Идет загрузка документа (38 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно введения единых принципов начисления пенсий и отмены привилегий в пенсионном обеспечении

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 12.05.2015 № 2767-2
Дата рассмотрения: 14.09.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження єдиних принципів нарахування пенсій та скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України N 2767-2 від 12 травня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження єдиних принципів нарахування пенсій та скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні" потребував доопрацювання у зв'язку із фактичним набранням чинності з 1 червня 2015 року п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року N 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", у якому встановлено таке:

"5. У разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України".

Зважаючи на це положення Закону, а також на те, що з 1 червня 2015 року виникла правова колізія щодо існування певних правових норм у деяких законах України, які суперечать правовим нормам, що встановлені у п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року N 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", а також, зважаючи на те, що у пункті 1.4 розділу XV "Соціально-гуманітарна реформа" Коаліційної Угоди, яку підписали 27 листопада 2014 року більшість народних депутатів Верховної Ради України VIII скликання, зазначено таке положення, що в Україні протягом 2015 року будуть встановлені єдині принципи нарахування пенсій, а також, зважаючи на те, що у розділі 8 "Нова соціальна політика" Програми діяльності Кабінету Міністрів України, що була схвалена Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року N 26-VIII, встановлено таке положення, що протягом першого півріччя 2015 року буде створено справедливу соціальну систему пенсійного забезпечення та скасовано спеціальні пенсії шляхом розроблення та сприяння прийняттю Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення", перехід на єдиний принцип нарахування пенсій, зважаючи на ці та інші обставини, виникла необхідність у доопрацюванні законопроекту N 2767-2 від 12 травня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження єдиних принципів нарахування пенсій та скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні".

Необхідність ухвалення такого законопроекту також полягає в тому, що існування привілеїв прямо суперечить статті 24 Конституції України, в якій зазначено, що "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри ... або іншими ознаками". Всупереч цьому конституційному положенню в Україні існують привілеї в пенсійному забезпеченні для таких категорій осіб, як народні депутати, державні службовці, представники силових структур, прокурори, судді, журналісти державних та комунальних ЗМІ тощо.

Після ухвалення рішень Конституційним Судом України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп, від 18 червня 2007 року N 4-рп, від 22 травня 2008 року N 10-рп (далі - рішення КСУ) про неконституційність положень щодо обмеження розмірів пенсій привілейованим особам, остаточно став зрозумілим той факт, що боротьба проти поділу українців на привілейованих та звичайних пенсіонерів мала би тепер спрямовуватися не у напрямі обмежень несправедливо завищених пенсій привілейованим особам, а у напрямі скасування пенсійних привілеїв, існування яких прямо суперечить частині другій статті 24 Конституції України.

Звертаємо увагу, що в рішеннях КСУ є лише посилання на частину першу статті 24 Конституції України: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом". І водночас у цих рішеннях КСУ взагалі не згадується положення частини другої цієї ж статті 24 Конституції України: "Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри ... або іншими ознаками".

Свої рішення судді КСУ вибудували по суті на статті 22 Конституції України, яку завжди використовують захисники інтересів привілейованих осіб, коли постає питання про обмеження їхніх "законно" встановлених привілеїв.

Звертаємо особливу увагу на положення частини третьої статті 22 Конституції України: "При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод", оскільки норма, закладена в цій частині статті, є, так би мовити, найбільшою перепоною на шляху до скасування пенсійних привілеїв.

Захисники пенсійних привілеїв хочуть усім нав'язати думку про те, що ніхто і ніколи вже не зможе звузити зміст та обсяг існуючих прав і свобод привілейованим українським громадянам, бо це буде порушенням статті 22 Конституції України. Така думка мала би право на існування, якби захисники привілейованих відразу ж зазначали, що обмеження прав не допускається, якщо при їх запровадженні не було порушено статтю 24 Конституції України, яка забороняє встановлення "привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри ... або іншими ознаками" (скажімо, за ознакою належності до представників влади: законодавчої, виконавчої, судової тощо).

Якщо цього принципу не дотримуватися, тоді може виникнути така ситуація, коли народні депутати ухвалять, приміром, закон про те, що певні категорії осіб мають право (привілей) безкарно наїжджати машинами на пішоходів або безкарно вбивати, грабувати, ґвалтувати людей. За логікою захисників привілейованих, цей закон вже не можна ні скасувати, ні змінити, оскільки це буде порушенням статті 22 Конституції України.

Така логіка захисників привілейованих - це звичайнісіньке правове шахрайство! Оскільки відповідно до статті 24 Конституції України будь-який закон можна скасувати або змінити, якщо цим законом встановлені привілеї не для всіх громадян, а тільки для певної категорії осіб.

Тому насамперед, згідно зі статтею 24 Конституції України, необхідно скасувати привілеї в пенсійному забезпеченні, а вже потім, відповідно до статті 22 Конституції України, не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових Законів.

Зважаючи також на ту обставину, що Конституційний Суд України не давав офіційного тлумачення жодної з частин статті 22 Конституції України, це означає, що в чинному законодавстві не існує офіційного тлумачення поняття "звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод" у контексті статті 22 Конституції України.

Оскільки Конституційний Суд України не давав офіційного тлумачення жодної з частин статті 22 Конституції України, будь-який громадянин України має право дати своє "неофіційне" тлумачення ч. 3 статті 22 Конституції України.

Перед тим, як розпочати своє "неофіційне" тлумачення ч. 3 статті 22 Конституції України, мусимо зацитувати всі три частини цієї статті, оскільки дуже часто певні заангажовані особи "висмикують" ч. 3 статті 22 Конституції України з контексту усієї статті, тим самим спотворюючи її зміст.

Отже, у статті 22 Конституції України зазначено таке:

"Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Проаналізувавши усі три частини статті 22 Конституції України, можна виснувати, що стаття 22 Конституції України стосується прав і свобод людини і громадянина, які закріплені цією Конституцією, тобто ця стаття стосується лише конституційних прав і свобод, які не можуть бути скасовані, а також, згідно з цією статтею, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод.

Ще раз наголошуємо на тому, що згідно зі статтею 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина, що закріплені цією Конституцією.

Про інші права і свободи, тобто про ті права і свободи, які не закріплені в Конституції Україні, не йдеться в статті 22 Конституції України. І це є правильно, оскільки залежно від певних обставин, які склалися в державі, можна допустити обмеження існуючих прав і свобод, які не закріплені в Конституції Україні. Скажімо, якщо внаслідок складної економічної ситуації в державі треба скоротити певні видатки з держбюджету або підвищити певні податки і внести відповідні зміни в чинні закони України тощо. За логікою захисників привілейованих, ці закони вже не можна ні скасувати, ні змінити, оскільки це буде порушенням статті 22 Конституції України.

Справді, коли зміни в чинні закони стосуються обмеження існуючих прав і свобод привілейованих осіб, тоді судді КСУ та захисники привілейованих осіб відразу згадують про статтю 22 Конституції України. Проте коли зміни в чинні закони стосуються обмеження існуючих прав і свобод звичайних українських громадян, тоді судді КСУ та захисники привілейованих осіб воліють мовчати і навіть не згадують про статтю 22 Конституції України.

Принагідно хотілося б запитати в суддів КСУ та захисників привілейованих осіб, де вони були зі своєю позицією щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод після прийняття народними депутатами Закону України від 9 липня 2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон, новий "загальнопенсійний" Закон)?

До 1 січня 2004 року - дня набрання чинності цього Закону, особам, які мали 20 (жінки) 25 (чоловіки) років стажу, пенсія обчислювалася в розмірі 55 % заробітку (стаття 19 Закону України від 5 листопада 1991 року "Про пенсійне забезпечення"), а після 1 січня 2004 року, відповідно до статті 25 нового "загальнопенсійного" Закону, "величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1 %".

Таким чином, замість обчислення пенсії в розмірі 55 % за 20 (жінки) 25 (чоловіки) років стажу, з 1 січня 2004 року жінці з 20-річним стажем обчислили пенсію в розмірі 20 % заробітку, а чоловікові з 25-річним стажем - 25 % заробітку, тобто майже в три рази менше, ніж до 1 січня 2004 року. Хіба при прийнятті такого недолугого Закону не було допущено звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод звичайних українських громадян?

Чому судді КСУ досі не визнали неконституційними зміни (згідно із Законом України N 2505 від 25.03.2005 р.) до абзацу другого частини першої статті 28 нового "загальнопенсійного" Закону, які обмежили права мільйонів звичайних "чорних" українських пенсіонерів на одержання доплати за кожний повний рік понаднормового стажу (понад 20 років для жінок та 25 років для чоловіків) не нижче ніж 1 % прожиткового мінімуму для непрацездатних?!

З 2005 року мільйони звичайних чорних українських громадян не одержали до своїх пенсій навіть тих "крихт", які їм законно мали виплатити, у порівнянні з "ласими шматками" доплат до пенсій для привілейованих "білих" осіб, які їм завжди вчасно "законно" виплачують.

Хотілося б також запитати в суддів КСУ та захисників привілейованих осіб, де вони були зі своєю позицією щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, коли звичайним "чорним" українським громадянам упродовж років обмежувалася пенсія максимальним розміром (150 грн. до 1 січня 2004 року; 141,9 грн. до 1 липня 2003 року; 129 грн. до 1 квітня 2002 року тощо), у той час як справжній розмір пенсій перевищував цю межу?

Коли мільйонам звичайних "чорних" пенсіонерів понад десять років обмежували пенсію так званим максимальним розміром, привілейованим "білим" особам виплачували пенсії "без обмеження граничного розміру" (стаття 37 Закону України "Про державну службу"), уже навіть не кажучи про те, що обчислення пенсій у більшості "білих" було також привілейоване - за 20 років "спецстажу" їм нараховували 90 % заробітку за останній місяць роботи.

Хто поверне нинішнім мільйонам звичайних "чорних" українських пенсіонерів (варто було б також згадати і про тих, що, не дочекавшись справедливості, відійшли в потойбічне) недоодержані розміри пенсій у зв'язку з несправедливим їх обмеженням упродовж років максимальним розміром?!

Хотілося б також запитати в суддів КСУ та захисників привілейованих осіб, де вони були зі своєю позицією щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, коли народні депутати України ухвалили Закон України від 8 липня 2011 року "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", згідно з яким було підвищено пенсійний вік для жінок з 55-ти до 60-ти років. Хіба при прийнятті цього Закону не було допущено звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод звичайних українських громадян?

Хотілося б також запитати в суддів КСУ та захисників привілейованих осіб, де вони були зі своєю позицією щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, коли народні депутати України вчинили знущання над малолітніми дітьми, оскільки з вини народних обранців виплачувалася допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у протиправно заниженому розмірі 130 грн. на місяць, замість прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років - понад 500 грн. на місяць, що також не є тим необхідним мінімумом, але хоча би цей розмір допомоги відновлює порушене право та не принижує так Людину, яка згідно зі статтею 3 Конституції України визнана в Україні найвищою соціальною цінністю!

Це ж до якого цинізму треба було дійти народним депутатам, щоб просити Конституційний Суд України визнати неконституційними положення щодо обмеження "законних" привілеїв деяким категоріям осіб, зокрема визнати неконституційними більш-менш справедливі положення про обмеження розмірів пенсій сумою 10 тисяч гривень на місяць, унаслідок чого (Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп) деякі особи почали одержувати пенсію в сумі понад 100 тисяч гривень на місяць, хоча страхові внески до ПФУ сплачувалися лише із суми заробітку 10 тисяч гривень на місяць, і водночас залишити поза увагою неконституційне обмеження прав українських громадян щодо виплати їм з 1 січня 2008 року допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн. на місяць, коли до 31 грудня 2007 року розмір цієї допомоги мав бути не менший ніж прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років - 470 грн. на місяць!

Хто поверне мільйонам українських громадян недоодержані розміри допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку?!

Повертаючись до "неофіційного" тлумачення ч. 3 статті 22 Конституції України, ще раз звертаємо увагу на ту обставину, що поки Конституційний Суд України не дав офіційного тлумачення статті 22 Конституції України, будь-які посадові особи органів державної влади, котрі, відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не мають права заявляти про те, що законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження єдиних принципів нарахування пенсій та скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні" суперечить статті 22 Конституції України.

Стосовно висновку захисників привілейованих пенсій про те, що привілейовані особи сплачують внески до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) у розмірі вдвічі більшому, ніж одержувачі пенсій на загальних підставах, і це дає право привілейованим особам одержувати набагато вищу пенсію від звичайних громадян, звертаємо увагу на ту обставину, що у запропонованому законопроекті не передбачено жодних обмежень прав громадян, і якщо привілейовані особи сплачують на 2,5 % більше страхвнесків до ПФУ, ніж звичайні громадяни, то й пенсії в привілейованих осіб повинні бути вищі на 2,5 % від пенсій звичайних громадян, а не в два і більше разів у порівнянні із пенсіями звичайних українських громадян.

Звертаємо увагу на ту обставину, що в ч. 9 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) зазначено, що для платників, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" встановлюється єдиний внесок у розмірі 6,1 % бази нарахування єдиного внеску.

Водночас, відповідно до ч. 11 ст. 8 цього Закону для одержувачів пенсій на загальних підставах, зокрема для таких платників, як: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, встановлюється єдиний внесок у розмірі 34,7 % бази нарахування єдиного внеску.

Якщо застосовувати буквальний підхід, так як це полюбляють робити захисники привілейованих пенсій, то фізичні особи - підприємці, адвокати, нотаріуси, місіонери сплачують єдиний внесок у розмірі 34,7 %, а державні службовці - 6,1 %, тобто у понад п'ять разів менше, ніж одержувачі пенсій на загальних підставах.

Зрозуміло, що застосовувати такий буквальний підхід ми не збираємося, тому відразу вносимо ясність у це питання.

А саме, відповідно до ч. 5 ст. 8 цього Закону для бюджетних установ встановлюється єдиний внесок у розмірі 36,3 % визначеної бази нарахування.

Тож державні службовці сплачують із своєї зарплатні, крім 6,1 % ще 36,3 % єдиного внеску, що разом становить 42,4 % (36,3 + 6,1).

А звичайні громадяни - не державні службовці, які працюють у бюджетних установах, сплачують із своєї зарплатні єдиний внесок у розмірі 3,6 % визначеної бази нарахування єдиного внеску. Тож, разом із 36,3 %, загальна сума єдиного внеску становить для них 39,9 % (36,3 + 3,6).

Вищенаведений приклад стосується тих звичайних громадян, які працюють у бюджетних установах і мають право на одержання пенсій на загальних підставах. Проте, якщо звичайні громадяни працюють не в бюджетних установах, а в певних галузях економіки, то згідно з ч. 5 ст. 8 цього Закону залежно від класу професійного ризику (від 1 до 67) для них встановлюється розмір єдиного внеску від 36,76 % до 49,7 %.

Разом із 3,6 % єдиний внесок може становити для цих громадян від 40,36 % (36,76 + 3,6) до 53,3 % (49,7 + 3,6).

Тож висновок захисників привілейованих пенсій про те, що державні службовці сплачують із заробітної плати внески до Пенсійного фонду у розмірі, вдвічі більшому, ніж одержувачі пенсій на загальних підставах - є неправдивим висновком.

Якщо захисники привілейованих пенсій хотіли би зробити якесь порівняння щодо внесків між державними службовцями та звичайними працівниками - одержувачами пенсій на загальних підставах, тоді їм треба було би зазначити, що державні службовці сплачують із своєї зарплатні єдиний внесок на 2,5 % (42,4 - 39,9) більше, ніж звичайні працівники бюджетних установ і на 10,9 % менше, ніж платники єдиного внеску за 67-м класом професійного ризику, а не зазначати неправдивого висновку про те, що державні службовці сплачують із заробітної плати внески до Пенсійного фонду у розмірі, вдвічі більшому, ніж одержувачі пенсій на загальних підставах.

Ураховуючи наведене, у доопрацьованому законопроекті N 2767-2 запропоновано внести зміни до ч. 9 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок ухвалення яких державні службовці, прокурори, судді, народні депутати України, урядовці тощо сплачуватимуть із своєї зарплатні єдиний внесок у розмірі 3,6 % визначеної бази нарахування єдиного внеску, як і всі інші працівники бюджетних установ.

Звертаємо також увагу на ту обставину, що вимоги про скасування привілеїв у пенсійному забезпеченні містяться у численних зверненнях українських громадян до народних депутатів України, а також у резолюціях народних віч, зокрема від 14 грудня 2003 року "Пенсійна реформа в Україні - черговий обман народу" та від 12 квітня 2009 року "Пенсійна несправедливість в Україні".

2. Цілі та завдання прийняття акта

Законопроект має на меті врегулювати правову колізію, яка виникла з 1 червня 2015 року стосовно існування певних правових норм у деяких законах України, які суперечать правовим нормам, закладеним у п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року N 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

3. Загальна характеристика і основні положення проекту акта

Законопроект передбачає здійснення пенсійного забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" тим особам, які мають право на призначення пенсій відповідно до норм законів України "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", "Про державну службу", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", "Про Кабінет Міністрів України", "Про Національне антикорупційне бюро України", "Про запобігання корупції", Постанови Верховної Ради України "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України".

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання потребує змін до законів України "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", "Про державну службу", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", "Про Кабінет Міністрів України", "Про Національне антикорупційне бюро України", "Про запобігання корупції", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Постанови Верховної Ради України "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України".

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень цього законопроекту не потребує додаткових видатків з Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття зазначеного законопроекту матиме надзвичайно важливе значення, оскільки буде усунута правова колізія, яка виникла з 1 червня 2015 року стосовно існування певних правових норм у деяких законах України, які суперечать правовим нормам, що встановлені у п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року N 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Прийняття зазначеного законопроекту сприятиме тому, що ті особи, від яких залежить розробка і ухвалення нормативно-правових актів у сфері пенсійного забезпечення, почнуть нарешті розробляти та ухвалювати такі нормативно-правові акти, в яких будуть закладені єдині справедливі принципи обчислення пенсії, оскільки ці принципи стосуватимуться усіх українських громадян, без ганебного поділу на привілейованих "білих" пенсіонерів та звичайних "чорних".

 

Народний депутат України

Ю. Шухевич

Опрос