Идет загрузка документа (14 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении дополнений в Закон Украины "О государственной помощи семьям с детьми" (относительно сокращения количества документов для получения государственной помощи при рождении ребенка)

Предложения Президента Украины к проекту закона Украины от 18.02.2013 № 2313
Дата рассмотрения: 01.07.2013 Карта проходжения проекта

ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України "Про внесення доповнень до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо скорочення кількості документів для отримання державної допомоги при народженні дитини"

Прийнятий Верховною Радою України 16 квітня 2013 року Закон України "Про внесення доповнень до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо скорочення кількості документів для отримання державної допомоги при народженні дитини" не може бути підписаний, виходячи з такого.

1. Законом, що надійшов на підпис, у Законі України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" закріплюється власна назва центрального органу виконавчої влади - Державна міграційна служба України, вирішуються питання існування територіальних органів/підрозділів цієї Служби та визначається їх завдання - реєстрація місця проживання дитини.

Зокрема, передбачається, що орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, або за місцем народження дитини після звернення одного із батьків (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини направляє територіальному органу/підрозділу Державної міграційної служби України дані для реєстрації місця проживання дитини, що вказала особа, яка звертається за допомогою (абзаци п'ятий, сьомий пункту 2 розділу I).

У зв'язку з цим слід наголосити, що Конституція України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються виключно Конституцією України (Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет).

За пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України вирішення питання про утворення, реорганізацію, ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (з відповідним визначенням його назви, статусу, покладенням на нього завдань і функцій, повноважень, передбачених законами для органів виконавчої влади) належить до виключної компетенції Президента України. Ця конституційна норма відображена в Законі України "Про центральні органи виконавчої влади". За цим Законом міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють завдання, визначені законами України та покладені на них Президентом України (статті 7, 17), територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, затвердженим Президентом України (статті 3, 13, 21).

Таким чином, визначення власної назви центрального органу виконавчої влади, покладення на такий орган завдань і повноважень, передбачених законами для органів виконавчої влади, а також визначення необхідності утворення територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснюється Президентом України шляхом видання відповідних указів, а не Верховною Радою України шляхом прийняття закону.

З огляду на викладене, з метою узгодження положень Закону, що надійшов на підпис, із наведеними нормами Конституції України та Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" пропоную в абзаці сьомому пункту 2 розділу I Закону, що розглядається, слова "територіальному органу/підрозділу Державної міграційної служби України" замінити словами "центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб".

2. Не може бути підтриманий і пропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм щодо направлення органом праці та соціального захисту населення територіальному органу/підрозділу Державної міграційної служби України для реєстрації місця проживання дитини даних, які вказала особа, яка звертається за допомогою при народженні дитини (пункт 2 розділу I).

Порядок реєстрації місця проживання врегульовано Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". За цим Законом фізичні особи, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (частина перша статті 6); реєстрація полягає у внесенні інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції (абзац сьомий статті 3). Цим Законом також визначено перелік документів, які особа або її законний представник подає для реєстрації місця проживання, і встановлено заборону вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів (частини друга - п'ята статті 6).

Таким чином, за Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" орган реєстрації вправі зареєструвати місце проживання фізичної особи у разі подання саме фізичною особою чи її законним представником документів, визначених названим Законом.

Отже, запропонований Законом, що надійшов на підпис, механізм здійснення реєстрації місця проживання дитини не узгоджується з чинним порядком реєстрації місця проживання, визначеним Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Для усунення зазначеної неузгодженості пропоную доповнити Закон, що надійшов на підпис, таким положенням щодо внесення змін до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні":

"NN. Статтю 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 15, ст. 232; 2011 р., N 23, ст. 160, зі змінами, внесеними Законом України N 5088-VI від 5 липня 2012 року) після частини четвертої доповнити новою частиною такого змісту:

"Реєстрація місця проживання новонародженої дитини здійснюється також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що вказав законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.

У зв'язку з цим частини п'яту - восьму вважати відповідно частинами шостою - дев'ятою".

Ураховуючи доповнення Закону новим положенням, пропоную також змінити його назву, виклавши її в такій редакції:

"Про внесення змін до деяких законів України щодо скорочення кількості документів для отримання державної допомоги при народженні дитини".

3. Законом, який надійшов на підпис, передбачається, що відповідний орган праці та соціального захисту населення після звернення одного із батьків (опікуна) за призначенням допомоги при народженні дитини не пізніше ніж протягом 10 днів з моменту подання заяви про призначення допомоги приймає рішення про призначення або про відмову у призначенні допомоги, про що інформує особу, що звернулася за допомогою (абзац восьмий пункту 2 розділу I).

Це положення не узгоджується з частинами другою, третьою статті 6 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", за якими документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення; орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Крім того, можливість практичної реалізації запроваджуваного положення щодо збору усіх необхідних відомостей для прийняття рішення щодо призначення державної допомоги при народженні дитини у десятиденний строк (ураховуючи відсутність єдиної інтегрованої системи обміну даними між центральними органами виконавчої влади, які є володільцями різних реєстрів та баз даних) є сумнівною. За таких обставин виникає ризик помилок (непризначення допомоги особі, яка має таке право, або призначення допомоги у меншому обсязі, або призначення допомоги особі, яка не має на неї права), що у свою чергу може призвести до негативних соціальних наслідків через виникнення конфліктних ситуацій з батьками (опікунами) новонароджених дітей, завдаватиме матеріальних збитків державі, що є неприпустимим.

Слід також зауважити, що Закон у наведеній частині не узгоджується з нормами Бюджетного кодексу України. Так, покладення на орган праці та соціального захисту додаткових повноважень (зокрема, щодо самостійного збирання і оброблення інформації, на підставі якої розглядатиметься заява про призначення державної допомоги при народженні дитини) та зменшення терміну розгляду заяви і прийняття рішення про призначення державної допомоги призведе до додаткових матеріальних, трудових і фінансових витрат, які необхідно буде фінансувати за рахунок коштів Державного бюджету України. Джерел же покриття таких витрат Законом усупереч статті 27 Бюджетного кодексу України не передбачено.

У зв'язку з викладеним наведене положення Закону не можу підтримати і пропоную абзац восьмий пункту 2 розділу I Закону виключити. 

 

Президент України

В. Янукович

Опрос