Идет загрузка документа (18 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Уголовный процессуальный кодекс Украины (относительно соблюдения конституционных прав участников уголовного производства и других граждан в части сбора и фиксации доказательств, процесса доказывания и проведения следственных (розыскных), негласных следственных (розыскных) действий)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 15.05.2015 № 2872
Дата рассмотрения: 15.05.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо додержання конституційних прав учасників кримінального провадження та інших громадян в частині збирання та фіксації доказів, процесу доказування та проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розвитку людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

Будь-які дії, пов'язані зі збиранням інформації про особу та здійснення для цього державою негласних та інших слідчих (розшукових) дій в межах досудового розслідування чи в рамках проведення оперативно-розшукових заходів в рамках оперативно-розшукових справ можуть обмежувати конституційні права людини та громадянина лише у виключних випадках.

У статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції).

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17 Пакту).

Провадження негласних слідчих (розшукових) дій передбачає застосування негласних форм та методів збирання та фіксації доказів по щодо подій і фактів та причетності окремих осіб до їх вчинення. Оскільки негласні дії можуть, за своєю природою, втручатись в особисте життя людини та громадянина, то відповідно до положень ст. 31 Конституції, останні можуть бути тимчасово обмежені лише на підставі рішення суду.

Стаття 55 Конституції України гарантує захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюють перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Частина друга статті 124 Конституції України визначає що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Будь які дії, що пов'язані з встановленням істини у справі, збиранням доказів і т. п. повинні здійснюватись в межах закону і на підставі закону (ст. 6 Конституції України). Будь-які докази чи відомості, що одержані та використовуються органами державної влади для ствердження чи спростування тих чи інших обставин, повинні бути зібрані без порушень чинного національного законодавства України та не суперечити міжнародним зобов'язанням України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Відповідно до положень статей 6 та 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" визначається вичерпний перелік підстав для проведення негласних оперативно-розшукових заходів та зазначається, що проведення тих заходів, які частково обмежують конституційні права громадян здійснюються лише на підставі ухвали слідчого судді.

Крім цього, частина 5 ст. 9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" чітко встановлює вимоги щодо обмеження прав і свобод людини мають винятковий і тимчасовий характер, які можуть застосовуватись лише за рішенням слідчого судді.

Водночас, доводиться констатувати, що окремі положення КПК України, який поспіхом було прийнято в 2012 році без належного обговорення громадськістю, неврахування сотень ґрунтовних поправок під час його доопрацювання до другого читання, суперечать вимогам Конституції України, рішенням Конституційного Суду України, а також висновкам та рекомендаціям міжнародних організацій. Практичне застосування його норм створює потенційну вразливість прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України, Загальною декларацією прав людини ООН, Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод.

Загалом, суттєві зауваження викликає низка наступних положень КПК України.

По-перше, згідно положень КПК України суду надається право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення. За подібних обставин кримінальне провадження фактично може базуватись на неперевіреній інформації, що є неприпустимою практикою у демократичній та правовій державі.

По-друге, обов'язок доказування лежить на стороні обвинувачення. Відповідно до положень ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Тому положення ч. 5 ст. 99 КПК України також суперечать нормам Конституції оскільки за відсутності оригіналу документу доводити відповідні факти, що підтверджуються ними, будуються на неналежних доказах та припущеннях, а відтак не можуть бути доказами у справі.

По-третє, запровадження нових норм, які стосуються питань порядку відновлення втрачених матеріалів досудового слідства та процесуальних вимог до процесуального документу, яким оформляється допит свідка та додаткових гарантій свідка у кримінальному провадженні дозволяє забезпечити реалізацію рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод, а також систематизувати процесуальний порядок та вимоги до окремих процесуальних дій.

По-четверте, слідчий, прокурор мають право без належного дозволу суду ініціювати та розпочинати (давати доручення) на проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, які тимчасово обмежують права та свободи людини та громадянина до постановлення ухвали суду, що є неприпустимим і таким, що порушує права і свободи людини та громадянина, а відтак протиправним.

Окрім вищезгаданого, КПК України містить ряд не вирішених (таких, що не регулюються чинним Кримінальним процесуальним кодексом України) та інших суперечливих положень, що можуть бути використані органами дізнання, слідчими органами, прокурором для перевищення владних повноважень, та які не забезпечуватимуть безумовне встановлення об'єктивної істини у конкретній справі.

2. Мета і завдання прийняття проекту Закону

Проект розроблено з метою приведення у відповідність до вимог Конституції України, Загальної декларації прав людини ООН, Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод положень чинного Кримінального процесуального законодавства України, верховенства права, належних законодавчих гарантій захисту прав і свобод людини, а також зменшення можливості будь-яких зловживань з боку правоохоронних органів у ході кримінального провадження.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Проектом, зокрема, пропонується:

1) Щодо неможливості використання неперевіреної інформації у якості доказу:

- встановити застереження про те, що не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме;

2) Щодо порядку відновлення втрачених матеріалів досудового слідства:

- визначено порядок та суб'єктів вчинення процесуальних дій у випадках втрати (знищення/пошкодження і т. ін.) матеріалів досудового розслідування;

3) Щодо допиту свідка та процедурних питань дистанційного допиту:

- систематизація вимог до процесуального документу - протоколу допиту свідка, а також уникнення підміни понять опитування "свідка" в дистанційному порядку на безпосередній допит свідка, як цього вимагає процесуальне законодавство щодо належності та допустимості доказів.

4) Щодо здійснення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, що тимчасово обмежують права та свободи людини та громадянина:

- здійснення таких заходів дозволяється виключно на підставі слідчого судді, а також розширює вимоги процесуального законодавства щодо неприпустимості свавільного втручання та проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій щодо третіх осіб;

- обмеження строку дії дозволу на тимчасове обмеження прав і свобод людини та громадянина в межах строку необхідного для їх здійснення.

5) Щодо вилучення в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій негласного вилучення зразків для дослідження:

- Виключити можливість негласне вилучення для дослідження доказів оскільки зазначені дії порушують порядок одержання та дослідження доказів передбачених положеннями ст. ст. 234, 236 КПК України.

4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють зазначене питання, є Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Прийняття проекту не потребує внесення змін до інших нормативно-правових актів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація даного законопроекту не потребує фінансових витрат з Державного бюджету України.

6. Очікувані правові та соціально-економічні наслідки прийняття проекту Закону

Прийняття запропонованого проекту матиме наслідком посилення захисту прав та свобод людини, утвердження верховенства права, приведення кримінального процесуального закону у відповідність до вимог Конституції України, Загальної декларації прав людини ООН, Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, європейських стандартів кримінального судочинства.

 

Народний депутат України

І. С. Луценко

Опрос