Идет загрузка документа (23 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно ответственности за злостное неповиновение требованиям администрации учреждения исполнения наказаний

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 23.04.2015 № 2708
Дата рассмотрения: 23.04.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Функціонування вітчизняної в'язничної системи неодноразово ставало причиною особливої стурбованості Європейського комітету з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню (КЗК) Ради Європи, правозахисного середовища та громадянського суспільства. Небайдужими до теми захисту прав засуджених вже безліч разів висловлювалися критичні зауваження до національного кримінально-виконавчого та пов'язаного з ним кримінального законодавства. Значна частина цих зауважень так і не стала причиною суттєвих змін нормативної бази, незважаючи на подекуди кричущі факти прояву її недоліків та катастрофічні наслідки збереження status quo у функціонуванні пенітенціарної системи.

Немає жодних сумнівів у тому, що невідкладні реформи у практиці роботи Державної пенітенціарної служби України та установ виконання покарань є важливою складовою євроінтеграційного процесу України.

Разом з тим, окремі законодавчі положення, подекуди, істотно гальмують або зводять нанівець навіть наявні позитивні напрацювання в захисті прав засуджених. Передусім, дане зауваження стосується збереженої до сьогодні практики притягнення засуджених до кримінальної відповідальності за статтею 391 Кримінального кодексу України.

Склад злочину, передбачений у ст. 391 КК України, встановлює кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань.

Диспозиція статті викладена таким чином: "Злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання".

Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк [від одного] до трьох років.

Така конструкція норми статті 391 КК України 2001 р. прямо суперечить його концептуальним засадам, однією з яких є задекларована відмова законодавця від небезпечної практики адміністративної преюдиції як умови кримінальної відповідальності. За КК України 1960 р. це призводило до кримінального переслідування особи за деякі адміністративні проступки при повторному їх вчиненні, що в свою чергу призводило до невиправданої криміналізації певної частини діянь.

Втім, в ході загальної декриміналізації другого та наступних епізодів адміністративних проступків стаття 391 КК України з невідомих причин залишилася поза увагою законодавця і містить вказівку на адміністративну (дисциплінарну) преюдицію як необхідну умову настання кримінальної відповідальності.

За даних обставин, існування та активне застосування адміністративної (дисциплінарної) преюдиції у ст. 391 КК України є наслідком того, що, формулюючи наведений склад злочину, законодавець з тих чи інших причин, не звернув уваги на таку особливість, а лише обмежився автоматичним перенесенням у дещо зміненому вигляді до ст. 391 КК України 2001 р. склад злочину, передбаченого у ч. 1 статті 183-3 КК 1960 р.

Недоцільність існування цієї норми (ст. 391) у КК України додатково підтверджується тим, що завдяки положенням діючого КВК України адміністрації установ виконання покарань та ДПтС України мають достатній правовий інструментарій для здійснення впливу на злісних порушників режиму відбування покарання - зокрема, переведення порушника дисциплінарного ізолятора, чим також зловживають працівники УВП, з тією лише різницею, що засуджений, необов'язково будучи насправді винним у формальній причині поміщення в ДІЗО, хоча б не набуває додаткової судимості.

Наявний обсяг повноважень у працівників кримінально-виконавчої системи дозволяє забезпечити порядок в установах виконання покарань без застосування щодо засуджених заходів кримінально-правового характеру.

В свою чергу, певні складнощі виникають і стосовно застосування ст. 391 КК до порушників режиму з числа осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. В якості обов'язкових умов їх кримінальної відповідальності ст. 391 КК передбачає: а) наявність у засудженого дисциплінарного стягнення у виді переведення до ПКТ (одиночної камери) або попереднє його переведення на більш суворий режим відбування покарання за порушення вимог режиму; б) вчинення засудженим злісної непокори протягом року після відбуття цього дисциплінарного стягнення або після повернення із установи з більш суворим режимом. Однак ч. 14 ст. 134 КВК передбачає, що якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.

Отже, якщо засуджений вчинить злісну непокору після спливу шестимісячного строку, хоча і протягом зазначеного у диспозиції ст. 391 КК одного року з моменту відбуття стягнення у виді переведення до ПКТ (одиночної камери), дана норма до нього не може бути застосована, так як стягнення вже погашено, і він вважається таким, що не має стягнення (за умови невчинення нового дисциплінарного проступку).

До 01.01.2004 року строк давності дії накладених дисциплінарних стягнень відповідно до ст. 68 ВТК визначався в один рік, що повністю узгоджувалося з терміном, зазначеним у диспозиції ст. 391 КК, але сьогодні така розбіжність породжує певну колізію в правозастосуванні наведених положень.

Крім того, аналіз структури злочинності в УВП свідчить, що протягом останніх більш як десяти років найбільша кількість кримінальних справ (проваджень) порушувалась саме за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 391 КК 2001 р. (ст. 183-3 КК 1960 р.), і саме вони складають левовому частку усіх злочинів, зареєстрованих у місцях позбавлення волі.

Подальше існування та застосування ст. 391 КК України мало того, що прямо суперечить вимогам ст. 21 і 24 Конституції України про непорушність прав людини та рівність усіх перед законом, ще й фактично призводить до штучного збільшення абсолютних показників стану злочинності у виправних колоніях.

Слід також звернути увагу на те, що, як правило, засуджені, які обвинувачуються за ст. 391 КК України, не мають захисників у суді, що має наслідком поверхневий та здебільшого формальний розгляд справ. Сторона обвинувачення, зазвичай, не обтяжує себе суворим дотриманням норм та вимог закону.

Крім того, чинність статті 391 КК, для керівництва УВП зберігається і, що найгірше, активно застосовується можливість необґрунтованого притягнення окремих засуджених до кримінальної відповідальності виключно на підставі конфліктних відносин останніх з адміністраціями таких установ або засудження особи до позбавлення волі за вчинення правопорушень дисциплінарного або адміністративного характеру. Наприклад:

1) Засудженого, раніше неодноразово притягнутого до дисциплінарної відповідальності за порушення режиму відбування покарання, було додатково засуджено до 1-го року 2-х місяців позбавлення волі за поміщення мікрокамери відеоспостереження в оглядове віконце дверей камери ДІЗО (останній епізод), а до того він отримав попередження за невиконання команди "підйом" та невихід на ранкову фізичну зарядку (передостанній епізод) у П'ятихатській виправній колонії N 122 Дніпропетровської області (вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2014 у справі N 638/19698/14-к) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41810299;

2) Засудженого, раніше неодноразово притягнутого до дисциплінарної відповідальності за порушення режиму відбування покарання, було додатково засуджено до 1-го року позбавлення волі за відмову протягом прогулянки територією Криворізької УВП N 3 тримати руки за спиною (вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 08.12.2014 у справі N 215/5133/13-к) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41810340;

3) Засудженого, раніше неодноразово притягнутого до дисциплінарної відповідальності за порушення режиму відбування покарання, за угодою було додатково засуджено до 2-х років позбавлення волі за відмову від вологого прибирання приміщення камери ДІЗО N 3 в Олексіївській ВК УДПтСУ в Харківській області N 25 (вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2014 у справі N 638/19698/14-к) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41858032;

4) Засудженого, раніше неодноразово притягнутого до дисциплінарної відповідальності за порушення режиму відбування покарання, було додатково засуджено до 2-х років 6-ти місяців позбавлення волі за відмову від прибирання приміщення камери ДІЗО у Піщанській ВК N 59 УДПтС України у Вінницькій області (вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 15.12.2014 у справі N 142/2282/14-к) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41934229.

Всього в Єдиному державному реєстрі судових рішень з квітня 2011 року зафіксовано 393 вироки за статтею 391 КК України (станом на 09.01.2015).

Одним з багатьох прикладів явної фальсифікації справ, за якими засудженим безпідставно присуджують продовження строку позбавлення волі, може слугувати прецедент Володимира Бордуна, який досі відбуває покарання в Олексіївській виправній колонії N 25. Засуджений Боргун у 2011 році публічно заявив про катування та жорстоке з ним поводження за участі керівництва 25-ї колонії. Харківська правозахисна група в 2012 році зверталася до керівництва ДПтС України з проханням не переводити засудженого Бордуна до 25-ї колонії, де в нього були конфліктні стосунки з керівництвом закладу, наголошуючи на реальну загрозу його життю та здоров'ю. Проте, Бордун все одно був доправлений до Олексіївської виправної колонії N 25, де йому за 75 днів до закінчення 15-річного строку покарання вироком суду додали ще три роки - разом 18 років позбавлення волі.

Така неадекватна реакція на проступки "іменем України" суперечить закріпленому в Основному Законі курсу на становлення в Україні правової держави.

Умовою застосування щодо засудженого ст. 391 КК України є також отримання ним двох стягнень. Досить часто ці стягнення накладаються на особу за дрібні порушення, наприклад, не за "зразком" прибрана постіль, або некоректне поводження з представником адміністрації, або - зміна ліжка у камері. Як правило, за такі порушення накладається адекватне проступку стягнення - догана, позачергове прибирання приміщень або території установи, у крайніх випадках - поміщення в ДІЗО тощо.

Але вважати такі проступки достатніми для того, щоб дії засудженого кваліфікувати як кримінальний злочин, за який можна призначити покарання у вигляді трьох років позбавлення волі - абсурд.

За таких обставин очевидно, що чимало таких стягнень є штучними, застосованими лише для того формального дотримання умов для засудження особи за ст. 391 КК.

Окрім того, навіть з наведених прикладів судової практики з Єдиного державного реєстру судових рішень є підстави вважати, що деякі засуджені умисно провокують застосування щодо них положень ст. 391 КК України. Таким чином, вони намагаються позиціонувати себе у середовищі засуджених як особу, яка "твердо" протистоїть адміністрації. Таким чином вони, в їх розумінні, підвищують свій "авторитет" у злочинному світі.

Наданий ст. 391 КК правовий інструментарій свідчить не стільки про прагнення адміністрацій УВП забезпечити порядок в установі, скільки про зловживання можливістю вчинення тиску на окремих засуджених, в тому числі й корупційного характеру, та свавільного вжиття заходів кримінальної репресії.

Проблему, в багатьох випадках, злочинного за змістом кримінального переслідування засуджених за статтею 391 КК України додатково поглиблює злочинна бездіяльність або імітація такої з боку працівників органів прокуратури, відповідальних за здійснення контролю за дотриманням законних прав в'язнів, як і, власне, професійна деградація інституту прокуратури в цілому.

Таким чином, можна констатувати, що практика застосування статті 391 Кримінального кодексу України у досудовому розслідуванні та правосудді протягом останніх років та безрезультатність зусиль у її скасуванні за раніше поданими законопроектами стали національною ганьбою України в очах цивілізованого світу.

Даний законопроект розроблений експертами Харківської правозахисної групи та громадської коаліції "Реанімаційний пакет реформ".

2. Цілі й завдання прийняття законопроекту

Законопроект розроблено з метою вдосконалення чинного кримінального законодавства шляхом припинення масових зловживань адміністрацією установ виконання покарань положеннями статті 391 Кримінального кодексу України та практики необґрунтованої кримінальної репресії засуджених, приведення роботи національної пенітенціарної системи у відповідність стандартам Ради Європи та вимогам демократичного співтовариства.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроектом пропонується вилучити статтю 391 Кримінального кодексу України "Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань", а також посилання на зазначену статтю у статті 140 Кримінально-виконавчого кодексу України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Даний законопроект у випадку його прийняття стане складовою частиною Кримінального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України.

Прийняття проекту Закону не потребує внесення змін до інших законів України.

Із прийняттям проекту Закону на Кабінет Міністрів України буде покладене завдання протягом трьох місяців з дня опублікування закону привести у відповідність із ним свої нормативно-правові акти, забезпечити видання нормативно-правових актів, що випливають із нього, а також забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із відповідним законом.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття цього Закону не потребує збільшення видатків Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту

Прийняття запропонованого законопроекту сприятиме утвердженню в Україні належного правого захисту засуджених від свавілля співробітників установ виконання покарань та припиненню ганебної практики зловживання останніми необґрунтовано широким інструментарієм кримінальної репресії засуджених та їх дискримінації понад встановлені законодавством обмеження, обумовлені кримінальним покаранням.

Скасування статті 391 Кримінального кодексу України стане суттєвим кроком уперед на шляху адаптації правового статусу засуджених до європейських стандартів у вигляді істотного підвищення стандартів прав засуджених, виконання міжнародних зобов'язань України в рамках Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Прийняття законопроекту стане підтвердженням щирої прихильності України та керівництва держави цінностям прав людини і стандартам Ради Європи.

 

Народні депутати України:

Пацкан В. В.

Паламарчук М. П.

Іщенко В. О.

Горват Р. І.

Мосійчук І. В.

Гудзенко В. І.

Опрос