Идет загрузка документа (52 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые Законы Украины (относительно повышения эффективности процедур банкротства)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 17.09.2015 № 3132
Дата рассмотрения: 17.09.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Реформу системи банкрутства визначено в Україні серед пріоритетних, зокрема, Стратегією сталого розвитку "Україна - 2020", Коаліційною угодою, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України та Планом законодавчого забезпечення реформ в Україні.

Відповідно до положень Плану передбачається досягти: вдосконалення процедур банкрутства, зменшення строків провадження у справах про банкрутство; забезпечення істотного поліпшення умов ведення бізнесу в Україні за тими напрямами, що враховуються Світовим банком та Міжнародною фінансовою корпорацією під час складання рейтингу "Doing Business", маючи за стратегічну мету входження України до провідної двадцятки країн світу за умовами ведення бізнесу; забезпечення рівних прав та можливостей для однакового захисту всіма кредиторами боржника своїх законних інтересів у процедурі банкрутства; зменшення можливості зловживань у процедурах банкрутства.

Проблема полягає в тому, що існуюче регулювання процедур банкрутства все ще дозволяє боржникам ухилятися від виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, процедури банкрутства є надто тривалими та недостатньо ефективними, а процедура продажу майна не завжди дозволяє продавати майно боржника за найвищою ціною та не забезпечує надійну захищеність права власності покупця. Це робить вітчизняний ринок не конкурентоздатним у глобальній боротьбі за фінансові ресурси, а права кредиторів не захищеними.

В зв'язку з цим згідно з дослідженням Світового банку "Ведення бізнесу 2015" ("Doing Business 2015") Україна за показником "Врегулювання неплатоспроможності" - опустилася на 1 пункт, посівши 142 місце, хоча у "загальному заліку" суттєво покращила свої показники та перемістилася з 112 на 96 місце, зробивши суттєвий прорив в рейтингу на 16 пунктів.

Головними причинами, через які Україна посідає аж 142 місце, є:

1) занадто тривала процедура в Україні - 2,9 роки (Східна Європа та Центральна Азія - 2,3 роки; розвинуті країни - 1,7 роки);

2) висока вартість процедур банкрутства в Україні - 42 % від вартості майна боржника (Східна Європа та Центральна Азія - 13 %; розвинуті країни - 8,8 %);

3) низька ефективність процедур банкрутства в Україні (індекс стягнення /центи на долар/) - 8,6 (Східна Європа та Центральна Азія - 37,7; розвинуті країни - 71,9).

Отже, звернення до суду з метою врегулювання неплатоспроможності в Україні залишається вкрай неефективним.

Таким чином, без підвищення ефективності процедур банкрутства досягнення більш суттєвих результатів у покращенні інвестиційної привабливості вітчизняного ринку та забезпеченні легкості ведення бізнесу в Україні є неможливим.

Запропоновані в законопроекті зміни до законодавства здебільшого відображають думки учасників слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань економічної політики на тему "Відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: шляхи підвищення ефективності чинної системи", які відбулися 22 квітня 2015 року, серед яких були судді Вищого господарського суду України та судді місцевих господарських судів, представники Світового банку, Міністерства юстиції України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної регуляторної служби України, Міністерства фінансів України, Координаційної ради саморегулівних організацій арбітражних керуючих та громадських організацій, які здійснюють свою діяльність у сфері банкрутства, Національної профспілки арбітражних керуючих України, ГО "Спілка арбітражних керуючих Придніпров'я", торгівельних організацій, які здійснюють продаж майна в процедурах банкрутства тощо.

2. Цілі і завдання прийняття акта

Метою законопроекту є підвищення ефективності процедур банкрутства, рівня захищеності прав кредиторів, вдосконалення процедури продажу майна боржника на аукціоні, підвищення рівня виконання контрактів та судових рішень.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту акта

Проектом передбачено внесення змін до:

1) Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, пропонуються такі зміни.

Низка змін, запропонованих в законопроекті (зокрема, до абзацу 4 частини 1 статті 1, абзацу 2 частини 3 статті 10, абзацу 7 частини 2 статті 11 (абзац пропонується виключити), абзацу 5 частини 1 статті 15, абзацу 2 (абзац пропонується виключити) та абзацу 3 частини 7 статті 16), спрямовані на зменшення бар'єрів та спрощення доступу до процедур банкрутства. Це має дозволити ініціювати справу про банкрутство на ранніх етапах неплатоспроможності, не доводячи фінансове становище боржника до критичного, коли відновити його платоспроможність, зберегти бізнес та розрахуватися із всіма кредиторами вже не можливо. Цей підхід рекомендовано Україні експертами Світового банку та Міжнародного валютного фонду.

Пропонується виключити положення ч. 4 ст. 7, яка вказує на те, що "Боржник, щодо якого були застосовані судові процедури банкрутства, вважається особою, що не має неврегульованих грошових зобов'язань". Існування такого припису в Законі є шкідливим, адже не всі процедури призводять до ліквідації боржника. Отже, після застосування до боржника процедур банкрутства можуть залишитися невиконані грошові зобов'язання, або такі, щодо яких є спір (наприклад, коли кредитор не заявив свої вимоги під час провадження у справі про банкрутство, яку завершено укладенням мирової угоди). Це має стимулювати боржника до того, аби він вказав на всіх своїх кредиторів, не залежно від того, чи подали вони свої вимоги в межах провадження у справі про банкрутство. В іншому випадку, застосування запропонованої в ч. 4 ст. 7 конструкції виглядає як конфіскація майна, на кшталт "присічного строку", що суперечить статті 41 Конституції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із головних завдань реформи законодавства про банкрутство є забезпечення прав кредиторів. В тому числі, конкурсних кредиторів, які пропустили встановлений для звернення з вимогами строк. Тому змінами запропоновано скасувати дискримінаційний порядок, за яким конкурсні кредитори, які пропустили встановлений для звернення з вимогами строк, отримують задоволення у шосту чергу та визначити, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі до їхнього звернення, є обов'язковими для них в той самій мірі, в якій вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку (абзац 3 частини 1 та частина 4 статті 23, абзац 9 частини 1 статті 38, частина 4 статті 83, абзаци 2 та 3 частини 6 статті 94, абзаци 2 та 3 частини 3 статті 95).

Змінами пропонується визначити порядок відмови забезпечених кредиторів від свого статусу і встановити, що у випадку, коли забезпечений кредитор подав до господарського суду заяву про відмову від забезпечення, він втрачає статус забезпеченого кредитора і набуває статусу конкурсного кредитора в частині тих вимог, щодо яких він відмовився від забезпечення (частина 2 статті 23).

В Законі передбачено право вето забезпечених кредиторів на план санації та мирову угоду. Практика показує, що забезпечені кредитори недостатньо свідомі для прийняття рішення щодо санації (укладення мирової угоди), це ставить під загрозу санацію боржника, навіть коли є можливість її провести, або ж укладення мирової угоди. Це глухий кут, така ситуація унеможливлює подальше провадження у справі про банкрутство. Пропонується, аби в такому випадку, господарський суд у судовому засіданні розглядав план санації (мирову угоду), заслуховував заперечення забезпечених кредиторів та вмотивованою ухвалою міг затвердити план санації (мирову угоду), якщо є підстави вважати, що у випадку санації боржника (укладення мирової угоди) кредитори одержать повернення боргів у більшому розмірі, ніж при ліквідації боржника. Пропонуються зміни до розподілу повноважень між зборами кредиторів та комітетом кредиторів, за яким збори кредиторів вирішують ключові питання в процедурі (наприклад, щодо переходу до іншої процедури (санації, ліквідації) або ж щодо укладення мирової угоди тощо), а комітету кредиторів надаються повноваження поточного (більш оперативного) контролю за діяльністю боржника та арбітражного керуючого (оскільки процедура скликання зборів кредиторів є більш складною та витратною). Зміни передбачено до статей 26 - 30, 36, 37, 46, 77, 80 та 81.

Всюди в тексті Закону передбачається замінити термін "цілісний майновий комплекс" на термін "єдиний майновий комплекс", аби привести термінологію у відповідність із ст. 191 ЦК та усунути проблеми із тлумаченням терміну "цілісний майновий комплекс".

У ч. 2 ст. 33 надається невичерпний перелік майна, яке продається у складі єдиного майнового комплексу. Водночас цей перелік відрізняється від переліку, наведеного у ч. 2 ст. 191 ЦК. Зокрема, у ч. 2 ст. 33 не згадуються борги як майно, призначене для діяльності єдиного майнового комплексу. Від цього складається враження, ніби борги не продаються у складі єдиного майнового комплексу (яке підсилюється змістом і наступної частини). Такий підхід є помилковим: до складу єдиного майнового комплексу обов'язково мають входити поточні борги, пов'язані з діяльністю підприємства (борги за спожиту електроенергію, воду, поставлену сировину тощо), бо ці борги відображають ділові зв'язки, які є конче необхідними для здійснення підприємницької діяльності. Тож пропонується виключити ч. 2 ст. 33. Пропонується виключити і ч. 3 ст. 33 як повністю позбавлену змісту та таку, що суперечить ст. 191 ЦК. По-перше, жодні зобов'язання не можуть включатися до будь-чиїх активів (натомість вони належать до пасиву). По-друге, як вже зазначалося, до складу єдиного майнового комплексу обов'язково мають входити поточні борги, пов'язані з діяльністю підприємства (борги за спожиту електроенергію, воду, поставлену сировину тощо).

З ч. 6 ст. 33 прибирається посилання на оцінку майна оцінювачем для визначення початкової ціни. За умови дотримання правил про проведення аукціону, які забезпечують конкуренцію покупців, початкова ціна не має значення, але збільшує витрати на процедуру та зменшує шанси кредиторів на отримання стягнення. Те ж стосується і виключення ч. 4 ст. 35 та змін до ч. ч. 1, 2 ст. 43.

У ч. 2 ст. 34 пропонується прибрати згадку про те, що чи то порядок передання майна господарському товариству, чи то порядок створення цього товариства визначається КМУ. Ніяких особливостей тут нема, існуючого законодавства цілком достатньо.

Пропонується виключити ч. 3 ст. 34 з огляду на її очевидну безглуздість. Відповідно до цієї частини статутний капітал завжди буде від'ємною величиною, що неприпустимо. Та й регулювати тут нема чого, бо розмір статутного капіталу визначається за балансом як різниця між активом і зобов'язаннями, що передаються.

Пропонується відмовитись від продажу на "закритих торгах" майна, щодо обігу якого встановлено обмеження. Частину 3 статті 35, якою встановлено зазначене обмеження, пропонується виключити (відповідні зміни пропонуються і до інших положень проекту). Процедура проведення т. зв. "закритих торгів" не може відрізнятися від процедури проведення аукціону, оскільки на таких торгах майно також повинно продаватися особі, що запропонувала найвищу ціну. При цьому, звичайно, якщо не всі можуть мати право власності на певне майно, то ті, хто такого права не має, не можуть брати участь в аукціоні. Про існуючі обмеження в обороті мають бути попереджені потенційні учасники, у зв'язку з чим пропонується доповнити ст. 59 новою ч. 11.

Зміни до ст. 44 головно направлені на те, щоб встановити єдиний виняток з загального правила про продаж майна на аукціоні - коли майно швидко псується. У ч. 2 ст. 44 скасовується обмеження кола організаторів колом юридичних осіб як дискримінаційне та таке, яке жодним чином не сприяє конкуренції у цій галузі. Ч. 5 ст. 44 виключається, бо на стадії ліквідації діючих підприємств, підприємств "на ходу" (тобто єдиних майнових комплексів) просто не існує.

Пропонується виключити частину 2 статті 49, якою передбачено, що продається лише майно, призначене для здійснення господарської діяльності. Насправді ж має продаватись і те майно, яке не призначене для здійснення господарської діяльності, аби виручити кошти для розрахунків з кредиторами. Пропонується виключити також частину 3 статті 49, якою передбачено, що порядок організації проведення аукціонів у проваджені у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, установлюються органом, уповноваженим управляти державним майном. Пов'язано це із тим, що: по-перше, порядок організації проведення аукціонів вичерпно визначений самим Законом. По-друге, не можна встановлювати різні правила залежно від форми власності боржника, бо це суперечить частині четвертій статті 13 Конституції України (усі суб'єкти права власності рівні перед законом). По-третє, наділення органів повноваженнями встановлювати свої правила може призвести до здороження витрат і затягування проведення аукціонів.

Ч. 4 ст. 49 виключається як така, що позбавлена будь-якої регулятивної функції.

У ч. 5 пропонується врахувати, що аукціони можуть проводитись як на стадії ліквідації, так і на стадії санації.

У ч. 6 ст. 49 пропонується прибрати встановлені законом критерії відбору організатора. Організація аукціону не ліцензується; вимога про трирічний досвід роботи не дозволяє з'явитися новим організаторам (що спотворює конкуренцію і створює штучну монополію); найменша сума винагороди може свідчити про найменшу якість роботи. Арбітражний керуючий за наслідками конкурсу має обрати кращу та надійнішу торгівельну організацію.

Ч. 7 ст. 49 пропонується виключити як шкідливу, бо вона обмежує коло тих, хто може бути учасником (зокрема, забороняє участь державам і територіальним громадам).

Пропонується виключити частини 1 та 4 статті 50, якою визначено особливості укладення договору на аукціоні. Зокрема, ч. 1 передбачено, що "Продаж майна на аукціоні оформлюється договором купівлі-продажу, який укладається власником майна чи замовником аукціону з переможцем торгів". Необхідність виключення зазначеного положення пов'язана із тим, що продаж не може "оформлюватися", він відбувається на підставі вже укладеного договору. Договір купівлі-продажу укладається на аукціоні і його укладення повинне бути потім підтверджене протоколом про проведення аукціону. Пропоновані зміни знімуть суперечність у тексті закону, за якими договір "укладається на аукціоні" (назва ст. 50 та інші положення закону) та водночас укладається після аукціону з переможцем (ч. ч. 1, 4 ст. 50). Крім того, пропонований підхід вже випробуваний часом шляхом тривалого застосування ст. ст. 45 - 47 Закону "Про іпотеку" і довів свою ефективність.

Зокрема, частина 4 статті 50, якою визначено, що "Укладений на аукціоні договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню" потребує виключення з огляду на те, що в силу самої правової природи аукціону договір в усіх випадках укладається безпосередньо на ньому в момент оголошення переможця. Правило про нотаріальне посвідчення договору означатиме лише, що на аукціоні укладено не основний, а попередній договір, після якого необхідно укладати і нотаріально посвідчувати ще один, основний, із тотожним змістом. Додаткова стадія укладення нотаріально посвідченого договору видається абсолютно зайвою. Укладення договору на аукціоні підтверджується письмовим документом - протоколом, відеозаписом аукціону, що передбачений законом. У разі ж продажу нерухомого майна нотаріус буде здійснювати покладені на нього законодавством функції на стадії видачі свідоцтва про придбання такого майна (ч. 4 ст. 75). За чинною ж редакцією нотаріус приймає участь в оформленні документів двічі - що тільки ускладнює і здорожує продаж без жодної користі для будь-кого.

Необхідність виключення частини 2 статті 50, якою визначено "обов'язкові умови договору купівлі-продажу" пов'язана із тим, що істотні умови договору купівлі-продажу визначені законом (ст. 655 Цивільного кодексу України та ін.) і у випадку проведення аукціону немає жодної особливості.

Ч. 5 ст. 51 виключається як така, що не створює регулювання. Всі функції організатора аукціону встановлені у належних місцях Закону.

Зміни до ч. 1 ст. 54 направлені на те, щоб, по-перше, організатор не міг довільно скасовувати аукціон - тому законом визначається підстава скасування, по-друге, щоб аукціон, який проводиться з порушенням правил, що може призвести до продажу майна задешево, був обов'язково скасований.

Ч. 4 ст. 54 виключається як така, що не здатна захистити будь-чиї права. Якщо аукціон скасований, оскарження його не поновить - все одно треба проводити новий аукціон. Належним способом захисту учасників є вимога про сплату організатором штрафу (ч. 1 ст. 56 Закону).

Пропонується статтю 55 "Порядок визнання аукціону таким, що не відбувся, анулювання результатів аукціону, визнання результатів аукціону недійсними" викласти в новій редакції, як статтю "Визнання недійсними договорів, укладених з порушенням порядку підготовки та проведення аукціону". Вживання терміну "визнання аукціону таким, що не відбувся" у наведеному контексті є юридично некоректним, оскільки навіть якщо ліцитатор з'явиться у призначений час і констатує відсутність учасників, дії із проведення аукціону вчинені, і слід вважати, що аукціон відбувся без виявлення переможця (до речі, як і у випадку, коли ніхто не виявив бажання придбати майно за початковою ціною). Втім, правила про закінчення аукціону без виявлення переможця вже є у ч. 3 ст. 64 Закону. До того ж, видається шкідливим забороняти продаж майна одному учаснику, який з'явився, або продаж його за початковою вартістю - це призведе лише до зайвих витрат на організацію повторного аукціону, на якому, ймовірно, майно буде продано ще дешевше. Тому ч. 1 ст. 55 Закону слід виключити.

Термін "анулювання результатів аукціону" не відображає суті правовідносин, оскільки результатом аукціону є договір, про розірвання якого і слід вести мову. Втім, правила про розірвання договору вже містяться у ст. 72 та 73 Закону (в останній вони потребують удосконалення), яким ч. 2 ст. 55 суперечить, з огляду на що вона підлягає виключенню.

Оскільки єдиним результатом аукціону є договір, вести мову про "недійсність результатів аукціону" не слід. Тому ч. 3 слід також виключити, натомість, пропонується встановити спеціальні правила про наслідки порушення порядку підготовки та проведення аукціону для дійсності укладеного договору. Такі правила (оспорюваність договору, укладеного з деякими порушеннями процедури) забезпечать баланс інтересів усіх учасників правовідносин. При цьому оспорювати договір можуть лише особи, які заінтересовані у продажу майна за найвищою ціною. Такими особами є боржник, арбітражний керуючий та кредитори, але не є учасники аукціону (їм забезпечується інший спосіб захисту - сплата штрафу відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону).

У ст. 56 пропонується збільшити відповідальність арбітражного керуючого, а також встановити відповідальність посадових осіб організатора аукціону, оскільки існуючий розмір відповідальності арбітражного керуючого та відсутність відповідальності посадових осіб організатора аукціону не забезпечують стримуючих факторів від зловживань.

Пропонується викласти статтю 60 Закону у новій редакції, оскільки в чинній редакції вона встановлює формалізовані вимоги до подання заяви на участь в аукціоні та її реєстрації. При цьому ці вимоги, вочевидь, надмірні - наприклад, незрозуміло, навіщо вимагати подання виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якщо ці відомості доступні усім через мережу Інтернет (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html). Їх виконання чи невиконання не вплине на досягнення загальної мети аукціону - продати майно за максимальну ціну. Водночас, недотримання якихось дріб'язкових вимог (наприклад, наводити у заяві адресу електронної пошти) може бути використане для оспорювання укладених договорів, що є вкрай шкідливим. Зокрема, пропонується відмовитися від реєстрації учасника аукціону. Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону "процедура реєстрації" полягає в тому, що організатор аукціону робить запис в журналі заяв на участь в аукціоні. Натомість, не слід ставити можливість особи бути учасником у залежність від того, чи зробив організатор аукціону запис, чи ні, бо це може бути використане для штучного обмеження до участі в аукціоні. Натомість має застосовуватись процедура допуску (ст. 61 Закону).

Пропонується викласти в новій редакції статтю 61 Закону, якою визначено порядок допуску до участі в аукціоні та сплати гарантійних внесків. Пов'язано це із тим, що допуск до аукціону має здійснюватись по кожному учаснику окремо, в міру надходження заявок, а не після того, коли всі заявки подані. Крім того, можливість "оскарження" допуску здатне взагалі заблокувати проведення аукціону. Натомість, захист повинен надаватися особі, яка не була фактично допущена до участі в аукціоні - такий захист передбачений в ст. 56 Закону.

У ч. 2 ст. 63 пропонується виключити надмірне регулювання в частині видачі певних "квитків". Натомість пропонується зобов'язати замовника аукціону повідомляти організатора про тих, кому має бути забезпечений доступ до аукціону.

У ст. 64 пропонуються такі зміни. Ч. 1 ст. 64 виключається як така, що не створює регулювання. У ч. 2 ст. 64 пропонується відмовитись від кроку аукціону як загального правила. Оскільки задля здешевлення аукціону слід відмовитись від коштовної оцінки майна, слід надати можливість для швидкого збільшення ціни (а крок цьому заважає). Ч. 4 ст. 64 пропонується виключити як таку, яка не охоплює життєвих ситуацій, що виникають на практиці.

Ч. 4 ст. 65 пропонується виключити, бо далеко не завжди переможець прострочує оплату із своєї вини. Санкція у вигляді втрати гарантійного внеску є цілком достатньою.

У ст. 66 виключається розсуд замовника і організатора щодо правил аукціонів.

Ст. 67 пропонується доповнити новою ч. 1-1, яка направлена на можливість додаткового збільшення ціни продажу.

У змінах до ст. 69 враховано, що відомості про результати аукціону мають розміщуватись на сайті, на якому було розміщене оголошення про проведення аукціону.

У змінах до ст. 71, перш за все, враховано, що договір є укладеним вже в момент визначення переможця аукціону. У ч. 5 ст. 71 виключається розсуд організатора аукціону щодо продовження строку оплати майна як такий, що несе корупційні ризики. Нова ч. 6 необхідна, аби всі учасники аукціону дізнались, що договір вже не може бути розірваний, а тому майно, яким вони зацікавились, не буде більше продаватись.

Пропонується викласти статтю 73 Закону "Наслідки невиконання обов'язку із сплати ціни майна" в новій редакції статті "Розірвання договору у разі невиконання обов'язку із сплати ціни". Необхідність змін викликана тим, що існуюча редакція статті має величезний корупціогенний потенціал, аналогічне правило сьогодні використовується для штучного заниження ціни продажу майна, про що неодноразово повідомлялося у пресі (див., зокрема, О. Дубінський. Іпотечна корупція в законі // Економічна правда / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications/2012/09/19/336001/). Крім того, правові наслідки повинна мати не відмова укласти договір, оскільки договір вже укладено в момент оголошення переможця (новий договір із тотожним змістом взагалі непотрібний), а неспроможність розрахуватися за укладеним договором.

Зміни до ст. 75 Закону направлені на врахування звичаю, що склався, за яким акт про передання права власності на куплене нерухоме майно підписується арбітражним керуючим - замовником аукціону, а не організатором аукціону.

Пропонується виключити положення абзацу 2 частини 1 статті 95. Викликана необхідність таких змін тим, що в статті 95 "Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником" визначено, що у випадку, коли вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи (абзац 1 частини 1 статті 95 Закону). Однак, застосування цих положень на практиці ускладнено, адже при підготовці Закону N 4212-VI до другого читання до частини 1 статті 95 було додано абзац 2 такого змісту: "Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України". Цей абзац надає можливість учасникам та керівнику юридичної особи уникнути проходження процедури банкрутства дуже просто - шляхом навмисного порушення порядку ліквідації, встановленого законом. Водночас єдиним критерієм щодо порушення справи про банкрутство юридичної особи, яка ліквідується, має бути недостатність майна - саме в цьому випадку кредитори потребують захисту, для чого і необхідне банкрутство.

Пропонується виключити положення частин 4, 9 та 12 статті 96 Закону, якими встановлено обов'язок погоджувати плани санації, мирові угоди та переліки ліквідаційних мас у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків з органом, уповноваженим управляти державним майном. Необхідність таких змін пов'язана із тим, що існування такого порядку є шкідливим та безпредметним. На практиці органи не усвідомлюють, з чого треба виходити при погодженні. Це призводить до багатомісячного затягування таких погоджень (трапляються випадки, коли таке погодження триває понад рік), що негативно впливає на строки провадження у справах про банкрутство таких боржників. Крім того, це порушує принцип рівності всіх суб'єктів права власності та господарювання, в зв'язку з тим, що діють різні правила примусового виконання судових рішень, в залежності від форми власності боржника. Це є шкідливим для економіки та антиринковим. Зазначене суперечить частині четвертій статті 13 Конституції України (усі суб'єкти права власності рівні перед законом) та частині третій статті 42 (суб'єктам підприємницької діяльності недержавної форми власності гарантується можливість на рівних конкурувати з державними підприємствами та господарськими товариствами).

2) Закону України "Про виконавче провадження".

Пропонуються зміни до ч. 4 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", які мають на меті виключити можливість "погашення" вимог боржника, які залишилися не задоволеними під час провадження у справі про банкрутство, коли виконавче провадження за цими вимогами було закінчено в внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Передбачається, що виконавчі документи за такими вимогами можуть бути повторно пред'явлені до виконання, якщо вони, не були задоволені повністю в межах провадження у справі про банкрутство.

Закон України "Про виконавче провадження" передбачає направлення виконавчих документів до ліквідаційної комісії боржника - юридичної особи, у випадку його добровільної ліквідації. Отримавши виконавчі документи, утворена боржником, що ліквідується, ліквідаційна комісія фактично припиняє своє функціонування, подальша процедура ліквідації не здійснюється, судові рішення не виконуються. Цю "шпарину" треба прибрати. Для недопущення зловживань з боку боржника процедурою добровільної ліквідації, яка має застосовуватися тільки у випадку, коли майна боржника вистачає для розрахунків із всіма кредиторами, законопроектом пропонується положення ч. ч. 2 та 3 статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" щодо обов'язку надсилати виконавчі документи до ліквідаційної комісії виключити.

3) Цивільного кодексу України.

Пропонується виключити ч. 3 ст. 191 ЦК, якою встановлено, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Ця норма давно викликає нарікання, бо передбачає подвійну реєстрацію нерухомості у складі підприємства - по-перше, власне нерухомість, по-друге - у складі ЄМК. Насправді жодної користі від цього нема, тільки шкода. Світова практика не знає подібного підходу: підприємства як єдині майнові комплекси не вважаються нерухомістю (тим більше що ЄМК може взагалі не включати нерухомості - наприклад, розвізна торгівля, адвокатська, лікарська, нотаріальна практика тощо). Тож збереження норми лише затримує інтеграцію України у світ в цілому і в Європу зокрема. При цьому зміни до Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не пропонуються, бо в першому читанні вже прийнято проект Закону N 2982 від 02.06.2015, яким цей Закон викладається у новій редакції (і до якого подані відповідні пропозиції). Враховано також, що питання державної реєстрації не є предметом ЦК, а регулюються спеціальними законами.

Пропонується виключити ч. 2 ст. 349, яка уможливлює існування безпредметного права (на майно, що не існує), а отже, і його продаж на аукціоні. Не можна допускати, щоб на аукціон виставлялось нерухоме майно, яке вже знищене, якого насправді немає.

Застарілою проблемою, яка заважає переданню підприємств як єдиних майнових комплексів, а тому і їх продажу на аукціоні, є правило про згоду кредитора на переведення боргу. Проектом пропонується врахувати іноземний досвід, зокрема запозичити підхід, вперше запроваджений у Франції. За цим підходом переведення боргу є можливим і без згоди кредитора, але у цьому випадку первісний боржник не виходить із зобов'язання, а лишається в ньому у якості солідарного боржника. Такий підхід зніме проблему одержання згоди кредиторів при переданні підприємств, тим більше, що проектом передбачено для первісного боржника, який виконав зобов'язання як солідарний боржник, право регресу проти нового боржника. Для досягнення цих цілей пропонується нова редакція ст. 520 ЦК та внесення кореспондуючих змін до ст. 521 ЦК.

4) Закону України "Про нотаріат".

Пропонується у назві ст. 72 виключити слова "яке було предметом застави (іпотеки)", бо предмет регулювання статті не обмежується цими випадками. Термінологію ч. 4 ст. 72 пропонується привести у відповідність до термінології спеціального Закону.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

У даній сфері суспільних відносин діє Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закон України "Про виконавче провадження", Закон України "Про нотаріат" та Цивільний кодекс України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація законопроекту не потребує додаткових матеріальних та інших витрат.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття акта:

1) забезпечить підвищення ефективності процедур банкрутства та покращення позиції Україні за індикатором "Врегулювання неплатоспроможності" у щорічному дослідженні Світового Банку "Ведення бізнесу" через: зменшення тривалості процедур; скасування зайвих перепон для порушення справи про банкрутство; забезпечення прав конкурсних кредиторів, які пропустили встановлений для звернення з вимогами строк; забезпечення реалізації усього майна боржника виключно на аукціоні за найвищою ціною; забезпечення належного функціонування механізму продажу працюючого бізнесу в процедурах банкрутства та пріоритету продажу працюючого бізнесу над продажем розпорошених активів; скасування можливості передавати майно боржника після закінчення строку процедури ліквідації в управління іншим юридичним особам для реалізації поза межами судової процедури банкрутства;

2) дозволить покращити бізнес-клімат, сприятиме зменшенню корупції, а також залученню вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку України.

 

Народний депутат України

А. В. Іванчук

Опрос