Идет загрузка документа (20 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании незаконными и отмене пунктов Положения о применении Национальным банком Украины мер воздействия за нарушения банковского законодательства

Высший административный суд
Определение от 19.05.2016 № 826/10601/14, К/800/12473/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

19.05.2016 р.

N К/800/12473/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді - Шведа Е. Ю., суддів: Горбатюка С. А., Мороз Л. Л., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі N 826/10601/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" до Національного банку України про визнання незаконним та скасування пунктів постанов, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" звернулось до суду з позовом до Національного банку України, в якому просило:

- визнати незаконним та скасувати підпункт 3 пункту 2 Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджених постановою Правління Національного банку України від 03.06.2014 N 332, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.06.2014 за N 580/25357.

- визнати незаконним та скасувати пункт 12.2 глави 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 N 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за N 1590/21902.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що спірні положення нормативно-правового акта не відповідають нормам Закону України "Про банки і банківську діяльність" та не дозволяють позивачу захистити свої права, що виникли внаслідок укладення між ним та банком договору банківського вкладу.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, рішення судів - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судами встановлено, що між ПАТ "Кредитпромбанк", як Банком, та Позивачем, як Вкладником, укладено Договір строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента від 05 липня 2010 року N 0052/ДС-49.8.1.1-10, відповідно до пп. 1.1 п. 1 якого вкладник передає Банку, а Банк приймає від Вкладника на строковий депозитний рахунок N 26525074 грошові кошти в розмірі 210956000 грн. строком на 2 роки, а саме з 05 липня 2010 року до 05 липня 2012 року, та зобов'язується повернути Вкладникові суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти від неї на умовах та в порядку, встановлених цим Договором.

Крім того, між ПАТ "Кредитпромбанк", як Банком, та Позивачем, як Вкладником, укладено Додаткову угоду до Договору N 0052/ДС-49.8.1.1-10 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента від 05 липня 2010 р. N 01 від 17 травня 2012 року, відповідно до п. 1 якої, у зв'язку із домовленістю Сторін про зміну строку розміщення вкладу, зміну процентної ставки, строків сплати процентів за вкладом, викладено, зокрема, пункт 1.1 Договору, у такій редакції: "Вкладник передає Банку, а Банк приймає від Вкладника на строковий депозитний рахунок N 26525074 грошові кошти в розмірі 210956000 грн. строком на 3 роки та 4 дні, а саме: з 05 липня 2010 року до 09 липня 2013 року та зобов'язується повернути Вкладникові суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим Договором.".

Позивач звернувся до голови Правління ПАТ "Кредитпромбанк" з листом (від 14 травня 2013 року за вих. N 14/05-2013) з вимогою у найближчий термін виконати умови зазначеного Договору, а саме: здійснити виплату відсотків за квітень 2013 року, а також пені, нарахованої за кожний день прострочення у виплаті, передбачену п. 5.2 Договору, з урахуванням усього терміну прострочення.

Позивач звернувся до Відповідача з листом (від 29 травня 2013 року за вих. N 04/05-2013) з вимогою вжити до ПАТ "Кредитпромбанк" певних заходів впливу.

Листом Відповідача "Про розгляд звернення" (від 17 червня 2013 року за вих. N 47-113/9963) повідомлено позивача, що його звернення на дії банку не є підставою для прийняття рішення про застосування до ПАТ "Кредитпромбанк" заходів впливу, та запропоновано, у разі встановлення порушення його прав та законних інтересів, за їх захистом звернутися до суду.

03 червня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову N 322 "Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", відповідно до підпункту 3 пункту 2 якої главу 12 Положення після пункту 12.1 доповнено новим пунктом 12.2 такого змісту:

"2.2. Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі наявності хоча б одного з таких критеріїв:

1) невиконання банком без обґрунтованих причин розпорядження та/або вимоги Національного банку щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку протягом визначеного Національним банком строку;

2) установлення за результатами банківського нагляду або аудиторської перевірки фактів подання банком недостовірної звітності, не виправленої в строк, що може призвести до невиконання банком хоча б одного з економічних нормативів капіталу та/або ліквідності;

3) ненадання банком уповноваженим особам Національного банку інформації, документів та їх копій, письмових пояснень з питань діяльності банку;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо діянь у фінансовій сфері контролерів, керівників банку;

5) конфлікту інтересів банку, про що свідчить наявність інформації, виявлення фактів про будь-який вид стосунків, який суперечить інтересам банку, а також відсутність згоди та/або наявність протиріч між органами управління та/або акціонерами банку, що негативно впливають на ефективне управління банком, які можуть загрожувати інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) невиконання вимог законодавства України щодо розкриття відомостей про власників істотної участі в банку в обсязі, визначеному Національним банком;

7) невиконання розпорядження Національного банку про відсторонення від посади посадової особи банку або заборону власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв);

8) винесення щодо банку судового рішення, виконання якого може мати негативний вплив на репутацію банку та/або призвести до втрати активів у розмірі більше ніж один відсоток".

Позивач, вважаючи вказані норми положень незаконними, звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд першої інстанції, виходив з того, що оскаржувані положення нормативно-правового акту не стосуються прав, свобод та інтересів позивача, останній не є суб'єктом правовідносин, в яких застосовуються оскаржувані положення нормативно-правового акта, тому такий акт не може порушувати права позивача, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Крім того, судом апеляційної інстанції вказано про відповідність оскаржуваних положень нормативного акта правовому акту вищої юридичної сили.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у своєму рішенні від 24 лютого 2015 року у справі N 21-34а15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 2442 КАС України.

Також, як вірно вказано судом першої інстанції, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року 2 за правилами ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Як встановлено судами, оскаржуваними положеннями (нормами) внесено зміни до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України 17.08.2012 N 346.

Відповідно до п. 1.2 вказаного Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства це Положення визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку.

Отже, правильним є висновок судів, що вказаний нормативно-правовий акт, в тому числі в оскаржуваній частині, не регулює правовідносини між позивачем та відповідачем та не може бути застосований до них. Відтак такий нормативно-правовий акт не може порушувати прав, свобод та інтересів позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Доводи позивача, що оскаржувані положення нормативно-правового акта не дозволяють йому захистити свої права, що виникли внаслідок укладення між ним та банком договору банківського вкладу, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки виходять за межі предмету розгляду даної справи з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Судами ухвалено законні та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 

Опрос