Идет загрузка документа (28 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно усиления ответственности за совершенные правонарушения в сфере информационной безопасности и борьбы с киберпреступностью

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 19.06.2015 № 2133а
Дата рассмотрения: 19.06.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення відповідальності за вчинені правопорушення у сфері інформаційної безпеки та боротьби з кіберзлочинністю"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Законопроект розроблено у зв'язку з необхідністю підвищення ефективності заходів спрямованих на протидію кіберзлочинності, а також терористичним проявам на території України.

На даний час у вітчизняному законодавстві склалась така ситуація, що визначеними нормами не охоплюються контррозвідувальним забезпеченням об'єкти у сфері зв'язку та інформатизації, що має важливе значення для національної безпеки, а також не передбачено необхідність здійснення контррозвідувального захисту інформаційного простору держави та об'єктів телекомунікаційної системи.

Крім того, у відповідності до Закону України "Про основи національної безпеки" потребують уточнення завдання правоохоронним та спеціальним органам щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу саме національним інтересам України, а не тільки життєво важливим інтересам, як це прописано у частині другій статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України".

Адже визначене у законі поняття "національні інтереси" - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток, значно ширше від поняття - "життєво важливі інтереси", яке застосовано у чинній редакції статті 2 вказаного Закону.

Існуючі норми, що регламентують права Служби безпеки України, її органів і співробітників для виконання покладених на них обов'язків, не забезпечують обов'язкового, швидкого та ефективного їх виконання. Це визначене право одержувати лише на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю.

Враховуючи загострення криміногенної обстановки у державі та загрозливі виклики, які постали перед країною у сфері національної безпеки, вбачається за необхідне надати право на отримання даних і відомостей, необхідних для забезпечення державної безпеки України, за письмовими запитами керівникам Служби безпеки, МВС України, інших правоохоронних (спеціальних) органів, їх функціональних підрозділів, регіональних органів, їх заступників або осіб, які виконують їх обов'язки.

Для виявлення і упередження загроз національній безпеці - наявних та потенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України, правоохоронні та спеціальні органи мають отримувати доступ до державних електронних інформаційних ресурсах (реєстри, бази та банки даних, інші інформаційні масиви), інформаційних, інформаційно-телекомунікаційних, телекомунікаційних системах операторів і провайдерів телекомунікацій, контент-провайдерів, інших суб'єктів, які обробляють інформацію в електронному вигляді, незалежно від форм власності.

Нормативне визначення додаткових повноважень правоохоронних (спеціальних) органів та обов'язковості виконання операторами і провайдерами телекомунікацій законних вимог цього компетентного органу забезпечить оперативний доступ до необхідної інформації, у тому числі й інформації, що передається та отримується каналами команди реагування на комп'ютерні інциденти CERT-UA і через можливості національного контактного пункту 24/7, що функціонує в рамках Конвенції про кіберзлочинність. Надання такої інформації із зазначених систем забезпечить належне виконання правоохоронними (спеціальними) органами функціональних завдань.

Довідково: CERT-UA Держспецзв'язку України - це група технічних фахівців з числа співробітників Державного центру захисту інформаційно-телекомунікаційних систем Держспецзв'язку України, які зареєструвались в міжнародній організації FIRST (Forum of Incident Response and Security Teams), яка координує діяльність існуючої у світі мережі структур (як державних, так і приватних) швидкого реагування на інциденти, які загрожують безпеці інформаційних ресурсів (зазначені структури мають спільну назву Computer Emergency Response Team - скорочено CERT).

Крім того, нормативного врегулювання потребує наділення повноваженнями правоохоронних (спеціальних) органів щодо здійснення заходів по збереженню інформації та блокуванню доступу до відповідних інформаційних ресурсів, у разі загрози втрати інформації, яка міститься у державних реєстрах, базах даних (у тому числі приватних та комерційних структур), які використовуються у державних органах, установах та організаціях.

Такі заходи можуть застосовуватися шляхом залучення відповідних державних органів та суб'єктів господарювання у зазначеній сфері за письмовими зверненнями правоохоронних (спеціальних) органів.

У чинному законодавстві України також відсутні норми, якими повинно бути регламентовано право спеціальних (правоохоронних) органів затримувати і тримати у спеціально відведених для цього місцях осіб, підозрюваних у підготовці чи здійсненні розвідувально-підривної, терористичної діяльності та вчиненні інших злочинів, розслідування яких віднесено до компетенції спеціальних органів. З метою уточнення і реалізації цих повноважень необхідно їх доповнити правом проводити огляд таких осіб, речей, що знаходяться при них, транспортних засобів та вилучення документів та предметів, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров'ю.

Потребує доповнення Закон і нормою про право на виконання ухвали слідчого судді, суду здійснювати привід підозрюваного, обвинуваченого або свідка у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Частиною першою статті 140 КПК України передбачено, що виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів безпеки, а тому для забезпечення реалізації цієї норми необхідно наділити відповідними повноваженнями Службу безпеки України.

Проведення оперативно-розшукових заходів в рамках контррозвідувальної діяльності регламентується положеннями кримінального процесуального законодавства. Тобто до спеціального виду діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, спрямованої на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України застосовується звичайне кримінальне законодавство, яке не враховує специфіку контррозвідувальної діяльності, її спрямованість насамперед на попереджувальну роботу та суперечить досвіду провідних європейських країн. Виникає така ситуація, що окремі установи, організації, особи ухиляються від виконання законних вимог суб'єктів контррозвідувальної діяльності, яка врегульована Законом України "Про контррозвідувальну діяльність", посилаючись на норми Кримінального процесуального кодексу України, що визначають порядок кримінального провадження. Особливу небезпеку для держави це становить за умови фактичної зовнішньої агресії, коли суб'єкти господарювання, серед яких велика частка суб'єктів з російським капіталом, фактично саботують роботу вітчизняної контррозвідки, спрямовану насамперед на протидію розвідувально-підривній діяльності на шкоду інтересам нашої держави, використовуючи при цьому недосконалість чинного законодавства.

У Законі України "Про контррозвідувальну діяльність" норма про підстави для проведення контррозвідувальної діяльності потребує уточнення і доповнення, оскільки відсутні такі підстави, як посягання на економічний, науково-технічний та оборонний потенціал, інтереси держави у сфері інформаційної безпеки. Це також вимагає зазначення у нормі закону об'єктів національної системи зв'язку, інформації та державних електронних інформаційних ресурсів, а також інформаційного простору держави.

Разом з новим Кримінальним процесуальним кодексом України 13 квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України".

Останнім, серед інших, внесені зміни і до Закону України "Про контррозвідувальну діяльність", якими встановлено новий порядок подання клопотання для отримання судового дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувальних, терористичних та інших посягань на державну безпеку України, отримання інформації в інтересах контррозвідки, а також визначено статус прокурорських працівників, які здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення контррозвідувальної діяльності.

Так, згідно з новою редакцією пункту шостого частини другої статті 7 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність", клопотання, що подаються керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником слідчому судді для ухвалення рішення про проведення таких заходів у рамках контррозвідувальної справи, повинні бути погоджені з Генеральним прокурором України, виконувачем його обов'язків або уповноваженими наказом Генерального прокурора України заступниками Генерального прокурора України.

Разом з тим, зазначена норма закону не узгоджується з приписами статті 121 та пункту 9 Перехідних положень Конституції України, де визначено виключний перелік як постійних, так і тимчасових функцій прокуратури. Серед них відсутній нагляд за здійсненням розвідувальної та контррозвідувальної діяльності. Цьому відповідає чинна частина четверта статті 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" в якій зазначено, що виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України зазначені заходи можуть здійснюватися лише за ухвалою слідчого судді без розголошення третій стороні, а заходи, що не потребують дозволу слідчого судді, - без повідомлення прокурора.

Конституція України (стаття 121) і Закон України "Про прокуратуру" (стаття 2) не передбачають серед функцій прокуратури нагляд за додержанням законів під час проведення контррозвідувальної діяльності СБУ. У Законі України "Про прокуратуру" чітко вказано, що на прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України.

Внесені зміни не враховують і сутності контррозвідувальної діяльності, яка за своїм змістом є спеціальним видом діяльності у сфері забезпечення державної безпеки і спрямована на протидію розвідувальній, терористичній та іншій діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній безпеці України; розроблення і реалізацію заходів щодо запобігання, усунення та нейтралізації загроз інтересам держави, суспільства та правам громадян.

Контррозвідувальна діяльність, як і розвідувальна, не має кримінально-правової основи, оскільки не пов'язана з виявленням, припиненням і розкриттям злочинів, що є предметом оперативно-розшукової діяльності і досудового розслідування відповідно.

Реалізація впроваджених змін на практиці негативно позначилась на ефективності та оперативності контррозвідувальних заходів та призводить до затягування строків прийняття рішень по контррозвідувальних справах, нівелює можливості контррозвідувального пошуку, спрямованого на виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці України.

Тому не передбачений Конституцією України прокурорський нагляд за контррозвідувальною діяльністю, що здійснюється так само, як і за оперативно-розшуковою, є необґрунтованим, а вказівка в останньому реченні пункту 6 частини другої статті 7 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" на те, що нагляд за додержанням законів під час проведення контррозвідувальної діяльності здійснюється Генеральним прокурором України, виконувачем його обов'язків або уповноваженими наказом Генерального прокурора України заступниками Генерального прокурора України, не узгоджується з Основним Законом України і Законом України "Про прокуратуру", а тому підлягає вилученню.

Сучасний стан активізації терористичної діяльності в Україні спеціальних служб іноземних держав та організацій, окремих груп та осіб потребує уточнення завдань оперативно-розшукової діяльності, які визначені у статті 1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Чинна редакція статті 5 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" не містить повного переліку всіх оперативних підрозділів Служби безпеки України, які повинні здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Це стосується таких підрозділів, як контррозвідувального захисту економіки держави та контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки.

Враховуючи завдання оперативно-розшукової діяльності, які у сьогоденні постають, уточнення потребує і стаття 6 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", в якій необхідно зазначити відповідні підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності, а саме розвідувально-підривну або терористичну чи іншу протиправну діяльність спеціальних служб іноземних держав, організацій, груп та окремих осіб проти України.

Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності оперативно-розшукова справа ведеться на особу, яка підозрюється в підготовці до вчинення злочину, переховується від органів досудового розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісти зникла.

У чинній редакції статті 92 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" відсутня така підстава для закриття оперативно-розшукової справи, як початок досудового розслідування за матеріалами, зібраними під час проведення оперативно-розшукової діяльності у цій справі та завершення виконання оперативно-розшукових заходів.

Частинами другою-четвертою статті 7 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" встановлено зобов'язання оперативного підрозділу, який здійснює оперативну-розшукову діяльність, у разі виявлення ознак злочину невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовані фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування.

У разі, якщо ознаки злочину виявлені під час проведення оперативно-розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження, оперативний підрозділ повідомляє відповідний орган досудового розслідування та прокурора про виявлення ознак злочину, закінчує проведення оперативно-розшукового заходу, після чого направляє зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, до відповідного органу досудового розслідування.

Тобто у більшості випадків оперативно-розшукова справа ведеться на стадії підготовки до вчинення злочину, а подальші слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні оперативним підрозділом проводяться за дорученням слідчого, прокурора в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Таким чином стаття 92 вказаного Закону повинна бути редакційно змінена та доповнена пунктами про підстави для закриття оперативно-розшукової справи.

У чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління. При цьому відсутня норма про адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб Служби безпеки України, що витікають із повноважень, передбачених статтею 25 Закону України "Про Службу безпеки України".

З огляду на масштабність і динамічність проникнення інформаційно-телекомунікаційних технологій у всі сфери життєдіяльності особи, суспільства та держави в процесі інтеграції нашої країни до глобальної інформаційної цивілізації проблема забезпечення її кібернетичної безпеки як невід'ємної складової кожної зі сфер національної безпеки, управління процесами в яких пов'язане з використанням указаних технологій, потребує негайного й ефективного розв'язання, що неможливо здійснити без відповідних законодавчих новацій.

Зокрема, установлено, що на сучасному етапі науково-технічного розвитку суспільні відносини, пов'язані із захистом від кібернетичних загроз життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, є невід'ємною складовою врегульованих нормами Закону України "Про основи національної безпеки України" правовідносин. У зв'язку з цим на міжвідомчому рівні схвалено рішення про можливість і доцільність уведення в дію основоположних законодавчих норм з питань кібернетичної безпеки України.

2. Мета і шляхи її досягнення

Проект Закону розроблений з метою формування засад державної політики у сфері забезпечення кібернетичної безпеки України, яку буде досягнуто шляхом внесення змін до положень Закону України "Про основи національної безпеки України" та інших законів, в частині визначення основних реальних і потенційних загроз національній безпеці України кібернетичного характеру, основних напрямів державної політики та основних функції суб'єктів забезпечення національної безпеки в цій сфері, а також уведення таких основоположних понять, як "кібернетична безпека (кібербезпека)" та "кібернетичний простір (кіберпростір)".

У такий спосіб закладатиметься необхідна правова основа для подальшої нормотворчої діяльності (як на законодавчому, так і на підзаконному рівні) з питань захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, реалізація яких залежить від належного функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем.

3. Правові аспекти

У даній сфері правового регулювання діють Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінально процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України "Про основи національної безпеки України", "Про боротьбу з тероризмом", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про контррозвідувальну діяльність", "Про розвідувальні органи України".

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття запропонованих змін та їх реалізація не потребуватимуть додаткових бюджетних витрат.

5. Позиція заінтересованих органів

Питання, які пропонується врегулювати законопроектом, лежать у площині компетенції правоохоронних та спеціальних органів.

6. Регіональний аспект

Законопроект не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

6-1. Запобігання дискримінації

У проекті відсутні положення, які містять ознаки дискримінації. Громадська антидискримінаційна експертиза не проводилась.

7. Запобігання корупції

У законопроекті відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень. Громадська антикорупційна експертиза не проводилась.

8. Громадське обговорення

Законопроект не потребує проведення консультацій з громадськістю.

9. Позиція соціальних партнерів

Законопроект не стосується соціально-трудової сфери.

10. Оцінка регуляторного впливу

Проект не є регуляторним актом.

101. Вплив реалізації акта на ринок праці

Реалізація проекту Закону на ринок праці не впливає.

11. Прогноз результатів

Наслідком прийняття законопроекту стане удосконалення нормативно-правової бази у сфері діяльності спеціальних та правоохоронних органів, що у свою чергу сприятиме підвищенню ефективності контррозвідувальної та правоохоронної діяльності.

 

Народні депутати України 

 

Опрос