Идет загрузка документа (14 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно замены пожизненного лишения свободы более мягким наказанием

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 03.03.2015 № 2292
Дата рассмотрения: 03.03.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Питання гуманізації окремих норм кримінального законодавства щодо застосування покарання у виді довічного позбавлення волі ставляться постійно, але не вирішуються.

Існування такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, пов'язано з низкою серйозних проблем. Так, для утримання таких засуджених ще й досі не створено належних умов, а на відміну від усіх інших видів покарання, довічне позбавлення волі має характерну тільки йому властивість - постійне збільшення кількості засуджених (в середньому 100 осіб на рік). Сприяє невиправданому зростанню чисельності засуджених до довічного позбавлення волі й каральна практика судочинства, в результаті якої названий вид покарання призначається навіть співучасникам, які безпосередньо не вчинювали злочину та не перебували у місці його вчинення.

Приріст цієї категорії засуджених неминуче впливає на погляди населення, оскільки все більше громадян з числа найближчого соціального оточення фактично втягуються у сферу, пов'язану із застосування даного покарання. Протягом 2001 - 2003 рр. у дію введено 700 місць для тримання засуджених довічно. До речі, це значно менше, ніж реальна кількість таких засуджених. У 2005 р. додатково створено 362 місця у секторах максимального рівня безпеки, а у 2006 р. - ще 210 місць. У теперішній час засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у 12-ти колоніях (секторах) та у 22-х слідчих ізоляторах. Однак кількість таких засуджених невпинно зростає, що вимагає пошуку нових форм виконання цього покарання та розгляду можливості звільнення засуджених до довічного позбавлення волі.

Засуджені довічно - це єдина категорія засуджених, які не можуть бути звільнені умовно-достроково, незважаючи, що це питання давно та успішно використовується в інших країнах. Так, згідно із статистичними даними, опублікованими експертами Ради Європи, засуджені до довічного позбавлення волі, до яких застосовано умовно-дострокове звільнення, найрідше потрапляють знову за грати, оскільки добре усвідомлюють, що, коли хоча б трішечки відійдуть від прямої лінії, яка від них вимагається, то будуть засуджені знову, і тоді вже до смерті. Крім того, вони старіють, і треба враховувати, що вік теж лікує від злочинства.

У більшості країн, де покарання у вигляді довічного позбавлення волі може бути призначено, існують виділені механізми розгляду пропозиції перегляду вироку після відбування певного мінімального періоду, встановленого законом. Такий механізм, інтегрований у межах закону і практиці винесення вироків, передбачено в законодавстві тридцяти двох країн: Албанії (25 років), Вірменії (20), Австрії (15), Азербайджані (25), Бельгії (15 - з розширенням до 19 або 23 років для рецидивістів), Болгарії (20), Кіпру (12), Чехії (20), Данії (12), Естонії (30), Фінляндії (12), Франції (зазвичай 18, але 30 років за певні вбивства), Грузії (25), Німеччині (15), Греції (20), Угорщини (20, якщо суд не розпорядиться про інше), Ірландії (попередній огляд Комісією з умовно-дострокового звільнення після 7 років, за винятком деяких видів вбивства), Італії (26), Латвії (25), Ліхтенштейну (15), Люксембургу (15), Молдові (30), Монако (15), Польщі (25), Румунії (20), Росії (25), Словаччини (25), Словенії (25), Швеції (10), Швейцарії (15 років, що зводяться до 10 років), колишній югославській Республіці Македонії (15) і Туреччині (24 роки, 30 для обтяжуючого довічного ув'язнення і 36 для сукупного покарання при обтяжуючих обставинах довічного ув'язнення). У Шотландії при присудженні довічного ув'язнення, суддя зобов'язаний встановити мінімальний термін, незважаючи на ймовірність того, що такий період буде перевищувати залишок природного життя ув'язненого.

Як визначають фахівці з міжнародних стандартів поводження з засудженими, рішення про те, чи представляє довічно засуджений загрозу для суспільства, завжди суперечливе. Одним з найбільш важливих кроків при визначенні ефективної політики в області довічного позбавлення волі є розробка справедливої, добре обміркованої та гуманної процедури, що позволить оцінити готовність того чи іншого довічно ув'язненого до виходу на свободу. Міжнародні документи, на відміну від українського національного законодавства, не бачать жодних проблем щодо звільнення такої особи достроково.

Сама ідея такої ініціативи є послідовною і такою, що враховує вимоги міжнародних стандартів у цій сфері. Починаючи з 1976 року Комітет Міністрів Ради Європи прийняв ряд резолюцій і рекомендацій з довгострокового і довічного вироків ув'язненим, які включають у себе норми щодо можливості умовно-дострокового звільнення всіх категорій засуджених. Крім того, вимога реальної можливості дострокового звільнення є складовою норми, що закріплена у практиці Європейського суду з прав людини щодо статті 3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод (Lбszlу Magyar проти Угорщини від 20 травня 2014 року (заява N 73593/10) (Vinter v. the UK (no. 66069/09, 130/10 та 3896/10), Kafkaris v. Cyprus (Grand Chamber, no. 21906/04), Lйger v. France (19324/02). У цих рішеннях Європейський Суд дійшов висновку, що коли внутрішнє законодавство не передбачає можливість такого перегляду вироку засудженого довічного або можливість його дострокового звільнення, довічне ув'язнення не буде відповідати стандартам статті 3 Конвенції.

Вимога передбачення можливості дострокового звільнення засуджених довічно також міститься у стандартах, розроблених Європейським комітетом із запобігання катуванням (Меморандум "Фактичне/реальне довічне позбавлення волі" (CPT (2007) 55) та багатьох інших стандартах. Так само вона є виправданою з точки зору безпеки суспільства, що підтверджувалась та підтверджується науковими дослідженнями у галузі кримінології.

На забезпечення послідовності у застосуванні умовно-дострокового звільнення й дотримання принципу прогресивності відбування кримінальних покарань спрямована норма проекту щодо можливості заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням. Після тривалого періоду відбування покарання відбувається суттєва соціальна дезадаптація особи, а тому важливим кроком має стати й впровадження можливості заміни цього покарання більш м'яким. Цей підхід є виправданим, бо створює підґрунтя для вирішенням проблеми ризику помилки комісії з питань умовно-дострокового звільнення і дає можливість спочатку випробувати поведінку засудженого у напіввідкритих умовах.

Нині редакції ст. 81 та 82 КК України не вирізняють правила застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини строку покарання більш м'яким до засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. Натомість, сама по собі відсутність у нормах Закону вказівки на їх застосування виключно до засуджених, які відбувають покарання у виді "позбавлення волі на певний строк" (законодавцем використане загальне поняття "позбавлення волі"), вказує на доцільність установлення окремих правил для засуджених довічно.

Закріплення можливості умовно-дострокового звільнення також потребує узгодження із ч. 7 ст. 154 КВК України, де вказується, що "у разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців". Справа в тому, що у разі залишення чинної редакції виникає два можливих варіанти тлумачення цієї норми для встановлення порядку повторного звернення за застосуванням умовно-дострокового звільнення:

а) повторне звернення залишається неможливим, тому що однорічний строк повторного звернення за поданням стосується тільки осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, а довічне позбавлення волі є невизначеним покаранням, через що на нього не поширюється цей строк;

б) повторне звернення можливе через 6 місяців, адже довічне позбавлення волі за логікою має входити в "засуджені за інші злочини", ніж ті, за які призначені покарання більше 5 років. А це є порушенням принципу справедливості у кримінальному та кримінально-виконавчому праві стосовно засуджених за менш тяжкі злочини.

Це свідчить, що додаткова кваліфікація необхідного для повторного звернення за умовно-достроковим звільненням є обов'язковою.

2. Мета і шляхи її досягнення

Проект розроблено з метою захисту прав та законних інтересів засуджених до довічного позбавлення волі шляхом гуманізації порядку призначення та виконання покарання по цьому виду.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту

Проектом Закону передбачається внести зміни до Кримінального кодексу України (далі - КК України) та Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), спрямовані на упорядкування умов тримання осіб, взятих під варту, та відбування покарання засудженими до арешту, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, основні з яких полягають у такому.

Зміни до статей 64 та 68 Кримінального кодексу покликані удосконалити процедуру призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, виключивши можливість засудження до цієї міри покарання осіб, які обвинувачуються у вчиненні готування чи замаху на злочин, а також пособників, які безпосередньо не приймали участі у вчиненні злочину. Це забезпечить запровадження більш диференційованого підходу до вибору мір покарання та дотримання принципу справедливості й захисту вразливих категорій правопорушників.

Також пропонується уведення можливості заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням й умовно-дострокового звільнення таких засуджених (зміни до ст. 81, 82 КК України).

Зміни до частини сьомої статті 154 цього Кодексу встановлюють механізм повторного розгляду питань умовно-дострокового звільнення уразі попередньої відмови в цьому.

4. Стан нормативно-правової бази у вказаній сфері правового регулювання

У даній сфері правового регулювання діють положення Конституції України, Кримінального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України.

5. Фінансове-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту

Реалізація Закону сприятиме захисту прав та законних інтересів осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, членів їх сімей, дозволить гуманізувати умови їх тримання на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації з прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими. Водночас створиться можливість скорочення чисельності засуджених до цього покарання з одночасним забезпеченням безпеки суспільства та держави.

 

Народні депутати України:

В. В. Чумак

І. С. Луценко

Опрос