Идет загрузка документа (12 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно предупреждения негативных последствий влияния мирового финансового кризиса на развитие агропромышленного комплекса

Предложения Президента Украины к проекту закона Украины от 11.11.2008 № 3353
Дата рассмотрения: 20.02.2009 Карта проходжения проекта

ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу"

Верховною Радою України 4 лютого 2009 року після повторного розгляду прийнято в новій редакції Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу". Однак, навіть ураховуючи внесені до Закону зміни, він не може бути підписаний, оскільки деякі його положення, як і минулого разу, суперечать Конституції України, а також законам України, які є базовими у відповідних сферах.

Конституцією України проголошено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України (частина друга статті 99).

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, завдання, функції і повноваження якого визначаються Конституцією України, названим Законом та іншими законами України (стаття 2); Національний банк України визначає та проводить грошово-кредитну політику відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики (пункт 1 статті 7). Названий Закон визначає грошово-кредитну політику як комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених, зокрема, на забезпечення стабільності грошової одиниці України (абзац дев'ятий статті 1), що відповідно до Конституції України є основною функцією Національного банку України (частина перша статті 6), та передбачає, що Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування, через яку здійснюється регулювання обсягу грошової маси, що є одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики (пункт 3 статті 7, стаття 25).

Однак доповнення, які вносяться пунктом 2 статті 2 розділу I Закону, що надійшов на підпис, до розділу III Закону України від 31 жовтня 2008 року "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", не відповідають зазначеним положенням Конституції і Закону України "Про Національний банк України".

Так, запроваджувані порядок та особливості здійснення Національним банком України підтримки ліквідності комерційних банків, якими видано кредити сільськогосподарським товаровиробникам, через відповідні інструменти рефінансування (в тому числі надання стабілізаційного кредиту) фактично позбавляють Національний банк України незалежності при прийнятті рішень щодо здійснення грошово-кредитної політики, зокрема, можливості регулювати обсяг грошової маси в економіці держави. Це не лише суперечить вищезазначеним нормам Конституції України та Закону України "Про Національний банк України", а й позбавляє центральний банк держави можливості повною мірою, як це передбачено статтею 55 Закону України "Про Національний банк України", забезпечувати безпеку та фінансову стабільність банківської системи, реалізуючи функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків.

Водночас положення абзацу третього пункту 2 статті 2 розділу I Закону, що розглядається, за яким заборгованість позичальників - сільськогосподарських товаровиробників вважається добровільно пролонгованою банком-кредитором на строк, не менший строку, на який надається таке рефінансування (але не менший ніж 365 днів), суперечить статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо економічної незалежності банків, що передбачає право банків, зокрема, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке перебуває у їх власності, та право на відшкодування у відповідних випадках завданої шкоди, статті 41 Конституції України, статті 319 Цивільного кодексу України, за якими кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.

Викликає заперечення і положення абзацу одинадцятого пункту 2 статті 2 розділу I Закону, яким передбачається, що вартість застави (за її наявності) за пролонгованим кредитним договором не переоцінюється у бік зменшення, оскільки існує ймовірний ризик неповернення кредиту та неможливості його відшкодування за рахунок прийнятого забезпечення в разі зміни вартості кредиту, що також порушує право власності банків, а відтак, не відповідає наведеним вище нормам Конституції України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Цивільного кодексу України. До того ж погіршення внаслідок запровадження такого положення фінансового стану банку спричиняє ризик неможливості виконання ним зобов'язань перед вкладниками за депозитними договорами.

Не може бути підтримана і зміна, передбачена абзацом двадцятим пункту 2 статті 2 розділу I Закону, якою пропонується встановити заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2010 року. Це не узгоджується з вимогами Земельного кодексу України, якими запроваджено мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель (пункт 15 розділу X "Перехідні положення" Кодексу). При цьому Законом, що надійшов на підпис, доручення Кабінету Міністрів України щодо узгодження зазначених норм законодавчих актів не передбачено. Відтак, у разі набрання чинності пропонованою зміною в законодавстві України існуватимуть дві норми, які визначатимуть різні терміни дії заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення, з чим також не можна погодитися.

Крім того, запроваджувана Законом, що розглядається, заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення охоплює більш широке коло суспільних відносин, ніж мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, передбачений Земельним кодексом України. Запровадження такої заборони є не чим іншим, як звуженням обсягу існуючого права громадян розпоряджатися своєю власністю, проголошеного частиною першою статті 41 Конституції України, а отже, не відповідає частині третій статті 22, частині другій статті 64 Основного Закону держави, за якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав, конституційні права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, встановлення окремих обмежень прав, зокрема прав, проголошених статтею 41 Конституції України, допускається в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Підсумовуючи викладене, пункт 2 статті 2 розділу I Закону, що надійшов на підпис, та абзац третій пункту 3 розділу II Закону, яким Кабінету Міністрів України дається доручення, пов'язане з пунктом 2 статті 2 розділу I, пропонується виключити.

 

Президент України

В. ЮЩЕНКО

Опрос