Идет загрузка документа (28 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно совершенствования правового регулирования реализации жилищных прав жильцов общежитий

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 27.11.2014 № 1076
Дата рассмотрения: 27.11.2014 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"

1. Обґрунтування необхідності прийняття Закону України

Прийняття запропонованого законодавчого акта пов'язано з необхідністю внесення змін до окремих положень Житлового кодексу Української РСР, Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та Закону України "Про заставу" з наступних причин.

Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не містить визначення законності підстав для володіння та користування житловими приміщеннями у гуртожитках. Лише стаття 129 Житлового Кодексу Української РСР передбачає, що спеціальний ордер є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. В той же час, значна кількість мешканців гуртожитків з незалежних від них причин не отримали свого часу спеціальних ордерів. Громадян було поселено у гуртожитки і вони продовжують володіти та користуватись ними не на підставі спеціальних ордерів, а на підставі рішень про надання їм жилої площі.

Слід зазначити, що на відсутність законодавчого визначення законності підстав володіння житловими приміщеннями у гуртожитках також звертає увагу пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові від 14.09.2012 N 11 "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

На нашу думку, ордер на жиле приміщення (спеціальний ордер) доцільно розглядати як один із документів, що підтверджує законність володіння та користування таким приміщенням (жилою площею), а не як правовстановлюючий документ, оскільки він є формальним, похідним документом та видається на підставі рішення про надання жилої площі. По своїй суті саме це рішення має бути законною підставою для володіння та користування жилим приміщенням, оскільки воно встановлює таке право, а не ордер.

Тому законопроектом у статті 128 Житлового Кодексу Української РСР пропонується передбачити норму, згідно якої законною підставою для володіння та користування житловим приміщенням у гуртожитку є рішення про надання жилої площі, а у статтях 58, 129 цього Кодексу виключити положення, у відповідності до яких - ордер на жиле приміщення (спеціальний ордер) є єдиною підставою для вселення на надане жиле приміщення (жилу площу) та у статті 59 передбачити підстави і порядок визнання недійсним рішення про надання жилого приміщення, а не лише ордеру.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Першою з вищезазначених умов для одержання права на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках є відсутність у громадянина власного житла.

Проте, така умова суперечить пункту 7 статті 5 зазначеного Закону та статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" згідно яких приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Тобто, при приватизації житлових приміщень у гуртожитках має враховуватись дотримання громадянином санітарної норми загальної площі, а не відсутність у нього власного житла.

З цього приводу Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 10.06.2010 N 15-рп/2010 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла) зазначає, що безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім'ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є. Одноразовість приватизації житла законодавець обумовив номінальною вартістю житлового чека, а не кількістю квартир (будинків), площа яких відповідає цій вартості і встановленій санітарній нормі.

Другою та третьою умовами є реєстрація за місцем проживання у гуртожитках та фактичне проживання у них більше п'яти років.

Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" не передбачено обов'язкової умови для приватизації квартири (будинку) наявність реєстрації місця проживання у цьому житлі.

На нашу думку, головними умовами для приватизації житлових приміщень у гуртожитках має бути законність підстав проживання у цих приміщеннях, тривале (більше п'яти років) відкрите користування ними.

Тому проектом Закону України передбачається статтю 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" викласти у новій редакції згідно якої сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах проживають в гуртожитках і до набрання чинності цим Законом більше п'яти років відкрито користувалися та продовжують користуватися жилою площею в гуртожитках.

Крім того, проект доповнює статтю 1-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначенням таких термінів як ліжко-місце, цілісний майновий комплекс гуртожитку та поняття проживати в гуртожитку, оскільки відсутність в чинному законодавстві визначень вказаних термінів та понять призводить до прогалин та неоднакового застосування закону суб'єктами правозастосовчої практики.

Тому проектом Закону України передбачається у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначити, що ліжко-місце - це частина житлової кімнати, призначена для проживання однієї особи, площа якої визначається шляхом поділу загальної площі кімнати на кількість осіб, для проживання яких розрахована дана кімната; проживати в гуртожитку означає володіти та користуватися жилою площею в житлових приміщеннях гуртожитку; цілісний майновий комплекс - це об'єкт, сукупність активів якого забезпечує виконання завдань відповідно до його функціонального призначення. До складу цілісного майнового комплексу гуртожитку відноситься майно, яке необхідне для нормального функціонування гуртожитку, в тому числі власне будівля гуртожитку, земельна ділянка, на якій розташований гуртожиток, інженерні мережі, прибудинкова територія та розташовані на ній будівлі й споруди, необхідні для утримання та використання гуртожитку тощо.

Крім того, пропонується вдосконалити правове регулювання житлових прав мешканців гуртожитків, яким було надано так зване "ліжко-місце". В проекті Закону України частину першу статті 3 (Забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків) доповнено пунктом 6-1, де зазначено, що громадяни, які на законних підставах володіють та користуються ліжко-місцем у житловій кімнаті в гуртожитку, мають право спільно з законними володільцями решти ліжко-місць у цій житловій кімнаті приватизувати цю кімнату в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Стаття 2 (Напрями забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків) Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" визначає, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Проте, така редакція суперечить Цивільному кодексу України в частині можливих способів отримання у власність житла (наприклад за набувальною давністю, договорами дарування, тощо).

Тому проектом Закону України передбачається у статті 2 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачити, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло будь-яким способом, передбаченим Цивільним кодексом України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 5 цього Закону після прийняття гуртожитку у власність територіальної громади місцева рада приймає на сесії в межах своєї компетенції відповідне рішення щодо подальшого його використання. Проте, таке рішення не погоджується з мешканцями цього гуртожитку, внаслідок чого може порушити їх права та законні інтереси.

В зв'язку з цим, законопроектом передбачається, що рішення місцевих рад щодо подальшого використання гуртожитків, які було прийнято у власність територіальних громад приймаються за попереднім погодженням з мешканцями цих гуртожитків, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також проектом Закону встановлюється, що у випадку залишення місцевою радою цілісного майнового комплексу в статусі "гуртожиток", правовідносини, що в подальшому виникають у процесі реалізації прав та виконанні обов'язків власників, наймачів (орендарів) житлових та нежитлових приміщень гуртожитків регулюються законодавством, яке поширюється на правовідносини власників наймачів (орендарів) житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках.

Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" поширює свою дію на гуртожитки, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Проте, не врегульовує питання із гуртожитками, що було передано такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужено іншим способом.

Внаслідок даної правової прогалини частина гуртожитків, що будувалася за державні кошти, фактично не підпадає під дію цього Закону. На них не поширюються положення про передачу у власність територіальних громад, про приватизацію, про мораторій на відчуження, тощо, і тим самим порушуються житлові права мешканців цих гуртожитків.

У Законі України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" зазначається, що передача гуртожитків, які є об'єктами приватної власності, у власність територіальних громад здійснюється на договірних умовах відповідно до чинного законодавства та рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймають відповідні органи управління (уповноважені особи) власників гуртожитків або суд. Але у цьому Законі відсутні підстави, за наявності яких суд приймає рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад та хто має право подачі позову до суду.

Тому проектом Закону України передбачається внесення змін до статей 1, 3, 4, 5, 8, 14, частину 3 Розділу VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" в контексті поширення окремих положень цього Закону не лише на гуртожитки, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), а й на ті, що було передано такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужено іншим способом.

Крім того, законопроект доповнює частину 4 статті 14 Закону положенням, за яким у випадку відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від передачі гуртожитків, рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймає суд за позовом відповідних органів місцевого самоврядування.

Враховуючи, що до кінця 2014 року не буде реалізовано державну програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад в зв'язку з відсутністю її фінансування за рахунок коштів державного бюджету, не внесення до неї змін щодо гуртожитків, які було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) є потреба у подовжені дії мораторію на відчуження у будь - який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

Тому законопроектом пропонується у частині 3 Розділу VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" продовжити дію мораторію на дванадцять років з дня опублікування Закону (2008 рік), тобто до 2020 року.

Крім того, чинним законодавством не заборонено передавати гуртожитки, на які поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", у заставу, в тому числі податкову, що створює підґрунтя для утруднення та затягування процесу передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Відповідно до пп. 87.3.7 п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу".

Тому проектом Закону України доповнено статтю 4 Закону України "Про заставу" частиною такого змісту: "Предметом застави не можуть бути гуртожитки, на які поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

2. Цілі та завдання прийняття Закону України

Метою Закону є усунення наявних у деяких законодавчих актах України суперечностей і правових прогалин та запровадження дієвих механізмів захисту прав мешканців гуртожитків.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону України

Законопроектом передбачається:

визначення законності підстав володіння та користування жилою площею чи житловими приміщеннями у гуртожитках - наявність рішення про надання жилого приміщення (жилої площі);

визначення підстав (у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на надане жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень) і порядку (у судовому порядку протягом трьох років з дня прийняття рішення про надання жилого приміщення) визнання недійсним рішення про надання жилого приміщення;

визначення у новій редакції сфери дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (дія цього Закону поширюється на громадян, які законних підставах проживають в гуртожитках і до набрання чинності цим Законом більше п'яти років відкрито користувалися та продовжують користуватися жилою площею в гуртожитках);

визначення понять "ліжко-місце", "проживати в гуртожитку", "цілісний майновий комплекс гуртожитку";

визначення, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло у будь-який спосіб, передбачений Цивільним кодексом України;

визначення, що громадяни, які на законних підставах володіють та користуються ліжко-місцем у житловій кімнаті в гуртожитку, мають право спільно з законними володільцями решти ліжко-місць у цій житловій кімнаті приватизувати цю кімнату в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду";

визначення, що рішення місцевих рад щодо подальшого використання гуртожитків, які було прийнято у власність територіальних громад приймаються за попереднім погодженням з мешканцями цих гуртожитків, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України;

поширення дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на гуртожитки, які було передано товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужено іншим способом;

подовження дії мораторію на дванадцять років з дня опублікування Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" на відчуження у будь-який спосіб гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб;

визначення, що предметом застави не можуть бути гуртожитки, на які поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Сфера правового регулювання даного питання базується на Конституції України, Житловому кодексі Української РСР, Цивільному кодексі України, Законах України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та "Про приватизацію державного житлового фонду".

Реалізація законопроекту потребує внесення змін також до Закону України "Про заставу".

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не потребує додаткового фінансування із Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону України

Прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" усуне наявні у деяких законодавчих актах України суперечності і правові прогалини та запровадить дієві механізми захисту прав мешканців гуртожитків.

 

Народний депутат України

І. В. Васюник

Опрос