Идет загрузка документа (25 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об отмене налоговых уведомлений-решений

Высший административный суд
Определение от 24.03.2015 № 810/5645/14, К/800/68051/14
редакция действует с 22.09.2015

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

24.03.2015 р.

N К/800/68051/14

Ухвалу скасовано
(згідно з постановою Верховного Суду України
 від 22 вересня 2015 року)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді-доповідача  Голубєвої Г. К., суддів - Приходько І. В., Сіроша М. В., при секретарі судового засідання - Чайці О. С., розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі N 810/5645/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2014 року N 0001392200 та N 0001402200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та постанови слідчого з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.05.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фоззі-Фуд" з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із ТОВ "Торенія" за період з 01.01.2013 року по 30.04.2014 року.

За результатами перевірки зафіксовані порушення пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 40126778,00 грн., та порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 42238714,00 грн.

На думку податкового органу, наявні у позивача первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства України, в зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "Фоззі-Фуд" до складу витрат, що оподатковуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості придбання мерчендайзингових послуг у ТОВ "Торенія", а також підстав для формування податкового кредиту

На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.07.2014 року N 0001392200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 63358073,00 грн., з них 42238714,00 за основним платежем і 21119359,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями), та N 0001402200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 60190167,00 грн., з них 40126778,00 грн. за основним платежем і 20063389,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями).

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з контрагентом при виконанні ними укладеного договору підтверджується первинними документами податкового обліку.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судами були досліджені всі первинні документи (договір про надання послуг мерчендайзингаторгової мережі N 364-М від 07.05.2013 року, додатки до вказаного договору N 1 від 07.05.2013 року, N 2 від 07.05.2013 року, N 3 від 07.05.2013 року, N 4 від 07.05.2013 року, N 5 від 03.06.2013 року, N 6 від 03.06.2013 року, N 7 від 03.06.2013 року, N 8 від 03.06.2013 року, N 9 від 01.07.2013 року, N 10 від 01.07.2013 року, N 11 від 01.08.2013 року, N 12 від 01.08.2013 року, N 13 від 02.09.2013 року, N 14 від 02.09.2013 року, акти прийому-передачі виконаних робіт N 962 від 31.05.2013 року на суму 40292348,28 грн., N 959 від 31.05.2013 року на суму 14018243,35 грн., N 960 від 31.05.2013 року на суму 16931629,27 грн., N 961 від 31.05.2013 року на суму 18755379,10 грн., N 706 від 27.06.2013 року на суму 12029325,31 грн., N 704 від 27.06.2013 року на суму 15016998,76 грн., N 705 від 27.06.2013 року на суму 19035469,61 грн., N 707 від 27.06.2013 року на суму 19917564,55 грн., N 1012 від 31.07.2013 року на суму 13723623,08 грн., N 1013 від 31.07.2013 року на суму 17736917,56 грн., N 1397 від 30.08.2013 року на суму 17160116,35 грн., N 1398 від 30.08.2013 року на суму 22815883,85 грн., N 1372 від 30.09.2013 року на суму 11359826,71 грн., N 1663 від 30.09.2013 року на суму 14638956,89 грн., звіти про надання послуг, податкові накладні N 962 від 31.05.2013 року, N 959 від 31.05.2013 року, N 960 від 31.05.2013 року, N 961 від 31.05.2013 року, N 706 від 27.06.2013 року, N 704 від 27.06.2013 року, N 705 від 27.06.2013 року, N 707 від 27.06.2013 року, N 1012 від 31.07.2013 року, N 1013 від 31.07.2013 року, N 1397 від 30.08.2013 року, N 1398 від 30.08.2013 року, N 1372 від 30.09.2013 року, N 1663 від 30.09.2013 року всього на суму 253432282,67 грн., у тому числі ПДВ 42238713,78 грн., копії банківських виписок, договір про відступлення права вимоги N 253 від 01.04.2014 року за договором N 364-М від 07.05.2013 року та ін.) та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та витрат, а також реальне виконання сторонами укладеного правочину.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі наведені документи мають обов'язкові реквізити, підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

У період з 18.06.2013 по 22.01.2014 позивачем здійснено оплату за отримані від ТОВ "Торенія" послуги шляхом перерахування коштів на рахунки його контрагента в сумі 139920960,01 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Встановлено, що мерчендайзингові послуги надавалися ТОВ "Торенія" в мережі магазинів позивача, що вбачається із планограм розміщення товарів на кожний магазин з метою збільшення обсягів продаж товарів у магазинах, оскільки основною діяльністю позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Також було досліджено економічний зміст операцій проведених між позивачем та його контрагентом.

Так, на підтвердження того, що отримані послуги пов'язані із господарською діяльністю позивача та внаслідок їх отримання було досягнуто економічний ефект позивачем надано судам копії податкових декларацій з податку на прибуток за 2012 та 2013 роки (том II, а. с. 239 - 241, 243 - 246), якими підтверджується, що дохід позивача від здійснення господарської діяльності за 2013 рік зріс на 3815434273,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Пунктом 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, відтак, суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Доводи, наведені скаржником, не спростовують зазначених висновків, а тому не приймаються колегією суддів, як підстава для задоволення вимог касаційної скарги.

Крім того, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 224 КАС України, не можуть бути підставою для скасування рішень судів доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема в частині доводів та мотивів, з яких виходив апеляційний суд, приймаючи рішення, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

За наведених обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі N 810/5645/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

Г. К. Голубєва

Судді:

І. В. Приходько

 

М. В. Сірош

Опрос