Идет загрузка документа (81 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О Государственном бюро расследований

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 01.08.2013 № 3042
Дата рассмотрения: 10.04.2014 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про Державне бюро розслідувань"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Про необхідність створення ДБР йшлося ще понад шість років тому. 15 лютого 2008 року, розглянувши питання щодо ходу реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів, Рада національної безпеки і оборони України схвалила проект Концепції реформування кримінальної юстиції України і запропонувала Президентові України затвердити Концепцію.

Указом Президента України від 8 квітня 2008 року N 311/2008 ця Концепція була затверджена.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. N 1153-р було затверджено також План заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України. Ним, з урахуванням змін, внесених у жовтні та листопаді 2011 р., було передбачено, зокрема, прийняття Кримінального процесуального кодексу України, а протягом шести місяців після цього - закону про створення антикорупційного органу з повноваженнями щодо проведення досудового розслідування корупційних правопорушень.

Усі зазначені документи виходили з необхідності імплементації в законодавство України положення статті 36 Конвенції ООН проти корупції "Спеціалізовані органи". Згідно з ним кожна Держава-учасниця забезпечує, відповідно до основоположних принципів своєї правової системи, наявність органу (чи органів або осіб), які спеціалізуються на боротьбі з корупцією за допомогою правоохоронних заходів. Такому органу (чи органам) забезпечується необхідна самостійність, відповідно до основоположних принципів правової системи Держави-учасниці, щоб вони могли виконувати свої функції ефективно й без будь-якого неналежного впливу. Такі особи або працівники такого органу або органів повинні мати відповідну кваліфікацію та ресурси для виконання покладених на них завдань.

Під час здійснюваного ОЕСР моніторингу виконання Україною Стамбульського плану дій з боротьби проти корупції неодноразово наголошувалось на необхідності "забезпечити без подальшого зволікання ефективну антикорупційну спеціалізацію в правоохоронній системі шляхом створення законом автономного спеціалізованого органу з антикорупційних розслідувань, який буде структурно незалежним від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки, буде націлений на високопосадову корупцію та буде забезпечений адекватними гарантіями незалежності, повноваженнями й ресурсами відповідно до міжнародних стандартів та найкращої практики" (Третій раунд, п. 2.9).

* * *

У квітні 2013 року міжнародна правозахисна організація Amnesty International закликала Україну прискорити процес створення національного бюро розслідувань.

В травні 2013 року Група держав щодо боротьби з корупцією (GRECO) Ради Європи у своєму звіті про реформи в Україні відзначила провал України у виконанні першого пункту зі списку рекомендацій РЄ - про створення незалежного органу з нагляду за реалізацією національної антикорупційної стратегії.

У щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України, оприлюдненому в червні 2013 року, сказано про ініціативу щодо створення Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) - нового органу, до функцій якого має перейти розслідування злочинів, скоєних державними службовцями високого рангу, співробітниками правоохоронних органів і суддями.

"Одним з важливих питань інституційного забезпечення реформування правоохоронних органів є створення Державного бюро розслідувань України ... Зазначений орган повинен бути створений в такій формі, яка забезпечить належний рівень його незалежності, ефективності та професіоналізму", - йдеться у посланні.

Як наголошується в посланні, такий підхід при створенні ДБР повинен унеможливити тиск і втручання в діяльність органів слідства, а також забезпечити достатній рівень професіоналізму з метою ефективного розслідування резонансних і складних справ.

У посланні говориться, що з метою створення цього органу досудового розслідування необхідно затвердити відповідний закон про ДБР, який визначить спосіб формування, завдання, функції, принципи діяльності, повноваження і процедуру їхньої реалізації, гарантії незалежності ДБР.

* * *

Окремо необхідно згадати про проблему катування.

У справі "Каверзін проти України" Європейський суд з прав людини наголосив: "Україна має терміново реформувати правову систему, щоб забезпечити викорінення практики катування осіб, яких тримають під вартою, та забезпечити проведення ефективного розслідування відповідно до ст. 3 Конвенції у кожній конкретній справі, в якій заявляється небезпідставна скарга на жорстоке поводження, та ефективне виправлення на національному рівні будь-яких недоліків такого розслідування".

Суд також зазначив:

найчастіше жорстоке поводження здійснювалося з метою отримання визнавальних показань. Оцінка роботи працівника міліції, яка базувалась на кількості розкритих злочинів, була одним з факторів, що сприяли катуванню підозрюваних;

підозрювані є найбільш вразливою групою жертв жорстокого поводження з боку правоохоронців. Жорстоке поводження часто мало місце у перші дні тримання жертв під вартою, протягом яких вони не мали доступу до захисника, а їхні тілесні ушкодження належним чином або взагалі не фіксувались;

працівники прокуратури не бажають оперативно та швидко вживати всіх належних заходів для встановлення фактів та обставин за скаргами про жорстоке поводження та забезпечення відповідних доказів. Це небажання може бути до певної міри пояснене конфліктом між завданнями працівників прокуратури у кримінальному провадженні. Оскільки визнавальні показання часто є одним з основних доказів у кримінальному провадженні, можна припустити, що працівники прокуратури не зацікавлені у проведенні всебічного розслідування, яке потенційно може звести нанівець достовірність таких доказів;

оскарження відмов прокуратури провести розслідування, як у порядку окремої процедури, так і в ході судового розгляду прийнятності доказів не призводять до покращення розслідування прокуратури. Судді судів першої інстанції рідко дають незалежну оцінку достовірності доказів, отриманих, як стверджується стороною захисту, із застосуванням примусу, якщо прокуратурою подібні твердження відхиляються.

З цього випливає необхідність створення спеціального державного органу для досудового розслідування випадків катувань, який мав би необхідний рівень незалежності, перебував би під громадським та іншим необхідним контролем і мав гарантовану державою можливість здійснювати розслідування оперативно та ефективно.

* * *

На вирішення зазначених вище суспільно значущих завдань розроблено проект Закону України "Про Державне бюро розслідувань".

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою проекту Закону є створення організаційно-правових засад запобігання і протидії корупції серед вищих посадових осіб держави, суддів і прокурорів, запобігання корупції під час формування єдиного органу законодавчої влади і недопущення зрощення бізнесу та політики, а також належного розслідування злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів.

Для досягнення вказаної мети цей Закон визначає правові засади організації, повноваження і порядок діяльності Державного бюро розслідувань - центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом та правоохоронного органу, метою створення якого є забезпечення чесності, неупередженості і непідкупності вищих посадових осіб держави, суддів та прокурорів, заради забезпечення прав і свобод людини та ефективності державної влади і зміцнення громадської злагоди в Україні.

* * *

Відповідно до проекту Закону, ДБР має стати державним органом, створеним на принципово інших засадах, ніж сьогоднішні правоохоронні органи.

Пропонується не створювати ДБР на базі існуючих спеціальних підрозділів, зокрема МВС і СБ України, які не стали перешкодою на шляху поширення корупції у вищих ешелонах влади.

Спеціалізовані органи для запобігання і протидії корупції, подібні до ДБР, створювались саме в тих країнах світу, в яких корупція суттєво проникла в самі поліцейські органи, спецслужби і органи державного обвинувачення.

Світовий досвід (Польща, Литва, Латвія, Гонконг, Сінгапур, Індія та ін.) засвідчує, що умови для створення спеціального антикорупційного органу, подібного до ДБР, існують, зокрема, тоді, коли:

- рівень корупції в державі сягає певної критичної точки, коли політичне керівництво усвідомлює необхідність створення такого органу;

- спеціальний антикорупційний орган є незалежним від інших органів виконавчої влади;

- правила кадрового добору можуть сприяти найму і утриманню найбільш достойних і бездоганних працівників;

- цей орган є можливість наділити деякими надзвичайними повноваженнями з огляду на те, що підслідні йому злочини є одними із тих, що найбільш важко розкривати;

- є можливість створити належну систему громадського та іншого контролю за діяльністю цього органу;

- у держави є можливість його належно фінансувати.

* * *

Концептуальні положення проекту Закону України "Про Державне бюро розслідувань" наступні:

1. ДБР - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом і водночас - правоохоронний орган. Питання діяльності ДБР у Кабінеті Міністрів України представляє Прем'єр-міністр України.

2. ДБР утворює Кабінет Міністрів України відповідно до закону, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

3. Службовці ДБР є державними службовцями. Положення Закону України "Про державну службу" поширюються на них з незначними особливостями, визначеними Законом України "Про Державне бюро розслідувань". При цьому враховується, що статус і престижність служби не залежать від наявності військової чи іншої форми і військового чи спеціального звання (до того ж державні службовці мають ранги), а також, що новий Закон "Про державну службу" є найбільш прогресивним з усіх "статусних" законів, - а тому немає потреби виписувати в іншому законі положення, які вже гарно виписані і можуть бути застосовані до цієї юридичної ситуації.

4. На ДБР покладаються такі функції:

1) участь у формуванні та реалізації єдиної державної антикорупційної політики;

2) державний контроль за виконанням антикорупційного законодавства державними органами, їх посадовими особами;

3) координація реалізації органами виконавчої влади антикорупційної стратегії, а також виконання державної програми запобігання і протидії корупції (за винятком координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії кримінально караній корупції, яку здійснюють Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори). Прокуратура не розробляє стратегію і тактику, методологію запобігання окремих видів кримінальних правопорушень - ні корупційних, ні вбивств, ні транспортних, ні статевих. Це - турбота фахівців з розслідування конкретних видів кримінальних правопорушень, зокрема і корупційних;

4) провадження у справах про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, вчинені вищими посадовими особами держави а також суддями і прокурорами. (Згодом, з появою в законодавстві кримінальних проступків, відповідні службовці ДБР мають також проводити дізнання у справах про корупційні кримінальні проступки, вчинені відповідними суб'єктами);

5) досудове розслідування:

- кримінальних корупційних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, вчинених вищими посадовими особами держави, суддями і прокурорами;

- злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів;

6) оперативно-розшукова діяльність у межах, визначених цим Законом.

Отже, йдеться про інституалізацію насамперед нової базової функції держави - функції запобігання і протидії корупції (функція протидії злочинам катування і пов'язаним з ними злочинам розглядається як додаткова, яка покладається на ДБР саме з огляду на специфічні риси цього нового органу, пов'язані з його незалежністю, особливим конкурсним порядком добору персоналу, широкими можливостями демократичного цивільного контролю за його діяльністю, особливостями прокурорського нагляду і внутрішнього контролю тощо).

В цій функції домінуючою частиною є не репресивна, а запобіжна, координуюча і контрольна. Цим підкреслено, що ідеологія боротьби з корупцією не може базуватися лише на виявленні і притягненні до відповідальності корупціонерів - яким би масовим воно не було.

Стосовно кримінальних проваджень слідчі ДБР мають вузьку персональну і вузьку предметну підслідність. Завдяки цьому в зону відповідальності ДБР потрапляє справжня корупція, тобто корупція посадовців з "вищих ешелонів влади" (вони повинні перебувати під особливим антикорупційним контролем), а не дрібні вчинки працівників ДАІ, секретарів сільрад та інших державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, на яких зазвичай робиться "антикорупційна статистика". Сили і засоби ДБР мають бути сконцентровані на ключових проблемах корупції і не повинні розпорошуватися на дрібні справи.

З цього приводу Драго Кос - голова Комісії із запобігання корупції в Республіці Словенія, голова Групи держав Ради Європи проти корупції - GRECO в своєму експертному висновку до проекту Закону України "Про Національне бюро антикорупційних розслідувань України" (законопроект N 5031, зареєстрований у Верховній Раді України 29 липня 2009 р.) від 27 серпня 2009 року зазначив:

"Таким чином підслідність Національного бюро буде обмежено найважливішими справами про корупцію. При цьому уникається непотрібне та проблематичне завдання відповідати за всі справи про корупцію, у тому числі найменш важливі ..., які лише становили б зайвий тягар для високопрофесійних працівників Бюро. Водночас ... експерт хотів би зробити два незначних коментарі.

Серед іншого, ця нова частина посилається на статтю 209 Кримінального кодексу, яка передбачає типовий склад злочину відмивання незаконних доходів, який не обмежується лише відмиванням доходів від корупційних злочинів. Певною мірою ... це положення перетворює Національне бюро в підрозділ фінансового моніторингу. Це не обов'язково є неприйнятним, але особливу увагу слід звернути на відносини з існуючим українським підрозділом фінансової розвідки (Державний комітет фінансового моніторингу України) з тим, щоб уникнути дублювання зусиль".

Також Драго Кос пропонує розглянути питання щодо розширення переліку злочинів, підслідних ДБР, "щоб охопити деякі додаткові злочини, які, як правило, мають відношення до високопосадової корупції. У Кримінальному кодексі України є ще три злочини, які можуть мати велике значення для протидії корупції - вони містяться в статтях 159-1 [Порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку)], 210 [Порушення законодавства про бюджетну систему України] та 211 [Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку]".

Створенням ДБР як органу з розслідування корупційних правопорушень одночасно вирішується проблема розслідування випадків катування, чим враховуються вимоги пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каверзін проти України".

При цьому в Законі конкретно і вичерпно визначаються:

- перелік корупційних кримінальних правопорушень;

- перелік кримінальних та адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією;

- перелік злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів;

- поняття "вищі посадові особи держави", "працівники правоохоронних органів" тощо.

Для того, щоб за рахунок другорядних за ступенем суспільної небезпеки правопорушень, які тією чи іншою мірою пов'язані з корупцією, але насправді не є корупційними, оскільки не відповідають встановленим в законі ознакам корупції, не прикрашалась статистика боротьби з корупцією, законопроект визначає, що корупційними правопорушеннями є тільки такі передбачені Кримінальним кодексом України злочини - але за умови, що вони вчинені службовою особою з метою одержання неправомірної вигоди (або з корисливою метою чи з корисливих мотивів):

- зловживання владою або службовим становище (стаття 364);

- зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права (стаття 364-1);

- зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (стаття 365-2);

- прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368);

- підкуп службової особи юридичної особи приватного права (стаття 368-3);

- підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 368-4);

- пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369);

- зловживання впливом (стаття 369-2);

- а також ще кілька конкретних видів злочинів.

Ще 11 конкретних видів злочинів визначено як такі, що пов'язані з корупцією.

Жодне адміністративне правопорушення не є корупційним правопорушенням; лише дев'ять адміністративних правопорушень є такими, що можуть бути пов'язані з корупцією.

5. Досудове розслідування кримінальних корупційних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, а також злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів у разі їх вчинення службовцями ДБР здійснюють слідчі органів безпеки.

Отже, службовці ДБР не стають недоторканними, а є рівними перед законом.

Вони перебуватимуть під пильним контролем з боку багатьох державних органів і недержавного сектору.

Більше того, пропонується посилити їх кримінальну відповідальність за корупційні діяння порівняно з працівниками інших правоохоронних органів.

6. В Законі визначаються принципи організації і діяльності ДБР, розкриваються гарантії незалежності та політичної нейтральності і позапартійності ДБР.

7. В Законі окремо визначаються повноваження ДБР у сферах:

- забезпечення формування єдиної державної антикорупційної політики;

- контролю за виконанням антикорупційного законодавства, запобігання корупції в органах державної влади і зрощення бізнесу та політики;

- протидії корупції, а також злочинам катування і пов'язаним з ними злочинам;

- а також інші повноваження ДБР та особливості їх здійснення.

8. До загальної структури ДБР входять центральний апарат ДБР і шість міжрегіональних філій ДБР.

В складі центрального апарату створюються підрозділи - головні управління, управління та відділи:

- головне інформаційно-аналітичне управління і головне управління контролю, на які покладаються повноваження із забезпечення формування єдиної державної антикорупційної політики, а також з контролю за виконанням антикорупційного законодавства, запобігання корупції в органах державної влади і зрощення бізнесу та політики;

- головне слідче управління і головне оперативно-розшукове управління, на які покладаються повноваження з протидії корупції, а також злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів;

- підрозділ внутрішньої безпеки, на який покладається попередження і виявлення корупційних правопорушень і правопорушень, пов'язаних з корупцією, інших службових правопорушень, а також злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів, що можуть бути вчинені службовцями ДБР;

- підрозділи персоналу, міжнародного співробітництва, зв'язку із засобами масової інформації, юридичного, організаційно-документаційного, інформаційно-технічного, фінансово-економічного, матеріально-технічного та криміналістичного забезпечення, з розгляду звернень громадян, забезпечення режиму таємності, мобілізаційний та інші. Ці підрозділи є допоміжними.

9. ДБР, з урахуванням персональної підслідності слідчих і з метою бути захищеним від впливу з боку територіальних підрозділів державних органів, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів, не створює і не має територіальних органів. Міжрегіональні філії ДБР не є юридичними особами. На них покладаються повноваження:

1) у сфері контролю за виконанням антикорупційного законодавства, запобігання корупції в органах державної влади (зокрема, проводити дослідження і аналіз громадської думки щодо стану корупції; залучати засоби масової інформації і громадськість до запобігання і протидії корупції);

2) у сфері здійснення заходів щодо запобігання злочинам катування і пов'язаним з ними злочинам (збирати, аналізувати, узагальнювати інформацію про вчинення злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів, співпрацювати з інститутами громадянського суспільства тощо);

3) у сфері протидії корупції, а також злочинам катування і пов'язаним з ними злочинам - забезпечувати діяльність слідчих, оперативно-розшукових та інших підрозділів центрального апарату ДБР під час службових відряджень (приміщення для проведення слідчих дій, тимчасове житло, транспорт, зв'язок, криміналістичні та спеціальні засоби, організація взаємодії з територіальними підрозділами правоохоронних органів, організація надання фізичного захисту тощо).

Для визначення шести філій та територій їхньої відповідальності всю територію України поділено на сім регіонів. При цьому взято для врахування чотири критерії:

1) кількість населення (4,5 млн. у Південно-Західному регіоні, 4,8 млн. у Південно-Східному, 6,2 млн. у Центрально-Східному, 6,7 млн. у Східному, 6,9 млн. у Центральному, 7,1 млн. у Західному, 8,5 млн. у Центрально-Східному);

2) приблизно однакова кількість районів та/або міст і селищ обласного підпорядкування;

3) наявність зручного автомобільного і залізничного сполучення між обласними центрами усіх цих регіонів (до речі, Укрзалізницю складають шість залізниць - Львівська, Південно-Західна, Одеська, Південна, Придніпровська та Донецька);

4) відносна незначна відстань між містом, в якому розташовується філія ДБР, та обласними центрами зазначених регіонів (найдовша відстань - 326 км. від Севастополя до Мелітополя, всі інші відстані - набагато коротші).

Центр філії обрано з таким розрахунком, щоб, як правило: 1) це місто було ближче до Києва, ніж інші обласні центри регіону (або має найкраще автомобільне і залізничне сполучення з Києвом); 2) знаходилось приблизно посередині між іншими обласними центрами регіону; 3) не тяжіло в політико-економічному сенсі над іншими обласними центрами регіону.

Отже, виконання зазначених вище повноважень покладається на території:

- Закарпатської, Львівської, Волинської, Івано-Франківської, Тернопільської областей - на Західну філію з центром у м. Львів;

- Вінницької, Житомирської, Хмельницької, Чернівецької, Рівненської областей - на Центрально-Західну філію з центром у м. Хмельницький;

- Кіровоградської, Миколаївської, Одеської областей - на Південно-Західну філію з центром у м. Миколаїв;

- Автономної Республіки Крим, Херсонської, Запорізької областей і міста Севастополя - на Південно-Східну філію з центром у м. Мелітополь;

- Сумської, Полтавської, Дніпропетровської, Харківської областей - на Центрально-Східну філію з центром у м. Полтава;

- Луганської і Донецької областей - на Східну філію з центром у м. Горлівка.

Діяльність же слідчих, оперативно-розшукових та інших підрозділів ДБР на території міста Києва, Київської, Черкаської і Чернігівської областей забезпечують відповідні допоміжні підрозділи центрального апарату ДБР.

За наявності філій більш ефективними можуть бути виявлення і розслідування відповідних кримінальних правопорушень вищих посадових осіб держави, а також суддів і прокурорів, які вони вчинюють на місцях, що "з Києва" не так добре видно.

Крім того, якщо ДБР розслідує правопорушення, особливо корупційні, вчинені вищими посадовими особами держави в регіонах, то розслідування "із центрального офісу" дає незалежність від органів влади Автономної Республіки Крим, державних органів на місцях, органів місцевого самоврядування тощо, а особливо - від місцевого криміналітету.

Кримінальних правопорушень, які вчинюють Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, глави обласних, Київської та Севастопольської державних адміністрацій та їхні заступники, а також судді і прокурори в регіонах не настільки багато, щоб для їх розслідування створювати постійно діючі територіальні органи ДБР на правах юридичних осіб, ризикуючи потрапити під вплив відповідних "груп тиску" в регіонах. Пильний громадський контроль за діяльністю ДБР в регіонах також організувати надскладно.

Нарешті, вбачається, що створення територіальних підрозділів ДБР в Автономній Республіці Крим, в усіх областях, містах Києві і Севастополі є фінансово надзвичайно обтяжливим для держави, особливо в умовах економічної кризи.

10. Колегія ДБР є органом, що, без підриву принципу єдиноначальності, стримує надмірну централізацію влади у Голови ДБР та здійснює внутрішній контроль за реалізацією його окремих повноважень.

11. Голову ДБР на підставі результатів відкритого конкурсного добору і за поданням Прем'єр-міністра України (а той - за рекомендацією конкурсної комісії) призначає Кабінет Міністрів України строком на сім років.

Ротація - неминуча. Тому одна і та сама особа не може обіймати посаду Голови ДБР два строки підряд. Повторне призначення на цю саму посаду є можливим не раніше ніж через три роки.

Конкурсна комісія добирає кандидатуру Голови ДБР із числа осіб, що відповідають встановленим Законам вимогам до Голови ДБР.

12. Склад конкурсної комісії щороку затверджується Кабінетом Міністрів України з обов'язковою ротацією усіх її членів щороку.

До складу конкурсної комісії входить 9 осіб:

- дві особи, яких призначає Верховна Рада України із числа народних депутатів України (при цьому одна особа - за результатами рейтингового голосування від опозиції);

- дві особи, яких призначає Верховна Рада України із числа представників громадських організацій, відомих діяльністю у сфері запобігання і протидії корупції;

- одна особа, яку призначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа, яку призначає Міністр юстиції України;

- одна особа, яку призначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби;

- дві особи, яких призначає з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

Представники від суддів, прокурорів і адвокатів до складу комісії не обираються, оскільки з'їзд суддів і Всеукраїнська конференція прокурорів скликаються лише раз на два роки, а з'їзд адвокатів - раз на три роки. Крім того, складно забезпечити явку суддів, прокурорів і адвокатів на кожне засідання комісії.

13. Добір кандидатів та їх призначення на посаду Голови ДБР включає:

1) затвердження конкурсною комісією Положення про порядок проведення конкурсу;

2) прийняття конкурсною комісією рішення про проведення добору кандидатів на посаду Голови ДБР (далі - кандидатів);

3) подання кандидатами до конкурсної комісії відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;

4) організація конкурсною комісією проведення спеціальної перевірки щодо кандидатів;

5) складання кандидатами кваліфікаційного іспиту;

6) проведення конкурсною комісією співбесіди з трьома найкращими кандидатами;

7) добір конкурсною комісією одного кандидата, який найкраще відповідає вимогам, що пред'являються до Голови ДБР;

8) направлення конкурсною комісією рекомендації Прем'єр-міністру України про призначення кандидата на посаду Голови ДБР;

9) направлення Прем'єр-міністром України подання Кабінету Міністрів України про призначення кандидата на посаду Голови ДБР;

10) призначення особи на посаду Голови ДБР.

14. Голова ДБР має першого заступника і заступника, яких він призначає на посади на підставі результатів відкритого конкурсного добору і за рекомендацією конкурсної комісії строком на шість років. Одна і та сама особа не може обіймати посаду заступника Голови ДБР два строки підряд. Повторне призначення на цю саму посаду є можливим не раніше ніж через три роки. Це має бути зроблено для того, щоб посадовець не міг "обрости" корупційними зв'язками.

Добір кандидатів на посаду першого заступника і заступника Голови ДБР здійснюється конкурсною комісією в зазначеному вище порядку із числа осіб, які відповідають встановленим вимогам до Голови ДБР.

Усі інші службовці ДБР призначаються на посаду Головою ДБР на п'ять років з наступною обов'язковою ротацією. Перебувати понад встановлений Законом строк на одній і тій самій посаді не дозволяється, у т. ч. з огляду на корупційні ризики. Особа або повинна піднятися по "кар'єрних сходах", або, підвищивши кваліфікацію, змінити профіль діяльності хоча б на три роки.

15. Голову ДБР звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України виключно за наявності підстав припинення державної служби, передбачених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу".

16. Керівників головного інформаційно-аналітичного управління, головного управління контролю, головного слідчого управління, головного оперативно-розшукового управління, міжрегіональних філій ДБР, підрозділу внутрішньої безпеки, служби персоналу, юридичного, організаційно-документаційного, інформаційно-технічного, фінансово-економічного, матеріально-технічного забезпечення, забезпечення режиму таємності і мобілізаційного підрозділів призначає на посаду Голова ДБР строком на шість років. Одна і та сама особа не може обіймати посаду керівника підрозділу два строки підряд. Повторне призначення на цю саму посаду є можливим не раніше ніж через три роки.

17. Рекомендація зазначеної вище конкурсної комісії є також необхідною для призначення Генеральним прокурором України заступника Генерального прокурора України - керівника Головного управління з нагляду за додержанням законів в діяльності ДБР, його першого заступника і заступника, інших прокурорів Головного управління.

18. Зазначена конкурсна комісія не є постійно діючим державним органом і не матиме можливості забезпечувати конкурсний добір стосовно кількох сотень (можливо - тисяч) людей. Вона забезпечує конкурсний добір 22 службовців керівного складу ДБР і приблизно 50 прокурорів Головного управління з нагляду за додержанням законів в діяльності ДБР. Керівники інших підрозділів ДБР та інші службовці ДБР добираються, хоча й на конкурсних засадах, але в порядку, передбаченому Законом України "Про державну службу".

Конкурс на зайняття інших вакантних посад в ДБР (крім посад службовців керівного складу ДБР) проводить утворена Головою ДБР конкурсна комісія у складі дев'яти осіб.

До складу конкурсної комісії, крім службовців ДБР, повинні бути включені:

- одна особа, яку призначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа, яку призначає керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби;

- три особи, яких призначає Голова ДБР із числа представників громадських організацій, відомих діяльністю у сфері запобігання і протидії корупції або запобігання і протидії злочинам катування і пов'язаним з ними злочинам.

19. Законом також детально визначаються:

- порядок взаємодії ДБР з іншими державними органами (органами внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Міністерством юстиції України тощо);

- засади державного захисту службовців ДБР та осіб, які надають допомогу ДБР. При цьому захист учасників кримінального судочинства та безпеку службовців ДБР здійснюють органи служби безпеки, а у випадках, коли відповідних осіб тримають в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, - відповідні підрозділи таких установ та слідчих ізоляторів.

Створювати спеціальні збройні підрозділи в ДБР для здійснення зазначеного захисту, а також підрозділи швидкого реагування недоцільно з фінансових та інших міркувань. ДБР також не має у своєму складі навчальних закладів, видавництв. З метою підвищення кваліфікації службовців ДБР укладаються договори з профільними вітчизняними й іноземними навчальними закладами, а для видання аналітичних, статистичних збірників, іншої видавничої продукції - договори з існуючими видавництвами;

- зміст щорічного письмового звіту про діяльність ДБР і засади демократичного цивільного контролю за діяльністю ДБР (у т. ч. з боку Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і особливо ретельно - громадськості).

20. Концепцією реформування кримінальної юстиції України передбачено: "Необхідно запровадити спеціалізацію прокурорів (державних обвинувачів) з кримінального переслідування корупційних правопорушень".

Законом забезпечується максимальна незалежність відповідних прокурорів, у т. ч. від Генерального прокурора України та його заступників, інших керівників держави, які можуть впливати на них через їхніх керівників в прокуратурі.

Нагляд за додержанням ДБР законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства здійснює Генеральний прокурор України безпосередньо та через уповноважених ним прокурорів спеціально створюваного ним з цією метою Головного управління з нагляду за додержанням законів в діяльності ДБР (далі - Головне управління), яке є юридичною особою публічного права.

Головне управління розташовується в службових приміщеннях, які перебувають в управлінні ДБР, у тому числі міжрегіональних філій ДБР, або приміщеннях, розташованих окремо від інших службових приміщень Генеральної прокуратури України.

До загальної структури Головного управління входять центральний апарат і шість міжрегіональних філій.

У складі центрального апарату Головного управління створюються:

1) управління з нагляду за розслідуванням вчинених вищими посадовими особами держави, суддями та прокурорами корупційних правопорушень і правопорушень, пов'язаних з корупцією. Цим управлінням керує перший заступник керівника Головного управління;

2) управління з нагляду за розслідування вчинених працівниками правоохоронних органів злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів. Цим управлінням керує заступник керівника Головного управління.

21. Головне управління очолює заступник Генерального прокурора України, якого Генеральний прокурор України призначає на посаду за рекомендацією конкурсної комісії строком на п'ять років.

Першого заступника і заступника керівника, керівників відділів, старших прокурорів і прокурорів Головного управління призначає на посаду Генеральний прокурор України за рекомендацією конкурсної комісії строком на п'ять років.

Одна і та сама особа може обіймати відповідну посаду прокурора два строки підряд, але не більше.

Досудове розслідування кримінальних корупційних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, а також злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів у разі їх вчинення прокурором Головного управління з нагляду за додержанням законів в діяльності ДБР здійснюють слідчі органів безпеки, а прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у відповідному кримінальному провадженні, визначає Генеральний прокурор України із числа своїх заступників або керівників головних управлінь Генеральної прокуратури України.

22. З метою попередження і виявлення корупційних правопорушень і правопорушень, пов'язаних з корупцією, інших службових правопорушень, а також злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів, що можуть бути вчинені службовцями ДБР, в його складі діє підрозділ внутрішньої безпеки, який безпосередньо підпорядковується першому заступникові Голови ДБР.

Підрозділ внутрішньої безпеки ДБР має особливі повноваження, прямо визначені Законом.

23. Службовці ДБР користуються правами працівників правоохоронних органів виключно для виконання покладених на них обов'язків. Ці права та обов'язки прямо визначені Законом.

24. Проходження служби в ДБР передбачає обов'язкову ротацію службовців ДБР. Повторне призначення на посаду, яку раніше службовець ДБР обіймав до проведення ротації, є можливим не раніше ніж через три роки.

25. Порядок вступу на службу в ДБР і проходження служби в ДБР визначається Законом України "Про державну службу" з деякими особливостями.

Наприклад, вступити на службу до ДБР не може особа, яка не пройшла психофізіологічне інтерв'ю із застосуванням поліграфа, або не надала письмову згоду на систематичні перевірки її професійної непідкупності, у тому числі вчинювані шляхом провокації надання неправомірної вигоди.

26. Законом визначені особливості дисциплінарної відповідальності службовців ДБР, які випливають з їх особливого статусу.

Зокрема, для забезпечення проведення службового розслідування Голова ДБР щоразу утворює дисциплінарну комісію у кількості семи осіб.

До складу такої комісії включаються три службовця ДБР, у тому числі представник підрозділу юридичного забезпечення, а також представник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і два представника громадської організації, відомої діяльністю у сфері запобігання і протидії корупції або запобігання і протидії злочинам катування і пов'язаним з ними злочинам.

27. Підставами припинення служби в ДБР є виключно підстави припинення державної служби, визначені Законом України "Про державну службу".

28. Оплата праці, преміювання та інші види заохочення службовців ДБР, а також їх соціально-побутове забезпечення, пенсійне забезпечення, надання грошової допомоги здійснюються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну службу".

При цьому службовцям ДБР, до посадових обов'язків яких належить проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства або керівництво їх проведенням, Голова ДБР встановлює надбавку за особливі умови служби у розмірі від 100 до 200 відсотків посадового окладу, а службовцям ДБР, до посадових обов'язків яких належить правова, фінансово-економічна, фахова експертиза та/або розроблення чи редагування пропозицій щодо формування державної антикорупційної політики, проектів нормативно-правових актів - надбавку за особливу складність роботи у розмірі до 100 відсотків посадового окладу.

Як зазначив Драго Кос - голова Комісії із запобігання корупції в Республіці Словенія, голова Групи держав Ради Європи проти корупції - GRECO в своєму експертному висновку до проекту Закону України "Про Національне бюро антикорупційних розслідувань України" (законопроект N 5031, зареєстрований у Верховній Раді України 29 липня 2009 р.) від 27 серпня 2009 року, "це нормальна практика, коли співробітники, які працюють на такій вимогливій службі (якою буде служба в Бюро), заслуговують на підвищений рівень соціального захисту. Але цей рівень не повинен бути надмірний; інакше він може призвести до критики чи навіть стати джерелом корупції".

29. В Законі робиться розмежування понять провокації підкупу і дій, які не є такою провокацією, - з метою надання ДБР та іншим органам протидії корупції більш широких можливостей. Встановлено, що службовець оперативно-розшукового підрозділу та підрозділу внутрішньої безпеки, крім прав, передбачених частинами першою, другою і третьою цієї статті, на підставі, в порядку та у спосіб, передбачені законом, має право з метою виявлення та фіксації фактів корупційних злочинів, передбачених статтями 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, проводити операцію з контрольованого вчинення відповідних діянь. Така операція полягає у виявленні вже існуючого в особи наміру надати чи прийняти неправомірну вигоду і створенні можливості для реалізації такого наміру. Схилення до таких дій шляхом умовляння, погроз, примусу чи іншим чином з метою наступного викриття у наданні чи прийнятті неправомірної вигоди забороняється і тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Драго Кос в своєму експертному висновку до проекту Закону України "Про Національне бюро антикорупційних розслідувань України" (законопроект N 5031, зареєстрований у Верховній Раді України 29 липня 2009 р.) від 27 серпня 2009 року зазначив: "протидія корупції неможлива, якщо відповідні органи не мають юридично чітких та зрозумілих повноважень". Метод контрольованого вчинення "відомий в інших юридичних системах як "фіктивне" або "симульоване" хабарництво, що дає чудові результати в протидії корупції, а також розглядається як доказ справжньої волі боротися проти корупції. З огляду на використання в багатьох країнах, Європейський суд з прав людини розглянув цей метод, підтвердивши, що за виконання певних умов він не є порушенням Європейської конвенції з прав людини. Серед інших умов, Суд назвав такі: метод має бути передбачений в законодавчому акті, він має бути відмежований від провокації (яка заборонена), повинні існувати запобіжники, у тому числі у вигляді судового контролю тощо. Для того, щоб наділити працівників Бюро важливим і законним інструментом та захистити майбутніх суб'єктів розслідувань від потенційних зловживань, настійливо пропонується розвинути положення щодо методу "контрольованого вчинення" корупційних діянь ... в цьому проекті Закону з тим, щоб досягнути рівня чіткості регулювання та законності, що вимагаються практикою Європейського суду з прав людини (див. серед інших рішення у справах Міліньєне проти Литви [Miliniene v. Lithuania], Раманаускас проти Литви [Ramanauskas v. Lithuania], Волохи проти України [Volokhy v. Ukraine])".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 98 р. з цього приводу також вказано: "Потрібно ... розмежовувати справи, у яких негласні агенти провокують виникнення злочинного наміру, якого до того не було, від тих, де підозрюваний вже мав намір вчинити злочин. У цій справі поліцейські лише виявили вже існуючий злочинний намір, надавши можливість Тейксейра де Кастро реалізувати його".

30. Рекомендується Кабінету Міністрів України утворити ДБР і сформувати конкурсну комісію, передбачену статтею 27 цього Закону, не пізніше 1 липня 2014 року.

31. Рекомендується Прем'єр-міністру України внести подання, а Кабінету Міністрів України - не пізніше 1 липня 2014 року призначити на посаду Голови ДБР особу із числа осіб, що відповідають встановленим статтею 25 цього Закону вимогам до Голови ДБР, як виняток, без відкритого конкурсного добору, передбаченого цим Законом, строком на три роки.

Рекомендується Голові ДБР невідкладно після його призначення на посаду своїм наказом призначити на посади першого заступника і заступника Голови ДБР із числа осіб, що відповідають встановленим статтею 25 цього Закону вимогам до Голови ДБР, як виняток, без відкритого конкурсного добору, передбаченого цим Законом, строком на чотири роки.

Рекомендується Генеральному прокуророві України не пізніше 1 липня 2014 року призначити на посади заступника Генерального прокурора України - керівника Головного управління з нагляду за діяльністю ДБР, першого заступника і заступника керівника Головного управління Генеральної прокуратури України з нагляду за діяльністю ДБР, із числа осіб, які обіймають або раніше обіймали посаду прокурора, як виняток, без відкритого конкурсного добору, передбаченого цим Законом, та без рекомендації Ради прокурорів України, строком на чотири роки.

Початковий відкритий конкурсний добір на заміщення відповідних посад розпочинається з дня утворення конкурсної комісії, передбаченої статтею 27 цього Закону, і проводиться в порядку, передбаченому главою 3 розділу II цього Закону. При цьому проводиться добір на посади керівників головного інформаційно-аналітичного управління, головного управління контролю, головного слідчого управління, головного оперативно-розшукового управління, а також керівників міжрегіональних філій ДБР, підрозділу внутрішньої безпеки, служби персоналу, юридичного, організаційно-документаційного, інформаційно-технічного, фінансово-економічного, матеріально-технічного забезпечення, забезпечення режиму таємності, мобілізаційного підрозділів.

Після завершення відкритого конкурсного добору осіб на зазначені посади здійснюється добір на посади інших службовців ДБР, а також на посади керівників відділів, старших прокурорів, прокурорів Головного управління Генеральної прокуратури України з нагляду за діяльністю ДБР в порядку, передбаченому законом.

32. Під час початкового формування підрозділів ДБР слід встановити і дотримати квот, згідно з якими:

1) формування слідчих підрозділів ДБР має бути забезпечене за рахунок:

- слідчих прокуратури і прокурорів - не більше ніж на 30 %;

- слідчих органу внутрішніх справ - не більше ніж на 10 %;

- слідчих органу безпеки - не більше ніж на 5 %;

- слідчих податкової міліції - не більше ніж на 5 %;

- інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права, тобто стаж роботи за спеціальністю після здобуття вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра (суддя, адвокат тощо) - не менше ніж на 50 %;

2) формування оперативно-розшукових підрозділів, а також підрозділу внутрішньої безпеки ДБР має бути забезпечене за рахунок:

- працівників оперативно-розшукових підрозділів Міністерства внутрішніх справ України - не більше ніж на 15 %;

- працівників оперативно-розшукових підрозділів Служби безпеки України - не більше ніж на 15 %;

- працівників оперативно-розшукових підрозділів органів доходів і зборів - не більше ніж на 10 %;

- працівників оперативно-розшукових підрозділів Державної прикордонної служби України - не більше ніж на 5 %;

- працівників оперативно-розшукових підрозділів органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів - не більше ніж на 5 %;

- інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права (судді, адвоката тощо) - не менше ніж на 50 %.

Таким чином відкривається можливість добору до ДБР осіб, які раніше не працювали слідчими (з незаангажованим мисленням, поза сумніву "чистим мундиром" тощо) і одночасно можливість добору найкращих слідчих з усіх органів досудового розслідування, зокрема тих, які спеціалізувались на розслідуванні корупційних та пов'язаних з ними правопорушень.

33. Службовці ДБР та прокурори Головного управління Генеральної прокуратури України з нагляду за діяльністю ДБР - так само, як й інші службові особи спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції - несуть посилену кримінальну відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди і за зловживання впливом.

34. В Законі прямо визначені державні органи, уповноважені здійснювати спеціальну перевірку щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, уточнено порядок і способи здійснення такої перевірки.

3. Правові аспекти

Основу нормативно-правової бази становлять: Конституція України, відповідні міжнародні договори України, Кримінальний процесуальний кодекс України, інші закони України, а також Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року N 311/2008.

Так, згідно з Конституцією України:

- забезпечення державної безпеки покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17). При цьому Закон України "Про основи національної безпеки України" визначає (статті 1 і 7), що: національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, насамперед у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією; на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є - у сфері державної безпеки, - зокрема, поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики;

- виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства (пункти 1, 12, 14 частини першої статті 92);

- Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України; Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони; Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (частини 1 - 3 статті 107);

- Кабінет Міністрів України: утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України (пункти 9-1 і 9-2 статті 116);

- Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України (стаття 114);

- організація, повноваження і порядок діяльності центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України (стаття 120).

* * *

Конвенція ООН проти корупції (ст. 6) передбачає:

"1. Кожна Держава-учасниця забезпечує, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, наявність органу або, у належних випадках, органів, які здійснюють запобігання корупції за допомогою таких засобів, як:

a) проведення політики, згаданої в статті 5 цієї Конвенції, і, у належних випадках, здійснення нагляду та координації реалізації такої політики;

b) розширення та поширення знань з питань запобігання корупції.

2. Кожна Держава-учасниця забезпечує органу або органам, зазначеним у пункті 1 цієї статті, необхідну незалежність, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, з метою надання такому орган або органам можливості виконувати свої функції ефективно й в умовах свободи від будь-якого неналежного впливу. Слід забезпечити необхідні матеріальні ресурси та спеціалізований персонал, а також таку підготовку персоналу, яка може бути потрібна для виконання покладених на нього функцій".

Крім того, у статті 36 Конвенція ООН проти корупції передбачає:

"Кожна Держава-учасниця забезпечує, відповідно до основоположних принципів своєї правової системи, наявність органу чи органів або осіб, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією за допомогою правоохоронних заходів. Такому органу чи органам забезпечується необхідна самостійність, відповідно до основоположних принципів правової системи Держави-учасниці, щоб вони могли виконувати свої функції ефективно й без будь-якого неналежного впливу. Такі особи або працівники такого органу або органів повинні мати відповідну кваліфікацію та ресурси для виконання покладених на них завдань".

Відповідно до статті 20 Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (ETS N 173), "кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення спеціалізації персоналу та органів на боротьбі із корупцією. Для того, щоб вони могли здійснювати свої функції ефективно та без будь-якого невиправданого тиску, вони повинні мати необхідну самостійність відповідно до основоположних принципів правової системи Сторони. Сторони забезпечують персоналу таких органів підготовку та фінансові ресурси, достатні для виконання його завдань".

Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи N (97)24 щодо Двадцяти керівних принципів боротьби проти корупції передбачає обов'язок країн:

- забезпечити, щоб відповідальні за запобігання, розслідування, кримінальне переслідування та судовий розгляд корупційних правопорушень мали незалежність та автономію, які відповідають їхнім функціям, були вільні від неналежного впливу та мали дієві засоби збирання доказів, захисту осіб, які сприяють органам влади в боротьбі проти корупції, та забезпечення конфіденційності розслідувань (Керівний принцип N 3);

- сприяти спеціалізації осіб або органів, які відповідають за боротьбу проти корупції, та забезпечувати їх необхідними засобами і навчанням для виконання обов'язків (Керівний принцип N 7).

Отже, основні обов'язкові міжнародні вимоги для антикорупційних органів можна спрощено узагальнити таким чином: достатня незалежність; спеціалізація; ресурси і повноваження.

* * *

З тексту КПК України випливає, що:

1) у ДБР є начальник (голова) і він має заступників;

2) у ДБР є центральний апарат; органи ДБР є в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці положення проектом пропонується дещо змінити;

3) слідчий ДБР уповноважений в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (тобто не лише злочинів);

4) слідчі підрозділи органів ДБР є органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство);

5) слідчі органів ДБР здійснюють досудове розслідування:

- кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до 13 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів;

- у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України, - якщо це стосується злочину, у зв'язку з яким почато досудове розслідування;

- інших злочинів, які будуть встановлені під час досудового розслідування, і які вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження, - за постановою прокурора, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, про визначення підслідності ДБР.

Ці положення проектом також пропонується дещо змінити;

6) ДБР України повинно почати свою діяльність не пізніше п'яти років з дня набрання чинності новим КПК. В цей же час закінчуються повноваження щодо досудового розслідування кримінальних правопорушень слідчих органів прокуратури, і матеріали кримінальних проваджень, досудове розслідування яких здійснюється органами прокуратури, передаються слідчими органів прокуратури відповідним органам досудового розслідування з урахуванням підслідності, визначеної цим Кодексом.

Ці положення проектом також пропонується частково змінити.

* * *

Прийняття Закону потребуватиме внесення змін до 15-ти інших законодавчих актів України. Такі зміни пропонуються в Прикінцевих положеннях законопроекту.

Набрання чинності Законом пов'язується із утворенням Кабінетом Міністрів України ДБР.

Для набрання чинності усіма статтями Закону необхідним є остаточне прийняття нового Закону України "Про прокуратуру" (реєстраційний N 3541).

Також запропоновано визначити, що з дня набрання чинності цим Законом набирають чинності положення Закону України "Про державну службу" від 17 листопада 2011 року - тільки в частині, необхідній для регулювання правового статусу службовців ДБР відповідно до цього Закону. У зв'язку з цим у пункті 1 та абзаці першому пункту 2 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., N 26, ст. 273) слова і цифри "з 1 січня 2015 року" слід замінити словами і цифрами "з 1 січня 2015 року (крім положень, які набирають чинності у зв'язку з прийняттям та набранням чинності Законом України "Про Державне бюро розслідувань")".

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття та реалізація законопроекту потребує виділення додаткових коштів з Державного бюджету України. Ці кошти мають з'явитися внаслідок ліквідації окремих органів прокуратури і скорочення штатів прокуратур після набрання чинності новим Законом України "Про прокуратуру".

Прийняття цього законопроекту не потребуватиме внесення змін до інших законодавчих актів України.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону потребує погодження з відповідними органами виконавчої влади.

6. Регіональний аспект

Проект Закону не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

61. Запобігання дискримінації

У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

7. Запобігання корупції

Проект акта не містить правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект акта потребує проведення консультацій з громадськістю шляхом розміщення його на офіційному веб-порталі Верховної Ради України.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект акта не стосується соціально-трудової сфери.

10. Оцінка регуляторного впливу

Проект Закону не є регуляторним актом.

11. Прогноз результатів

Головним результатом прийняття Закону стане створення організаційно-правових засад запобігання і протидії корупції серед вищих посадових осіб держави, суддів і прокурорів, запобігання корупції під час формування єдиного органу законодавчої влади і недопущення зрощення бізнесу та політики, а також належного розслідування злочинів катування і пов'язаних з ними злочинів.

 

Народний депутат України -
член Комітету з питань
законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності

А. Кожем'якін

Опрос