Идет загрузка документа (31 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (относительно материальной ответственности работодателя перед работником за нарушение сроков выплаты заработной платы и других выплат, принадлежащих работнику)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 28.09.2011 № 9223
Дата рассмотрения: 28.09.2011 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником за порушення строків виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Законопроектом пропонується встановити, що в разі несвоєчасної виплати заробітної плати роботодавець зобов'язаний сплачувати працівнику пеню в розмірі одного відсотка від заборгованої суми за кожен день затримки, починаючи з наступного дня після закінчення встановлених строків виплати та включаючи день фактичної виплати.

Необхідність внесення зазначених змін до законодавства про працю обґрунтовується наступним.

Відповідність законодавства загальновизнаним принципам правової, демократичної, соціальної держави можливо оцінити, зокрема, через наявність в такому законодавстві механізмів поновлення порушених прав людини та механізмів, що гарантують людині компенсацію збитків, понесених внаслідок порушення її прав.

Враховуючи зазначене, у трудовому законодавстві мають бути наявні не тільки норми, що визначають строки виплати заробітної плати, але й норми, що визначають конкретну матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником за затримку заробітної плати та надають можливість працівнику отримати грошову компенсацію збитків, понесених ним внаслідок порушення його права на своєчасне отримання заробітної плати.

У статті 43 Конституції України зазначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. При цьому чинними законами вже врегульовано питання строків виплати заробітної плати.

Але у чинному трудовому законодавстві відсутні норми, які б гарантували працівнику достатній законодавчий захист права на своєчасне одержання винагороди за працю, та норми, які б гарантували працівнику компенсацію збитків, понесених ним внаслідок порушення цього права.

Так законами України визначено строки виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику від роботодавця. Наприклад, відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з трудовим колективом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно зі статтею 115 Кодексу законів про працю України та згідно зі статтею 21 Закону України "Про відпустки" заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Крім того, відповідно до статті 15 Закону України "Про оплату праці" та відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" виплата грошової компенсації працівнику в разі порушення роботодавцем строків виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику, провадиться лише у разі затримки зазначених виплат на один і більше календарних місяців. Тобто в разі затримки заробітної плати менше, ніж на місяць, роботодавець взагалі не зобов'язаний сплачувати працівнику грошову компенсацію за порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, що слід вважати прогалиною у законодавстві. В разі, коли заробітну плату та інші виплати, що належать працівнику, затримано на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов'язаний сплатити працівнику грошову компенсацію лише у межах індексу інфляції в період невиплати доходу (стаття 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", стаття 34 Закону України "Про оплату праці").

Однак несвоєчасність виплати заробітної плати негативно впливає на фізичне і психічне здоров'я працівника та членів його родини, змушує працівника докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя, призводить до моральних страждань працівника та членів його родини тощо.

Не отримавши вчасно заробітну плату, працівник не має можливості вчасно виконати свої грошові зобов'язання, пов'язані з орендою житла, з користуванням житлово-комунальними послугами, з навчанням, з лікуванням, з користуванням банківським кредитом тощо.

Крім того, за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань з оплати житлово-комунальних послуг фізична особа додатково сплачує пеню (крім того, в м. Києві в разі несвоєчасної оплати житлово-комунальних послуг фізична особа ще й втрачає право на отримання знижки з оплати житлово-комунальних послуг; а фактично це означає, що в м. Києві фізична особа в разі прострочення свого обов'язку оплатити вчасно житлово-комунальні послуги навіть на один день зобов'язана додатково сплатити постачальнику житлово-комунальних послуг грошову компенсацію у розмірі близько 10 % від несплаченої вчасно суми та ще й додатково пеню); за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань по кредитному договору фізична особа, як правило, зобов'язана сплатити банку чи іншій юридичній особі додатково штраф і пеню (досить часто в такому випадку розмір тільки пені, не враховуючи штрафів, дорівнює одному відсотку за кожний день прострочення платежу; при цьому банк зобов'язує людину в разі затримки платежів по кредитному договору сплачувати додатково штрафи та пеню, не звертаючи увагу на те, що цій людині не виплачують вчасно заробітну плату); тощо.

Зрозуміло та очевидно, що в разі затримки заробітної плати працівник змушений шукати гроші на забезпечення своїх життєвих потреб та, як наслідок, укладати кредитні договори. Потім такий працівник за користування кредитом неодмінно сплачує відсотки.

Тобто працівник зазнає значних прямих достатньо великих матеріальних збитків в разі несвоєчасної виплати йому заробітної плати, а роботодавець не зобов'язаний компенсувати працівнику ці збитки. Інакше кажучи, роботодавець фактично бере у працівника безвідсотковий "кредит" в разі затримки заробітної плати, а працівник при цьому стає "заручником" відсутності законодавчого захисту його конституційного права на своєчасне отримання винагороди за працю та відсутності механізму компенсації збитків, понесених ним у зв'язку із затримкою заробітної плати.

Таким чином, в законодавстві про працю існує очевидний дисбаланс між тим, яку шкоду наносить роботодавець працівнику в разі несвоєчасної виплати заробітної плати, та тим, яку компенсацію роботодавець зобов'язаний сплатити працівнику в разі несвоєчасної виплати заробітної плати (як зазначалось вище, якщо роботодавець затримує працівнику заробітну плату менше, ніж на місяць, то він взагалі не зобов'язаний сплачувати працівнику будь-яку грошову компенсацію).

Щоб гарантувати працівнику належний захист його права на своєчасне одержання винагороди за працю необхідно, по-перше, економічно зацікавити роботодавця вчасно сплачувати працівникам заробітну плату. Нажаль, зараз склалася ситуація, коли затримка заробітної плати фактично є економічно вигідною "справою" для багатьох роботодавців, оскільки дає їм можливість отримати від працівників безкоштовний "кредит"; не звертатись за кредитом до банку; не сплачувати банку відсотки та штрафи за прострочення виконання своїх вже наявних кредитних зобов'язань; не вживати ніяких заходів, направлених на "пошук" додаткових коштів з метою вчасної виплати заробітної плати; отримати додатковий прибуток; оплатити першочергово ті грошові зобов'язання, за прострочення виконання яких потім довелося б сплачувати відсотки та штрафи; вирішити свої інші особисті питання за рахунок порушення трудових прав працівників.

По-друге, необхідно забезпечити належний законодавчий захист права працівника на своєчасне отримання винагороди за працю, а також гарантувати працівнику можливість отримати гідну грошову компенсацію в разі порушення цього права. Тому у законі слід встановити обов'язок роботодавця сплачувати працівнику пеню за затримку заробітної плати у розмірі не меншому, ніж один відсоток за кожен день затримки. Це випливає з огляду на те, які збитки несе працівник у зв'язку з затримкою заробітної плати; з огляду на те, яку вигоду може отримати роботодавець від затримки заробітної плати; з огляду на те, що затримка заробітної плати може бути економічно невигідною роботодавцю лише тоді, коли він буде зобов'язаний сплачувати працівнику пеню у такому розмірі, який перевищуватиме розмір банківських ставок по кредитним договорам та розміри штрафів та пені, передбачених за невиконання цих кредитних договорів; тощо.

За порушення строків виплати заробітної плати чинним законодавством передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність.

Однак кримінальна відповідальність наступає за безпідставну невиплату заробітної плати лише більш як за один місяць. При цьому особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам (стаття 175 Кримінального кодексу України).

Адміністративна відповідальність за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі передбачена у вигляді накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності у сумі від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення). При цьому для частини осіб, які притягаються до зазначеної відповідальності, така сума штрафу може виявитися дуже значною у порівнянні з їхнім доходом, а для інших - зовсім незначною (відповідно штраф для таких осіб не буде ефективним стимулом для вчасної виплати заробітної плати працівникам).

Крім того, ані адміністративна, ані кримінальна відповідальність не вирішують питання компенсації працівнику збитків, понесених ним у зв'язку з затримкою заробітної плати.

Варто зазначити, що аналогічний законопроект, присвячений питанню матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником за затримку заробітної плати (реєстраційний номер 8216 від 12.03.2011 року), отримав негативний висновок Міністерства соціальної політики України. Міністерство соціальної політики України аргументувало свою позицію тим, що такі заходи можуть призвести до зростання суми заборгованості із виплати заробітної плати, зокрема на підприємствах, на яких заборгованість виникла з об'єктивних причин. Але тоді зовсім не логічною та не обгрунтованою слід вважати пропозицію Міністерства соціальної політики України збільшити в кілька разів розмір штрафів за порушення законодавства про працю, в тому числі за затримку заробітної плати (законопроекти з такими пропозиціями було опубліковано на офіційному веб-сайті Міністерства соціальної політики України 4 квітня 2011 року). Адже за такою логікою збільшення розміру штрафів за затримку зарплати тим більше може призвести до зростання суми заборгованості із виплати заробітної плати. При цьому зовсім не вирішеним залишиться питання компенсації працівнику збитків, понесених ним внаслідок затримки заробітної плати. З огляду на природу трудових відносин та загальновизнані принципи трудового права також категорично не можна погодитись з позицією Міністерства соціальної політики України стосовно того, що заборгованість із заробітної плати може виникати з об'єктивних причин, а тому не слід вводити матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником за затримку заробітної плати. Працівник - це підпорядкована роботодавцю та матеріально залежна від роботодавця особа. Працівник не повинен відповідати за ризики підприємницької діяльності, за прорахунки, допущені роботодавцем, за неспроможність роботодавця організувати належним чином роботу підприємства, за неспроможність роботодавця зробити підприємство дохідним. Відповідно до чинного законодавства підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Сплата працівнику пені за затримку заробітної плати і є, по суті, одним із тих нормальних ризиків, які має нести підприємець. При цьому найманий працівник підприємництвом не займається, а виконує роботу згідно із трудовим договором. За це роботодавець зобов'язаний вчасно заплатити працівнику заробітну плату. Тому не може йти мова про те, щоб працівник не отримував гідної грошової компенсації від роботодавця за порушення строків виплати заробітної плати, коли ця заборгованість виникла, як вважає Міністерство соціальної політики України, "з об'єктивних причин", та щоб частина ризиків підприємницької діяльності була "перекладена" на працівників.

Крім того, на відміну від цивільних та господарських правовідносин, предметом трудових правовідносин є здатність людини виконувати певну роботу (а не результати роботи). Здатність людини до праці не може бути відокремлена від самої людини та існує як одна з характеристик людини. Оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, то право працівника на своєчасну виплату заробітної плати як плати за використання роботодавцем здатності працівника виконувати певну роботу має бути жорстко захищено законом, в тому числі шляхом встановлення обов'язку роботодавця виплачувати працівнику гідну грошову компенсацію в разі затримки заробітної плати. Дозволяючи використання найманої праці, держава зобов'язана ретельно та якісно захищати трудові права людини.

Необхідно також зазначити, що головна цивілізаційна цінність трудового права, на думку переважної більшості вчених, - це надати ринку праці більш гуманний характер, захистити працівників та суспільство від негативних сторін ринкової економіки. За словами видатного російського вченого, фахівця у галузі трудового права Кісєльова І. Я., трудове законодавство повинно забезпечити поєднання науково-технічного прогресу з соціальним прогресом. Якщо цивільне законодавство переважно відтворює принципи "ринкової справедливості", накопичування, то трудове законодавство має відтворювати принципи соціальної справедливості, людські, гуманітарні начала. Трудове право повинно робити ринкову економіку прийнятною для основної частини населення та нейтралізувати ті фактори, які сприяють розпаленню класової ворожнечі.

Щодо використання поняття "роботодавець", проти чого висловилось Міністерство юстиції України у своєму висновку на аналогічний законопроект з реєстраційний номером 8216 від 12.03.2011 року, слід зазначити наступне. По-перше, цей термін є загальнозрозумілим і не можливе його подвійне тлумачення, по-друге, цей термін вже використовується у тих законах, до яких пропонується внести зміни (у статті 115 Кодексу законів про працю України та у статті 24 Закону України "Про оплату праці"), по-третє, запропоноване визначення терміну "роботодавець" вже використовується у чинному законодавстві про працю (у статті 1 Закону України "Про організації роботодавців"), по-четверте, сам термін "роботодавець" також використовується у текстах ратифікованих Україною конвенціях Міжнародної організації праці, у Законах України "Про соціальний діалог в Україні", "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю" тощо.

Щодо зауваження Міністерства економіки України до аналогічного законопроекту (реєстраційний номер 8216 від 12.03.2011 року) про необхідність обґрунтування розміру пені, то цей розмір докладно обґрунтовано у цій пояснювальній записці. Він не може бути меншим, ніж пропонується у цьому законопроекті, з огляду на зазначені вище причини.

Щодо зауваження Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва до аналогічного законопроекту (реєстраційний номер 8216 від 12.03.2011 року) про невзяття до уваги такого аспекту, як обов'язкова наявність умислу чи-то вини роботодавця у порушенні строків виплати заробітної плати, то це зауваження суперечить природі трудових відносин та зазначеним вище роз'ясненням щодо відмінності трудового права від цивільного та господарського, щодо сутності підприємництва, щодо ризиків підприємництва тощо.

У законопроекті враховано зауваження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України до аналогічного законопроекту (реєстраційний номер 8216 від 12.03.2011 року): Головне управління не підтримало пропозицію стосовно того, щоб запропоновані зазначеним законопроектом санкції не поширювалися на випадки порушення строків розрахунку при звільненні, у яких звільненому працівнику належить виплатити лише його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю), вважаючи, що таке порушення права колишнього працівника на володіння своїми коштами аналогічне за змістом порушенню права працюючої особи.

Варто також звернути увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати" від 23.09.2010 року встановлено граничні терміни виплати заробітної плати (заробітна плата має виплачуватись не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата). Завдяки цьому питання строків виплати заробітної плати чинним законодавством вже врегульовано чітко та однозначно.

Згідно з інформацією, оприлюдненою Державним комітетом статистики України, станом на 1 січня 2011 р. сума заборгованості з виплати заробітної плати становила 1218,1 млн. грн., що дорівнює 4,3 % фонду оплати праці, нарахованого за грудень 2010 р. При цьому кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, станом на 1 січня 2011 р. становила 185,1 тис. осіб, або 1,7 % від загальної кількості штатних працівників. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 3493 грн., що на третину більше від середнього розміру заробітної плати за грудень 2010 р. Це дає підставити вважати, що часто роботодавці не виплачують працівникам заробітну плату навіть в разі наявності на підприємстві відповідних грошових коштів. Водночас кількість випадків, коли роботодавець в незаконний спосіб використовує для особистого збагачення належні працівникам суми заробітної плати, можна суттєво зменшити в разі прийняття даного законопроекту, оскільки буде ліквідована економічна зацікавленість роботодавця затримувати заробітну плату.

2. Цілі, завдання, загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроект покликаний вдосконалити правове регулювання трудових відносин; встановити більш справедливий баланс між обов'язками працівника та його правами; додатково захистити право працівників на своєчасне одержання винагороди за працю; гарантувати працівникам право на отримання від роботодавця гідної грошової компенсації в разі несвоєчасної виплати заробітної плати; економічно зацікавити роботодавця виплачувати заробітну плату працівникам у встановлені законодавством строки; зацікавити працездатних незайнятих громадян до працевлаштування тощо.

Законопроектом пропонується внести зміни до Кодексу законів про працю України, до Закону України "Про оплату праці" та встановити, що за порушення роботодавцем строків виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику, роботодавець зобов'язаний сплатити не виплачену у встановлені строки суму, що належить працівнику від роботодавця, одночасно зі сплатою працівнику пені у розмірі одного відсотка від такої суми за кожний день затримки, починаючи з наступного дня після закінчення встановлених строків виплати та включаючи день фактичної виплати.

При цьому пропонується встановити, що за затримку розрахунку при звільненні роботодавець зобов'язаний також сплатити працівнику відшкодування відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, пропонується внести зміни до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з тим, щоб дія цього закону не поширювалась на питання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником за затримку заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику, оскільки в разі прийняття даного законопроекту зазначені питання буде детально врегульовано Кодексом законів про працю України та Законом України "Про оплату праці".

3. Стан нормативно-правової бази в даній сфері державного регулювання

У статті 43 Конституції України зазначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України "Про оплату праці" та Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено обов'язок роботодавця компенсувати працівнику втрату частини його доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику від роботодавця, але лише у разі затримки цих виплат на один і більше календарних місяців та у межах індексу інфляції в період затримки.

Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця сплачувати працівнику пеню в разі несвоєчасної виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику від роботодавця.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі несвоєчасної виплати звільненому працівнику належних йому сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В разі прийняття цього законопроекту реалізація його положень не потребуватиме внесення змін до інших законів.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень законопроекту не впливає на видаткові частини державного та місцевих бюджетів.

Порушення строків виплати заробітної плати є протиправною дією (бездіяльністю), а тому норми державних і місцевих бюджетів не можуть передбачати затримку заробітних плат та відповідно й видатки, пов'язані із здійсненням протиправної діяльності у вигляді затримки заробітних плат. Крім того, відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

При цьому можливе надходження додаткових коштів до державного та місцевих бюджетів внаслідок того, що пеня, яка буде виплачуватись працівникам в разі затримки заробітної плати, також підлягатиме оподаткуванню. Більше того, працівники, отримавши додаткові грошові кошти у вигляді пені, будуть більше споживати та більше витрачати грошей, оплачуючи різні товари й послуги. Цілком очевидно, що це також призведе до надходження додаткових коштів до державного та місцевих бюджетів, забезпечить більш активний економічний розвиток України.

5. Очікувані соціально-економічні та інші наслідки застосування положень законопроекту після його прийняття

Запровадження змін, передбачених законопроектом, дасть можливість справедливо збалансувати співвідношення між правами та обов'язками працівників, гарантувати працівникам право на отримання від роботодавця гідної грошової компенсації в разі несвоєчасної виплати заробітної плати (або інших виплат, що належать працівнику від роботодавця), підвищити економічну зацікавленість роботодавців виконувати вимоги чинного законодавства щодо строків виплати заробітної плати та щодо необхідності здійснювати оплату праці працівників в першочерговому порядку, зменшити кількість випадків порушення вимог чинного законодавства щодо строків виплати заробітної плати, стимулювати незайнятих працездатних громадян до працевлаштування, зменшити соціальну напругу в суспільстві тощо.

Такі наслідки слід очікувати з огляду на викладені вище обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, його цілі, завдання, загальну характеристику і основні положення.

 

Народний депутат України  

В. С. Марущенко 

Народний депутат України 

Д. В. Жванія  

Опрос