ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23.02.2016 р. | Справа N 800/84/16(800/130/15) |
| Провадження N П/800/84/16 |
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Мойсюка М. І., суддів - Головчук С. В., Іваненко Я. Л., Тракало В. В., Черпака Ю. К., секретар - Крапивка Л. А. (за участю: позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників позивачів - ОСОБА_2, ОСОБА_4), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 до Президента України, треті особи - ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, установила:
У квітні 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулись до суду із зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнених вимог просили: визнати протиправною бездіяльність Президента України, що полягає у незастосуванні (неналежній організації) у передбачений законом спосіб оборони України, легалізації введених у зв'язку з анексією Криму, збройного конфлікту (війною) на Сході України обмежень прав людини відповідно до статті 64 Конституції України шляхом прийняття передбаченого пунктом 20 статті 106 Конституції України, частиною 1 статті 4 Закону України від 6 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон N 1932-XII) рішення про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та подання цього рішення (Указу) Верховній Раді України на затвердження; зобов'язати Президента України застосувати (організувати) у передбачений законом спосіб оборону України та здійснити легалізацію обмежень прав людини, введених у зв'язку з анексією Криму та збройним конфліктом (війною) на Сході України, у відповідності до статті 64 Конституції України шляхом невідкладного прийняття передбаченого пунктом 20 статті 106 Конституції України, частиною 1 статті 4 Закону N 1932-XII рішення про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях і подати це рішення (Указ) Верховній Раді України на затвердження.
В обґрунтування своїх вимог позивачі посилались не те, що Президент України, незважаючи на реальну існуючу загрозу територіальній цілісності України, її суверенітету і незалежності, в умовах збройної агресії Російської Федерації та захоплення, окупації частини її територій, зокрема Автономної республіки Крим, міст Донецька, Антрациту та Алчевську Луганської області, не вчинив передбачені пунктом 20 статті 106 Конституції України і частиною 1 статті 4 Закону N 1932-XII дії, що призвело до порушення їхніх прав, зокрема, недодержання відповідачем конституційного правопорядку, наявність і дотримання якого гарантує права всіх громадян України.
Також позивачі зазначали, що деякі з них мають спеціальний статус і є особами, переміщеними з тимчасово окупованих територій України та районів проведення антитерористичної операції (ОСОБА_5, - переміщена з м. Євпаторія Автономної Республіки Крим; ОСОБА_7, - переміщена з м. Антрацит Луганської області; ОСОБА_3, - переміщений з м. Донецьк; ОСОБА_1, - переміщений з м. Алчевськ Луганської області), однак внаслідок протиправної бездіяльності відповідача вони були позбавлені державних гарантій захисту у вигляді евакуації та розміщення на проживання з боку держави.
Вважають, що не вчинення Президентом наведених дій, відповідно з вимогами Конституції та законів України, свідчить про недостатній рівень захисту їх прав та інтересів, як громадян України, а тому просять задовольнити позов.
В судовому засіданні позивачі та їх представники позов підтримали і дали пояснення, аналогічні його змісту.
Представник відповідача в письмових запереченнях і в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що Конституцією та законами України передбачено право, а не обов'язок Президента України вносити на затвердження до парламенту рішення про введення військового стану. Такі повноваження відповідача є дискреційними, здійснюються ним в межах та в порядку, встановленому Конституцією та законами України з урахуванням, серед іншого, політичних обставин та складових як зовнішньої так і внутрішньої політики держави, відтак, рішення, яке може бути прийняте Президентом України, в межах повноважень у сфері національної безпеки та оборони, залежить від обставин у їх сукупності в кожному конкретному випадку.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Пунктами 1, 3, 17 - 20 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Ці положення Основного Закону України визначають лише функції держави, які є найважливішими, в тому числі у сферах національної безпеки