Идет загрузка документа (21 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Закон Украины "О физической культуре и спорте" (относительно уточнения некоторых положений, регулирующих признание видов спорта в Украине и деятельность спортивных федераций и союзов)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 17.04.2015 № 2664
Дата рассмотрения: 13.07.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про фізичну культуру і спорт" (щодо уточнення деяких положень, що регулюють визнання видів спорту в Україні та діяльність спортивних федерацій та спілок)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Реформування фізичної культури і спорту передбачає системні зміни з метою впровадження в галузі сучасної системи управління та взаємовідносин між суб'єктами фізкультурно-спортивної діяльності з метою вирішення пріоритетних завдань галузі: здоров'я нації та престиж країни. При цьому держава повинна бути зацікавленою в будь-якій конструктивній ініціативі та сприяти будь-якій законній діяльності, що сприяє реалізації головних завдань фізичної культури і спорту.

Конкретними шляхами реформування галузі фізичної культури і спорту повинні стати:

формування системи відносин, що мотивують інститути громадянського суспільства до активної рівноправної участі в спільній з державою діяльності з фізичної культури і спорту;

послаблення регулятивного тиску держави, ліквідація всіх невиправданих штучних перешкод здійсненню громадськими об'єднаннями діяльності в сфері фізичної культури і спорту та вільному отриманню громадянами фізкультурно-спортивних послуг у відповідності з їх бажаннями та можливостями;

делегування широких повноважень з розвитку в Україні видів спорту (групи видів спорту) громадським об'єднанням фізкультурно-спортивного спрямування (спортивні федерації та спілки).

Делегуючи повноваження та послаблюючи регулятивні функції. держава повинна створити чіткі, прозорі, рівні та справедливі єдині правила взаємовідносин між учасниками фізкультурно-спортивної діяльності, визначити конкретне місце та функції кожного з них.

Статті 20 та 39 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" вимагають спільного розгляду та взаємного погодження, оскільки вони регулюють два етапи єдиного процесу впровадження та розвитку видів спорту в Україні. При цьому стаття 39 регулює початковий етап, на якому держава формує своє відношення до можливості розвитку конкретного виду спорту в Україні. Стаття 20 конкретизує відносини держави та спортивної федерації (спілки), спеціально заснованої для розвитку конкретного виду спорту в Україні. Для кращого розуміння логіки пропонованих доречно розглядати в першу чергу статтю 39.

Внесення змін до статей 39 та 20 викликане необхідністю вилучення з їх тексту, конкретизації та/або редагування окремих положень, що дозволяють неоднозначне трактування статей та містять можливість вибірковості застосування Закону. Неоднозначність трактування тексту статей знаходить своє відображення в підзаконних актах, деякі з яких містять конфлікт інтересів та небезпеку корупційних дій.

Зміни до статті 20 враховують необхідність приведення деяких положень та термінів до відповідності з Законом України "Про громадські об'єднання" від 22.03.2012 N 4572-VI.

2. Мета і шляхи її досягнення

З метою захисту фізичного та морального здоров'я громадян визначено дві виключні причини відмови у визнанні виду спорту в Україні: 1) небезпека чи надмірний ризик для життя і здоров'я людей, 2) антигуманний зміст виду спорту.

Діюча 39 стаття Закону не конкретизує перелік вимог до виду спорту та процедуру його визнання. Порядок визнання видів спорту конкретизується в наказі Міністерства молоді та спорту України N 149 від 27.01.2014 року "Про затвердження Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення".

Якщо користуватися європейським принципом "все, що не заборонено - дозволено", то вже першого абзацу статті 39 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" достатньо, щоб повністю вирішити завдання визнання виду спорту, шляхом простої технічної процедури.

Однак, на заваді цьому стоїть зміст абзаців 3 - 7 статті 39, який можна трактувати наступним чином: визнаючи вид спорту, держава автоматично бере на себе пакет зобов'язань, включаючи фінансові, з розвитку нового виду спорту. Подібне трактування спричиняє конфлікт інтересів: з одного боку, згідно Закону України "Про фізичну культуру і спорт", держава повинна забезпечити рівні права громадян на вільний вибір виду спорту та сприяти діяльності громадських об'єднань фізкультурно-спортивного спрямування, з іншого боку, держава з об'єктивних причин не має змоги брати на себе додаткові фінансові витрати з розвитку нового виду спорту.

Наказ N 149 передбачає громіздку процедуру, що носить суб'єктивний характер та містить корупційні загрози, оскільки рівень вимог та кількість обов'язкової документації є не посильні для видів спорту, що тільки починають свій розвиток. Рівень вимог в деяких пунктах перевищує рівень вимог для отримання статусу національної спортивної федерації (порівняльна таблиця додається), що веде до відмови у визнанні виду спорту.

Стаття 39 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" не дає відповіді на питання про долю спортивної федерації та громадян України, членів цієї федерації, у випадку відмови від визнання виду спорту. У випадку відмови у визнанні виду спорту, відповідна спортивна федерація позбавляється права на діяльність, передбачену абзацами 3 - 7 статті 39, вилучається зі сфери уваги та відповідальності державних органів виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту, що є порушенням положень Закону України "Про фізичну культуру і спорт" та конституційних прав громадян України, що займаються цим видом спорту.

Відомі випадки, коли відмова у визнанні трактується як заборона виду спорту, використовується як засіб нечесної конкуренції, значно ускладнює стосунки з державними органами та знижує діловий авторитет відповідної спортивної федерації.

На міжнародному рівні існуюча процедура визнання виду спорту негативно впливає на імідж України, як демократичної країни. Особливе занепокоєння міжнародної спортивної спільноти викликає факт, що комісія, більшість членів якої не є фахівцями в конкретному виді спорту, має право ставити під сумнів легітимність діяльності міжнародної організації, оцінювати компетентність фахівців з багатьох країн світу, що входять до її складу, не визнавати рівності права конкретного виду спорту на розвиток в Україні та наділена правом відмовити у визнанні виду спорту, який визнаний в світі.

Чинна редакція статті 39 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" порушує конституційні принципи невтручання державних органів у діяльність громадських об'єднань, право громадян на вільний вибір виду спорту (абзац 6 статті 4 цього Закону) та створює умови для порушення конституційних прав людини і громадянина.

Проект змін до статті 39 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" розроблено з метою скорочення контролюючих функцій державних органів та забезпечення дотримання Конституційних принципів невтручання державних органів у діяльність громадських об'єднань, зокрема спортивних федерацій та дотримання європейських вимог та міжнародних стандартів у сфері фізичної культури та спорту.

Конкретизація та систематизація вимог та процедур визнання видів спорту і включення їх безпосередньо до статті 39 Закону приведе до усунення суб'єктивної складової у прийнятті рішення та забезпечить єдиний підхід до їх трактування.

Зміни до статті 39 повинні змінити психологію відношення до процедури визнання виду спорту в Україні на підставі наступних положень:

визнання виду спорту в Україні є лише констатація факту, що держава не має підстав для його заборони;

визнання державою виду спорту не передбачає автоматичного виникнення будь-яких фінансових гарантій з боку держави відносно конкретного виду спорту. Держава може надавати фінансову підтримку тим федераціям з виду спорту, які відповідають конкурсним вимогам до національної спортивної федерації.

Пропозиція здійснювати визнання видів спорту шляхом декларування (інформування про початок діяльності) відповідає європейській практиці, усуває суб'єктивізм у прийнятті рішення, умови для прихованого тиску на громадські об'єднання та корупційні ризики. Одночасно буде ліквідована необхідність використання робочого часу членів комісії на виконання не притаманних їм функцій.

Введення поняття тимчасового та постійного визнання видів спорту відповідає практиці Міжнародного Олімпійського Комітету і надає можливості вільного і рівноправного початкового розвитку виду спорту. На етапі тимчасового визнання держава, з одного боку, не бере на себе ніяких фінансових зобов'язань, з іншого боку має можливість сформувати об'єктивне відношення до виду спорту, яке на етапі постійного визнання виразиться у вигляді надання чи відмові у наданні статусу національної спортивної федерації.

Побоювання, що велика кількість споріднених визнаних видів спорту призведе до збільшення витрат державного бюджету чи спричинить труднощі в управлінні ними, не мають під собою реальних підстав. Держава має дієві механізми регулювання фінансових відносин з спортивними федераціями: надання статусу національної спортивної федерації, фінансування з врахуванням рейтингів спортивних федерацій, регулювання фінансових відносин при укладанні договорів з федераціями тощо.

Збільшення кількості видів спорту збільшить число громадян, що займаються фізичною культурою і спортом, сприятиме відкриттю нових робочих місць, зростанню кількості громадських об'єднань та підвищенню конкуренції між ними, і внаслідок цього підвищиться відповідальність федерацій за привабливість виду спорту та активізацію власної діяльності з залучення більшого числа членів за рахунок якості надання спортивних послуг, не покладаючись тільки на "вибивання" державних коштів.

Дане положення повністю відповідає намірам Міністерства молоді та спорту України про передачу федераціям більшості повноважень з розвитку видів спорту.

Проект змін до статті 20 розроблено з метою скорочення контролюючих функцій державних органів та забезпечення дотримання Конституційних принципів невтручання державних органів у діяльність громадських об'єднань, зокрема спортивних федерацій та дотримання європейських вимог та міжнародних стандартів у сфері фізичної культури та спорту.

Проект акта систематизує єдині для всіх спортивних федерацій та спілок завдання та функції та конкретизує підвищені вимоги до національних спортивних федерацій та спілок.

Підвищення конкурсних вимог для отримання національного статусу, законодавче закріплення терміну дії національного статусу та вимога підтвердження виконання вимог в тому числі єдиним представником відповідного виду спорту повинно підвищити конкуренцію за отримання національного статусу, ефективність діяльності національних спортивних федерацій та їх концентрацію на виконанні основних завдань: комплексного розвитку відповідного виду спорту та гідного представлення України на міжнародній спортивній арені.

Статус національної спортивної федерації передбачає фінансову підтримку з державного та місцевих бюджетів. Оскільки бюджети всіх рівнів формуються за рахунок податків, в тому числі з доходів громадян, національні федерації повинні гарантувати рівні права та умови участі у своїх заходах будь-якого громадянина України без обмеження, навіть якщо він не є зареєстрованим членом відповідної федерації. Держава також має право вимагати від національної федерації формування найсильнішого складу збірної команди України з залученням на рівних умовах спортсменів інших організацій, якщо вони успішно пройшли відбірковий цикл до офіційних міжнародних змагань (Олімпійські Ігри, чемпіонати світу тощо).

Пропозиція створення відкритих та доступних реєстрів спортивних федерацій та спілок різного статусу та рівня повинно впорядкувати відносини між державою та громадськими організаціями, показати дійсний стан наявності та діяльності законно легалізованих спортивних організацій, реальну географію розвитку видів спорту в країні. Громадяни зможуть мати більше інформації для вибору виду спорту чи федерації за своїми вподобаннями, можливостями та місцем проживання. При нинішній ситуації не всі спортивні громадські об'єднання знаходяться в полі зору державних виконавчих органів у сфері фізичної культури і спорту.

3. Правові аспекти

У даній сфері суспільних відносин діють такі нормативно-правові акти:

Закон України "Про фізичну культуру і спорт";

Закон України "Про громадські об'єднання";

Наказ Міністерства молоді та спорту України N 149 від 27.01.2014 року "Про затвердження Порядку визнання видів спорту, включення їх до Реєстру визнаних видів спорту в Україні, порядок його ведення";

Наказ Міністерства молоді та спорту України N 102 від 21.01.2014 року "Про затвердження Положення про комісію для надання спортивній федерації статусу національної та позбавлення такого статусу";

Реалізація Закону України "Про внесення змін до статей 39 та 20 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" передбачає внесення змін до Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року N 220, та розробки нових нормативно-правових актів щодо процедури визнання видів спорту та надання статусу національної спортивної федерації, що забезпечить формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту в питанні взаємодії з громадськими організаціями та спілками фізкультурно-спортивної спрямованості..

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Оскільки, згідно з проектом акта, визнання виду спорту напряму не передбачає будь-яких гарантованих бюджетних дотацій на його розвиток, реалізація проекту акта не потребує додаткового фінансування з державного бюджету та місцевих бюджетів, матеріальних та інших витрат з боку держави. З іншого боку, розширює можливості для залучення позабюджетних, спонсорських та інших коштів з джерел, не заборонених законодавством, для розвитку масової фізичної культури, спорту та оздоровлення.

5. Регіональний аспект

Проект акта не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

6. Запобігання дискримінації

Проект акта сприяє усуненню ризиків дискримінації в питанні визнання видів спорту в Україні.

7. Запобігання корупції

Проект акта сприяє усуненню ризиків вчинення корупційних правопорушень в питанні визнання видів спорту в Україні.

8. Вплив реалізації акта на ринок праці

Зменшення регулятивного тиску в питанні визнання видів спорту в Україні може привести до відкриття нових робочих місць в громадських об'єднаннях, що розвивають нові види спорту.

9. Прогноз результатів

Прийняття Закону України "Про внесення змін до статей 39 та 20 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" забезпечить дотримання Конституційних принципів невтручання державних органів у діяльність громадських об'єднань, зокрема спортивних федерацій, що забезпечують розвиток видів спорту, організовують та проводять фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи на території України, території інших країн; приведення нормативно-правових актів у сфері фізичної культури і спору до стандартів, визначених в Олімпійській хартії, Міжнародній хартії фізичного виховання та спорту, Спортивній хартії Європи.

Збільшення числа всеукраїнських спортивних федерацій збільшить представництво України на офіційних міжнародних змаганнях з різних видів спорту, що призведе до збільшення числа медалей, завойованих українськими спортсменами на світовій та європейській аренах.

 

Народні депутати України:

Медуниця О. В. (N 355)

Денисенко В. І.

Опрос