Идет загрузка документа (22 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно гражданской ответственности заемщика перед кредитором в пределах предмета залога (ипотеки) и предупреждения двойного взыскания одного и того же долга с одного и того же лица

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 05.03.2015 № 2323
Дата рассмотрения: 05.03.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо цивільної відповідальності позичальника перед кредитором в межах предмета застави (іпотеки) та запобігання подвійному стягненню одного і того боргу з однієї і тієї ж особи"

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Зазначений законопроект спрямований на закріплення цивільної відповідальності позичальника перед кредитором в межах предмета застави (іпотеки) та списання остатку боргу, а також на запобігання подвійному стягненню одного і того боргу з однієї і тієї ж особи.

1.1. Широкого поширення набула практика подвійного, потрійного стягнення судом одного і того ж розміру боргу коштами та одночасно заставним (іпотечним) майном і одночасне вчинення виконавчого напису нотаріуса на погашення однієї і тієї ж суми боргу за одним і тим же договором про споживче кредитування.

В таких випадках наявне зловживання кредитором правом на стягнення, так як, кредитор здійснює подвійне, іноді потрійне стягнення однієї і тієї ж суми боргу за тим же договором з одного і того ж споживача.

Оскільки, відсутня чітка правова норма, яка б не допускала зловживання правом на стягнення з однієї і тієї ж особи, одного і того ж боргу за одним і тим же договором, тому у суду відсутні правові підстави для відмови в такому позові, що призводить до випадків, коли кредитор отримує і виконавчий напис нотаріуса і судове рішення про стягнення однієї і тієї ж суми боргу з одного і того ж споживача.

Крім того, є непоодинокі випадки коли кредитор отримує судові рішення про стягнення з одного і того ж боржника, однієї і тієї ж простроченої суми, за одним і тим же правочином але різними способами, зокрема, стягнення з одного і того ж споживача і грошових коштів і одночасно стягнення заставного майна. Внаслідок таких дій, кредитор отримує два виконавчих листа про стягнення двічі однієї і тієї ж суми, але двома різними способами, один виконавчий лист вказує про стягнення боргу коштами, а інший виконавчий лист - про стягнення боргу шляхом продажу заставного майна.

Вищевказані випадки призводять до порушення статті 61 Конституції України, де: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.".

Таким чином, внесення запропонованих змін забезпечать закріплення державних гарантій закріплених в ст. 61 Конституції України та недопущення подвійного стягнення з одного і того ж споживача одного і того ж боргу за одним і тим же договором.

1.2. Масового характеру набувають випадки, коли споживачів за невиконання зобов'язань за договором про споживче кредитування зобов'язують сплатити неустойку (пеню, штраф), яка у два-, три-, чотирикратному розмірі перевищує розмір кредиту і процентів за таким договором, хоча за господарськими договорами чинне законодавство України встановлює для юридичних осіб обмеження відповідальності розміром облікової ставки Національного банку України, наприклад Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі N 1-12/2013 N 7-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", в резолютивній частині рішення пунктом 2 Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України законодавчо врегулювати питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових зобов'язань у відносинах споживчого кредитування.

1.3. Має місце розгляд третейським судом спору за позовом кредитора до споживача про стягнення заборгованості за договором про споживче кредитування, незважаючи на те, що працівники цього ж кредитора є суддями того самого третейського суду, який вирішує спір із споживачем про стягнення, що не відповідає принципам безсторонності, справедливості, незалежності, внаслідок чого порушується стаття 6 (Право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою виключення таких зловживань кредитора, недопущення порушень принципів безсторонності, справедливості, незалежності необхідним є віднесення спорів за споживчими договорами до підвідомчості судів загальної юрисдикції, що гарантуватиме споживачам їх право на справедливий суд, згідно вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

1.4. Також, викладення змін до статей Закону України "Про захист прав споживачів" в пропонованій редакції відображає сутність застави, так як, заставодержатель (іпотекодержатель) на власний розсуд встановлює вимоги щодо необхідного об'єму (маси) заставного (іпотечного) майна необхідної для повного покриття зобов'язань споживача за основним договором, при настанні негативного випадку, коли споживач частково або повністю не виконає взяті обов'язки за договором про споживче кредитування.

Так, статтею 1 Закону України "Про заставу" передбачено: "Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами."

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено:

"іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом".

Оскільки, заставодержатель (іпотекодержатель) визначає об'єм (масу) необхідного заставного (іпотечного) майна, тому на нього і покладається відповідальність за неправильність, помилковість, непередбачуваність у визначенні такого об'єму (маси) заставного майна, яка б повністю покрила можливі негативні наслідки невиконання договору про споживче кредитування.

Заставодержателі (іпотекодержателі), в основному, є професійними учасниками фінансових послуг, які самостійно визначають умови для надання послуг споживачам-непрофесійними учасниками фінансових послуг, які від своєї необізнаності, відсутності фінансової грамотності інколи позбавляються всього свого майна нажитого за життя, є випадки коли пенсіонерам, інвалідам видали іпотечний кредит і внаслідок наявності прострочення за договором про споживче кредитування їх позбавляють єдиного житла і виселяють з їх нажитого за все життя житла, незважаючи на те, що такі громадяни відносяться до соціально незахищеної верстви населення і житло з якого їх позбавляють і виселяють є їх єдине житло, саме тому нагальним і необхідним є встановлення державних гарантій економічної безпеки громадян-споживачів, оскільки такі гарантії стосуються захисту соціально незахищених верств населення в більшості випадків.

Прийняття запропонованих змін сприятиме безпеці споживачів фінансових послуг, які перебувають у більш невигідному положенні оскільки не володіють або неповністю володіють фінансовою грамотністю та як наслідок потерпають від непередбачуваних наслідків, які об'єктивно впливають на неспроможність своєчасного виконання споживачем своїх обов'язків за договором про споживче кредитування.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі N 1-26/2011 N 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, передбачено:

"Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору."

Крім того, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року N 39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.

2. Цілі і завдання прийняття проекту Закону

Метою проекту є встановлення відповідальності позичальника перед кредитором в межах предмета застави (іпотеки) та запобігання подвійному стягненню одного і того боргу з однієї і тієї ж особи та сприяння загальній економічній безпеці споживачів фінансових послуг щодо:

- подвійного стягнення однієї і тієї ж суми боргу за тим же договором з одного і того ж боржника;

- стягнення неустойки (пені, штрафу), відсоток за рік яких перевищує облікову ставку Національного банку України;

- стягнення кредиторами непропорційно великої суми компенсації, неустойки (пені, штрафу), яка перевищує понад п'ятдесят відсотків розміру кредиту;

- стягнення з іншого майна споживача, якщо не покрито всі вимоги заставодержателя (іпотекодержателя) від реалізації предмета застави (іпотеки);

- звернення стягнення на єдине житло та заборони виселення з єдиного житла;

- порушення принципів безсторонності, незалежності, справедливості при розгляді спорів.

Для досягнення цієї мети пропонується законодавчо вирішити наступні завдання: визначення чітких норм, які б не допускали подвійне стягнення з однієї і тієї ж особи, одного і того ж боргу за одним і тим же правочином; покладення на заставодержателя (іпотекодержателя) ризику не покриття всіх його вимог від реалізації предмета застави (іпотеки); передбачення нікчемності штрафних санкцій, розміри яких перевищують розмір кредиту або облікову ставку Національного банку України; недопущення позбавлення громадян єдиного житла, особливо соціально незахищених верств населення; недопущення позбавлення громадян права проживання в єдиному житлі, особливо соціально незахищених верств населення; підвідомчість усіх спорів за споживчими договорами встановити виключно за судами загальної юрисдикції.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Законопроектом до Цивільного кодексу України пропонується:

- нова редакція частини 3 статті 13 (щодо меж здійснення цивільних прав);

- нова редакція частини 3 статті 16 (щодо захисту цивільних прав та інтересів судом);

- нова редакція частини 4 статті 591 (щодо реалізації предмета застави);

- включити частину 2 статті 607 (щодо припинення зобов'язання неможливістю його виконання);

Законопроектом до Цивільного процесуального кодексу України пропонується:

- включити пункти 8, 9, 10 частини 1 статті 205 (щодо підстав закриття провадження у справі);

Законопроектом до Закону України "Про заставу" пропонується:

- нова редакція статті 24 (щодо задоволення вимог заставодержателя в разі недостатньої суми, вирученої від реалізації предмета застави);

Законопроектом до Закон України "Про іпотеку" пропонується:

- нова редакція частини 7 статті 47 (щодо оформлення результатів прилюдних торгів та розподіл коштів від реалізації предмета іпотеки).

Законопроектом до Закону України "Про захист прав споживачів" пропонується:

- доповнити статтею 11-1 (Державні гарантії економічної безпеки споживачів);

- нова редакція пункту 5 частини 3 статті 18 (щодо визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача).

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Зазначене питання регулюється: Конституцією України, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України "Про заставу", Законом України "Про іпотеку", Законом України "Про захист прав споживачів".

Прийняття цього проекту Закону не потребує внесення змін до інших законів України крім зазначених у законопроекті.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація положень проекту Закону не потребуватиме додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту Закону

Прийняття запропонованих змін сприятиме реалізації державних гарантій економічної безпеки споживачів фінансових послуг (серед яких значна чисельність пенсіонерів, інвалідів, соціально незахищеної верстви населення), які перебувають у більш невигідному положенні, оскільки не володіють або неповністю володіють фінансовою грамотністю та, як наслідок, потерпають від непередбачуваних наслідків, від своєї необізнаності, відсутності фінансової грамотності, інколи позбавляються всього свого майна нажитого за життя, особливо пенсіонери, інваліди позбавляються свого єдиного житла з якого кредитори їх виселяють, роблять безпритульними, внаслідок чого, нагальним і необхідним є встановлення державних гарантій економічної безпеки громадян.

Крім того, встановлення цивільної відповідальності позичальника перед кредитором в межах предмета застави (іпотеки) та списання остатку боргу є однією з головних вимог низки фінансових "Майданів". Таким чином, прийняття законопроекту сприятиме зниженню соціальної напруги у суспільстві.

 

Народні депутати України:

О. Ю. Вілкул (посвідчення N 161)

Д. Ю. Шпенов (посвідчення N 252)

Опрос