Идет загрузка документа (50 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об основах государственной языковой политики

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 26.08.2011 № 9073
Дата рассмотрения: 25.08.2011 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про засади державної мовної політики"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Моральність людини і суспільства виявляється у ставленні до мов. Очевидно, що проблема мовного регулювання в Україні є одним з чинників, що перешкоджають стрімкому розвитку нашої держави.

Яскравим підтвердженням цього є і українські вибори. Питання мови вже неодноразово ставало одним з наріжних каменів тієї, чи іншої виборчої компанії, розділяло українське суспільство не за ідеологічним чинником, а саме за "мовним питанням". Український виборець в тій чи іншій мірі розділений на два табори за питанням мови і голосує в значній мірі за цим критерієм.

Ще з середини 90-х рр. бурлять і українські регіони. Так у 2006 - 2007 рр. понад 20 місцевих рад сходу та півдня України прийняли рішення про надання російській мові статусу офіційної або регіональної мови в межах своєї адміністративної одиниці. Проте більшість цих рішень були опротестовані прокуратурою і скасовані судами.

На новий рівень розгляду питання мови піднялося 1 березня 2008 року на II-му Всеукраїнському з'їзді депутатів усіх рівнів в Сєверодонецьку Луганської області. Декілька тисяч депутатів різних рівнів закликали не допустити перегляд Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин та схвалили "Декларацію прав російської культури та культур інших народів України".

Проблема з царини політики та права уже перейшла на рівень міжособистісних конфліктів та ідеологічного обґрунтування, що надзвичайно небезпечно для полікультурного українського суспільства. При цьому прихильники максимального розширення сфери застосування державної мови вважають, що лише таким чином відбувається компенсація за століття утисків української мови і це є єдино можливий спосіб побудувати українську державу, а їхні противники - російськомовні (румуномовні, венгеромовні, і так далі) громадяни - "п'ята колона", манкурти, потенційно небезпечне явище для української державності. Натомість, іншомовна частина українського суспільства офіційно декларує прагнення визнати російську мову державною, або офіційною якщо не на загальнодержавному, то на регіональному рівні. А прихильників "українізації" вважає радикальними націоналістами й ксенофобами.

В суспільстві сформувався абсолютно сфальшований міф в загальних рисах який можна описати так: іншомовний українець - не патріот - голосує за консервативні недержавницькі сили - сепаратист, потенційний зрадник або жертва дій зовнішніх сил.

Але як одні так і інші забувають, що на референдумі про проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року 90,32 % громадян проголосувало "ЗА". З них в Дніпропетровські області майже 91 %, в Донецькій - 77 %, Запорізькій - 81%, Луганській - 84 %, Миколаївській - 89 %, Одеській - 85%, м. Севастополі - 57 %, Харківській - 76 %, АР Крим - 54 %, Херсонській - 90 %. Це чи не єдиний раз коли україномовна, російськомовна та іншомовна спільноти України голосували разом і настільки одностайно.

У зв'язку з цим постають запитання - що змінилося з того часу? Чому відбувся суспільний розкол за мовною ознакою?

Безумовно що свою роль зіграла та частина політиків, які намагалися маніпулювати "мовним питанням". Але це не було б можливим якби проблеми дійсно не існувало. На сьогодні залишається фактом, що громадяни України різних мовних груп незадоволені політикою держави у мовній царині.

Чи не головну роль в цьому відіграла і не реформованість вітчизняного мовного законодавства, хаос та, навіть, антагоністичність його норм. Наразі воно складається з 4-х чинних взаємно не інтегрованих пластів, що виникли на різних етапах розвитку української держави, або сформованих в силу політичних кон'юнктури:

1. Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР" 1989 року (встановлює фактичну двомовність при якій українська мова - державна, російська - офіційна (мова міжнаціонального спілкування), а мови національних меншин можуть використовуватися як офіційні в регіонах компактного проживання); Декларації прав національностей (постанова N 1771-XII) від 1 листопада 1991 року, у якій зазначається, що Українська держава "забезпечує своїм громадянам право вільного використання російської мови, а в регіонах компактного проживання певної національності - функціонування цієї мови нарівні з державною" (ст. 3); та ще декількох законів періоду до 1996 року прийняття;

2. Конституція України від 28.06.96; Рішення Конституційного Суду України N 10-рп/99 від 14.12.99 р. щодо тлумачення ст. 10 Конституції України та низка профільних законів України періоду 1996 - 2009 років (щонайменше понад 80), якими закріплявся державний статус виключно за українською мовою. При цьому російській мові також надавався "особливий статус" (але абсолютно не визначений, що створило широке поле для спекуляцій).

3. Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" N 802-IV від 15.05.2003 (російській мові як і ще 12 традиційним мовам України надано статусу регіональної, гарантовано широкі можливості застосування в суспільстві); Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року (регіональним мовам надано офіційного статусу в судочинстві).

4. Низки свавільних, переважно підзаконних, актів періоду 2005 - 2009 років, що були спрямовані на штучну дискримінацію і витіснення усіх мов окрім української з суспільного вжитку. Це, передусім, Указ Президента "Про затвердження концепції державної мовної політики" від 15 лютого 2010 року, наказ Міністерства освіти України N 1171 від 25 грудня 2007 р. "Про зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів" (що вимагав проведення всіх випускних іспитів у середній школі та вступних іспитів до вищих навчальних закладів українською мовою, навіть для тих студентів, які закінчили школи з навчанням мовою меншини); ще один наказ МОНУ від 26 травня 2008 року N 461 "Про затвердження Галузевої програми поліпшення вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2008 - 2011 роки" (яким школи національних меншин 1,5 тис. учнів, 500 тис. учнів фактично переводилися на двомовне або україномовне навчання); сумнозвісні рішення в галузі телебачення і радіомовлення, кінематографії і дубляжу фільмів, реклами і на транспорті, тощо.

При цьому усі 4 названі пласти мовного законодавства України мають своїх прихильників та опонентів і, незважаючи на свою очевидну контраверсійність, де-юре діють в правовому полі України. Така ситуація на практиці призводить до того, законодавство в сфері мовного регулювання не діє, а конкретні владні рішення залежать від сваволі чиновника, або політичної кон'юнктури.

Наразі мовне законодавство України несистемне, суперечливе й повністю дерегульоване.

Крім того, 1-го січня 2006 року для України вступила в дію Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин, що була ратифікована нашою державою ще в 1996 році. У Законі України про ратифікацію Хартії наша держава визнала регіональними мовами або мовами меншин білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську мови. В 2010 році Комітет Міністрів Ради Європи нарешті ухвалив й оприлюднив доповідь та виніс рекомендації щодо мовної політики в Україні на прикладі імплементації положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. У своїй понад 100-сторінковій Доповіді Комітет Міністрів вказав, що "мовний ландшафт України унікальний, так як мовою, яка не є державною (російська) говорить більша частина населення, включаючи людей, які належать до інших національних меншин". При цьому "... російську мову віднесено на невідповідний йому рівень" (п. 61). "... Враховуючи кількість російськомовних мешканців в Україні, очевидно, що ця мова має займати особливе становище" (п.79). "... Взяті Україною зобов'язання не відповідають реальному стану мов, по відношенню до яких могли б застосувати більш серйозні заходи захисту та розвитку" (п. 155).

Крім того необхідно також пригадати Резолюцію Європарламенту та звернення ПАРЄ щодо необхідності врегулювання мовного питання в Україні та виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Відповідні заклики Комісара з прав людини Ради Європи, Європейської комісії проти расизму й нетолерантності, Венеціанської комісії, Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, тощо.

Так, Комітет експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин у 2008 році зазначив, що "В Україні Закон про мови був прийнятий у 1989 році й не відповідає теперішній ситуації. Українській владі пропонується ліпше координувати всю мовну політику шляхом проведення консультацій з носіями мов, а також прийняти нове законодавство, яке б відображало сучасній ситуації в Україні".

Наразі спекуляції навколо "мовного питання" загрожують як соціальному миру і благополуччю всередині країни, так і її авторитету на міжнародній арені.

Отримавши в спадок таку ситуацію новий Президент України Віктор Федорович Янукович та владна коаліція депутатських фракцій у парламенті постали перед складним рішенням - продовжувати політику попередньої влади і йти шляхом політичної кон'юнктури і доцільності - приховувати проблему, "замилювати" очі європейцям як було раніше і не вживати жодних реальних заходів, чи виконувати власні ж обіцянки і взяти на себе політичну сміливість щодо вирішення 20-літнього питання по суті?

І вперше за роки незалежності влада взяла на себе політичні ризики і здійснила спробу вирішити питання по суті в розрізі норм європейського права.

На наш погляд саме вирішити питання по суті і був покликаний проект закону України "Про мови в Україні" N 1015-3 від 7 вересня 2010 року, внесений від імені коаліції народними депутатами України Єфремовим О. С., Симоненком П. М., Гриневецьким С. Р., та розроблений на основі пропозицій народного депутата України п'ятого скликання, на жаль, покійного Євгена Кушнарьова.

Зазначений законопроект пройшов тривалу підготовку і обговорення в експертних колах, отримав фахову експертизу Комітету експертів Ради Європи і схвальну оцінку та постатейні рекомендації, практично всі з яких, були враховані при його підготовці. Проект закону адаптований до світових та європейських стандартів, про що свідчать висновки Генеральних директоратів I - юридичні справи, II - права людини та IV - освіта, культура та культурна спадщина Ради Європи.

Свою оцінку проекту та рекомендації надали провідні європейські фахівці у сфері мовного регулювання - професор Білл Баурінг (коледж Беркбек, Університет Лондона), професор Райнер Хофманн (професор публічного права, міжнародного та європейського права, Університет Франкфурт) - з юридичної точки зору; професор Падрайг О'Ріагайн (доцент соціології мови, Університет Дубліна) - з точки зору мовної політики.

Підтримали прийняття цього проекту закону в спеціальному листі на адресу міжнародних організацій і представники найбільших мовних спільнот України - румунської, угорської, російської та єврейської, висловивши переконання, що прийняття проекту закону "Про мови в Україні" об'єднає суспільство на ґрунті прав людини, взаємоповаги та толерантності, стане величезною віхою не лише в боротьбі за права людини в Україні, але й у вітчизняному державному будівництві в цілому, перетворюючи Україну на потужну стабільну процвітаючу державу, в центрі якої стоятиме людина її права та свободи.

Більше того, 16 листопада 2010 року в Державному комітеті України у справах національностей та релігій відбувся круглий стіл за участю керівників організацій понад 10 національних меншин, представників органів державної влади, правозахисників на тему: "Європейська хартія регіональних мов або мов меншин в Україні: сьогодення і перспективи". Круглий стіл пройшов під головуванням керівництва комітету.

В результаті учасники круглого столу прийняли Резолюцію, в якій зазначили що вкрай важливим є створення механізму реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні, що повністю відповідає Висновкам Комітету експертів Ради Європи щодо необхідності прийняття нового законодавства в культурно-мовній сфері, що відображало би реальну ситуацію з мовами в Україні. На погляд учасників круглого столу, створення такого механізму буде забезпечене в разі схвалення Верховною Радою України проекту Закону України "Про мови в Україні" (N 1015-3), підготовленого Євгеном Кушнарьовим і внесеного на розгляд народними депутатами України О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким, який пройшов експертизу європейських фахівців та отримав позитивні висновки.

Задля забезпечення виконання зобов'язань України перед Радою Європи, узгодження українського законодавства з європейським, підвищення міжнародного авторитету нашої держави та забезпечення прав людини учасники круглого столу вирішили звернутися до Верховної Ради України з закликом невідкладно розглянути і схвалити проект Закону України "Про мови в Україні" (N 1015-3), внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким, як такий, що забезпечує механізм реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні".

На прохання Голови Верховної Ради України вказаний законопроект був розглянутий Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та Європейською Комісією за демократію через право (Венеціанською комісією). Цими поважним інституціями в своїх висновках та рекомендаціях хоча й відзначалися значні позитивні кроки зроблені в цьому законопроекті в напрямку демократичного регулювання використання мов в Україні на основі прав людини, але робилися значні зауваження щодо процедур і механізмів реалізації поставлених цілей.

Крім того, вагомий комплекс зауважень висловили й громадські організації, політичні діячі та наукові інституції України. Нажаль часто ці зауваження були абсолютно котраверсійними, або мали загальний характер, без прив'язки до тексту законопроекту.

Виникла необхідність в значному доопрацюванні проекту закону відповідно до висловлених зауваження та пропозицій, врахування важливої думки міжнародних інституцій, що й було здійснено в цьому законопроекті.

Запропонований до розгляду законопроект "Про засади державної мовної політики" враховує переважну більшість зауважень (майже всі) та пропозицій виказаних в "Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин стосовно проекту Закону "Про мови в Україні" (N 1015-3)" від 20 грудня 2010 року, "Висновках Венеціанської комісії щодо проекту Закону України "Про мови в Україні" від 26 березня 2011 року та розроблений з метою збалансування інтересів різних мовних груп України, забезпечення розвитку й належного функціонування державної мови, при збереженні регіональних мов або мов меншин України. Проект закону позбавлений найбільш конфліктних та заполітизованих положень.

Законопроект "Про засади державної мовної політики" може виступати свого роду новим "суспільним договором" українців після Конституції, яким полікультурний та багатомовний народ України домовиться між собою про принципи взаємного співіснування та соціального прогресу на основі безумовного пріоритету прав людини й громадянина. Адже запропонований для розгляду в парламенті проект включає в себе кращу міжнародну практику та гармонійне поєднання/компроміс усіх 4-х пластів мовного законодавства України.

Надзвичайно важливо що проект Закону встановлює такі ключові визначення як "державна мова", "рідна мова", "мови національних меншин", тощо; імплементує в українське правове поле терміни Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та європейського права у сфері мовного регулювання - "регіональна мова або мова меншини", "мовна група", "мовна меншина", "регіональна мовна група", "регіональна мова", "територія, на якій поширена регіональна мова" тощо. При визначенні понять максимально врахована думка Венеціанської комісії та Верховного комісара ОБСЄ. Так, для прикладу поняття "рідна мова" визначено у відповідності з рекомендаціями Венеціанської комісії (п. 87 Висновку).

Безумовно, що дискусія навколо законопроекту може тривати. А в запропонований законопроект можуть бути внесені корективи. Але ця дискусія має бути фаховою та конструктивною. Адже незважаючи на те, що усім зрозуміло - питання мовного регулювання потрібно вирішувати, опоненти вирішення цієї проблеми фактично відмовляються включатися до аргументованої дискусії, натомість намагаються розпалити пристрасті та розколоти суспільство за "мовною проблематикою".

Держава Україна в 1991 році була створена усіма громадянами України в незалежності від ознаки рідної мови. Усі вони є засновниками і "титульними етносами" цієї держави. І, приміром, звинувачувати нинішніх російськомовних громадян України в "Валуєвських указах" і відіграватися на них за це шляхом дискримінації російської мови щонайменше абсурдно. Як і безперспективно з токи зору майбутнього української держави.

Очевидно, що внесений на розгляд парламенту проект закону "Про засади державної мовної політики" наближає країну до європейських стандартів прав людини і спрямований на виконання висновків та рекомендації Ради Європи, Європарламенту, ОБСЄ, Європейської комісії проти расизму та нетолерантності. Невиконання цих рекомендацій звісно матиме тяжкі міжнародні наслідки для нашої країни, особливо з точки зору майбутнього головування в Комітеті Міністрів Ради Європи, яке пройде вперше за 15 років повноправного членства в цій організації з травня по листопад 2011 року. Більше того, до грудня 2011 року Україна зобов'язана надати в Раду Європи другий періодичний звіт щодо виконання положень Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин та першої Доповіді й Рекомендацій Ради Європи від 7 липня 2010 року. А неналежне виконання вимог РЄ може призвести навіть до санкцій з боку міжнародної спільноти.

Авторський колектив законопроекту глибоко переконаний, що прийняття нового проекту про мови об'єднає суспільство на ґрунті прав людини, взаємоповаги та толерантності - це єдиний природний шлях розвитку української держави. Виключить "мовну карту" з політичної колоди. Адже Україну розклюють не мови, а політики, які спекулюють на мовному питанні.

2. Цілі і завдання законопроекту

У проекті Закону України "Про засади державної мовної політики" відповідно до Конституції України визначається порядок застосування мов України, принципи мовної політики держави та її обов'язки щодо забезпечення конституційного права людини на вільне використання мов.

Цей Закон має на меті регулювання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя української держави, вільного розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин, а також щодо сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроект складається з преамбули, одинадцяти розділів, 32 статей.

В окремих розділах вирішуються питання, пов'язані з визначенням загальних положень, основних принципів мовної політики держави, статусу різних мов, що традиційно вживаються в Україні, з обов'язковим застосуванням української мови як державної, використанням регіональних мов або мов меншин України в публічному житті, з організацією виконання Закону тощо.

У порівнянні з чинним Законом України "Про мови в Українській РСР", запропонований проект ґрунтується на принципово інших засадах. Передусім, він виходить з пріоритету прав людини і розвиває в цьому плані положення статей 3, 21 та 22 Конституції України. Зокрема визначається, що кожний громадянин України, незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань, має право вільно користуватися будь-якою мовою, вивчати та підтримувати будь-яку мову, вважати себе належним до однієї чи більше мовних груп. Допускається лише регулятивна функція держави в реалізації цих прав з урахуванням мовного розмаїття в Україні та інтегративної функції української мови.

Тим самим нині діючий принцип національної належності замінюється принципом вільного мовного самовизначення.

При цьому належне функціонування державної мови забезпечується в усіх сферах суспільного життя, а в окремих адміністративно-територіальних одиницях створюються можливості для функціонування паралельно з державною (підкреслюємо, що не замість державної, а саме паралельно) традиційних регіональних мов або мов меншин.

Такий підхід відповідає нормам Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, в якій не вживається поняття національних меншин, а йдеться про традиційні мови на певній території.

Виходячи з конституційних положень, а також з того, що українська мова є найпоширенішою в державі, визначається статус української мови як державної. Визначаються статус регіональних мов або мов меншин, інших мов.

Законопроектом збережено конституційний державний статус української мови. Пунктом 1 статті 6 проекту встановлено, що державною мовою України є українська мова. При цьому зазначено, що "жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для використання державної мови" (п. 9 ст. 7).

Разом з тим законопроектом визначається, що право на мовне самовизначення (ст. 3) та вільне користування мовами у приватному та державному житті є невід'ємним правом людини і громадянина.

На території України гарантується вільне використання регіональних мов, до яких віднесено російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську, румунську, словацьку і угорську. Додано русинську, караїмську та кримчацьку мови відповідно до рекомендацій Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин (п. 32 Оцінок та рекомендацій). Дія цього положення поширюється на ті мови, які є рідними для не менше 10% громадян, що населяють певну територію за даними перепису. За рішенням місцевої ради чи за результатами збору підписів в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території. Чисельність регіональної мовної групи на певній території визначається на підставі даних Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (ст. 7).

Таким чином, якщо провести паралелі з даними останнього Всеукраїнського перепису 2001 року, то, у разі прийняття законопроекту, російська мова стане регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях України (з 27-ми) - у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, АР Крим та мм. Києві й Севастополі; кримськотатарська - в АР Крим, угорська - в Закарпатській області, румунська - в Чернівецькій. Інші мови традиційних національних меншин України отримають захист в менших адміністративно-територіальних одиницях.

В державному управлінні, акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською і російською, регіональними мовами або мовами меншин (стаття 11).

Акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою або мовою меншини (мовами) та офіційно публікуються обома мовами.

В сфері адміністративних послуг, основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування встановлюється державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова або мова меншини. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, - й цією регіональною мовою або мовою меншини (стаття 11).

Паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і, поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи (стаття 13 законопроекту).

Документ про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою осіб виконується двома мовами - державною і поруч, за бажанням особи, відповідною регіональною (стаття 13).

В слідстві та судочинстві документи складаються державною мовою.

Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють (стаття 15).

Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою. Держава гарантує можливість здійснювати судове провадження регіональною мовою. Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів. Послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини, у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат (стаття 14).

У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються інші мови (ст. 18).

Стаття 20 законопроекту встановлює, що громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин (в межах території, на якій поширена регіональна мова). Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється у відповідності з потребою громадян. Вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, при умові обов'язкового вивчення державної мови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство (стаття 20).

Потреба громадян у мові навчання визначається в обов'язковому порядку за заявами батьків про мову навчання, або студентами власноручно при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.

Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від батьків учнів або студентів.

На практиці кількість заяв буде визнаватися "достатньою" в залежності від норм наповнюваності навчального закладу (залежить від типу населеного пункту), які встановлені профільними законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", тощо та регуляторними актами Міністерства освіти і науки України.

В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Об'єм вивчення регіональної мови або мови меншини визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цієї мови на відповідній території.

Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. Для осіб, які здобували повну загальну середню освіту мовою регіональними мовами або мовами меншин, за їхнім бажанням тести перекладаються мовою навчання (за винятком тесту з української мови і літератури).

Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, - як однією, так і кількома мовами. Обсяги регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності регіональних мовних груп і визначаються самими мовниками. Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів (стаття 24).

Розв'язується і проблема дубляжу фільмів. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб'юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів (стаття 24).

Згідно зі статтею 27 Закону про мови, топоніми (географічні назви) - назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів і т. ін. - утворюються і подаються державною мовою. Поруч із топонімом державною мовою може відтворюватися його відповідник регіональною мовою.

Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця (стаття 26).

Кожний громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім'я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання (стаття 28). Запис прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах здійснюється із попереднім схваленням власника.

Українська мова залишиться виключно єдиною мовою Збройних Сил України та інших військових формувань (стаття 29); засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою (хоча промовець може виступати іншою мовою); проекти законів, інших нормативних актів вносяться на розгляд Верховної Ради України державною мовою (стаття 9); мовою угод і картографічних видань є також українська мова (ст. ст. 19, 27).

Крім того Кабінету Міністрів України доручено забезпечити комплекс заходів щодо реалізації положень закону "Про засади державної мовної політики", а перехідними положеннями законопроекту вносяться зміни до низки інших законів України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону України "Про мови в Українській РСР", Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" та інших міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України. Особливості використання мов в різних сферах суспільного життя регулюються відповідними нормами інших нормативно-правових актів: Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про позашкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про вищу освіту", Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України "Про нотаріат", "Про адвокатуру", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про культуру", "Про кінематографію", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про поштовий зв'язок", "Про телекомунікації", "Про рекламу", "Про національні меншини в Україні", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про лікарські засоби", "Про географічні назви", "Про Регламент Верховної Ради України", Постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон".

Прийняття проекту цього Закону як базового тягне за собою зміни у вищевказаних нормативно-правових актах. Ці зміни відображені в розділі XI "Перехідні положення" цього законопроекту.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

З урахуванням того, що у Державному бюджеті передбачені кошти на забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів.

6. Прогноз очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування Закону після його прийняття

Із прийняттям Закону України "Про засади державної мовної політики" будуть визначені правові засади забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя, гарантування дбайливого ставлення до регіональних мов або мов меншин, забезпечення прийнятних і виправданих форм використання цих мов у діяльності місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в освіті, у діловому та професійному спілкуванні.

Правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою для вирішення головного завдання української державності - інтеграції всіх громадян в єдину громадянську мультикультурну націю.

Прийняття проекту закону "Про засади державної мовної політики" стане величезною віхою не лише в боротьбі за права людини в Україні, але й у вітчизняному державному будівництві в цілому, перетворюючи Україну на потужну стабільну процвітаючу державу, в центрі якої стоятиме людина її права та свободи.

 

Народні депутати України 

С. В. Ківалов 

 

В. В. Колесніченко

Опрос