Идет загрузка документа (15 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в статью 135-2 Кодекса законов о труде Украины (относительно запрещения внедрения и применения коллективной (бригадной) материальной ответственности)

Пояснительная записка к проекту закона Украины от 16.06.2011 № 8695
Дата рассмотрения: 16.06.2011 Карта проходжения проекта

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 1352 Кодексу законів про працю України (щодо заборони запровадження та застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності)"

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту

Законопроектом пропонується заборонити запровадження та застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності у трудових відносинах.

Відповідно до статті 1352 Кодексу законів про працю України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України.

Водночас запровадження та застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності у трудових відносинах призводить до того, що працівник стає зобов'язаним компенсувати роботодавцю навіть ту матеріальну шкоду, яку він цьому роботодавцю не наносив, а також до того, що матеріальна відповідальність для працівника - члена колективу (бригади) може наступати навіть за належне виконання ним своїх трудових обов'язків. Це абсолютно неприпустимо з точки зору верховенства права.

Лише в державах з антидемократичним політичним режимом в законодавстві можуть існувати такі норми, що встановлюють для роботодавця можливість на підставі факту невиконання трудових обов'язків одним працівником (кількома працівниками) притягати до матеріальної відповідальності одночасно і тих працівник, які дійсно заподіяли роботодавцю матеріальну шкоду внаслідок невиконання трудових обов'язків, і тих працівників, які належним чином виконували свої трудові обов'язки, не заподіявши роботодавцю ніякої шкоди. Трудове законодавство в правовій, демократичній, соціальній державі, виконуючи своє соціальне призначення, має містити чіткі гарантії того, що жоден працівник не може бути притягнений роботодавцем до матеріальної відповідальності у тих випадках, коли він належним чином виконує свої трудові обов'язки.

При цьому абзацом 2 частини 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Випадки, коли працівник належним чином виконав свою роботу, але йому не виплачується заробітна плата на підставі того, що інший працівник не виконав свою роботу, також обмежують конституційне право працівника на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (абзац 1 статті 43 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 розділу 1 Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 1 липня 1949 року (зазначена Рекомендація доповнює ратифіковану Україною Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати N 95), відрахування з заробітної плати порядком відшкодування втрат або шкоди, завданої продуктам, товарам чи обладнанню, які належать роботодавцеві, повинні дозволятися лише в тих випадках, коли може бути ясно доведено, що за спричинені втрати або завдану шкоду несе відповідальність саме той працівник.

Крім того, не можна погодитись із дискримінаційним положенням тих працівників, які змушені укладати з роботодавцем договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, в порівнянні з тими працівниками, які укладають з роботодавцем договір індивідуальної матеріальної відповідальності. Викликають категоричне заперечення ті випадки, коли підставою для обмеження майнових прав працівника є факт приналежності цього працівника до певної групи осіб, а саме, до трудового колективу (бригади). До того ж застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності фактично надає можливість працівнику - члену колективу (бригади) умисно, в корисливих цілях заподіяти матеріальну шкоду роботодавцю, а потім "перекласти" частину матеріальної відповідальності на інших працівників - членів колективу (бригади), які працюють на умовах колективної (бригадної) матеріальної відповідальності.

Таким чином, положення статті 1352 Кодексу законів про працю України суперечать нормам Конституції України, загальновизнаним принципам і ознакам демократичної, соціальної, правової держави, положенням Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 1 липня 1949 року (зазначена Рекомендація доповнює ратифіковану Україною Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати N 95).

Варто також зауважити, що працездатні громадяни України обґрунтовано побоюються укладати трудовий договір з тими роботодавцями, на підприємстві яких запроваджено колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Адже на такому підприємстві працівник може не отримати в повному обсязі свою заробітну плату (або взагалі не отримати заробітну плату) навіть і тоді, коли буде сумлінно виконувати свої трудові обов'язки (можливо, навіть перевиконувати поставлені перед ним трудові завдання).

2. Цілі, завдання, загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроект покликаний привести положення статті 1352 Кодексу законів про працю України (ця стаття регулює питання колективної (бригадної) матеріальної відповідальності) у відповідність із нормами Конституції України, загальновизнаними принципами і ознаками демократичної, соціальної, правової держави, положеннями Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 1 липня 1949 року (зазначена Рекомендація доповнює ратифіковану Україною Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати N 95).

Законопроектом пропонується викласти у новій редакції статтю 1352 Кодексу законів про працю України та встановити, що у трудових відносинах запровадження та застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності забороняється.

3. Стан нормативно-правової бази в даній сфері державного регулювання

Ці питання регулюються Конституцією України; Кодексом законів про працю України; Рекомендацією 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 1 липня 1949 року (зазначена Рекомендація доповнює ратифіковану Україною Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати N 95).

У статті 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до абзацу 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до абзаців 1 та 2 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з абзацом 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Абзацом 2 статті 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до абзацу 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 1352 Кодексу законів про працю України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 розділу 1 Рекомендації 1949 року про захист заробітної плати N 85, що ухвалена Міжнародною організацією праці 1 липня 1949 року (зазначена Рекомендація доповнює ратифіковану Україною Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати N 95), відрахування з заробітної плати порядком відшкодування втрат або шкоди, завданої продуктам, товарам чи обладнанню, які належать роботодавцеві, повинні дозволятися лише в тих випадках, коли може бути ясно доведено, що за спричинені втрати або завдану шкоду несе відповідальність саме той працівник.

В разі прийняття цього законопроекту реалізація його положень не потребуватиме внесення змін до інших законів.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень законопроекту не впливає на видаткову та доходну частини державного та місцевих бюджетів.

5. Очікувані соціально-економічні та інші наслідки застосування положень законопроекту після його прийняття

Запровадження змін, передбачених законопроектом, дасть можливість збалансувати співвідношення між правами та обов'язками працівників, захистити працівників від необґрунтованого притягнення до матеріальної відповідальності, стимулювати незайнятих працездатних громадян до працевлаштування, зменшити соціальну напругу в суспільстві тощо. Такі наслідки слід очікувати з огляду на викладені вище обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, його цілі, завдання, загальну характеристику і основні положення.

 

Народний депутат України Д. В. Жванія

Народний депутат України В. С. Марущенко

Народний депутат України С. Ю. Харовський

Опрос