Идет загрузка документа (44 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Закон Украины "О предварительном заключении" (относительно имплементации отдельных стандартов Совета Европы)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 06.07.2015 № 2291а
Дата рассмотрения: 06.07.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про попереднє ув'язнення" (щодо імплементації окремих стандартів Ради Європи)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Необхідність прийняття закону обумовлена невідповідністю окремих положень стандартам прав людини Ради Європи, членом якої є держава Україна. Діяльність її структур та органів таких як Європейський суд з прав людини та Європейський комітет з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню (ЄКЗК) неодноразово демонструвала невідповідність національного законодавства, що регулює утримання ув'язнених під вартою, Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод та Європейській конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Не дивно, що стан справ у слідчих ізоляторах став причиною значного суспільного резонансу протягом останніх років.

Багато з цих порушень мають повторюваний характер, що відобразилось у повторенні, наприклад, ЄКЗК одних і тих же рекомендацій з приводу попереднього ув'язнення з року в рік. Більше того, нехтування рекомендаціями цього поважного органу призвело до того, що останніми роками він весь час робить позачергові візити, а також до започаткування процедури "публічної заяви", що передбачається в статті 10 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню у разі, якщо національна влада відмовляється від співпраці або відмовляється поліпшити ситуацію з урахуванням рекомендацій Комітету.

Серед об'єктів його особливого занепокоєння вже традиційними є порядок та умови тримання у вітчизняних слідчих ізоляторах, які, не дивлячись на те, що особи, взяті під варту, вважаються невинними, мають більший каральний потенціал ніж порядок та умови відбування покарань засудженими у виправних колоніях максимального рівня безпеки. Спостереження Комітету з цього приводу часто лягають в основу встановлення порушень Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод Європейським судом з прав людини. З урахуванням цього пропонований законопроект ґрунтується не тільки на стандартах Комітету, а й опирається на стандарти Суду, зокрема, у тому, що стосується застосування обмежень побачень, телефонних дзвінків, листування осіб, які утримуються в установах попереднього ув'язнення.

Підстави та порядок здійснення цих контактів для осіб, взятих під варту, не витримують ніякої критики. Не дивно, що КЗК неодноразово вказував на необхідність зміни підходу до зв'язків із зовнішнім світом цієї категорії в'язнів.

Проблема має своїм джерелом декілька складових:

А) у відповідності до статті 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення" побачення з родичами або іншими особами може надаватись взятим під варту адміністрацією місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, не менше трьох разів на місяць. Дещо лицемірним виглядає остання частина диспозиції, вказуючи на те, що кількість побачень повинна бути не менше трьох на місяць. Насправді, якщо немає дозволу слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, то немає й побачень, а тому така гарантія є примарною;

Б) згідно з п. 1.1 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (Наказ Мінюсту від 18.03.2013), дозвіл слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження, є дійсним тільки на одне побачення. Це призводить до "біганини" родичів (або захисника, який допомагає родичам потрапити на побачення) для того щоб отримати побачення із взятим під варту, що потрібно робити окремо для кожного побачення;

В) умови проведення побачень є далекими від таких, що сприяють підтриманню нормального контакту хоча б із родичами. Такі побачення виключають можливість безпосереднього контакту із ними, а спілкування відбувається за допомогою телефонної трубки та через скло (подвійне скло завтовшки 6 мм кожне або органічним склом).

Ув'язненим дозволяється бачитися з захисником в умовах "що виключають можливість прослуховування чи підслуховування" при цьому побачення проводяться в умовах, що дозволяють адміністрації СІЗО бачити ув'язненого або засудженого і захисника, але не чути. Такі умови все ще не стосуються побачень із родичами та близьким, які здійснюється "у присутності посадових осіб СІЗО".

У зв'язку з таким підходом до організації проведення побачень, який обґрунтовується вимогами безпеки, врешті-решт він все більше сприяє негативному впливу на обстановку проведення побачень із сім'єю. Більше того такий підхід порушує статтю 8 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод у зв'язку з тим, що обмеження має автоматичний характер, а держава не встановлює справедливий баланс між інтересами індивіда та суспільства з огляду на цілі обмежень права на приватність, які закріплені у частині 2 статті 8 Конвенції. У зв'язку з цим існуючий порядок проведення побачень вже ставав причиною встановлення порушення статті 8 Конвенції проти України (див. напр. Тросін проти України).

Ще гіршою є ситуація, якщо взяти до уваги, що таким умовам побачення піддаватимуться також діти взятих під варту ув'язнених. З цього приводу варто пригадати рішення Європейського суду з прав людини Хорич проти Польщі (Horych, Application no. 13621/08). В ньому Суд встановив порушення статті 8 Конвенції, зокрема, через недостатньо відкриті умови проведення ув'язненого в слідчому ізоляторі побачень із своїми дітьми. Щоб додатково не травмувати їх ув'язнений Хорич змушений був взагалі відмовитися від зустрічей в таких умовах. Аргументація Суду була такою (п. 131):

"Суд хотів би відзначити природність того, що візити дітей або, більш загально, неповнолітніх у в'язницях вимагає спеціальних механізмів і можуть бути піддані конкретним вимогам в залежності від їх віку, можливих наслідків для їх емоційного стану або благополуччя і особисті обставини особи, яка відвідується. Проте, позитивні зобов'язання держави відповідно до статті 8, зокрема зобов'язання надати можливість і допомагати ув'язненому у підтримці контактів з його близькими родичами (див. пункти 123 - 124 і 129 вище), включає в себе обов'язок забезпечити наскільки це можливо безстресові умови для отримання побачень із дітьми, враховуючи наявність наслідків позбавлення волі. Цей обов'язок не виконується належним чином у тих випадках, коли, як у цьому випадку, побачення з дітьми організовані ставлячи їх у положення, в якому вони повинні сприймати в'язничні камери та ув'язнених, і до неминучого травмуючого результату, виключного стресового досвіду. Суд погоджується із твердженнями заявника, що, демонстрація тюремного життя могла б бути шокуючою навіть для дорослого і, дійсно, це могло викликати дійсно серйозний стрес і емоційні страждання для його дочок... ".

Цікаво, що неповнолітні ув'язнені мають можливість отримувати побачення в окремих кімнатах, без телефонних кабін та перегородок (п. 1.7 ПВР СІЗО). Зрозуміло, що логіка у такому випадку не працює: усіх, навіть неповнолітніх родичів ув'язненого зобов'язують отримувати побачення через перегородку та телефонну слухавку, а неповнолітніх ув'язнених - ні. Це не означає, що практика побачень за відкритих умов для неповнолітніх засуджених має бути припинена, а, навпаки, що вона має бути дозволена усім ув'язненим за винятком тих, щодо яких такі умови є обгрунтованими з огляду на спеціально проведену оцінку ризиків.

Про необхідність організації побачень в СІЗО у більш відкритих умовах КЗК зазначав неодноразово. Вперше на цю проблему вказувалось вже у доповіді щодо візиту в Україну у 1998 році (п. 196);

Особам, що утримуються під вартою, не дозволяється отримувати телефонні дзвінки. Закон України "Про попереднє ув'язнення" не передбачає можливості отримання телефонних дзвінків за жодних умов, а тому вони не дозволяються. Забороняється листування із близькими та родичами, побачення з ними за винятком отримання згоди слідчого або органу, що проводить слідство. До того ж дозвіл на побачення часто доводиться отримувати окремо щодо кожного побачення. Усі ці правообмеження виявляються необґрунтованими з огляду на їх "автоматичне" застосування до всіх взятих під варту, замість того, щоб застосовувати їх на індивідуальній основі.

Ці заборони також викликають певні логічні зауваження, якщо спробувати обґрунтувати її інтересами слідства. Ув'язненому в СІЗО дозволяється отримувати конфіденційні побачення із адвокатом, якому у разі необхідності може бути передана уся інформація співучасникам злочинів і т.д., однак, саме загроза передачі негативної інформації лежить в корені мотивування поширеної заборони побачень.

Також замість тотальної заборони телефонних дзвінків не вбачається перешкод для надання права телефонних дзвінків з можливістю їх прослуховування адміністрацією установи для всіх ув'язнених і передбачення можливості заборони таких дзвінків у разі, якщо є підстави вважати, що це може зашкодити слідству.

Усі ці характеристики вітчизняного законодавства про тримання під вартою йдуть врозріз зі стандартами КЗК. Вже у п. 168 своєї доповіді щодо візиту до України у 1998 році він вказує:

"Комітет розуміє, що іноді в інтересах правосуддя, можливо, слід обмежувати побачення з окремими в'язнями, що утримуються в СІЗО. Але ці обмеження мають бути строго аргументовані потребами справи і повинні застосовуватися, по можливості, протягом якомога найкоротшого часу. Побачення особи, яка перебуває в СІЗО, зі своєю сім'єю не повинні заборонятися на тривалий час ні з яких причин. Якщо існує ризик змови, бажано дозволяти зустрічі, але під суворим наглядом. Цей підхід повинен стосуватися і листування з родичами.

Комітет рекомендує переглянути у світлі вищевказаних зауважень питання надання особам, які перебувають в попередньому ув'язненні, побачень і можливостей листування...." (курсив збережено).

У п. 106 Доповіді щодо візиту у 2002 році Комітет зазначив: "КЗК вважає, що прийшов час українській владі переглянути також режими попереднього ув'язнення та ув'язнення в очікуванні остаточного вироку (після подачі апеляції). Ці режими мають певні неприйнятні риси, наприклад, ув'язнені повинні одержувати дозвіл слідчого, прокурора або суду (залежно від стадії процесу) на роботу та підтримку контактів із зовнішнім світом (відвідування, листування). Делегація зустрічалася зі значною кількістю таких ув'язнених, дорослими та неповнолітніми, які провели місяці, будучи замкненими у своїх камерах по 23 години на добу, без жодних занять і позбавлені контактів з родинами.

КЗК нагадує, що, на його думку, у деяких випадках необхідно, в інтересах слідства, обмежувати контакти ув'язнених з іншими ув'язненими або зовнішнім світом. Однак рішення про такі обмеження має сприйматися відповідно до обставин у кожному конкретному випадку й застосовуватися протягом якомога більш короткого часу. Далі, необхідність накладення обмежень на окремих ув'язнених не може виправдувати введення режиму обмеження для всіх без винятку ув'язнених. Нарешті, КЗК не бачить причин для того, аби особи, що очікують остаточного вироку, утримувалися при такому режимі тільки на тій підставі, що вони подали апеляцію проти вироку.

КЗК рекомендує українській владі негайно вжити заходів, включаючи, якщо потрібно, ліквідацію існуючих законодавчих перешкод, для припинення обмежуючого режиму для осіб, що перебувають у попередньому ув'язненні, і тих, хто очікує остаточного вироку...." (курсив збережено).

В продовження цих рекомендацій та у зв'язку з їх невиконанням Комітет не переставав повторювати ті ж самі зауваження та наполягати на своїх рекомендаціях з приводу контактів. У п. 152 доповіді щодо візиту у 2009 році зазначалось: "Незважаючи на попередні рекомендації КЗК, ситуація, що стосується контактів осіб, які перебувають під вартою з зовнішнім світом залишається незмінною. Для таких осіб рідкістю було, включаючи неповнолітніх, отримати дозвіл на побачення і навіть не було дозволено відправляти/отримувати листи і здійснювати телефонні дзвінки. У деяких випадках заборона на відвідування тривала навіть після того, як кримінальна справа була закрита. Делегації зустрічалися ув'язнені, які не отримували жодних побачень протягом 21 місяця.

КЗК закликає українську владу вжити заходів для забезпечення того, щоб особи, які утримуються в попередньому ув'язненні, мали право на побачення і право відправляти/отримувати листи, як справа принципу. Будь-яка відмова дати дозвіл на відвідування або відправляти/отримувати листи повинна бути спеціально обґрунтована потребами розслідування, що повинно вимагати схвалення органом, непов'язаного з розглядом справи, і повинно застосовуватися протягом певного періоду часу, із зазначенням мотивів. У разі необхідності, мають бути внесені зміни до відповідних законодавчих актів та положень.

Крім того, КЗК рекомендує, щоб був гарантований доступ до телефонних розмов для слідчо-заарештованих осіб; будь-яке рішення заборонити або ввести обмеження на доступ до телефонних дзвінків має базуватися на обґрунтованому ризику змови, залякування або іншої незаконної діяльності і повинен бути введеним на певний період часу. Повинні бути внесені відповідні зміни до законодавства" (курсив збережено). З відповіді на це зауваження щодо візиту 2009 року видно, що національна влада також визнала, що такі обмеження також призводять до позбавлення можливості дистанційного навчання ув'язнених в СІЗО.

Нарешті, у п. 50 доповіді щодо візиту у 2011 році Комітет вказав:

" ... незважаючи на конкретні рекомендації, зроблені Комітетом після всіх попередніх візитів в Україну, жорсткі обмеження як і раніше часто застосовуються до контактів із зовнішнім світом осіб, взятих під варту. Багатьом утримуваним під вартою не дозволялося отримувати будь-які побачення з особами, які не є їх адвокатом (чи законним представником) ні здійснювати телефонні дзвінки протягом тривалого часу; в ряді випадків, ця ситуація тривала вже більше року. Такий стан справ є неприйнятним.

КЗК знову закликає українську владу вжити заходів для того, щоб переконатися, що слідчо-заарештовані, як справа принципу, мають право на отримання побачень та отримання /відправлення листів. Будь-яка відмова дати дозвіл на відвідування або відправлення / отримання листів повинна бути спеціально обґрунтована потребами розслідування, вимагати схвалення органом, не пов'язаного з відповідною справою і застосуватися на вказаний період часу, із зазначенням причин. У разі необхідності, відповідне законодавство і правила повинно бути змінено.

Крім того, Комітет підтверджує свою рекомендацію про необхідність прийняття заходів для забезпечення того, щоб слідчо-заарештованим, як правило, надавався постійний доступ до телефону. Якщо є передбачуваний ризик змови в окремих випадках, конкретний телефонний дзвінок завжди може відслідковуватися. Будь-яке рішення, забороняти або обмежувати доступ ув'язнених до телефону повинне базуватися на обґрунтованому припущенні про ризик змови, залякування або іншої незаконної діяльності і застосовуватися протягом визначеного періоду" (курсив збережено).

Не можна оминути увагою й посилання Комітету у цих рекомендаціях на Європейські в'язничні правила (не подається у цитованому тексті), які рівною мірою поширюються на осіб, які утримуються під вартою. Зокрема, правило 24.1, що передбачає: "ув'язненим необхідно дозволяти максимально часто спілкуватися поштою, по телефону або в інші способи спілкування зі своїми родинами, іншими особами та представниками зовнішніх організацій; необхідно дозволяти також відвідування ув'язнених зазначеними особами" та та п. 99, який закріплює таке: "За відсутності спеціальної заборони, встановленої судовою інстанцією в конкретній справі (курсив авт.) на конкретно визначений термін, ув'язнені, справи яких ще не розглянуті, мають право: a. на відвідування, і їм дозволяється спілкування з родиною та іншими особами таким же чином, як і засудженим ув'язненим; b. на додаткові відвідування та на додатковий доступ до інших видів контактів; c. доступу до книг, газет та інших засобів інформації".

Аналіз змісту всіх вищенаведених стандартів свідчить те, що вони проігноровані у Законі України "Про попереднє ув'язнення". Також вони демонструють, що сама філософія обмеження контактів повинна бути змінена. Замість презумпції заборони контактів (побачення, листування, телефонні розмови) повинна бути презумпція дозволу цих контактів. Тобто всі контакти повинні бути дозволені з самого початку утримання під вартою і замість того, щоб отримувати дозвіл на побачення та листування (телефонні розмови, як вказувалось, взагалі не дозволяються) суб'єкт, який здійснює слідство, повинен мати можливість обмежувати такі контакти за умови належного обґрунтування. Як витікає з цитованих стандартів КЗК кожне рішення щодо обмеження повинно обґрунтовано мотивуватися у разі наявності підвищеного ризику змови чи іншої незаконної діяльності особи, яка взята під варту, а також повинно визначати чіткий строк такого обмеження. Звичайно ж, щодо такого рішення повинна існувати можливість оскарження ув'язненим, це також має бути закріплено у законодавстві, а необхідність прийняття окремих процесуальних обґрунтованих та мотивованих рішень як слідчим чи органом, що проводить слідство, так і адміністрацією установи попереднього ув'язнення, як це передбачається у законопроекті, надасть можливість такого оскарження.

Те ж саме стосується прослуховування та контролю за проведенням побачень, телефонних дзвінків, листування. Обмеження цих прав повинні відповідати вимогам до обмежень права на приватність, встановленим у частині 2 статті 8 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка передбачає того щоб обмеження здійснювалось: "згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб". Це формулювання дослівно переймається законопроектом, що надає можливість збереження справедливого балансу між обмеженнями прав та міркуваннями безпеки та режиму установи попереднього ув'язнення.

Недотримання чинним законодавством вказаного стандарту і стало причиною порушень, які неодноразово встановлювались у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах проти України. Наприклад, у рішеннях по справах "Сергій Волосюк проти України", "Вінтман проти України", а також "Бєляєв та Дігтяр проти України" було встановлено порушення права на приватність в'язнів, адже існуючий порядок перевірки кореспонденції (як для осіб, взятих під варту, так і для засуджених) суперечить вимозі пропорційності обмежень, оскільки національне законодавство по суті передбачає можливість систематичної, без додаткового обґрунтування, цензури вхідної та вихідної кореспонденції засуджених та осіб, що тримаються під вартою.

Законопроект дозволяє заповнити зазначені прогалини, дотримуючись при цьому потреби слідства та міркування безпеки. Слідчий та суд, які здійснюють кримінальне провадження, мають можливість забороняти телефонні контакти, побачення та письмову кореспонденцію. Адміністрація установ попереднього ув'язнення матиме можливість здійснювати контроль за проведенням побачень, телефонних дзвінків, листування, але для цього вимагатиметься належне обґрунтування у світлі індивідуальної оцінки ризиків.

Таким чином пропонований законопроект є особливо актуальним з огляду на те, що філософія максимального обмеження комунікації осіб, взятих під варту, із зовнішнім світом не змінювалася з радянських часів і залишається все тією ж. Такий підхід не узгоджується з основоположною тезою презумпції невинуватості про те, що особи, які взяті під варту, є невинними поки їх вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав чинності. Максимальне обмеження контактів виглядає особливо цинічним з огляду на нововведену норму, передбаченому у ч. 3 ст. 183 Кримінально-процесуального кодексу України, яка визначає, що при прийнятті рішення про взяття особи під варту має бути визначено розмір альтернативної застави. Ця норма дозволяє практично більшості із осіб, які потрапили на орбіту кримінального правосуддя і мають достатні кошти, заплативши певну суму, вільно гуляти на волі в той час як ті, що не мають можливості заплатити, будуть змушені на собі відчути весь негативний потенціал установи попереднього ув'язнення.

Це приводить до висновку, що попереднє ув'язнення повинне переслідувати чіткі цілі - запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю, а не як це на сьогодні фактично переслідує ціль покарання де-юре не винних осіб. Відповідно усі обмеження контактів повинні бути мінімально необхідними та обґрунтовані законними цілями належного слідства на що й спрямований законопроект.

Прийняття законопроекту є необхідним і з огляду на порушення через неправильний розподіл ув'язнених в установах і як наслідок перенаповнення окремих камер. Проблема нераціонального використання потенціалу розміщення установ попереднього ув'язнення неодноразово була констатована КЗК. КЗК чітко вказує, що камери, менші за 6 кв. метрів не повинні використовуватися взагалі (п. 59 21-ї Загальної доповіді). Вже давно, у п. 112 своєї відповіді щодо візиту в Україну у 1998 році, Україні рекомендувалось щоб камери, менші, ніж 6 м.кв. не використовувалися для утримання однієї особи. У той час Держдепартамент з питань виконання покарань відповів, що в нього не було фінансової можливості для виконання цієї вимоги.

Тоді ж Комітетом були підкреслені ще деякі стандарти, а саме, що камери, площа яких складає 8 - 10 м кв., не повинні використовуватися для розміщення більш, ніж двох осіб, а камери з площею 11 м кв не більше, ніж 3 особи, а камери розміром 15 - 17 м кв. не більше, ніж 4 - 5 осіб.

Пізніше проблема не була виправлена, що підтверджувалось наступними візитами. Наприклад, у п. 148 доповіді за візит у 2009 році зазначено: "деякі дисциплінарні камери були непридатні для розміщення ув'язнених через їх обмежені розміри (наприклад, від 4,5 до 5 м2), більше того, деякі камери були дуже вузькими (1,3 м)... ", у зв'язку з чим було рекомендовано, щоб камери, менші за 6 м.кв. були виведені з експлуатації або збільшені. Також, у п. 89 було рекомендовано, щоб всі камери мали щонайменше 2 метри між стінами. Про такі ж самі зауваження (мінімум 6 м.кв. у камері на одну людину та мінімум 2 метри між стінами) вказувалось і в доповіді 2012 року (п. 45), крім того, було уточнено, що рахуватись квадратні метри мають без врахування площі туалету.

Прийняття законопроекту є також необхідним з огляду на невідповідність Закону України "Про попереднє ув'язнення" стандартам Ради Європи щодо письмового інформування доступною мовою про права та обов'язки осіб, які прибувають до пенітенціарної установи (див. Загальні доповіді Комітету).

Пропонується закріпити можливість доступу до глобальної мережі Інтернет, як це було зроблено змінами до Кримінально-виконавчого кодексу щодо осіб, які відбувають покарання. Однак на відміну від засуджених осіб передбачається механізм заборони такого доступу у разі, якщо існує загроза веденню слідства.

Законопроектом пропонується суттєво змінити застарілі, перейняті з радянських часів норми, що стосуються додаткової ізоляції, наприклад, у виді поміщення до карцера. Головною новелою є закріплення процедурних гарантій застосування цих заходів. Серед них обов'язковість проведення засідання дисциплінарної комісії, надання особі прав бути представленою фахівцем у галузі права; бути проінформованою щодо висунутих проти нього обвинувачень у письмовій формі; представляти власні пояснення та заперечення, заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді; клопотати про виклик свідків та задавати їм питання; отримувати за результатами засідання копію вмотивованого рішення, що дозволятиме належне його оскарження; знайомитись із матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них.

Усі перераховані процедурні гарантії вже давно стали невід'ємною частиною в'язничної практики у європейських країнах. Вони показали свою ефективність та суттєву зміну негативних практик в місцях позбавлення волі. Більше того, величезний вплив такого роду процедур на підтримку внутрішнього порядку і дисципліни в пенітенціарних установах безпосередньо підтверджують найновітніші об'ємні емпіричні дослідження.

Їх необхідність неодноразово підкреслювалась Комітетом. Наприклад, у своїй Доповіді щодо візиту в Україну у 2009 році (п. 147) вказується: "КЗК закликає українську владу переглянути порядок приміщення в ДІЗО / Карцер і ПКТ для забезпечення того, щоб ув'язнені: (І) інформувались в письмовій формі про висунуті проти них звинувачення, (II) отримували достатньо часу для підготовки свого захисту, (III) мали право викликати свідків, щоб вони свідчили від свого власного імені і на перехресний допит проти них, і (IV) отримували копію рішення, в якому містяться причини для приміщення, і звичайна інформація про права, включаючи право на юридичну допомогу і наявних у них доступних засобів для оскарження рішення перед незалежним органом (наприклад, суддею)". Пізніше схожі вимоги були повторені у п. 174 Доповіді про візит в Україну 2012 року.

Також, у п. 57 Доповіді 2012 року КЗК вказав: "заходи, що стосуються поміщення засудженого в ДІЗО, ПКТ або ДПК, завжди необхідно застосовувати протягом якомога коротшого періоду часу, після того, як, з-поміж іншого, буде взята до уваги думка засудженого, і лише за умови надання йому копії рішення, яке містить причини поміщення і базову інформацію про його права, в тому числі наявні засоби для оскарження відповідного рішення в незалежному органі". До того ж, це рішення повинно бути вмотивованим і доступним для зовнішніх незалежних контролюючих структур (п. 57 b 21-ї Загальної доповіді). У п. 55 21-ої загальної доповіді вказується також на необхідність чітко зазначити у законі "... право ув'язненого висловлювати свої погляди в рамках процедури прийняття рішення про застосування одиночного ув'язнення (КЗК розуміє його у широкому значенні, яке включає і ДІЗО і ПКТ. - прим. наша); вимогу інформувати ув'язненого, щодо якого було вирішено застосувати такий захід, у якомога докладнішій формі про підстави прийняття такого рішення... періодичність та порядок перегляду рішень, а також процедуру оскарження рішень".

2. Мета і цілі прийняття проекту Закону

Метою прийняття законопроекту є наближення законодавства України, що регулює порядок та умови утримання осіб, взятих під варту, до стандартів обмежень прав людини Ради Європи, і зокрема Європейського комітету з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Законопроектом пропонується змінити філософію презюмування заборони контактів із зовнішнім світом на філософію дозволу таких контактів із урахуванням можливостей їх обмеження у відповідності до стандартів закріплених у документах Ради Європи, та вироблених Європейським судом з прав людини та Європейським комітетом з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню. Однак положення законопроекту не зводяться суто до цього.

Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою отримають право на ознайомлення ознайомлюють з правами, обов'язками, та вимогами режиму у друкованому вигляді і доступною мовою (вимога до письмової інформації про права та обов'язки повторена КЗК у своїй свіжій доповіді про візит в Україну у 2013 році (параграф 73)).

Закріплюється право не тільки знайомитися з правилами тримання під вартою, а й з порядком доступу до юридичної та медичної допомоги, при чому в тому числі у друкованому вигляді. Вказується на необхідність того, щоб така пам'ятка була викладена доступною мовою.

Пропонується зняти обмеження можливостей ув'язнених купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності.

Закріплюється право мати при собі документи, фотографії і записи, за винятком тих, які спрямовані на втечу з варти чи підготовку вчинення інших правопорушень. Видозмінено право володіти настільними іграми, книгами, журналами, газетами, з тим, щоб вони не тільки могли бути придбаними через торговельну мережу або отримані у бібліотеці, а й одержаними від родичів або інших осіб.

Законопроект передбачає регламентування норм, що стосуються утримання в камерах з метою превенції нераціонального розподілу ув'язнених, що може призвести до перенаселення. З основу у взяті стандарти КЗК, які вимагають наступне. Камери, менші 6 квадратних метрів, не повинні використовуватися. При обрахуванні площі камери не враховується площа санітарного вузла. Відстань між стінами камери не може бути меншою 2 метрів.

Згідно з законопроектом побачення з родичами або іншими особами надається взятим під варту адміністрацією місця попереднього ув'язнення не менше разу на сім днів у разі відсутності рішення слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження про їх заборону. Рішення про заборону повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, встановлювати коло осіб, яких стосується така заборона, строк її дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів із можливістю щомісячного продовження окремим рішенням у виняткових випадках та з додатковим обґрунтуванням (вимога встановлення обмеження на із вказівкою певний строк згадується вище як одна із повторюваних рекомендації КЗК). Заборона повинна бути необхідною у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (цілі заборони дослівно відтворені із ч. 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка масово та використовується Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях щодо пенітенціарної сфери і неодноразово згадуються у законопроекті).

Побачення повинні будуть проводитися у відкритих умовах, що надають можливість фізичного контакту. У виняткових випадках з метою забезпечення режиму та безпеки коли індивідуальна оцінка ризиків вимагає проведення побачення в умовах, що виключають фізичний контакт, допускатиметься втручання, яке необхідне у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (як уже вказувалось, це дослівне формулювання Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод). У такому разі адміністрацією місця попереднього ув'язнення приймається обґрунтоване та вмотивоване рішення із встановленням кола осіб, яких стосується воно стосується, строку його дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів із можливістю продовження у виняткових випадках.

Законопроект закріплює право ув'язнених на телефонні дзвінки у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку і разом з цим встановлює інший порядок реалізації права на листування. Так, особи, взяті під варту, зможуть листуватися та здійснювати телефонні дзвінки з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями у разі відсутності рішення слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження про їх заборону.

Рішення слідчого чи суду про заборону повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, встановлювати коло осіб, яких стосується така заборона, строк її дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів із можливістю продовження. Заборона повинна бути необхідною у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Телефонні розмови здійснюватимуться у місцях, визначених адміністрацією місця попереднього ув'язнення, та надаватимуться не рідше одного разу на сім днів. Контроль за розмовами не повинен здійснюватись за винятком випадків коли індивідуальна оцінка ризиків вимагатиме втручання, яке має бути необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У такому разі адміністрацією місця попереднього ув'язнення повинне прийматися обґрунтоване та вмотивоване рішення із встановленням кола осіб, яких стосується воно стосується, строку його дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів із можливістю подовження у виняткових випадках.

Телефонні розмови оплачуватимуться з особистих коштів осіб, взятих під варту, їхніх родичів чи інших осіб.

Порядок надання побачень і телефонних розмов має бути додатково визначеним нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Пропонується скасувати норму про те, що скарги, заяви і листи з питань, не пов'язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом, адже вона на практиці часто призводить до зловживань та невідправлення навіть обґрунтованих скарг на дії адміністрації установи попереднього ув'язнення.

Удосконалюється порядок відправлення скарг, встановлюється заборона перевіряти кореспонденцію із державними органами, установами та державними організаціями.

Додано упущений у чинному законі вид звернення як "пропозиції" (що передбачений як один із трьох різновидів звернень у ЗУ "Про звернення громадян"). Визначено, що скарги, заяви, пропозиції та інші листи, що надсилаються державним органам, установам та організаціям, перегляду не підлягають, а також відповіді на них перегляду не підлягають. Ця зміна обумовлена тим фактом, що держава не може не довіряти сама собі шляхом цензурування листів засуджених із зверненнями громадян до цих самих органів навіть в інтересах слідства, адже органи державної влади, яким ці звернення спрямовуються, повинні забезпечувати конфіденційність звернень. Чинна редакція ж фактично дозволяє "перехоплювати" будь-які скарги на їхню незаконну діяльність та призводить до ефекту інформаційної ізоляції через який порушення прав людини в закритих установах тільки примножуються.

Врегульовується можливість доступу ув'язнених до глобальної мережі Інтернет. Порядок реалізації цього права має встановлюватись Міністерством юстиції України.

Вдосконалюється порядок поміщення особи, взятої під варту, в карцер. Зокрема, закріплюються такі процесуальні права особи: бути представленою адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права отримати інформацію у письмовій формі про притягнення його до дисциплінарної відповідальності; бути присутнім на засіданні комісії при розгляді питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності; знайомитись із матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них; давати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, представляти докази; клопотати про виклик свідків та задавати їм питання; оскаржувати відповідне рішення.

У статті 9 Закону розширені права осіб, взятих під варту. Зокрема визначене право отримувати письмову пам'ятку про права та обов'язки, право отримувати копії документів, які стосуються реалізації прав, купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування, предмети першої необхідності письмове приладдя, газети, книги шляхом замовлення через будь-які торговельні мережі та без обмежень, користуватися холодильниками.

4. Стан нормативно-правової бази в даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами в даній сфері правового регулювання є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про попереднє ув'язнення".

Прийняття проекту Закону України не потребуватиме внесення змін до інших законодавчих актів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проекту Закону України не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроекту

Прийняття законопроекту сприятиме виконанню Україною міжнародних зобов'язань перед Радою Європи, дозволить суттєво зменшити тяжкі негативні наслідки взяття під варту, пов'язані із надзвичайно суворим обмеженням контактів із зовнішнім світом, попередити порушення прав ув'язнених в установах попереднього ув'язнення шляхом збільшення їх більшої інформаційної відкритості.

 

Народні депутати України

Опрос