному повернені страхових коштів (в тому числі відповідно до абзацу 8 частини першої статті 21 цього Закону) накладається штраф у розмірі від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі повторного порушення - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На осіб, з вини яких несвоєчасно подана або неподана звітність з використання коштів Фонду, накладається штраф у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

4. Не сплачені та не відшкодовані своєчасно страхові кошти відповідно до цього Закону та фінансові санкції стягуються із страхувальника, іншого отримувача коштів Фонду та винних посадових осіб у дохід Фонду в порядку, встановленому законодавством.

5. У разі коли страхувальники та інші отримувачі страхових коштів вважають, що орган Фонду невірно визначив суми страхових коштів, використаних з порушенням встановленого порядку, та фінансових санкцій, чи прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству про медичне страхування, або виходить за межі його компетенції, такі страхувальники та інші отримувачі страхових коштів протягом десяти календарних днів після дня отримання такого рішення мають право у письмовій формі звернутися до цього органу Фонду зі скаргою про перегляд цього рішення.

6. Орган Фонду зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів після отримання скарги страхувальника, іншого отримувача страхових коштів на їх адресу поштою з повідомленням про вручення або надати під розписку. У разі коли орган Фонду надсилає рішення про повне або часткове незадоволення скарги, страхувальники та інші отримувачі страхових коштів мають право звернутися протягом десяти календарних днів після дня отримання відповіді, з повторною скаргою до органів Фонду вищого рівня або до суду.

7. Право розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати фінансові санкції та адміністративні стягнення мають керівники виконавчої дирекції Фонду, головних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, страхових кас головних управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх заступники.

Стаття 38. Відповідальність постачальника медичних послуг

Постачальник медичних послуг несе відповідальність за порушення порядку видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, медичного відбору та направлення застрахованих осіб для лікування у санаторно-курортні заклади та їх реабілітаційні відділення за путівками, придбаними за рахунок коштів Фонду, шляхом відшкодування бюджету Фонду коштів, витрачених на оплату таких листків непрацездатності та путівок.

Постачальник медичних послуг несе відповідно до законодавства відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховику внаслідок надання неякісних послуг, порушення умов договору про надання медичних послуг, фальсифікації документів про обсяги та якість наданих послуг.

Постачальник медичних послуг несе відповідальність за нецільове використання страхових коштів.

Стаття 39. Вирішення спорів

Спори щодо застосування положень цього Закону вирішуються у судовому порядку.

Стаття 40. Інформація у сфері медичного страхування

Інформація у сфері медичного страхування використовується з дотриманням вимог, передбачених законодавством про інформацію.

Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи чи її законного представника конфіденційну інформацію стосовно даних про застраховану особу: результати її медичних обстежень, отримувані нею доходи та надану їй медичну допомогу, крім випадків, передбачених законом.

Страховик зобов'язаний роз'яснювати у засобах масової інформації права та обов'язки суб'єктів медичного страхування, передбачені цим Законом.

Розділ VII. Медичні і соціальні послуги та матеріальне забезпечення за медичним страхуванням

Стаття 41. Види медичних і соціальних послуг та матеріального забезпечення за медичним страхуванням

1. Перелік медичних послуг, що надаються особам, застрахованим за медичним страхуванням, встановлюється окремим законом, що приймається одночасно із законами про Державний бюджет України та про розмір єдиного соціального внеску, і щонайменше повинен передбачати:

1) медичні послуги у разі хвороби, медичні послуги, пов'язані з індивідуальною профілактикою хвороб, травм, отруєнь та інших розладів здоров'я, запобіганням загостренню хвороб, переходу гострих хвороб чи інших розладів здоров'я у хронічну чи іншу більш важку стадію, та медичні послуги, пов'язані з плануванням сім'ї:

а) послуги щодо надання первинної медичної допомоги, у тому числі допомоги вдома, включаючи забезпечення за рецептом відповідними готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами і виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами, необхідними для надання такої допомоги, відповідно до стандартів, затверджених міністерством охорони здоров'я;

б) послуги щодо надання спеціалізованої та окремих видів високоспеціалізованої амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги, включаючи забезпечення за рецептом чи приписом відповідними готовими основними (життєво-необхідними) лікарськими засобами і виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами, необхідними для надання такої допомоги;

в) послуги щодо надання невідкладної лікувальної стоматологічної допомоги, відповідно до стандартів, затверджених міністерством охорони здоров'я;

г) послуги з медичної реабілітації (крім послуг з медичного забезпечення та медичної реабілітації інвалідів, що фінансуються за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів та послуг у санаторіях медичної реабілітації, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів);

2) медичні послуги у разі вагітності, пологів та їх наслідків:

а) послуги лікаря або акушерки до, під час, після пологів, включаючи пренатальний догляд за розвитком плоду;

б) послуги щодо надання стаціонарної медичної допомоги у зв'язку з пологами, а також (за наявності медичних показань) у зв'язку з порушенням нормального перебігу вагітності;

в) забезпечення за рецептом чи приписом відповідними готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами і виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами, необхідними для надання медичних послуг, зазначених у підпунктах "а" та "б" цього пункту;

3) послуги, пов'язані з видачею у встановленому законодавством порядку відповідних медичних документів, необхідних для:

а) вирішення питань щодо продовження лікування та медичної реабілітації (у тому числі видача витягу з історії хвороби, копії результатів медичних лабораторних та інструментальних обстежень, рентгенівських знімків та копій іншої персональної медичної документації застрахованої особи);

б) підтвердження тимчасової непрацездатності громадян у зв'язку з хворобою або травмою, вагітністю та пологами, вирішення питань про призначення громадянам належної у цих випадках допомоги;

в) вирішення питань щодо продовження виховання та навчання у закладах дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах;

г) вирішення питань про участь вихованців дитячих дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладів, учнів, студентів та слухачів у зайняттях фізичною культурою, спортом та організованому відпочинку.

2. Медичні послуги, зазначені у підпункті "б" пункту 1 частини першої цієї статті, застрахованим особам надаються в порядку, встановленому статтею 35 Основ законодавства України про охорону здоров'я.

3. Порядок та умови забезпечення застрахованих осіб за медичним страхуванням необхідними для отримання медичних послуг, зазначених у підпунктах "а" та "б" пункту 1 та підпункті "в" пункту 2 частини першої цієї статті, готовими основними (життєво необхідними) лікарськими засобами, виробами медичного призначення та екстемпоральними лікарськими засобами визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням встановлених законом пільг окремих категорій населення щодо оплати вартості лікарських засобів. Видатки, необхідні для забезпечення зазначених пільг, покриваються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

4. Обсяги і порядок надання медичних послуг, зазначених у підпункті "в" пункту 1 частини першої цієї статті, та перелік стоматологічних матеріалів, що застосовуються при їх наданні, затверджуються Кабінетом Міністрів України з урахуванням встановлених законом пільг окремих категорій населення щодо оплати вартості зубопротезування. Видатки, необхідні для забезпечення зазначених пільг, покриваються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

5. Медичні послуги, що надаються за медичним страхуванням, надаються в межах державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я, що встановлюються відповідно до закону.

6. Зміни до Переліку медичних послуг можуть вноситися виключно законом.

7. Надання медичних послуг, що не покриваються за рахунок коштів медичного страхування, фінансуються за рахунок інших джерел в порядку, встановленому законом.

8. За рахунок коштів медичного страхування не надаються:

1) послуги, пов'язані з проведенням обов'язкових медичних оглядів категорій працівників, визначених статтею 17 Закону України "Про охорону праці", що фінансуються за рахунок роботодавців;

2) послуги, пов'язані з проведенням обов'язкових медичних оглядів інших окремо визначених законодавством категорій населення, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

3) послуги, пов'язані з проведенням обов'язкових медичних оглядів на предмет визначення придатності до управління механічними транспортними засобами, можливості придбання, зберігання та носіння газової та вогнепальної зброї, з отриманням виїзної візи та видачею відповідних медичних висновків, що здійснюються за бажанням громадян і фінансуються за рахунок їх особистих коштів;

4) послуги, пов'язані з проведенням обов'язкових медичних оглядів для отримання виїзної візи державним службовцям, що направляються у службові відрядження, та при виїзді громадян на лікування за кордон при наявності відповідних медичних документів, що фінансуються за рахунок коштів відповідних державних органів та установ чи особистих коштів громадян;

5) послуги, передбачені пунктом 8 статті 87 Бюджетного кодексу України, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

6) послуги, пов'язані з наданням психіатричної, наркологічної медичної допомоги, діагностикою та лікуванням інфекційних хвороб (в тому числі тих, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу) у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

7) послуги, пов'язані з наданням протитуберкульозної допомоги, що фінансуються у порядку, що встановленому статтею 15 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз";

8) послуги, пов'язані з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині, що фінансуються в порядку, встановленому статтею 10 Закону України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині";

9) послуги, пов'язані з проведенням судово-медичної, судово-психіатричної, медико-соціальної та патологоанатомічної експертизи, що фінансуються за рахунок коштів районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя відповідно до Бюджетного кодексу України (крім послуг з проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи у цивільних справах та на запити юридичних та фізичних осіб, що фінансуються за рахунок осіб, які є замовниками цих експертиз);

10) послуги з надання швидкої, невідкладної, виїзної екстреної консультативної медичної допомоги та екстреної медичної допомоги в разі аварій і катастроф, що фінансуються за рахунок районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, а також бюджетів міст Києва та Севастополя;

11) послуги, пов'язані з наданням медичної допомоги у госпіталях для інвалідів Великої Вітчизняної війни, що фінансуються за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя;

12) медичні послуги утриманцям будинків дитини, що фінансуються за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і бюджетів міст Києва та Севастополя;

13) ендопротези, радіоізотопні діагностичні та терапевтичні препарати, інсуліни, онкологічні та інші фармацевтичні препарати, що за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, підлягають закупівлі за рахунок коштів Державного бюджету України;

14) донорська кров та виготовлені з неї препарати, забезпечення якими здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про донорство крові та її компонентів";

15) профілактичні щеплення від інфекційних хвороб, включені до календаря щеплень, та профілактичні щеплення за епідемічними показаннями, проведення яких згідно з Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" фінансується за рахунок коштів місцевих бюджетів;

16) інші профілактичні щеплення від інфекційних хвороб, що проводяться за бажанням громадян та фінансуються за рахунок їх власних коштів;

17) послуги щодо направлення на лікування за межі України, що фінансуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

18) медичні послуги особам, застрахованим за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, передбачені пунктами 3, 4, 5, 6 та 7 частини першої статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", у разі настання відповідного страхового випадку, що фінансуються за рахунок коштів і в порядку, визначених вказаним Законом;

19) послуги з проведення медико-санітарної освіти, що надаються центрами здоров'я, які фінансуються за рахунок коштів районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя;

20) інші, не зазначені у цій статті медичні послуги, перелік та джерела фінансування яких визначаються законодавством з урахуванням положень цієї статті.

9. Особам, зазначеним у пунктах 1 - 7 (у разі сплати страхових внесків за цим видом страхування) частини першої статті 6 цього Закону надаються такі соціальні послуги за медичним страхуванням:

1) надання путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей з частковою оплатою їх вартості застрахованою особою;

2) часткова оплата путівок до санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ та організацій;

3) часткова оплата абонементів до оздоровчих груп дитячо-юнацьких спортивних шкіл;

4) часткова оплата путівок на оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах.

10. Особам, зазначеним у пунктах 1 - 7 (у разі сплати страхових внесків за цим видом страхування) частини першої статті 6 цього Закону, надаються такі види матеріального забезпечення за медичним страхуванням:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності у випадку хвороби (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомога по вагітності та пологах;

3) допомога на поховання (крім поховання непрацюючих пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

Стаття 42. Страхові випадки, умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності та тривалість її виплати

1. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням;

2) необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років;

3) необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

6) переведення тимчасово непрацездатної застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу нижчеоплачувану роботу;

7) протезування з розміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8) санаторно-курортного лікування.

2. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується застрахованим особам Фондом, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

В перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за працівником зберігається середній заробіток за рахунок коштів підприємства, установи, організації, який обчислюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується Фондом застрахованим особам-інвалідам, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС, починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або прийняття рішення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) щодо інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, надається не більш як за 75 календарних днів протягом календарного року.

У разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у порядку та розмірах, установлених цим Законом.

Застрахованій особі, визнаній в установленому порядку інвалідом, у разі ускладнення (загострення) захворювання, у зв'язку з яким встановлено інвалідність, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, надається до відновлення працездатності, але не більш як на чотири місяці підряд і п'ять місяців протягом календарного року.

3. Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря потребує догляду, але не більш як за 14 календарних днів.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, якщо вона потребує догляду у період стаціонарного лікування, виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом з хворою дитиною.

Якщо в сім'ї є двоє або більше дітей віком до трьох років, у разі виникнення потреби у стаціонарному лікуванні однієї дитини допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі, яка не перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з першого дня за весь період перебування з хворою дитиною в стаціонарі або вдома з іншою дитиною, якщо в стаціонарі з хворою дитиною перебуває мати чи інша особа, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, у разі здійснення догляду за хворою дитиною віком до 14 років допомога по тимчасовій непрацездатності призначається і виплачується в порядку та розмірах, передбачених цим Законом.

4. Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш як за 3 календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, - не більш як за 7 календарних днів.

5. Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання, протягом якого мати дитини або особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною, за висновком лікаря не може здійснювати догляд, але не більше терміну встановленого для направлення на медико -соціальну експертну комісію (МСЕК) в порядку та розмірах, встановлених цим Законом.

6. Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

7. Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викликана карантином, накладеним органами санітарно-епідеміологічної служби, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.

8. У разі переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу нижчеоплачувану роботу, цій особі, яка є тимчасово непрацездатною за основним місцем роботи, але може повноцінно виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці протягом календарного року. Ця допомога, розмір якої обчислюється згідно із загальними правилами, надається в сумі, що разом із заробітною платою за таку роботу не може перевищувати суми заробітної плати до часу переведення на нижчеоплачувану роботу. В усіх випадках допомога не повинна перевищувати допомогу, яку б було надано застрахованій особі, якщо вона не була б переведена на іншу роботу.

9. Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення протезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства надається застрахованій особі з першого дня за весь період перебування в цьому підприємстві з урахуванням часу на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.

10. Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення санаторно-курортного лікування надається застрахованій особі, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Застрахованій особі, яка направляється для продовження лікування безпосередньо із стаціонару до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм, не пов'язаних з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, допомога по тимчасовій непрацездатності надається за весь час перебування у санаторно-курортному закладі (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і назад) у порядку і розмірах, установлених цим Законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 18 років, надається за весь період санаторно-курортного лікування дитини-інваліда (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і назад) за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за нею.

11. У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

12. У разі настання тимчасової непрацездатності в період до початку простою підприємства (підрозділу), установи, організації та продовження її в період простою допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у порядку та розмірах, установлених статтею 44 цього Закону, за весь період тимчасової непрацездатності.

У разі настання тимчасової непрацездатності в період простою підприємства (підрозділу), установи, організації допомога по тимчасовій непрацездатності за період простою надається застрахованій особі у порядку та розмірах, установлених статтею 44 цього Закону, виходячи із заробітної плати, яка зберігається за нею у період простою, але не більше допомоги, яку застрахована особа отримала б за загальними правилами.

Стаття 43. Підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності

1. Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

1) у разі одержання застрахованою особою травм або захворювання при вчиненні нею злочину;

2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

5) у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням, а також внаслідок зловживання алкоголем;

6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням, відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (крім випадків, коли застрахована особа працює на умовах неповного робочого часу);

7) за час відсторонення від роботи (посади) з припиненням виплати заробітної плати. У разі якщо непрацездатність продовжується після допуску до роботи, допомога надається з дня, коли застрахована особа повинна була б приступити до роботи;

8) за період страйку у разі настання тимчасової непрацездатності у застрахованої особи, яка бере участь у страйку. У разі настання тимчасової непрацездатності до початку страйку і продовження її у період страйку, допомога за період страйку надається в розмірі, в якому зберігається зарплата за застрахованими особами, які не брали участь у страйку, але не більше допомоги, яку б вона мала отримати за загальними правилами;

9) за час проведення періодичного медичного огляду застрахованої особи у встановлених законодавством випадках, а також у разі призову на військову службу, в тому числі і з розміщенням у стаціонарі лікувального закладу.

2. Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Стаття 44. Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1 - 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеними до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України "Про донорство крові та її компонентів".

Застрахованим особам (крім добровільно застрахованих осіб), які сплачують страхові внески менше шести календарних місяців протягом дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується виходячи з фактичної заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески, але не вище розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною або хворим членом сім'ї) в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати (доходу), з якої сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Стаття 45. Умови надання і тривалість виплати допомоги по вагітності та пологах

1. Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1 - 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів та 90 - після пологів).

2. Допомога по вагітності та пологах виплачується застрахованій особі, яка усиновила дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження, за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів - для жінок, віднесених до 1 - 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

3. У разі надання застрахованій особі відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами у період її тимчасової непрацездатності, листок непрацездатності по тимчасовій непрацездатності закривається і з дня настання цієї відпустки видається листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами. Кожен із зазначених листків оплачується за відповідними нормами цього Закону

У разі надання застрахованій особі відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами у період простою підприємства, установи, організації не з вини застрахованої особи, щорічної (основної чи додаткової) відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, додаткової відпустки у зв'язку з навчанням, творчої відпустки допомога по вагітності та пологах надається з дня виникнення права на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами.

За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Стаття 46. Розмір допомоги по вагітності та пологах

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до статті 55 цього Закону, і не залежить від страхового стажу.

Застрахованим особам (крім добровільно застрахованих осіб), які сплачують страхові внески менше шести календарних місяців протягом дванадцяти календарних місяців перед настанням страхового випадку, допомога по вагітності та пологах надається у розмірі 100 відсотків фактичної заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески, але не вище розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку";

Сума допомоги по вагітності та пологах в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати (доходу), з якої сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Стаття 47. Право на допомогу на поховання

1. Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи (крім поховання непрацюючих пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві), а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою навчання - до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

2. Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

3. Допомога на поховання надається:

у разі смерті застрахованої особи - члену її сім'ї або іншій особі, яка здійснила поховання;

у разі смерті членів сім'ї, які перебували на утриманні застрахованої особи, - безпосередньо застрахованій особі.

Стаття 48. Розмір допомоги на поховання

Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 49. Санаторно-курортне лікування та оздоровлення

1. Для забезпечення відновлення здоров'я застрахована особа та члени її сім'ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі) мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у межах асигнувань, установлених бюджетом Фонду на зазначені цілі, та в порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду.

2. Надання послуг застрахованим особам, пов'язаних із санаторно-курортним лікуванням, здійснюється за наявності медичних показань.

Стаття 50. Фінансування окремих соціальних послуг

За рахунок коштів медичного страхування, у межах асигнувань, що визначаються щорічно при затвердженні бюджету Фонду на наступний фінансовий рік, здійснюється часткова оплата путівок до санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ та організацій, абонементів до оздоровчих груп дитячо-юнацьких спортивних шкіл та часткова оплата путівок на оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах, в порядку, визначеному правлінням Фонду.

Стаття 51. Планування та фінансування соціальних послуг

1. За поданням головних територіальних управлінь виконавчої дирекції Фонду правління Фонду щорічно розглядає та затверджує програми (у розрізі регіонів) щодо відновлення здоров'я застрахованих осіб і членів їх сімей, які включають види соціальних послуг та їх кошторис.

2. Витрати на ці цілі здійснюються в межах коштів, передбачених бюджетом Фонду.

Стаття 52. Призначення та виплата матеріального забезпечення та надання соціальних послуг за медичним страхуванням

Застрахованим особам призначається і виплачується матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги за медичним страхуванням згідно з цим Законом страховими касами головних територіальних управлінь виконавчої дирекції Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Стаття 53. Документи, необхідні для призначення матеріального забезпечення за медичним страхуванням

1. Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі затверджуються спільним рішенням уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я та Фонду.

Для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів підприємства, установи, організації, у страхувальника залишається корінець листка непрацездатності.

Для призначення та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах листок непрацездатності передається страхувальником або застрахованою особою до страхової каси головного територіального управління виконавчої дирекції Фонду.

Для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) застраховані особи, зазначені в абзаці п'ятому статті 44 цього Закону, додають копії відповідних посвідчень або інші документи, які підтверджують право на пільгу.

2. Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, довідки про смерть для отримання одноразової допомоги на поховання, виданих державним органом реєстрації актів цивільного стану. Допомога на поховання члена сім'ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, довідки про смерть для отримання одноразової допомоги на поховання, виданих державним органом реєстрації актів цивільного стану, а також довідки про перебування члена сім'ї на утриманні застрахованої особи.

3. Порядок подання та оформлення документів, необхідних для призначення матеріального забезпечення, передбаченого цим Законом, встановлюється правлінням Фонду.

Стаття 54. Строки розгляду документів, призначення та виплати матеріального забезпечення за медичним страхуванням

1. Документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.

Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення.

2. Допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах виплачується протягом десяти днів після призначення допомоги.

3. Допомога на поховання призначається і виплачується не пізніше дня, наступного за днем звернення.

4. Призначене, але не одержане у зв'язку із смертю застрахованої особи матеріальне забезпечення виплачується членам сім'ї, які проживали разом з нею, або спадкоємцям.

Призначене, але не одержане застрахованою особою своєчасно матеріальне забезпечення виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком у розмірі, встановленому на час настання страхового випадку.

Суми матеріального забезпечення, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час з дотриманням вимог законодавства про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати.

6. Матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, коли звернення за його призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебував на її утриманні.

Стаття 55. Порядок розрахунку середньої заробітної плати (доходу) для обчислення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах

При обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах максимальної величини бази нарахування єдиного соціального внеску, на яку нараховуються страхові внески відповідно до законодавства. Виплати разового характеру не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати (доходу).

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.".

2. Пункт 1 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 18, ст. 78; 2002 р., N 7, ст. 50, N 8, ст. 62, N 14, ст. 96; 2003 р., N 38, ст. 313; 2004 р., N 2, ст. 6, N 19, ст. 254, N 26, ст. 362; 2005 р., N 1, ст. 1, ст. 10, N 6, ст. 138) виключити.

3. В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 23, ст. 121):

1) абзац третій частини першої статті 4 виключити.

2) у статті 6:

абзац четвертий частини п'ятої виключити;

у частині шостій слова "збору страхових внесків та" виключити;

3) у частині першій статті 25:

пункт 2 викласти у такій редакції:

"2) медичне страхування:

діагностика;

амбулаторне лікування;

стаціонарне лікування;

надання необхідних для амбулаторного та стаціонарного лікування готових та екстемпоральних лікарських засобів і виробів медичного призначення;

профілактичні послуги;

послуги з медичної реабілітації;

допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога по вагітності та пологах;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання);

забезпечення оздоровчих заходів;

інші послуги в порядку та за переліком, встановленим законом.

Перелік медичних послуг, що надаються за загальнообов'язковим державним медичним страхуванням, встановлюється законом.";

пункт 3 частини першої статті 25 виключити.

Розділ VIII. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2009 року.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" ( Відомості Верховної Ради, 2001, N 14, ст. 71; 2002, ВВР, 2002, N 16, ст. 114; N 17, ст. 124; 2003, N 45. ст. 362; 2004, N 6, ст. 38; N 32, ст. 385).

3. До приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. До набрання чинності цим Законом дозволити Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в 2007 - 2008 роках створити резерв коштів в розмірі трьохмісячної потреби для надання медичних послуг для впровадження медичного страхування.

5. Перетворити Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд державного соціального медичного страхування України, визначивши Фонд державного соціального медичного страхування України правонаступником Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який здійснював свою діяльність відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку

з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

6. Кабінету Міністрів України здійснити організаційні заходи щодо перетворення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України з 1 липня 2008 року.

7. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня опублікування цього Закону:

внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про затвердження Базової програми медичної допомоги, що надається особам, застрахованим за медичним страхуванням;

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до Бюджетного кодексу України, інших законодавчих актів, що випливають з цього Закону;

забезпечити передачу від страхувальників до Фонду функції призначення та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах та на поховання з урахуванням запровадження щомісячної звітності щодо персоніфікованого обліку застрахованих осіб;

забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

8. Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, міським обласного значення та районним державним адміністраціям у другому півріччі 2008 року вирішити питання про надання Фонду та його органам відповідних службових приміщень для забезпечення їх діяльності.

9. Внести зміни до таких законодавчих актів:

1) Пункт 1 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 18, ст. 78) виключити.

2) в Основах законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 4, ст. 19):

а) частину першу статті 3 доповнити абзацами такого змісту:

"медична послуга - дія чи комплекс дій (медичних втручань), що виконується уповноваженим (уповноваженими) у встановленому законодавством порядку на здійснення медичної діяльності професійним медичним працівником (професійними медичними працівниками) з метою збереження та покращання здоров'я особи, є ідентифікованою одиницею процесу надання медичної допомоги і має певну вартість;

постачальник медичної допомоги - зареєстрований в установленому законом порядку суб'єкт господарської діяльності (юридична чи фізична особа), який має ліцензію на провадження діяльності зі здійснення медичної практики (надання медичної допомоги);

медичні працівники - особи, які у встановленому законодавством порядку отримали медичну освіту та кваліфікацію, що дають їм право на зайняття медичною практикою (включаючи профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію) за відповідною медичною спеціальністю;

пацієнт - будь-яка особа, яка звернулась за наданням медичної допомоги до закладу охорони здоров'я чи медичного працівника, незалежно від стану здоров'я цієї особи.

б) у частині третій статті 13 слова "і регіонального" виключити;

в) частину шосту статті 14 викласти в такій редакції:

"Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування реалізують державну політику в сфері охорони здоров'я в межах своїх повноважень, встановлених законом";

г) у частині другій статті 15 слова "відділ охорони здоров'я Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевої державної адміністрації" замінити словами "Міністерство охорони здоров'я Автономної Республіки Крим та відповідні органи місцевих державних адміністрацій";

д) статтю 18 викласти в такій редакції:

"Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, благодійних

організацій, добровільного медичного страхування, особистих коштів громадян та інших джерел у встановленому законом порядку.

Обсяги та порядок бюджетного фінансування для подання медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я визначаються згідно з Бюджетним кодексом України.

Постачальники медичної допомоги мають право використовувати для підвищення рівня якості своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також визначати розмір плати за медичні послуги у встановленому законодавством порядку.

Кошти, не використані постачальниками медичної допомоги, не вилучаються, відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою ознакою, фінансуються як правило, за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи і організації становлять значну частину населення даної місцевості";

е) у частині четвертій статті 30 слова "Органи місцевої державної адміністрації та регіонального і місцевого самоврядування" замінити словами "Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування";

є) у тексті Основ слова "Республіка Крим" у відповідних відмінках замінити словами "Автономна Республіка Крим" у відповідних відмінках;

2) в Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 23, ст. 121):

а) абзац третій частини першої статті 4 виключити;

б) абзац четвертий частини п'ятої статті 6 виключити;

в) у частині шостій слова "збору страхових внесків та" вилучити;

г) пункт 2 частини першої статті 25 викласти в такій редакції:

"2) медичне страхування:

діагностика;

амбулаторне лікування;

стаціонарне лікування;

надання необхідних для амбулаторного та стаціонарного лікування готових та екстемпоральних лікарських засобів і виробів медичного призначення;

профілактичні та освітні заходи;

забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання;

допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за

хворою дитиною);

допомога по вагітності та пологах;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання);

забезпечення оздоровчих заходів;

інші послуги в порядку та за переліком, встановленим законом.

Базова програма медичної допомоги, що надається за загальнообов'язковим державним медичним страхуванням, встановлюється законом";

пункт 3 виключити;

пункти 4 та 5 вважати пунктами 3 та 4.

 

Голова Верховної Ради
України

 
А. ЯЦЕНЮК

Опрос