Идет загрузка документа (36 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины относительно устранения расхождений и урегулирования других вопросов уплаты налога на имущество

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 19.10.2015 № 3346
Дата рассмотрения: 19.10.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо усунення розбіжностей та врегулювання інших питань сплати податку на майно"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

На даний момент існує необхідність удосконалення та уточнення деяких норм, що регулюють сплату податку на майно у зв'язку з їх неоднозначним формулюванням та наявністю ряду зловживань, як з боку контролюючих органів, так і з боку платників податків. Податковим кодексом України (далі - ПК України) не належним чином врегульовано ряд питань у сфері сплати податку на майно: відсутні пільги для господарських (присадибних) будівель (сараїв, хлівів, гаражів, літніх кухонь, майстерень, вбиралень, погребів, навісів та іншого), що особливо актуально в сільській місцевості; у сільських, селищних, міських рад відсутні повноваження для встановлення пільг зі сплати податку на майно за нежитлову нерухомість та інше. А саме:

1) Підпункт 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 та пункт 286.5 ПК України оперує такими поняттями як "виникнення та втрата права власності" в той час як таких понять в чинному законодавстві не існує, Цивільним кодексом України передбачено "набуття та припинення права власності".

В той же час пункт 286.6 ПК України встановлює порядок сплати земельного податку співвласниками будівель. При цьому дана норма розділяє випадки коли будівля перебуває у спільній частковій власності, у спільній сумісній власності без виділення в натурі та у спільній сумісній власності з виділенням в натурі. Проте такий розподіл не відповідає нормам цивільного законодавства. Адже, відповідно до частини третьої статті 364 ЦК України (в порядку якої здійснюється виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності - ст. 370 ЦК України) у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Тобто, відповідно до цивільного законодавства, будівля яка поділена в натурі не може перебувати у спільній сумісній власності.

Одночасно виникає питання, яке потребує врегулювання, щодо порядку сплати земельного податку фізичними та юридичними особами, яким належать приміщення в будівлі не на праві спільної сумісної чи часткової власності, зокрема в результаті набуття права власності на виділене в натурі майно.

2) Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, статтею 269, пунктом 287.1 статті 287 ПК України встановлено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Пункт 287.6 статті 287 ПК України передбачає, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Отже, обов'язок по сплаті встановленої законодавством плати за землю виникає лише, якщо платник податку оформив належним чином право власності або право користування (договір оренди) саме земельною ділянкою, незалежно від того, чи є він власником нерухомості.

Проте, в той же час інша норма ПК України (пункт 287.8 статті 287) встановлює, що сплата земельного податку власниками нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку здійснюється з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно, а отже, незалежно від оформлення прав на земельну ділянку під такими об'єктами нерухомості.

Зазначені норми суперечать одна одній та не створюють цілісної та послідовної концепції сплати встановленої податковим законодавством плати за землю, а також не дають чіткого розуміння хто ж все таки є платником та з якого моменту у особи виникає обов'язок по сплаті таких платежів. Ситуації, коли особі належить на праві власності будівля або споруда та особа фактично користується земельною ділянкою, на якій розташовані вказані об'єкти, але при цьому не має оформленого належним чином права власності або користування цієї ділянкою, виникають постійно і не відповідають інтересам держави та суспільства в цілому, адже призводять до ненадходження в бюджет колосальних сум;

3) При застосуванні норм у сфері сплати плати за землю:

- відповідно до законодавства (пункт 286.2 статті 286 ПК України) при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (далі - довідка), а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. І в цілому для визначення розміру податку, який рахується у відсотках від нормативної грошової оцінки землі, вищезазначена довідка є просто необхідною. Проте ситуація складається таким чином, що не маючи правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку не можливо отримати довідку в територіальних органах державного земельного кадастру. Отже, власники приміщень (їх частин), які не мають таких правовстановлюючих документів опиняються в ситуації, коли вони просто не в змозі не те що подати довідку разом з декларацією до контролюючого органу, але й просто правильно підрахувати розмір належного до сплати податку, що в результаті тягне за собою негативні податкові наслідки. Враховуючи, що відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України платник податків має право подати уточнюючий розрахунок до раніше поданої декларації, вбачається за можливе подання такої декларації без відповідної довідки, з подальшим уточненням податкових зобов'язань після її отримання. При цьому штрафні санкції нараховуватися не повинні, - у зв'язку з відсутністю вини платника податків.

Наприклад, стаття 269 Податкового кодексу Грузії 2010 р. передбачає, що податкові чи судові органи, які розглядають спори, можуть звільнити добросовісного платника податків від відповідальності за вчинення правопорушення, якщо воно було допущене через помилку або відсутність необхідних знань. Чинний податковий кодекс Російської Федерації передбачає, що податковим правопорушенням може бути тільки винне діяння (стаття 106). У Казахстані відповідальність платника податків за невиконання чи неналежне виконання податкових обов'язків передбачена Кодексом про адміністративні правопорушення. Суб'єктами адміністративних правопорушень є в тому числі і юридичні особи. Обов'язковим елементом складу такого правопорушення є вина. Податковий кодекс України передбачає можливість звільнення від відповідальності підприємців за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів, якщо це сталося з вини банку (пункт 129.6 статті 129). Вищий адміністративний суд, розглядаючи касаційну скаргу підприємства, в постанові від 23.04.2013 р. у справі N К/9991/57256/12 зазначив, що технічна неможливість подання податкової декларації в електронній формі одночасно з копіями бухгалтерських документів виникла не з вини платника податків, а тому застосована до позивача штрафна (фінансова) санкція не відповідає критерію пропорційності;

- норма пункту 287.8 статті 287 ПК України оминула необхідність сплати земельного податку власниками приміщень (їх частин) в об'єктах нежитлової нерухомості, які також не мають оформлених прав власності або користування земельними ділянками під такими об'єктами (це і власники приміщень у будівлях готелів, офісів, торгових центрах). Законодавець покладає обов'язок по сплаті земельного податку на власників приміщень (їх частин) у багатоповерховому житловому будинку і в цей же час не встановлює такого обов'язку для власників таких об'єктів нерухомості у нежитловому фонді, вказуючи лише в абзаці 5 пункту 286.6 статті 286 ПК України, що податок сплачують особи, які користуються (не на праві власності) приміщеннями;

- ще одним спірним питанням, що тягне за собою ряд судових справ, є момент з якого орендар земельних ділянок державної та комунальної власності зобов'язаний сплачувати збільшений розмір орендної плати, у випадку зміни розміру мінімальної річної суми платежу, встановленої пунктом 288.5 статті 288 ПК України.

Ситуація склалася таким чином, що у більшості договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності встановлюється мінімально дозволений розмір орендної плати, і у випадку законодавчого збільшення такого розміру орендодавець здебільшого не звертається до орендаря з пропозицією внести відповідні зміни до укладеного договору оренди, а просто вимагає сплати орендних платежів у збільшеному розмірі, відповідно до норм податкового законодавства. В свою чергу орендарі не погоджуються з такими вимогами, і все це призводить до тривалих, фінансово виснажливих судових процесів. Оскільки оренда земельних ділянок державної та комунальної власності базується саме на договорі оренди, то відносини пов'язані з виконанням такого договору регулюються Законом України "Про оренду землі", Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Стаття 23 Закону України "Про оренду землі" зазначає, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. В пункті 288.4 статті 288 ПК України вказано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Законодавчими нормами не передбачено право орендодавця змінювати орендну платню в договорі в односторонньому порядку.

Стаття 30 Закону України "Про оренду землі" визначає, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Договір оренди є цивільно-правовим і ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін, а не адміністративного підпорядкування орендаря орендодавцеві.

Постановою Верховного Суду України від 20.11.2012 р. по справі N 3-53гс12 встановлено, що зміна передбачених статтею 288 ПК України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати. В постанові Верховного Суду України від 11.06.2013 р. у справі N 21-166а13 зазначено, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, - зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Враховуючи договірний характер відносин по оренді земель державної та комунальної власності вбачається, що зміна розміру орендної плати, встановленого договором має відбуватися в порядку, передбаченому законодавством для договірних відносин. І оскільки сторони зобов'язані діяти лише в межах укладеного договору, то і сплата орендної плати в збільшеному розмірі має відбуватися лише після внесення сторонами змін до такого договору оренди, так як власник нерухомості повинен планувати свою діяльність, в тому числі шляхом укладення відповідних договорів суборенди, визначаючи змінені ставки плати за землю;

4) Наступним проблемним питанням є захист інтересів малозабезпечених верств населення, дрібних сільськогосподарських товаровиробників та платників, що ведуть особисте селянське господарство.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 р. N 71-VIII було внесено ряд змін в сфері оподаткування нерухомості (відмінної від земельних ділянок) та земельних ділянок, а саме виключено ряд статей, що регулювали особливості встановлення ставок земельного податку для окремих категорій платників податків.

Внесені зміни негативно позначилися на малозабезпечених верствах населення та лягли важким тягарем на плечі простих громадян, які просто фінансово не спроможні сплачувати такі надвисокі податки.

Метою змін, внесених до оподаткування нерухомого майна відмінного від земельних ділянок, було оподаткування саме "розкоші" - квартир та житлових будинків заможних громадян з великою квадратурою, а також нежитлових приміщень великих підприємств. Але на практиці ці зміни вдарили безпосередньо по соціально та фінансово незахищеним верствам населення.

В результаті прийнятих змін громадяни, що володіють житловими будинками з прилеглими до них господарськими (присадибними) будівлями, такими як сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, тощо, змушені платити з цих господарських будівель податок. Особливо це позначилось на пенсіонерах, інвалідах, мешканцях сільської місцевості та інших громадянах з низьким рівнем доходів. З численних звернень громадян відомо, що, наприклад, у сім'ї з двох пенсіонерів, що отримують на двох пенсію у розмірі 2300 грн., після сплати всіх комунальних платежів, придбання необхідних ліків, залишається на харчування 800 - 100 грн. на двох. На одну людину в день виходить 13 - 15 грн. Саме тому, такі особи просто не мають фінансової спроможності сплачувати ще податки з нежитлової нерухомості. Особливо враховуючи, що такою нерухомістю є сараї, хліви, погреби та решта допоміжних приміщень, що використовується в першу чергу саме пенсіонерами та простими громадянами переважно сільської місцевості для обслуговування своїх житлових будинків, ведення особистого селянського господарства, з метою забезпечення себе найнеобхіднішими продуктами харчування та "виживання", адже на ті гроші, що вони отримують, прожити неможливо.

В свою чергу зміни у податковому законодавстві призвели до підвищення розміру земельного податку та орендної плати у 30 та більше разів для деяких категорій платників. Це підвищення торкнулося таких неприбуткових організацій як: гаражні, дачні, садівничі, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. Членами зазначених неприбуткових організацій зібрано близько тисячі підписів під зверненнями, щодо внесення змін до законодавства в частині сплати цими організаціями плати за землю.

Деякі з таких неприбуткових організацій користуються землею на праві оренди, а отже і орендна плата виросла для них до непосильних розмірів. І це враховуючи, що основну масу (60 %) членів таких неприбуткових організацій складають пенсіонери, інваліди I та II групи, ветерани війни, фізичні особи, визнані постраждалими внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та інші особи, які відповідно до статті 281 ПК України взагалі звільняються від сплати земельного податку.

В свою чергу значне підвищення розміру земельного податку та орендної плати за землі державної та комунальної власності тягне за собою по суті перекладення обов'язку по сплаті цього податку або орендної плати саме на членів таких організацій (в тому числі і на тих, які відповідно до законодавства взагалі не мають його сплачувати), адже гаражні, садівничі, дачні, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків не є прибутковими організаціями і не мають інших джерел фінансових надходжень окрім внесків їх членів або комунальних платежів (для ОСББ). Як наслідок для того щоб мати можливість сплачувати земельний податок до бюджету, кооперативи будуть змушені збільшити розмір таких внесків, а ОСББ підвищити тарифи на комунальні послуги (які і так вже сягнули за небесних висот). Як завжди постраждають пересічні громадяни.

До того ж така висока ставка є абсолютно неадекватною для неприбуткових підприємств.

Враховуючи соціально-економічний стан, в якому перебуває Україна та колосальне здорожчання всіх видів товарів та послуг, в тому числі комунальних, збільшення фінансового тиску на громадян ще й у зв'язку зі сплатою неадекватних податків на землю та орендних платежів призведе до ще більшого зубожіння українського народу та соціального невдоволення.

Незважаючи на те, що Податковим кодексом України сільським, селищним, міським радам надано право на встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок закріплених податковим законодавством, а також надання податкових пільг, органи місцевої влади всебічно та об'єктивно не розглядають доцільність встановлення тих чи інших ставок, не враховують фінансовий стан та соціальний статус платників податку, поглиблено не вивчають проблематику сплати земельного податку різними платниками, а також обдумано та справедливо не підходять до цих питань та встановлюють для всіх категорій платників однакові ставки, відповідно до яких більшість громадян та неприбуткових організацій просто не в змозі сплачувати земельний податок у таких розмірах.

Так, наприклад, рішенням 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 р. N 932 було встановлено ставку земельного податку 1 відсоток їх нормативної грошової оцінки для ОСББ, кооперативів. Такі ж надвисокі ставки були встановлені і рішенням Іллічівської міської ради від 05.01.2015 р. N 575-VI.

Сплачувати земельний податок у розмірі навіть 1 відсотка та орендну плату у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель неприбуткові організації не мають фінансової спроможності. Так, наприклад, громадське об'єднання власників гаражів "Світлофор" в м. Житомирі замість 1175 грн. на рік має заплатити 107414 грн. земельного податку (1 % від нормативної грошової оцінки землі).

Торкнулися ці зміни також і сільськогосподарської галузі. Мінімальна плата за оренду земель сільськогосподарського призначення зросла в десятки разів. Не було враховано, знову ж таки, як будуть сплачувати такі податки малозабезпечені верстви населення, особливо в сільській місцевості, де єдиним джерелом доходів є мінімальні пенсії та те, що люди самі виростили на таких земельних ділянках для особистого вжитку. Враховуючи значне підвищення мінімальної річної суми платежів по оренді землі, нові ставки є непосильною сумою також і для дрібних сільськогосподарських товаровиробників.

Такий розмір орендної плати призведе до того, що орендарі будуть змушені відмовлятися від земельних ділянок, що в свою чергу призведе до занепаду дрібного фермерства та остаточного вимирання села.

З викладеного вбачається, що органи місцевої влади, в межах наданих їх повноважень, досконало не вивчають ситуацію і не намагаються встановлювати справедливі та посильні ставки податків для платників. Тому без законодавчого врегулювання цього питання, а саме зниження максимального рівня ставки земельного податку для деяких категорій громадян та мінімального розміру річних платежів за договорами оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, малозабезпечені верстви населення, пенсіонери, інваліди, ветерани війни, об'єднання співвласників багатоквартирних житлових будинків, дрібні фермерські господарства, громадяни, що ведуть особисте селянське господарство на землях сільськогосподарського призначення, опиняться в ситуації, коли просто фінансово не зможуть сплачувати нараховані їм податки. Як наслідок місцевий бюджет взагалі нічого не буде отримувати від таких платників, збільшиться кількість судових спорів та значно підвищиться рівень соціального невдоволення, який вже на сьогоднішній день знаходиться на критичній межі;

5) Наступним питанням, що потребує врегулювання є ситуації, коли органи ДФС України вимагають подвійної сплати плати за землю, вказуючи, що орендар земельної ділянки сплачує орендодавцю (власнику земельної ділянки) орендну плату відповідно до договору оренди, а власник земельної ділянки сплачує земельний податок до бюджету.

Проте відповідно до абзацу 8 частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. А отже, обов'язок по сплаті орендної плати також має припинятися з моменту відчуження зазначених об'єктів нерухомості. Для скорочення кількості судових спорів доцільно передбачити відповідні зміни до ПК України.

2. Мета та завдання прийняття законопроекту

Основною метою законопроекту є комплексне врегулювання розбіжностей, колізій в нормах Податкового кодексу України, та спірних питань, що виникають при сплаті земельного податку та орендної плати, а також захист інтересів малозабезпечених верств населення, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, деяких категорій неприбуткових організацій, дрібних сільськогосподарських товаровиробників та осіб, що ведуть особисте селянське господарство шляхом створення більш сприятливих та соціально справедливих умов оподаткування належних їм на праві власності або користування земельних ділянок.

3. Загальна характеристика і основні положення акта

Законопроектом пропонується:

1) Розширити поняття землекористувачів в розумінні Податкового кодексу України шляхом віднесення до них також і осіб, які фактично користуються земельними ділянками, на яких розташовані належні їм на праві власності будівлі, споруди (їх частини);

2) Встановити, що власники будівлі, споруди (їх частини) сплачують земельний податок за земельну ділянку на якій розташовані такі об'єкти з дати державної реєстрації права власності на такі будівлі, споруди (їх частини);

3) Привести у відповідність до понятійного апарату Цивільного кодексу України поняття, щодо набуття та припинення права власності на нерухомість (підпункт 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПК України).

Узгодити положення щодо сплати земельного податку особами, яким належать будівлі на праві спільної часткової або сумісної власності та особами, яким належать приміщення в будівлях не на праві спільної власності з нормами цивільного законодавства (пункт 286.6 статті 286 ПК України);

4) Встановити пільгу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для господарських (присадибних) будівель у розмірі 150 кв. метрів;

5) Встановити для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, об'єднаннями та асоціаціями об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, кооперативами, споживчими товариствами та спілками максимально допустиму ставку земельного податку та мінімальний розмір річних сум платежів за договорами оренди земель державної та комунальної власності на рівні 0,3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Для деяких категорій земель сільськогосподарського призначення визначити мінімальний розмір річних сум платежів за договорами оренди земель державної та комунальної власності на рівні 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

6) Передбачити, що подання довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) здійснюється у випадку її наявності у такого платника на момент подання декларації;

7) Встановити в пункті 109.1 статті 109 ПК України, що податковим правопорушенням є винне діяння;

8) Поширити дію норм пункту 287.8 статті 287 ПК України (сплата податку у разі наявності у власності частини приміщення у багатоквартирному жилому будинку) також і на нежилі приміщення;

9) Закріпити, що орендар зобов'язаний сплачувати збільшений або зменшений розмір орендної плати з моменту внесення відповідних змін до договору оренди. Суб'єкт владних повноважень (ДФС України), який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

У разі наявності зловживань з боку орендодавця або орендаря суд може застосувати частину 5 статті 188 Господарського кодексу України в якій, визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду;

10) Встановити, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частини), що розташовані на орендованій земельній ділянці державної або комунальної власності, плата за землю, з урахуванням прибудинкової території, здійснюється новим власником цих приміщень у відповідній частині.

4. Стан нормативно-правової бази

Дана сфера відносин регулюється наступними нормативно-правовими актами:

Податковим кодексом України,

Цивільним кодексом України,

Господарським кодексом України,

Земельним кодексом України,

Законом України "Про оренду землі".

Прийняття Закону не потребує внесення змін до інших законодавчих актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація законопроекту не потребує додаткових матеріальних та інших витрат з Державного бюджету України.

Закріплення за власниками будівель, споруд (їх частин) обов'язку по сплаті земельного податку з моменту державної реєстрації права власності на такі об'єкти забезпечить додаткові фінансові надходження до відповідних бюджетів від сплати цього податку.

Враховуючи, що сільським, селищним, міським радам надано право на встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок закріплених податковим законодавством, а також надання податкових пільг, зміна розміру максимальних та мінімальних ставок плати за землю для певних категорій платників податку не вплине на рівень надходжень до місцевих бюджетів від сплати таких платежів, а лише дозволить уникнути встановлення органами місцевої влади неадекватних та соціально несправедливих ставок.

Додаткового необхідно наголосити, що оскільки певні категорії платників плати за землю просто не мають фінансової спроможності сплачувати земельний податок та орендну плату на рівні ставок, які зараз встановлюються окремими місцевими органами державної влади, а отже не будуть їх сплачувати, то законодавче закріплення більш справедливих меж встановлення таких ставок позитивно вплине на наповнення відповідних місцевих бюджетів. Адже якщо розмір плати за землю буде встановлено на реальному та посильному рівні, платники податку матимуть можливість регулярно та в повному обсязі сплачувати таку плату. Що ж стосується населених пунктів України, де місцева влада вже встановила соціально справедливі та адекватні ставки, то на розмір таких ставок прийняття даного Закону не вплине як і не позначиться на фінансових надходженнях до відповідних місцевих бюджетів.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття законопроекту призведе до:

- вдосконалення норм податкового законодавства;

- забезпечення стабільних надходжень грошових коштів до місцевих бюджетів від сплати плати за землю на посильному та справедливому рівні;

- зменшення кількості судових спорів в сфері оподаткування земельних ділянок;

- зменшить фінансове навантаження на деякі категорії платників та дасть їм можливість своєчасно та в повному обсязі сплачувати передбачену законодавством плату за землю у соціально та фінансово справедливому розмірі;

- зменшить соціальну напруженість у суспільстві у зв'язку зі встановленням деякими з органів місцевої влади надвисоких ставок плати за землю для фінансово незахищених категорій платників.

 

Народний депутат України

А. В. Журжій

Опрос