Идет загрузка документа (20 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в статью 136 Кодекса законов о труде Украины (относительно обеспечения защиты заработной платы от необоснованных отчислений и недопущения нарушения принципа презумпции невиновности работника в вопросе возложения на работника материальной ответственности)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 20.08.2014 № 4530а
Дата рассмотрения: 20.08.2014 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 136 Кодексу законів про працю України (щодо забезпечення захисту заробітної плати від необґрунтованих відрахувань та недопущення порушення принципу презумпції невинуватості працівника у питанні покладення на працівника матеріальної відповідальності)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Необхідність прийняття законопроекту, який направлений на захист заробітної плати від необґрунтованих відрахувань та на недопущення порушення принципу презумпції невинуватості працівника у питанні покладення на працівника матеріальної відповідальності, обґрунтовується наступним.

У статті 136 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) зазначено про те, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. При цьому про необхідність отримати на це згоду працівника у зазначеній статті 136 КЗпП України не йдеться. Таким чином, норми статті 136 КЗпП України створюють формальні можливості для роботодавця грубо порушувати принцип презумпції невинуватості працівника, вирішуючи питання про здійснення відрахувань із заробітної плати працівника одноосібно та без отримання згоди самого працівника. Це при тому, що працівник і так є завідомо більш слабкою стороною трудових відносин. Але, як бачимо, замість забезпечення адекватного законодавчого захисту працівника як більшої слабкої сторони трудових відносин та закріплення у внутрішньому законодавстві про працю України принципу презумпції невинуватості працівника, чинна редакція статті 136 КЗпП України надає антиправові необґрунтовані недемократичні переваги роботодавцю (хоча роботодавець і так є більш сильною стороною трудових відносин). При цьому було би доцільно надавати законодавчі переваги у захисті матеріальних інтересів працівнику (а не роботодавцю) для того, щоб збалансувати очевидну нерівність сил і можливостей роботодавця і працівника (саме такій підхід відповідає природі трудових відносин та трудового права). Водночас законопроектом пропонується хоча би скасувати ті існуючі законодавчі переваги, що нині явно безпідставно та необґрунтовано надані роботодавцю у питанні відстоювання його матеріальних інтересів. Адже сьогодні, коли розмір заробітної плати в Україні у більшості випадків і так є вкрай низьким, держава не може ще й миритися із наявністю у чинному законодавстві про працю норм, які дають підстави роботодавцям здійснювати необґрунтовані відрахування із заробітної плати.

Важливим є і те, що законопроект приводить норми статті 136 КЗпП України у відповідність із положеннями Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 01 липня 1949 року (зазначена Рекомендація доповнює ратифіковану Україною Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати N 95). Так у зазначеній Рекомендації йдеться, зокрема, про таке: відрахування із заробітної плати порядком відшкодування втрат або шкоди, завданої продуктам, товарам чи обладнанню, які належать роботодавцеві, повинні дозволятися лише в тих випадках, коли може бути ясно доведено, що за спричинені втрати або завдану шкоду несе відповідальність саме той працівник; до прийняття рішення про здійснення такого відрахування з заробітної плати заінтересованому працівникові має бути надано відповідну можливість показати причину, з якої це відрахування не повинно здійснюватися.

Крім того, законопроект фактично направлений на створення додаткових законодавчих умов для захисту добросовісної конкуренції, що є дуже важливим в умовах сьогодення. Адже прийняття законопроекту надасть можливість законодавчо захистити добросовісних роботодавців від недобросовісних дій недобросовісних роботодавців-конкурентів, які зменшують свої витрати, збільшуючи доходи і прибутки, за рахунок здійснення недостатньо обґрунтованих відрахувань із заробітної плати працівників, застосовуючи антиправові по своїй суті норми статті 136 КЗпП України.

Потребує уваги також і той факт, що зараз норми статті 136 та статті 138 КЗпП України мають певну суперечливість між собою. Адже стаття 138 передбачає, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу (тобто для покладення на працівника матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність прямої дійсної шкоди, винних протиправних дій (бездіяльності) працівника). Але норми статті 136 КЗпП України фактично надають можливість роботодавцю (у випадку покриття шкоди шляхом здійснення відрахувань із заробітної плати лише на підставі розпорядження роботодавця) навіть не отримувати письмову згоду працівника для того, щоб здійснювати відрахування із його заробітної плати для покриття шкоди, а не тільки не доводити у суді наявність прямої дійсної шкоди та винних протиправних дій (бездіяльності) працівника. Тобто важливість та актуальність законопроекту полягає ще й в тому, що в разі його прийняття вдасться усунути вищезазначені існуючі суперечності між положеннями статті 136 та 138 КЗпП України.

Варто зазначити, що про необхідність внесення до чинного законодавства передбачених законопроектом змін зазначали у своїх працях провідні науковці України. Наприклад, про це вказано у монографії "Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин" (Хуторян Н. М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин: монографія / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2002. - 264 с.), у монографії "Кодифікація трудового законодавства України" (Кодифікація трудового законодавства України: монографія / [Н. М. Хуторян, С. В. Вишновецька, Ю. В. Баранюк, С. В. Дріжчана, Л. П. Гаращенко, М. І. Іншин, В. Л. Костюк та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф. Хуторян Н. М. та ін.]; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - Х.: ФІНН, 2009. - 432 с.).

Також, вирішуючи питання про прийняття законопроекту, варто згадати і взяти до уваги те, що, за словами видатного російського вченого, фахівця у галузі трудового права Кісєльова І. Я., головна цивілізаційна цінність трудового права - надати ринку праці більш гуманний характер, захистити працівників та суспільство від негативних сторін ринкової економіки. Трудове законодавство повинно забезпечити поєднання науково-технічного прогресу з соціальним прогресом. Якщо цивільне законодавство переважно відтворює принципи "ринкової справедливості", накопичування, то трудове законодавство має відтворювати принципи соціальної справедливості, людські, гуманітарні начала. Трудове право повинно робити ринкову економіку прийнятною для основної частини населення та нейтралізувати ті фактори, які сприяють розпаленню класової ворожнечі.

2. Цілі, завдання, загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроект покликаний привести норми статті 136 КЗпП України у відповідність із принципами правової демократичної держави, верховенства права, трудового права (в тому числі із принципами трудового права, що закріплені у документах Міжнародної організації праці), а також усунути існуючі суперечності між положеннями статей 136 та 138 КЗпП України.

Так законопроектом передбачається ліквідувати існуючу законодавчу можливість для роботодавців з метою покриття шкоди здійснювати необґрунтовані відрахування із заробітної плати працівника за власним розпорядженням без отримання відповідного судового рішення та навіть без наявності письмової згоди самого працівника (яка би могла свідчити про відсутність спору між роботодавцем і працівником щодо наявності підстав для здійснення відрахування із заробітної плати та щодо розміру такого відрахування). Адже неможливо погодитись із тим, що роботодавець може вирішувати це питання одноосібно, без згоди працівника, фактично застосовуючи при цьому принцип презумпції винуватості працівника. До того ж зараз, коли йдеться про здійснення роботодавцем відрахувань із заробітної плати працівника за власним розпорядженням без наявності письмової згоди на це працівника та без наявності відповідного судового рішення, то виникає ще й риторичне очевидне питання про те, а хто ж (крім самого роботодавця, який є заінтересованою стороною та на користь якого і здійснюються такі відрахування із заробітної плати працівника) встановив і підтвердив не тільки факт наявності вини працівника у нанесенні шкоди роботодавцю, а й сам факт наявності цієї шкоди та її розмір?

Також законопроектом шляхом внесення змін до статті 136 КЗпП України передбачається встановити, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу виключно у разі, якщо працівник письмово погодився із здійсненням відрахування із його заробітної плати та із розміром такого відрахування. У інших випадках зазначене питання повинно розглядатись і вирішуватись судом для того, щоб не допустити необґрунтованих відрахувань із заробітної плати працівника тоді, коли працівник письмово не погодився із здійсненням відрахування із заробітної плати та розміром такого відрахування, а роботодавець не довів і незалежний орган не встановив і не підтвердив наявність факту нанесення шкоди роботодавцю, розмір цієї шкоди та наявність вини працівника у нанесенні цієї шкоди (тобто тоді, коли "де-факто" між роботодавцем і працівником існує спір щодо відрахувань із заробітної плати з метою покриття шкоди роботодавцю, який повинен бути вирішеним незалежним органом із застосуванням принципу презумпції невинуватості працівника, а не одноосібно самим роботодавцем, який є заінтересованою стороною такого спору, із застосуванням принципу презумпції винуватості працівника).

Також законопроектом пропонується встановити, що відрахування із заробітної плати порядком покриття шкоди, заподіяної працівником, дозволяється лише в тих випадках, коли може бути ясно доведено, що за заподіяну шкоду несе відповідальність саме той працівник. Обов'язок доказування в суді наявності підстав для здійснення такого відрахування із заробітної плати покладається на власника або уповноважений ним орган (а у випадку подання позову прокурором - на прокурора). При цьому судом до прийняття судового рішення щодо здійснення відрахування із заробітної плати має бути надано можливість заінтересованому працівнику вказати причину, з якої це відрахування не повинно здійснюватися. Зазначені положення законопроекту надають можливість здійснити імплементацію важливих міжнародних норм (а саме, норм, що містяться у Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 01 липня 1949 року) у внутрішнє законодавство України (а саме, у КЗпП України).

3. Стан нормативно-правової бази в даній сфері державного регулювання

Питання, яких торкається законопроект, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Рекомендацією 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці тощо.

Так, наприклад, статтею 136 КЗпП України встановлено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 2 розділу I вищезгаданої Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85:

1) відрахування з заробітної плати порядком відшкодування втрат або шкоди, завданої продуктам, товарам чи обладнанню, які належать роботодавцеві, повинні дозволятися лише в тих випадках, коли може бути ясно доведено, що за спричинені втрати або завдану шкоду несе відповідальність саме той працівник;

2) сума таких відрахувань має бути помірною і не повинна перевищувати справжньої вартості втрат або шкоди;

3) до прийняття рішення про здійснення такого відрахування з заробітної плати заінтересованому працівникові має бути надано відповідну можливість показати причину, з якої це відрахування не повинно здійснюватися.

В разі прийняття законопроекту реалізація його положень не потребуватиме внесення змін до інших законів.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття законопроекту не призведе до зміни показників бюджету.

5. Очікувані соціально-економічні та інші наслідки застосування положень законопроекту після його прийняття

Запровадження змін, передбачених законопроектом, надасть можливість виключити антиправові по своїй суті норми зі статті 136 КЗпП України, захистивши працівників від необґрунтованих відрахувань із їхньої заробітної плати та від застосування роботодавцями щодо них принципу презумпції винуватості у питанні покладення на працівників матеріальної відповідальності. Завдяки цьому буде забезпечено більш справедливий баланс прав і обов'язків працівників і роботодавців; безробітні громадяни, відчуваючи посилений законодавчий захист заробітної плати, будуть більше зацікавлені у працевлаштуванні; вдасться уникнути певних випадків залишення працівників у неприйнятному матеріальному положенні, тому що будуть зменшені можливості для роботодавців здійснювати необґрунтовані відрахування із заробітної плати працівників на свою користь; стимулюватиметься розвиток добросовісної конкуренції і, як наслідок, це призведе до певного "оздоровлення" економіки України та її більш активного розвитку; тощо.

Оскільки законопроект передбачає також усунення деяких суперечностей між чинними положеннями КЗпП України, то наслідком його прийняття буде також забезпечення єдності принципів, на яких побудовано статті 136 та 138 КЗпП України, та забезпечення однозначності тлумачення та застосування положень зазначених статей КЗпП України.

Оскільки законопроект передбачає трансформацію та імплементацію важливих міжнародних норм (а саме, норм, що містяться у Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 01 липня 1949 року), які по своїй суті є загальновизнаними принципами трудового права, у внутрішнє законодавство України (а саме, у КЗпП України), то законопроект в разі його прийняття надасть можливість забезпечити регулювання трудових відносин та юридичне вирішення трудових справ саме шляхом застосування цих міжнародних норм та принципів.

 

Народний депутат України

С. Г. Міщенко

Опрос