Идет загрузка документа (16 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно обеспечения прозрачности собственности средств массовой информации, а также реализации принципов государственной политики в сфере телевидения и радиовещания

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 23.01.2015 № 1831
Дата рассмотрения: 29.05.2015 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Проблеми з прозорістю власності телерадіоорганізацій України є визнаними не лише в Україні, але й міжнародними експертами. Так, в резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи N 1466 (2005) "Про виконання обов'язків і зобов'язань Україною" від 5 жовтня 2005 року органи державної влади закликались "гарантувати прозорість власності на засоби масової інформації". Після цього співдоповідачі Ради Європи неодноразово закликали український Уряд сприяти ухваленню парламентом відповідного закону, який би забезпечував прозорість структури власності на ЗМІ. На необхідності законодавчо вирішити питання прозорості власності українських медіа висловлювались і численні міжнародні громадські організації, які опікуються питаннями незалежних ЗМІ та свободи слова, такі як "Article XIX", IMS та багато інших.

Прийняття закону про забезпечення прозорості відносин власності також міститься в Плані заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України від 12 січня 2011 року N 24/2011.

Проте, Україна і по сьогоднішній день не вирішила зазначеного питання, і, як наслідок, наразі відсутня будь-яка достовірна інформація щодо того, кому належать українські ЗМІ.

Особливої гостроти набуває дана проблема відносно власників телерадіоорганізацій. Згідно статистичних даних, більшість українців отримують інформацію саме через засоби телевізійного та радіомовлення, тоді як відсутність відомостей про їх реальних власників не дозволяє визначитись з питанням, наскільки тим чи іншим мовникам можна довіряти.

Частково дане питання вирішене прийняттям Закону України N 1701-VII від 14 жовтня 2014 року. Цим законом Господарський кодекс України доповнено статтею 641, якою підприємства зобов'язані надавати інформацію про своїх кінцевих вигодонабувачів державному реєстратору. Водночас, через цілком зрозумілу гостроту питання необхідності інформування громадян про реальних власників основних постачальників інформації, наявних на даний час механізмів недостатньо. Тому і пропонується в якості одного із додаткових заходів контролю вносити до відомості про кінцевих вигодонабувачів до ліцензій мовників та провайдерів цифрових багатоканальних телемереж. Завдяки цьому невчасне інформування ліцензіатом про зміну складу кінцевих вигодоодержувачів може стати підставою для застосування санкцій аж до анулювання ліцензії відповідно до літери "б" частини п'ятої статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Статтею 4 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" встановлені основні принципи державної політики у сфері телебачення і радіомовлення. Зокрема, частиною п'ятою даної статті Україна взяла на себе зобов'язання встановити дієві обмеження щодо монополізації телерадіоорганізацій промислово-фінансовими, політичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантувати захист телерадіоорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Ефективне забезпечення реалізації цього надзвичайно важливого принципу може забезпечуватись декількома шляхами. Зокрема, покладення на суб'єктів інформаційної діяльності зобов'язань розкривати інформацію про структуру своєї власності та вказувати фактичних власників призведе до можливості більш ефективного контролю за недопущенням монополізму та реалізації гарантій захисту від фінансового та політичного тиску з боку держави і фінансово-політичних груп. А одночасне покладення на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення певних обов'язків щодо обґрунтування рішень про ліцензування створить необхідні передумови для оздоровлення ринку телевізійного та радіомовлення в Україні, та не допущення монополізму на ринку.

Окрім того, законопроектом пропонується усунути ряд термінологічних та логічних розбіжностей, які існують в чинному законі, але впродовж багатьох років так і не були уточнені. Зокрема, в статті 38 чинного Закону передбачається внесення до Державного реєстру телерадіоорганізацій не лише безпосередньо самих телерадіоорганізацій, але й інших учасників телерадіоринку (наприклад, студії-виробники). В частині третій вказаної статті зазначається, що Національна рада здійснює державну реєстрацію суб'єктів інформаційної діяльності. Враховуючи це, більш доцільним було "Державний реєстр телерадіоорганізацій" замінити на "Державний реєстр суб'єктів інформаційної діяльності", що, враховуючи визначення такого суб'єкта зі статті 1, більш точно відображує його фактичне наповнення.

Також пропонується привести законодавство у відповідність до міжнародних зобов'язань України щодо роздержавлення засобів масової інформації. Після запровадження Закону про Суспільне телебачення і радіомовлення всі державні та комунальні телерадіоорганізації мають реформовуватись в суспільних та громадських мовників. Тому пропонується в статті 12 Закону про телебачення і радіомовлення передбачити заборону державним органам створювати телерадіоорганізації, оскільки це призводить до спотворення ідеї роздержавлення ЗМІ та створює додаткове навантаження на Державний бюджет України.

Крім зазначеного, проектом пропонується навести лад в питанні численних переоформлень ліцензій на мовлення в частині програмної концепції мовлення. З огляду на те, що програмна концепція відіграє одну з найважливіших ролей під час розгляду конкурсів на отримання ліцензій, було б логічним, щоб обмежити телерадіоорганізацію в можливостях її зміни. Сьогодні стала розповсюдженою практика, коли після отримання ліцензії телерадіоорганізація кардинально змінює програмну концепцію, і в результаті ми отримуємо мовлення фактично іншого каналу або радіостанції з абсолютно іншою програмною концепцією, яка не оцінювалась під час проведення конкурсу і не порівнювалась з концепціями інших учасників конкурсу. Не виключно, що учасник з такою зміненою концепцією не зміг би виграти конкурс та отримати ліцензії. Як результат, ідея конкурсного розподілу ліцензій втрачає будь-який сенс. Задля усунення цього пропонується обмежити мовника строком в п'ять років, впродовж якого він не міг би змінювати програмну концепцію, надавши Національній раді можливість відмовити в відповідному переоформлені ліцензії.

Додатково слід нагадати, що зобов'язання українського регуляторного органу надавати детальне обґрунтування рішень щодо видачі або відмови у видачі ліцензій на мовлення, випливає з участі Україні в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини надаючи офіційне тлумачення Конвенції неодноразово вказував, що державні регуляторні органи не можуть здійснювати ліцензування телерадіомовлення не надаючи жодних пояснень своїм рішенням. Не дивлячись на те, що дещо схожа норма міститься в частині третій статті 30 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", Національна рада її не застосовує в конкурсних процедурах, посилаючись на частину восьму статті 24 того ж Закону, за якою стаття 30 в конкурсі може не застосовуватись. На жаль, подібну позицію також зайняли судові органи.

Тому прийняття закону, який би змушував телерадіомовників розкривати інформацію про своїх реальних власників, та одночасно з цим робив більш прозорою діяльність регулятора щодо ліцензування, є досить актуальним, і прийняття такого закону є виконанням Україною своїх міжнародних зобов'язань.

2. Цілі і завдання державного регулювання, які реалізуються прийняттям законопроекту

Ввівши в дію даний законопроект, держава зможе звести до мінімуму концентрацію аудіовізуальних ЗМІ, зробить більш прозорою діяльність українських мовників та провайдерів, запровадить додаткові гарантії свободи слова та створить передумови для прозорого ліцензування телерадіомовлення як запоруки вільного поширення об'єктивної та неупередженої інформації, вільної від будь-якого тиску та цензури.

3. Основні положення законопроекту

Законопроектом пропонується:

- зобов'язувати суб'єктів інформаційної діяльності (телерадіомовників та провайдерів програмної послуги) розкривати інформацію про реальну структуру власності та надавати відомості про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) компаній;

- запровадити механізми контролю за достовірністю наданих відомостей про фактичних власників суб'єктів інформаційної діяльності (надання декларацій про доходи заявлених бенефіціарних власників);

- надати Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення права запитувати додаткові відомості про структуру власності телерадіоорганізацій та бенефіціарних власників;

- запровадити процедуру оприлюднення інформації про фактичних власників телерадіомовників та провайдерів програмної послуги на їх інтернет-сайті;

- заборонити створення та діяльність телеорганізацій, учасником яких є юридичні особи, зареєстровані в офшорних зонах, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України, а також відповідні фізичні особи-підприємці, фізичні особи та особи без громадянства;

- встановити, що телерадіоорганізації, які не припускаються порушень вимог щодо розкриття інформації про фактичних власників мають перевагу під час проведення конкурсів на отримання ліцензій;

- покласти на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення обов'язок надавати детальне обґрунтування всім своїм рішенням щодо видачі, відмови у видачі та відмови у продовженні ліцензій;

- заборонити Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення введення будь-яких не передбачених законами України обмежень ретранслювати програми, які походять з країн-учасниць Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання, та місце законопроекту в системі законодавства

В даній сфері правового регулювання діють такі акти:

1) Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР;

2) Європейська конвенція про транскордонне телебачення, ратифікована Законом України від 17 грудня 2008 року N 687-VI;

3) Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV;

4) Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23 вересня 1997 року N 538/97-ВР;

5) Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року N 3759-XII;

5. Обґрунтування очікуваних соціально-економічних наслідків прийняття законопроекту

Прийняття законопроекту сприятиме вирішенню питання прозорості власності щодо телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги. Також законопроект запроваджує більш чіткі та прозорі процедури діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо ліцензування.

Вказані дії у сукупності зроблять більш прозорим ринок телерадіомовлення в Україні, що дасть можливість залучення додаткових інвестицій в цей сектор економіки, створення додаткових робочих місць, зменшення навантаження на державні соціальні фонди з допомоги по безробіттю.

6. Обґрунтування очікуваних правових наслідків прийняття законопроекту

Прийнявши законопроект, Україна виконає свої зобов'язання, що випливають з її членства в Раді Європи, та удосконалить правове регулювання сфери телерадіомовлення за рахунок запровадження більш чітких і зрозумілих юридичних процедур та встановлення правил конкуренції.

7. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття Закону не потребує додаткових та інших витрат з Державного бюджету України.

 

Народні депутати України

М. Л. Княжицький

В. І. Денисенко

Опрос